- •1.1.Історичні аспекти становлення соціальної геронтології
- •1.2.Основні поняття сучасної геронтології (соціальні теорії старіння)
- •1.3.Еволюція становлення відношення суспільства до людей похилого віку
- •1.2.Основні поняття сучасної геронтології (соціальні теорії старіння)
- •1.3.Еволюція становлення відношення суспільства до людей похилого віку
1.3.Еволюція становлення відношення суспільства до людей похилого віку
Історія розвитку людства свідчить про те, що старі люди у різний час займали різне становище у суспільстві і здійснювали на нього неоднаковий вплив. Американський антрополог і етнограф Я. Морган виділив 3 основних періоди у розвитку суспільства: дикість, варварство і цивілізацію.
У давні часи, на нижчому рівні дикості, коли середня тривалість життя складала менше 20 років, старі люди не помирали природною смертю. Діти повинні були вбивати немічних і старих батьків. Цей звичай існував у племен войовничих, які не терпіли слабких, не здатних надати допомогу під час війни.
Умертвіння старих людей припинилося тоді, коли з’явилась необхідність використання їх у процесі добування їжі у зв’язку з розширенням джерел існування. Найголовнішим фактором, який сприяв збереженню життя старим людям, стало відкриття вогню. Необхідність постійного спостереження за вогнем призвела до поділу праці між жінками та чоловіками (жінки – підтримували та оберігали вогонь, чоловіки - полювали). Старі люди звільнили жінок від спостереження за вогнем.
Англійський психолог Д. Бромлі стверджував, що у первіснообщинному суспільстві стара людина отримувала вигоду від свого віку і вона користувалася тим більшою повагою, чим більше прожила років.
У житті багатьох примітивних суспільств старі люди грали головні ролі у політиці, магії, релігії.Геронтократія надовго встановилась у Спартанській Греції в Афінах і Спарті членом ареопага /грец. Найвищий орган судової і політичної влади/ міг стати чоловік, який досягнув 60 років. Перший законодавець Спарти Солон висунув тезу: “Поважай старість!”. У стародавньому Римі вищий орган влади отримував назву “Сенат”, що означало зібрання старих і поважних людей.
Доіндустріальна епоха також не знала проблеми старості. Старих було мало і, вони майже до самої смерті могли працювати у сільському господарстві у власних сім’ях, займатися ремеслами, мистецтвом. Стати учнем старого майстра було дуже престижно. Розвиток індустрії швидко зруйнував повагу до старих людей, ставлення до них як носіїв знань і мудрості.
На думку багатьох дослідників, суспільне становище старої людини постійно погіршується. Повага до старості, яка існувала в епоху дикості, у сучасному суспільстві змінилась за формою, але не за суттю ставлення до старих людей. Уперше в історії розвитку людства виникла ситуація, коли нові покоління в інтелектуальному відношенні виявляються вищими за попередні покоління. 16 грудня 1991 року Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Декларація прав осіб похилого віку, яка являє собою збірку етичних норм щодо них.
Основними видами соціального забезпечення на Україні є: пенсії,соціальні допомоги, соціальне обслуговування.
|
Необхідність вивчення медико-демографічних проблем, пов’язаних із постарінням населення, підкреслюється у Мадридському міжнародному плані дій щодо старіння. Однією з ключових структур надання медико-соціальної допомоги населенню є територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів (ТЦСОП) та одиноких непрацездатних громадян.
На демографічну ситуацію в Україні суттєво впливає стан здоров’я населення, який останніми роками помітно погіршується. Медико-соціальна допомога літнім людям в Україні надається в загальних та спеціальних геріатричних структурах Міністерства охорони здоров’я та Міністерства праці і соціальної політики України, а також громадськими та релігійними організаціями: Товариством Червоного Хреста України, Карітас України, Хессед та ін. Основною координацією у розробці організаційно-методичних засад геріатричної допомоги, визначенням потреб літніх людей у медичній допомозі та особливостей її надання, розробкою організаційних та медичних стандартів цієї допомоги займається провідна установа — Інститут геронтології. Але, на жаль, в Україні відсутня єдина скоординована система геріатричної допомоги населенню, і міжгалузева розрізненість заважає чіткій взаємодії та наступництву в роботі цих служб. На організацію допомоги населенню літнього віку безпосередньо впливає і вкрай низьке фінансування галузі. Так, необхідна вартiсть медичного обслуговування в середньому у 6 разів вища за реальне забезпечення його на даний час державою. Тому, незважаючи на гарантоване конституційне право на безкоштовне лікування, кожен другий пацієнт лікується повністю за свій рахунок. Разом з тим, пенсійні виплати вкрай малі і для 68 % пенсіонерів не перевищують прожиткового мінімуму.
Здоров’я як соціальна категорія тісно пов’язана з конкретним середовищем проживання і характером діяльності людини. Визнано, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя. Його негативними чинниками є шкідливі звички, незбалансоване харчування, надмірне моральне і психологічне навантаження, несприятливі умови праці, малорухливість, незадовільні матеріально-побутові умови та інше.Одна з причин низької тривалості життя в Україні — несприятлива екологічна ситуація. Внаслідок забруднення довкілля збільшується число хворих (у загальній кількості населення України частка осіб, визнаних умовно здоровими, зменшилася з 62,6 % у 1990 р. до 39,6 % у 2003 р.).
