3. Методи еколого-біологічного рослинництва. Комплекс чинників і дороги їх оптимізації.

Загальні питання рослинництва, або загальне рослинництво, як теоретичну основу сучасних технологій вирощування польових рослин (спеціальне рослинництво) не можна вивчати лише з огляду на пізнання основ росту і розвитку рослин та пов'язаних з цим вимог рослин до основних факторів вегетації — світла, тепла, вологи, живлення. Необхідно розглядати рослинництво у зв'язку з навколишнім природним середовищем, тобто як цілісну систему природних і антропогенних явищ, поступово переходячи від загальних (глобальних) понять до більш вузьких і конкретних, власне екології і біології рослин.

Термін «екологія» (від грец. oicos — дім, місце поширення, знаходження, logos — вчення, наука, знання) в біології означає взаємозв'язок рослин, тварин, мікроорганізмів між собою і з навколишнім середовищем. При цьому екологію організмів одного виду прийнято називати аутоекологією (власне, свій), систем організмів — сінекологією (від грец. sin —разом, сумісно).

Термін вперше був запропонований у 1866 р. німецьким ученим-біологом Е. Геккелем у його праці «Загальна морфологія організмів». Протягом тривалого періоду (близько 100 років) його вживали лише в біології. Відтоді як був виявлений загальний зв'язок явищ у природі, суспільстві, а також природних і суспільних явищ, термін набув дуже широкого значення. Його можна застосовувати як щодо природних угідь, полів сівозміни, посівів окремих сільськогосподарських культур, їх сумішей, так і окремих країн, невеликих регіонів, міст, населених пунктів. У зв'язку з цим можна говорити про екологізацію як загальне явище — екологізацію науки, промисловості, мислення, господарювання, політики, бо все має загальний зв'язок. Саме цей зв'язок визначає суть понять про екологію, екологічний стан, екологічні умови. Під цим розуміють насамперед результати господарювання людини в природі, її ставлення до природи, ґрунту, води, повітря, рослинності.

Найважливішим методом планування є балансовий метод .

Баланс - це рівняння , рівність , рівновага двох сторін. Зазвичай баланс має вигляд таблиці, що складається з двох рівновеликих сукупностей : прибутковій частині (актив) та видаткової частини (пасив) ; це дуже характерно для бухгалтерських балансів .

Баланси бувають звітними , прогнозними, плановими .

Балансовий метод висловлює свою економічну сутність у вигляді балансових моделей. Їх розробка дозволяє встановлювати матеріально- речові , трудові та вартісні пропорції як на народногосподарському рівні , так і на рівні приватних економічних балансів .

Програмно-цільовий метод використовується для розробки цільових програм. Він ґрунтується на виборі реально поставленої мети функціонування об'єкту і розробці для нього декількох варіантів взаємопов'язаних економічних і соціальних програм розвитку .

Відомо , що при вирішенні будь-якої задачі планування формується не одна , а кілька цілей , а при розробці плану - сукупність цілей. Ці цілі можуть мати кількісний вимір або ж визначатися апріорно .

Дослідження окремих авторів показують , що програмно-цільове планування має використовуватися при вирішенні окремих великих проблем, таких як продовольча проблема , проблема розвитку фермерства та ін. Цей метод передбачає розмаїття цілей: науково-технічних , організаційно-економічних , екологічних та ін..

Нормативний метод базується на нормативній базі планування, яка включає сукупність прогресивних норм і нормативів.

Прогресивна техніко-економічна норма - це науково обґрунтований захід граничної або мінімально допустимої величини техніко-економічного показника плану конкретного господарства. Основні норми для планування на сільськогосподарських підприємствах можна поділити на норми: витрат матеріальних ресурсів, природного убутку, витрат праці та заробітної плати, особистого споживання та ін..

В основі варіантного, або розрахунково-конструктивного, методу лежить розробка різних варіантів техніко-економічних коефіцієнтів, матеріально-грошових витрат, балансової ув'язки галузей і елементів виробництва. Вперше цей метод був запропонований в 20-х рр.. проф. А.В. Чаяновим; в подальшому він знайшов застосування в розробці прогнозних сценаріїв, оперативних і перспективних планів.