2. Арабська психологія (погляди Ібн-Сіна, Ібн-Рушда, Альгазена)

Ібн-Сіна (Авіценна) (980-1037). Лікар, дослідник природи, філософ, енциклопедист. Ібн-Синой написано 479 робіт, але до нас дійшло лише 240. Його знаменита праця - «Канон лікарської науки».

Основні тези:

• У своїх філософських роботах Ібн-Сіна розробляв вчення, яке отримало назву «теорія двох істин», де обґрунтовувалось існування двох незалежно існуючих істин (які існують як дві паралельні прямі) – це істина знання та істина віри. Відповідно до цього формується два учення про душу – релігійно-філософське та природничо-наукове.

• Був одним із перших дослідників вікової психофізіології (вивчав зв'язок між фізичним розвитком організму і його психологічними особливостями на різних вікових етапах). Йому належить цікава вікова періодизація розвитку людини, яка складається з 4 основних періодів:

• Вік "зростання" ("юність"), що включає дитинство, підлітковий вік, період отроцтва і статевого дозрівання, юнацтво. Він охоплює період від народження людини до 30 років.

• Вік "зупинки зростання" ("молодість") - від 30 до 40 років.

• Вік "зниження при збереженні частини сил" ("зрілості") - від 40 до 60 років.

• Вік "занепаду при ослабінні сил" ("старість") - від 60 років до кінця життя.

• Вважав, що можна регулювати внутрішні психічні стани людини шляхом впливу на її зовнішню поведінку. Розглядав афекти як сили, що оживляють внутрішнє життя людини, виконують регулятивну функцію, визначають дії і вчинки людини. Так, в процесі виховання, змінюючи чуттєву сферу дитини, дорослі забезпечують цілеспрямовану дію на динаміку фізіологічних процесів у його організмі, формуючи таким чином його натуру.

          У вивченні афектів Ібн Сіна використовував метод експерименту. Згідно відомостям, що дійшли до нас, він визначив душевну причину тілесного виснаження хлопця по пульсу. По суті, це був перший в історії психології випадок психодіагностики, що передбачив асоціативний експеримент, детектор брехні і інші прийоми вивчення емоційного стану за показниками вегетативної сфери.

          Ібн Сіна провів ще один цікаве дослідження: двом баранам давали рівну по кількості і якості пищу, але одного тримали в нормальних умовах, а іншого - в безпосередній близькості від вовка, що знаходився на прив'язі. Не дивлячись на однакову їжу, другий баран незабаром загинув. Так був виявлений і описаний процес впливу емоцій на соматичний стан, що стало початком виникнення вчення про психофізіологічні особливості емоційних станів.

• Робить висновок про те, що джерелом психіки людини є мозок. Спостереження за порушеннями, викликаними пораненнями мозку, дозволили дати точніше визначення його зв'язку з процесами відчуття і мислення. У "Каноні" Ібн Сіна говорить про локалізацію різних душевних сил (здібностей душі) в різних частинах мозку: відчуття, сприйняття, уява, пам'ять пов'язані з переднім шлуночком мозку, рухові здібності - із заднім, мислення - з середнім. На цій підставі був зроблений висновок про те, що духовні сили не існують самі по собі, а потребують конкретного тілесного органу.

Ібн-Рушд (Аввероес) – 1126-1198. Сучасники говорили, що Арістотель пояснив природу, а Аверроес – Арістотеля.

Основні тези:

• Заперечував безсмертя індивідуальної душі, тому його вчення жорстоко переслідувалося як мусульманською, так і християнською вірами.

• Він по-своєму прокоментував вчення Аристотеля, підкресливши поділ душі і розуму. Під душею розумілись функції, які є невіддільними від організму (насамперед - чутливість). Вони необхідні для діяльності розуму, нерозривно пов’язані з тілом, але і зникають разом із ним. Розум є божественним, входить в індивідуальну душу, як сонце посилає промені органам зору. Після смерті індивідуальної душі, «сліди», залишені божественним розумом відокремлюються й продовжують існувати як момент універсального розуму, властивого всьому людському роду.

• Вважав, що божественний Розум лише ініціює в людині Рух, появу думки. Це передбачало рівність людей за інтелектуальними здібностями. Вроджена здібність людей до мислення притаманна кожній людині, але вона потенційна. Для їх актуалізації, усвідомлення необхідні певні умови – пізнавальна мотивація, зовнішні враження, гарні вчителя.

• Вивчав особливості зору (довів, що частиною зору, яка відчуває, є не кришталик, а сітчаста оболонка).

Ібн-аль-Хайсам (Альгазена) - 965-1039. Видатний дослідник природи середньовіччя відомий не лише як коментатор учень Арістотеля, Евкліда, Галена, але і конкретною розробкою одного з механізмів психічного життя – зорового відчуття (бінокулярний зір, змішення кольорів, контраст).

• У кожному зоровому акті він розрізняв, з одного боку, безпосередній афект відображення зовнішнього впливу, а іншого боку – роботу розуму, що приєднується до цього ефекту, завдяки якому встановлюється подібність і розходження видимих об’єктів.

• Зазначав, що для повного сприйняття об’єктів необхідний рух очей – переміщення зорових вісей.

• Проаналізував залежність зорового сприйняття від його тривалості. Помітив, що при короткочасному пред’явленні можуть бути правильно сприйняті лише знайомі об’єкти, зробив висновок: умовою виникнення зорового образу є не тільки безпосередні впливи світлових подразників, але й сліди колишніх вражень, що зберігаються в нервові системі.