В нашій державі найбільш екологічно-забрудненим виявилися такі регіони: Дніпропетровський, Донецький, Луганський, Запоріжський та АР Крим. В цих регіонах виявлено підвищений рівень захворюваності на активний туберкульоз, ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, а також смертності від інфекцій, новоутворень та зовнішніх причин порівняно з “екологічно-чистим” макрорегіоном (Вінницька область, Волинська область, Закарпатська область, Тернопільська область, Хмельницька область, Черкаська область та Чернівецька область).
Порівняльний аналіз демографічної ситуації в Україні з іншими країнами (табл. 1.) свідчать, що за основними показниками природних змін населення наша держава займає найнижчий щабель народжуваності, та майже найвищий показник смертності.
Таблиця №5. ОСНОВНІ ДЕМОГРАФІЧНІ ПОКАЗНИКИ ПО ДЕЯКИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ у 2012 р.(% відношення)
|
|
Загальний коефіцієнт народжуваності |
Загальний коефіцієнт смертності |
Загальний коефіцієнт вступу у шлюб |
Загальний коефіцієнт розлучень |
Коефіцієнт дитячої смертності (на 1000 народжених) |
|
Італія |
9,2 |
9,6 |
- |
- |
- |
|
Латвія |
8,3 |
14,0 |
3,9 |
2,4 |
11,0 |
|
Німеччина |
8,9 |
10 |
4,7 |
- |
4,5 |
|
Російська Федерація |
9,1 |
15,6 |
6,9 |
5,3 |
14,6 |
|
Велика Британія |
11,2 |
10,1 |
- |
- |
5,5 |
|
Україна |
7,7 |
15,3 |
6,4 |
3,7 |
11,3 |
|
Франція |
13,1 |
8,9 |
5,1 |
|
|
|
Швейцарія |
10,2 |
8,5 |
5,0 |
2,2 |
4,9 |
Дослідження науковців Інституту демографії та соціальних досліджень свідчать, що кількість померлих компенсується новонародженими лише на 52,6 %, що значно звужує передумови сприятливого демографічного розвитку країни у майбутньому.Якщо тенденція збережеться, за прогнозами демографів, чисельність населення України до 2016 р. скоротиться до 44,5 млн осіб.
Таблиця№6. Зростання осіб похилого віку в Україні (%)
|
Період |
Вік |
Зростання старіння населення |
|
1959- 2001 |
60 і більше |
з 12,3 до 25,5 |
|
2001 |
60 і більше |
міське поселення на19,1; сільське поселення на 26,1 |
|
2010 |
60 і більше |
19,3 |
|
2015 |
60 і більше |
21,7 |
2.Міжнародні і вітчизняні підходи у визначенні вікових меж похилого віку (старості).
Існує багато класифікаційних схем для оцінки віку окремих людей і суспільства в цілому. Зазвичай використовують наступну схему: - допродуктивний вік 0-17 років; - продуктивний вік 18-64 роки - чоловіки /18-59 років – жінки; - після продуктивний вік більше 65 років – чоловіки/ більше 60 років – жінки; -старість 65-79 років – чоловіки/60 - 79 років – жінки; -глибока старість більше 8років.
У 1963 р. в Києві на семінарі геронтологів і ВООЗ була прийнята наступна хронобіологія, тобто вікова періодизація: - молодий вік 18-44 років; - середній вік 45 - 59 років; - літній вік 60 - 74 років; - старечий вік 75 - 90 років; - довголіття більше 90 років.
3. Календарний і біологічний вік.
У геронтології існує таке поняття, як календарний і біологічний вік. Календарний вік - це хронологічний астрономічний вік, який визначається на підставі документального підтвердження- дати народження. Сам по собі календарний вік не придатний для дослідження динаміки і характеру старіння. Для цієї мети в геронтології використовуються тести кількісного виміру змін, що відбуваються в результаті інволюційно-атрофічних процесів в усі періоди онтогенезу.
Біологічний вік - це міра старіння організму. Він визначається набором спеціальних тестів і показників. По суті, це функціональний вік, який залежить від особистих якостей і умов, в яких проходило життя людини. На думку одних учених, це видова тривалість життя, інші вважають його максимальною тривалістю життя , треті розглядають його як відповідність між змінами в організмі і календарним віком. Визначення біологічного віку дуже важливе для розмежування фізіологічного і передчасного старіння, розробки профілактичних заходів, соціального захисту людини.
4.Види старості, швидкість старіння. Головним питанням геронтології є: Яким слід рахувати процес старіння – нормальним, фізіологічним чи хворобливим, патологічним? Це питання є дискусійним з давніх давен. Наприклад римський філософ Теренцій Публій вперше висловив думку, що «старість – це хвороба», а Сенека підкреслив, що старість – це «невиліковна хвороба». Гален був переконаний в тому, що старість – це не хвороба, а особливий стан організму. Френсис Бекон вважав, що старість – це хвороба, яку потрібно лікувати.
І.В.Давидовський стверджував, що старість може бути ранньою або пізньою і виключно по біологічним ознакам.
Румунський геронтолог К.Пархон категорично заявив, що ми розглядаємо «фізіологічне старіння», як патологічний процес.
Види старіння:
1.Закономірне (фізіологічне, нормальне)старіння характеризується темпом і послідовністю вікових змін, що відповідає біологічним адаптаційно – регуляторним можливостям.
2.Гальмуюче «замедленное» (ретардивне) старіння характеризується повільним темпом вікових змін. Максимальним проявом цього типу є феномен довголіття.
3.Передчасне (патологічне, прискорене) старіння характеризується раннім розвитком вікових змін.
Визначення біологічного віку є методом діагностики синдрому передчасного старіння.
Передчасне старіння – одна з причин ранньої дезадаптації, обмеження інтересів, незадоволення життям, дестабілізації особистості.
5.Фактори впливу на тривалість життя населення.
До факторів, що впливають на тривалість життя населення відносять:
1.Суспільно – політичний рівень життя.
2.Зміна вікової структури населення в процесі закономірного розвитку – народження та смерті.
3.Демографічну ситуацію в країні.
4.Соціальний статус особи.
5.Економічне благополуччя.
6.Національно – етичну приналежність.
7.Прородно – екологічні умови проживання.
8.Регіональні особливості.
Аналіз ситуації виробництва функціональних продуктів в Україні показує, що в даний час в їх асортиментній структурі недостатньо продуктів харчування геродієтичного призначення. Зниження рівня інтенсивності трудової діяльності та обмінних процесів у людей похилого віку призводить до зменшення енерговитрат. Ефективним шляхом вирішення завдання корекції харчового статусу людей похилого віку є виробництво продуктів харчування багатих на макро та мікро елементи, вітаміни, харчові волокна. Притаманним для таких продуктів також мусить бути сприяння прискореному виведенню ксенобіотиків, нормалізація процесів обміну, стимуляція активності ферментних систем, підтримка оптимальної кількості ессенціальних нутрієнтів і, особливо, антиоксидантної спрямованості.
6.Основні прояви старіння населення.
Процес демографічного старіння, вперше був застосований у Франції та Фінляндії на початку ХІХ століття та з часом почав стосуватися усіх розвинутих країн Європи. В цьому відношенні колишній Радянський Союз не відносився до вище зазначеного терміну. Швидке старіння населення в СССР відбулося після другої світової війни. В 1970 році середня тривалість життя складала 70років, для чоловіків – 65років, а для жінок – 74роки.
В РСФСР демографічна ситуація була складною. З 1939 по 1989р. майже за 50 років чисельність населення збільшилася лише на 36%. Порівнюючи світовий показник приросту за цей самий період - збільшився на 154%. Доля СССР в структурі населення світу зменшилася. На таку ситуацію вплинули наслідки великої Вітчизняної війни, але це є тільки одним фактором проблемної ситуації. Зменшилася чисельність населення віком від народження до 19 років, між тим кількість осіб віком від 60 і старші збільшилася у 7 разів.
Хвилеподібна вікова структура населення – є однією з важливих демографічних характеристик Росії. В 1939році її населення було демографічно молодим (особи віком від 60 та старші, складала 6, 7%), в 1989р. воно досягло великого старіння (15, 4%). Значне постаріння населення пояснюється зниженням народжуваності в 60 – х роках. В цьому році коефіцієнт народжуваності зменшився в 1, 5 рази. У 1982 році наступила перша хвиля збільшення кількості смертей над кількістю народжених малюків. Причиною стали такі зміни:
- зменшення середньої кількості дітей у жінок;
- народження дітей стало непотрібною для батьків через сучасні погляди, (багатодітні сім’ї були не престижними);
- у 1956 році пенсійне законодавство гарантувало виплату пенсій усім пенсіонерами;
- покращилися соціально – побутові умови життя сім’ї, батьки були упевнені, що діти переживуть доросле покоління;
- урбанізація життя сприяла тому, що в міській сім’ї діти у віці 20 років були користувачами, крім того витрати на їхнє утримання зросли;
- високий показник зайнятості жінок в професійній діяльності;
- в 60-ті роки популяризувалася значущість трудової діяльності;
- зріс рівень освічених жінок, з’явилися нові інтереси та амбіції;
- короткотривала відпустка по догляду за дитиною (до 1,5 року);
- відсутність соціальної підтримки.
Демографічна політика держави активізувалася на початку 80-х років: довготривала оплачувана відпустка по догляду за дитиною, соціальна допомога при народжені дитини. З 1988року настав новий спад кількості народжених і триває по сьогоднішній день.
Особливої уваги заслуговує аналіз смертності в суспільних групах: активного і неактивного населення. Як відомо, приналежність до тієї чи іншої категорії , відображається на здоровї особи, показнику смертності та тривалості життя.
Активне населення – особи, які займаються трудовою діяльністю та отримують за це грошову винагороду.
Неактивне населення - особи, що не займаються трудовою діяльністю незалежно від засобів їх утримання.
Досліджено, що у віці 20-45 років у чоловіків, 20-50 років у жінок смертність серед осіб неактивного населення значно вища, а ніж в активного.
Після 50 – ти років смертність стає високою серед осіб активного населення.
Лекція 11
Тема. Порівняльний аналіз соціальної роботи з людьми зрілого та літнього віку
План
1.Соціальна робота з особами зрілого віку
2.Соціальна робота з особами літнього віку
1.Соціальна робота з особами зрілого віку
До осіб зрілого віку відносяться особи віком від 34 до 60 років.
Вікові завдання на цьому етапі життя:
1. Природно – культурні (збереження здоров’я і здорового способу життя);
2. Соціально – культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності; забезпечення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше онуків));
3. Соціально – психологічні (формування почуття продуктивності, відчуття контролю над ситуацією, подолання можливих криз у віці від 40-50 років).
Провідні інститути та агенти соціалізації: родина, місце роботи, члени родини, ЗМК; їх роль у вирішенні вікових завдань.
Вікова субкультура: власне життєдіяльність, конкретизована залежно від статі, віку, професійної належності, місця проживання, особливості сімейного, сусідського і професійного спілкування.
Небезпеки: пияцтво, алкоголізм, самотність, суїцид, безробіття, втрата життєвих перспектив, хвороби, убогість, смерть близьких, сімейне безладдя, розлучення.
Основні напрямки роботи соціального працівника:
- консультації з питань сімейного життя і виховання дітей, профілактики й подолання внутрішньо особистісних і міжособистісних конфліктів;
- створення можливостей у мікросоціумі для реалізації сімейних клубів та об’єднань, організація допомоги неблагополучним родинам і самотнім особам.
Соціальна робота з людьми зрілого віку є найменш вивченою. Проте можна припустити, що особливості соціальної роботи з цією віковою групою належать до галузі соціальної психології.
Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник ураховує такі обставини, як обставинигендеру (соціально – біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка»). В обставинах гендера має місце гендерна роль – набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок.
Гендерна субкультура суспільства певною мірою може пояснити бідність, емоційні розлади, злочини чи правопорушення, алкоголізм або наркоманію, чи навіть безробіття як результат особистісних, внутрішніх, індивідуальних недоліків.
У галузі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовуватиособливості процесу соціального мислення на рівні «Я – концепція». Більшість людей страждають від властивої їм схильності все відносити на користь свого Я (тенденція сприймати себе позитивно).
Подібне сприйняття власного Я частіше виникає з мотиву підтримати й підвищити самооцінку – спонукання, що захищає людей від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.
«Я - концепція» містить у собі не тільки переконання людини в тому, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати – наші можливі «Я», що містять у собі те, яким ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину на досягнення особливої мети – досягнення того життя, до якого вона прагне.
Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди по двох причинах:
1.Коли вони не в змозі справитися зі своєю особистою проблемою.
2.Коли вони хотіли б розвинути свої потенційні ресурси й можливості, щоб жити краще.
На сьогоднішній день в теорії та практиці соціальної роботи досліджені питання технології індивідуальної соціальної допомоги., що складаються з трьох етапів.
Перший етап полягає в оцінці реальної ситуації. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визначитися й з’ясувати для себе реальний стан справ щодо його проблеми, а також побачити не використані до цього часу можливості щодо їх розвитку.
Клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації й скористатися відповідними ресурсами, доки не визначить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.
Другий етап полягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких результатів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту зрозуміти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися. Цей етап пов'язаний з відповідями на такі запитання: «Чого Ви хочете?», «Що буде з Вами, коли Вам стане легше?».
Третій етап – соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етапі допомогти клієнту діяти відповідно до поставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, але йому необхідна допомога для того, аби визначитися з тим, як цього досягти. Цей етап пов'язаний з конкретними активними діями, спрямованих на досягнення конкретних результатів.
На цьому ж етапі необхідно допомогти клієнту перебороти упередження проти активних дій. Принцип допомоги полягає в конструктивних діях клієнта.
Усі ці три етапи за соєю суттю когнітивні, тобто пізнавальні. Техніка полягає в спілкування і плануванні дій. На всіх трьох етапах інтеракції основний вектор роботи спрямований убік самостійних дій клієнта. Для того, щоб процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї інтеракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.
2.Соціальна робота з особами літнього віку
До людей літнього віку відносимо всіх осіб,вік яких понад 60 років.
Вікові завдання:
- природно – культурні (збереження життєвої активності здорового способу життя);
- соціально – культурні (збереження й переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів; винайдення певних форм участі в житті близьких);
- соціально – психологічні (формування почуття задоволеності прожитим життям , почуття виконаного обов’язку).
Провідні інститути та агенти соціалізації: родина, мікросоціум, інститути піклування, релігійні організації; родичі, сусіди, товариші по дозвіллю.
Особливості життєдіяльності: сфери інтересів, способи пізнавальної, предметно – практичної й духовно – практичної діяльностей, оздоровчі заняття, турбота про здоров’я; особливості змісту й кола спілкування в родині й мікросоціумі; особливості життя в установах спілкування.
Небезпека: алкоголізм, паління, самотність, суїцид, занедбаність, хвороби, убогість.
Основні напрями соціальної роботи: виявлення осіб, які вимагають соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов для вияву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз’яснювальна робота з близькими людей похилого віку.
Надаючи допомогу особам старечого віку потрібно чітко розрізняти поняття старіння і стрість.
Старість – заключний період вікового індивідуального розвитку (онтогенезу), що настає закономірно.
Старіння – руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх чинників, які ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічних функцій організму.
Стратегічним завданням соціальної роботи, здатної «втрутитися» в біосоціологію старості, є подолання синдрому передчасного старіння, що характеризується раннім розвитком вікових змін.
Основним показником демографічного старіння суспільства є чисельність груп населення у віці до 19 років і більше 60 років. Демографічна старість настає тоді коли частина осіб, яка належить до першої групи, нижча за 30 %, а частина осіб, які відповідають другій групі, перевищує 15% від загального числа людей у суспільстві (за шкалою Дж. Сандберга).
З цієї точки зору,сучасна цивілізація знаходиться в стані старіння: змінилася вікова структура населення й процеси природного руху – народження і смерть.
Однією з проблем соціальної роботи з людьми літнього і старечого віку є проблема самотності та адаптації до пенсійного періоду життя . Під самотністю в геронтології розуміють тяжке відчуття розриву з оточенням , остах наслідків самотнього життя, важке переживання, пов’язане з втратою істотних життєвих цінностей чи близьких людей, відчуття покину тості. Марності і непотрібності власного існування.
Самотність у старості – поняття, що має соціальний зміст:
- самотність як соціальний стан, утруднює зав’язування нових і підтримання старих контактів і зв’язків, обумовлений різними причинами як психічного так і соціально – економічного характеру;
- самотність як відсутність родичів, дітей, онуків, а також окреме проживання від молодих членів родини;
- самотність як повне позбавлення людського спілкування для багатьох старих людей, що мешкають у родині;
- самотність як повне позбавлення людського спілкування для багатьох старих людей, які мешкають у родині;
- самотність як самостійний спосіб життя: фізичний стан, що активно обирається самою особистістю з огляду на свій характер і психічне здоров’я.
Стратегія соціальної робот визначається сферою відмінностей феноменів ізоляції від самотності.
Наступною проблемою є проблема адаптації до старості.
Багато сторін обміну і функцій людського організму у віці 50-59 років змінюються дуже істотно (ці зміни пов’язані з порушенням нервово – гуморальної регуляції органів і систем зі зниженням імунологічної реактивності, з обмеженням функціональних можливостей серцео-судинної системи, з гіпоксичнимипорушеннями, з порушенням метаболізму і процесів утворення енергії).
Якщо людина змінюється протягом життя, то бажано, щоб змінювалася робота, яку вона виконує; тому альтернативні форми зайнятості пенсіонерів по старості – у сфері малого і середнього бізнесу, у фермерстві, на садових ділянках і т.ін.
Лекція №12
Тема. Соціальна робота з особами похилого віку у Великобританії
План
1.Особливості соціальної роботи з особами похилого віку.
1.Особливості соціальної роботи з особами похилого віку.
У Великобританії з року у рік зростає кількість людей похилого віку, особливо старші 75 років. З процесом старіння вони стають більш залежними та потребують соціальних послуг. Близько 40% місцевого бюджету відводиться на послуги для цієї категорії населення. Сьогодні суть політики стосовно таких людей полягає у розвитку опіки у громаді для того, щоб допомогти цим людям залишитися у власних домівках, а не переїжджати до будинків для перестарілих. У період правління уряду М. Течер більшість людей похилого віку проживали в громаді , не потребуючи особливої підтримки. Вартість державної підтримки у 1987 оцінювалася в 3,8 млрд. англ.. фунтів, тоді як у неформальному секторі допомогу надавали на суму більше в 6 разів.
У 1980 році було розроблено, а у 1985 році вдосконалено проект спільної роботи та фінансування служб здоров’я та соціальної роботи. Згідно з ним, Комісії по охороні здоров’я у Великій Британії можуть фінансувати витрати на соціальну роботу: діяльність освітніх проектів, денних центрів, надання опіки за місцем проживання . Волонтерські організації також заохочуються до участі у співпраці з державними закладами.
Більшість людей похилого віку живуть в домашніх умовах . Тим не менш багато з них живуть у непристосованому для них житлі, яке є занадто великим для їх потреб, не адаптоване з урахуванням їх фізичних можливостей. Британський вчений П. Таунсенд у своєму дослідженні виявив , що люди похилого віку проживають у:
- непридатних для проживання помешканнях – 43%;
- помешкання без зручностей – 55%;
- помешкання,які потребують серйозного ремонту – 47%;
- помешкання, які вимагають щонайменше 7000 тис.фунтів на ремонт – 27%.
Близько третини людей старших за 65 років, серед яких більшу частину складають жінки, та людей старших за 75 років є одинокими. Соціальна ізоляція посилюється в більш депресивних регіонах Великої Британії. Більшість людей похилого віку, які проживають вдома, не потребують і не отримують будь – яких спеціальних послуг, що надаються в залежності від регіону. За опікування ними відповідають соціальні служби на місцевому рівні.
Ще у 1985 році 7% осіб у віці старше за 65 років отримували соціальні послуги на дому ; 3% людей у віці старше за 65 років отримували додому їжу. Сьогодні люди похилого віку повинні платити за такі послуги.
Послуга доставки харчів такій категорії забезпечується органами місцевої влади або волонтерськими групами. З’явилося більше денних центрів з ланч – клубами для людей похилого віку. Такі центри забезпечують компанію та допомогу тим, хто не потребує розміщення в будинках для осіб похилого віку., або тим, для кого там поки, що не з’явилося вільного місця. Вони можуть надавати довго – та короткотривалу допомогу; деякі пропонують реабілітаційну програму для тих, хто прибуває з лікарні.
Серед інших послуг серед людей похилого віку популярністю користуються послуги прання, транспортні послуги з відвідуванням місць за певним маршрутом, соціальні клуби та догляд на дому.
Деякі люди похилого віку перебираються жити в спеціальні будинки для перестарілих. Тут їм дають можливість жити самостійно, як правило з охороною та комендантом при потребі, без відповідальності за утримання й обслуговування помешкання. На сьогодні такого типу помешкань є не достатньо, щоб повністю задовольнити потребу в ньому. Деякі помешкання такого типу пропонуються за рахунок волонтерських організацій, таких як житлові асоціації. Такі будинки утримуються за рахунок державних та приватних структур.
Таким чином, основною формою підтримки людей похилого віку є роботи з ними вдома: благоустрій помешкання, доставка харчів, догляд за гігієною, прання, транспортні послуги, доставка до лікаря чи лікувального закладу, організація розваг. Телефон з постійним підключенням до сигнально – червоної системи являє собою новинку, яка здобуває величезну популярність у тих, хто через почуття незахищеності змушені перебувати під опікою соціальних служб.
1. Школа Гіппократа про розмежування хронологічного віку людини (перша вікова класифікація), про гігієнічний режим, здоров'я і хвороби старечого віку. Роль Галена та Авіценни у формуванні герокомії. Салернський кодекс здоров'я. Внесок видатних вчених-медиків (Ф.Бекона, Гуфеланда, І.Фішера, С.Боткіна, І.Мечнікова, І.Нашера, О.Богомольця, М.Стражеска) у становлення й розвиток геріятрії, геронтології, соціальної геронтології (герогіки)
2. Поняття про сучасну геронтологію як науку, що вивчає механізми і різні аспекти (біологічні, соціальні та ін.) старіння живого організму, а також способи уповільнення старіння з метою збільшення тривалості життя і збереження його фізичної та соціальної активності.
Основні складові (розділи) сучасної геронтології:
- фундаментальна геронтологія - вивчає механізми старіння, займається питаннями профілактики передчасного старіння і продовження життя;
- соціальна геронтологія - займається питаннями взаємодії літніх людей і суспільства, існування їх в соціальному середовищі;
- геріатрія - окремий розділ геронтології, що вивчає проблеми надання медичної допомоги літнім людям.
Стратегічні напрямки розвитку геронтології:
1) розробка підходів до лікування хвороб, які трапляються здебільшого в літніх людей;
2) забезпечення максимально можливої тривалості життя індивіда;
3) організація медичної допомоги літнім людям;
4) соціальний захист літніх людей;
5) проблеми пенсійного забезпечення.
Основне завдання геронтології та геріатрії – вивчення та вироблення механізмів і методів збільшення тривалості життя; реалізується за допомогою геропротекції (сукупності факторів, які сповільнюють процес старіння) та профілактики захворювань.Науково-медичний і соціальний зміст геропротекції як засобу (способу) не лише продовження існування, а збільшення тривалостіздорового, повноцінного життя.
Старість як закономірний завершальний етап вікового індивідуального розвитку (онтогенезу). Характеристика старінняорганізму як складного універсального незворотнього деструктивного (руйнівного) процесу пригнічення, що наступає внаслідок зростання числа кількісних і якісних показників ушкодження організму під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього (у тому числі генетичного характеру) середовища, супроводжується наростанням недостатності фізіологічних функцій організму, яка виражається обмеженням можливостей і здатності організму пристосовуватися, і сприяє розвиткові захворювань, наближенню смерті.
3. Боротьба за виживання в первісному суспільстві, природний відбір і штучне регулювання чисельності стародавніх кочових племен. Аграрна революція, відкриття і використання вогню як чинники зміни соціального статусу старих людей у суспільстві. Стареча олігархія, геронтократія (ареопаг, геронсія, сенат) – засади і етапи розвитку організації суспільства. Становище літніх і старих людей у феодальному та капіталістичному суспільствах. Перші спроби заходів соціального захисту,реабілітації старих на державному рівні в Англії, Німеччині, Франції, Росії. Історичні аспекти розвитку соціальної геронтології на Україні (громадська опіка над старими немічними в період родоплемінного укладу, догляд за перестарілими в Київській Русі, часи козаччини, християнські засади допомоги людям літнього-похилого віку). Геронтофобія та ейджизм – відображення низького рівня культури суспільства.
Старіння населення як соціально-демографічний процес
План лекції.
1. Особливості сучасної демографічної ситуації у світі та в Україні
2. Міжнародний і вітчизняний підходи у визначення вікових меж похилого віку(старості).
3. Календарний і біологічний вік.
4. Види старості, швидкість старіння.
5. Фактори впливу на тривалість життя.
6. Основні прояви старіння населення.
1. За даними ООН, у 2000р. кількість осіб 60 р. і старші складала майже 590 млн., у 2025 р. - вона перевищить 1млрд.121 млн., тобто в 5 разів зросте порівняно з 1950 р. При цьому, за той самий період загальна кількість населення світу збільшиться у 3 рази.
За останні десять років населення України зменшилося на 4,5 млн.чол. показник смертності зріс на 20%, а народжуваність знизилася на 28%. Україна є "найстарішою" (з демографічної точки зору) державою на території колишнього СРСР. За прогнозами ООН до 2050 р. населення країни зменшиться на 18 млн. Щороку збільшується частка осіб старших за працездатний вік в загальній структурі населення: 1993 р. - 21,7%; 1994 р. - 22,2%; 1995 р. - 22,4%; 1996 р. - 22,7%; 1997 р. - 22,9%. Це супроводжується значним збільшенням кількості осіб старечого віку у загальній кількості літніх людей, і пов’язано із зростанням тривалості життя людей старшого віку. Сьогодні серед 60-річних і старших частка людей старечого віку складає 30%.
Демографічні прогнози вказують на подальше зростання частки осіб літнього і старечого віку в загальній кількості населення. У XXI ст. кожний п’ятий громадянин України буде старшим за 60 р. Кількість людей 65 р. і старші, котрі у 1994 р. складали 14%, збільшиться у 2025 р. до 21%, а 80 років і старші - зросте за той самий період з 3% до 5,5%. Очікується збереження тенденції переважання в структурі населення похилого віку жінок та самотніх людей загалом. Наприкінці 2000 р. в Україні проживало 49291,2 тис.людей (із них чоловіків - 22775,7 тис., жінок - 26260,8 тис., населення у віці 65 р. і старші складало 6847,4 тис.чол.); у 2005р. чисельність мешканців нашої держави зменшилась до 47 млн.чол.
Причини сучасної депопуляції України: 1) зменшення числа сімей, зростання кількості самотніх людей; 2) складне матеріальне становище; 3) міграція (еміграція); 4) "постаріння" населення.
2. Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (міжнародна): а) літній вік (61-75 р.), б) старечий (76-90 р.), в) довгожителі (старші за 90 р.).
Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (Європейського регіонального бюро ВООЗ) (1963): 1) літні (немолоді, підстаркуваті) - 60-74 р.; 2) старі - 75р. і старші; 3) довгожителі - 90 р. і старші.
Комітет експертів ВООЗ (1992), згідно рішення ООН (1980), рекомендує літніми називати людей, що досягли межі 60 р. За даними Г.М.Перфільєвої (1998), вік понад працездатний, за класифікацією ООН - це старші 65 р., в Україні, Росії - 60 р.
ООН вважає державу молодою в демографічному відношенні, якщо частка літніх (65р. і старші) складає менше, аніж 4%, 4-7% – зрілою, старою - від 7% і більше.
3. Поняття віку як терміну існування організму від моменту народження до теперішнього часу. Календарний віквимірюється кількістю обертів Землі навколо Сонця і виражається в календарній шкалі; не може бути повною мірою показником здоров’я, працездатності, якості життя осіб того самого року народження. Біологічний вік відображає ступінь вікових змін організму, його біологічні можливості стосовно майбутнього життя, темпи старіння; більш адекватно оцінює життєдіяльність і функціональний стан організму. Для визначення біологічного віку використовують перелік моделей і набір тестів (покази артеріального тиску, стан акомодації зору, слуховий поріг та ін.). Методика Л.Белозьорової (сукупність функціональних порушень індивіда співставляють із середніми показниками для певного віку). Прогерія (передчасне старіння) проявляється у випадках, коли біологічний вік людини випереджує календарний.
4. Види старості: хронологічна (кількість прожитих років, яка є підставою до зарахування людини у вікову групу осіб похилого та старечого віку; показник лабільний; залежить від рівня добробуту, культури, умов життя людей, менталітету, традицій суспільства), фізіологічна (фізична - визначається певним станом здоров'я; показник індивідуальний, залежить від сукупності статистичних відхилень від норми), психологічна, соціальна (визначається співвідношенням між віком усього суспільства в цілому і середньою тривалістю життя в окремій країні впродовж певного періоду).
Неріномірність і гетерохронність фаз старіння. Нормальне (фізіологічне) старіння як послідовне зниження інтенсивності процесів обміну речовин, а також атрофічні зміни, які поступово розвиваються в усіх системах органів і призводять до зниження функціональних і реактивних можливостей організму. Пристосування організму до таких змін як одна з умов довголіття.Уповільнене (ретардоване) старіння. Патологічне (передчасне) старіння як прискорений процес дис- і атрофічних змін в організмі, зумовлений хворобами та іншими інтенсивними зовнішніми чи внутрішніми впливами.
5. Фактори впливу на тривалість життя: фізична активність; харчування; стресові ситуації; релаксація і сон; хронічні захворювання; шкідливі звички; дотримання особистої гігієни; екологія та безпечне середовище; стимулювання; генетичні фактори (ген Клото); медичне обслуговування. Перелік вищезгаданих факторів визначає основні шляхи профілактики передчасного старіння і збільшення тривалості життя.
6. Клітинні та молекулярні механізми старіння: апоптоз, клітинний некроз, склерозування тканин. Апоптоз як "двигун" запрограмованої смерті всіх типів клітин живого організму (окрім клітин пухлинного злоякісного росту). Дослід з клітинами Хеля. Загибель клітин організму внаслідок порушення внутрішнього метаболізму (поява недоокислених продуктів, перекисів чи вільних радикалів) або впливу зовнішніх факторів (гіпоксія, вплив хімічних і фізичних агентів) – клітинний некроз. Із віком наростає кількість сполучнотканинних клітин; вони заміщають різні за функціями клітини, що загинули від апоптозу і клітинного некрозу - прогресує склерозування тканин організму, яке відображає швидкість процесу старіння. Запобігання цьому – профілактика захворювань\
Психофізичні та соціальні аспекти старіння
План лекції.
1.Вікові зміни фізичних параметрів організму людей літнього та похилого віку
2.Особливості вікових змін психіки у похилому віці
3.Соціальні проблеми літніх людей
1. Фізичні вікові зміни людського організму – звичайні та гострі. Звичайні фізичні зміни відбуваються в організмі кожної людини, до них можна пристосуватися:
1. зменшення росту людини (до 10 см);
2. втрата маси тіла (у 65-74-річному віці - до 7 кг);
3. зміни шкірних покривів;
4. потовщання і ламкість нігтів;
5. остеопороз;
6. втрата еластичності та сили м'язів;
7. обмеження рухливості суглобів;
8. погіршення слуху (зниження голосної чутливості після 40 р.);
9. втрата нюху і смаку;
10. зниження гостроти зору (особливо кольорової чутливості після 50 р.);
11. зниження тактильної чутливості (підвищення больового порогу);
12. деформація щелепи;
13. втрата клітин головного мозку (від 20-річного віку - незворотня);
14. зменшення життєвої ємності легень (задишка);
15. зниження скоротливої функції міокарда (обмеження фізичних можливостей).
Гострі фізичні зміни трапляються не з кожною людиною; вони викликають незворотні зміни; їх спричинюють найчастіше захворювання (хронічні неліковані процеси, нові – онкологічні, гострі інфекційні хвороби, травми тощо).
2. Психо-емоційні вікові зміни: звичні (характерні для даної вікової групи; існують механізми пристосування до них) відчуття власної непотрібності; почуття самотності та ізольованості; одноманітність, обмеження зацікавлень; втрата впевненості у собі; утруднення при засвоєнні нової інформації (погіршення здатності поповнення, засвоєння, збереження і відтворення інформації); напруження і стрес внаслідок ускладнення адаптації до нових ситуацій; зміни особистісних якостей (звуження емоційного спектру, почуттів, невідповідність емоційних реакцій до причин, що їх викликають, аномальні реакції - кризові та депресивні стани, неврози, стабільне зниження настрою); втрата пам’яті (первинної, короткочасної); зміни в режимі сну; гострі (пов’язані з порушеннями психіки внаслідок анатомічних змін у головному мозку) деменції первинні (сенільна деменція, хвороба Альцгеймера, хвороба Піка, хвороба Паркінсона) і вторинні (мультиінфарктна, метаболічна, внаслідок депресії, медикаментозна);психози. Реституціалізація в геронтогенезі.
Механізми компесації та адаптації в похилому віці:
- активування асоціативної пам'яті та здатності до переключення уваги;
- розширення соціальних контактів і підтримка їх на достатньо високому рівні;
- психологічна корекція (для підсилення здатності до зміни ставлення до самого себе);
- збереження погодження з власною ідентичністю, яка спирається в основному на минуле;
- оцінка минулого;
- очищення сповіддю і зізнанням;
- зниження рівня вимог;
- формування психічної гнучкості;
- "включення" у чужу ситуацію;
- віднаходження змісту життя.
3. Соціальні проблеми літніх людей умовно можна поділити на групи: А) матеріально-фінансового характеру. Низький рівень пенсій. Втрата матеріальних заощаджень. Приватна власність, житло і доходи. Трудова зайнятість. Б) медико-соціальної реабілітації. Повна або часткова втрата здатності до самообслуговування, пересування, орієнтування, спілкування, контролю за своєю поведінко, а також до участі в трудовій діяльності. В) психологічного благополуччя. Рольова невизначеність внаслідок виходу на пенсію. Втрата звичних соціальних ролей – годувальника сім'ї, трудівника на виробництві, члена трудового колективу, друга, партнера, батька тощо. Звуження кола спілкування (обмеження контактів у професійному, товариському, родинному, сімейному середовищі), самотність. Усвідомлення невідворотності фізичних проблем, почуття безпорадності.
Соціальний працівник як основний координатор діяльності різних фахівців (лікарів, психологів, педагогів, юристів ін.), що беруть участь у розв’язанні комплексу проблем людини похилого віку. Форми і методи, які застосовують на практиці фахівці медико-соціального спрямування запозичені: із сфери охорони здоров’я (профілактичні, реабілітаційні, психотерапевтичні та ін.); із сфери соціального захисту населення (соціальне консультування, соціальна допомога, соціальне обслуговування в стаціонарних закладах, організація денного перебування в закладах соціального обслуговування, надання тимчасового притулку тощо). Модель медико-соціальної допомоги вдома - організаційно найскладніша форма медико-соціальної допомоги людям похилого віку; передбачає діяльність міждисциплінарної бригади (соціальний працівник, лікар-геронтолог, медична сестра, психолог, масажист, патронажний працівник, перукар, священик); орієнтується на принципи медико-соціальної реабілітації. Види лікування та догляду, які можна реалізувати завдяки системі допомоги вдома: спеціальне лікування; інтенсивне лікування;підтримуюче лікування; реабілітаційне лікування; паліативне лікування; комбінований догляд.
5. Догляд за немічними і перестарілими об’єднує низку заходів, покликаних сприяти адаптації та максимальній соціалізації людей, які опинилися в нових, не типових для них до тепер, життєвих обставинах у зв’язку із закономірними чи непередбачуваними фізичними, психічними, соціальними змінами. Ці заходи повинні допомагати у полегшенні життя дюдей, які вимушено обмежені у фізичній активності, здатності до самообслуговування в силу певних важких захворювань (психо-соматичних станів), травм чи фізіологічних деструктивних змін в організмі, пов’язаних із набуттям відповідного віку, тобто, у зв’язку із старінням і старістю.
Особи, що здійснюють догляд за немічними і перестарілими людьми, повинні володіти відповідними знаннями в багатьох галузях (основи фізіології, гігієни, патології, фармакології, валеології, психології тощо), уміннями і навичками для належного проведення всього обсягу та різноманітності видів допомоги. Така допомога включає різну за характером і рівнем кваліфікованості діяльність. Розпочинаючи від правильного облаштування помешкання (приміщення), де перебуває особа похилого віку, та гігієнічного режиму (у тому числі, догляд за тілом, раціональне харчування, режим навантажень і відпочинку тощо), до організації співпраці хворого (немічного) з опікуном (соціальним працівником), іншими фахівцями (медиками, психологом, реабілітологом, священиком) та членами родини, і аж до упорядження догляду за вмираючим.
Оцінювання ступеня порушень та обмежень у повсякденному функціонуванні та в соціальній діяльності, визначення рівня самостійності людини (проводиться за параметрами ВООЗ): 1) регуляція основних видільних функцій організму; рухливість та прості навички самообслуговування – умивання, одягання, приймання їжі, здатність дістатися туалету; 2) інструментальні методи буденної діяльності – здатність прати, готувати, робити закупки, користуватися телефоном, розпоряджатися грішми.