- •2.Принципи та методи пізнання історико-правових явищ.
- •4 Виникнення стародавніх держав. Трипільська культура.
- •5Держава і право скіфів
- •6. Держава і право античних міст-держав
- •7.Держава і право Боспорського царства
- •8.Держава і право стародавніх східних слов`ян. Політичний союз антів.
- •9Витоки української державності (VI — початок XIII ст.).
- •10. Історичне походження назви «Русь».
- •13. Київська Русь (vі – початок хііі ст.): загальноісторичний огляд.
- •15 Київська Русь: державний лад
- •18. Характеристика цивільного права Київської Русі.
- •20. “Руська правда” та її редакції.
- •21. Галицько-Волинське князівство – продовжувач традиції русько-української державності (перша половина хііі – друга половина хіv ст.): загальноісторичний аспект.
- •22. Монголо-татарська навала та її наслідки
- •23. Суспільний лад
- •24 Державний лад
- •25. Церква. Спроби риму запровадити унію
- •26. Правова система
- •27. Суд і процес галицько-волинської держави
- •28.Литовсько-Руська держава та право (друга половина XIV – перша половина XVI ст.): загальноісторичний огляд.
- •29. Суспільний лад Литовсько-Руської держави Пануючі верстви населення
- •Селянство
- •Міщанство
- •30. Магдебурзьке право.
- •31. Виникнення українського козацтва
- •32 Литовсько-Руська держава: характеристика її державного ладу.
- •33 Церковне життя Литовсько-Руської держави
- •34Суд та процес у Литовсько-Руській державі.
- •Великокнязівський (господарський) суд
- •Суд Головного литовського трибуналу
- •Територіальні (обласні) суди
- •Земські суди
- •Підкоморські суди
- •Каптурові суди
- •Процесуальне право
- •35 Правова система у Литовсько-Руській державі.
- •Привілеї та грамоти
- •Загально-земські привілеї
- •36. Характеристика конституційного, цивільного та сімейного права Литовсько-Руської держави. Конституційне право
- •Спадкове право
- •Шлюбні та сімейні відносини
- •37. Характеристика кримінального права Литовсько-Руської держави.
- •38. Українські землі під владою Речі Посполитої (друга половина XVI – перша половина XVII ст.): загальноісторичний огляд.
- •Козацькі повстання
- •Закарпатська Україна
- •39. Суспільний лад на українських землях у складі Речі Посполитої.
- •Панівний стан
- •Селянство
- •Міщанство
- •Реєстрове козацтво
- •41. Державний лад на українських землях у складі Речі Посполитої.
- •"Артикули" Генріха Валуа 1573 р.
- •Місцеве управління
- •42.Суд та процес на українських землях у складі Речі Посполитої.
- •Реформаційний рух
- •Берестейська унія 1596 року
- •44. Правова система на українських землях у складі Речі Посполитої.
Предмет, мета, функції історії держави і права України.
Історія держави і права — це наука і навчальна дисципліна, яка вивчає фундаментальні, системоутворюючі закономірності історичного розвитку, намагається встановити головні причини та виявити основні наслідки виникнення, розвитку і падіння державно-правових систем. Предметом історії держави і права України є пізнання загальних законів виникнення, розвитку й змін типів та форм держави і права, вивчення особливостей функціонування державних установ та інститутів права в конкретних історичних умовах України. Мета історії держави і права як навчальної дисципліни — ознайомити з особливостями історичного, державного та правового розвитку державно-правових систем; вивчити минуле держави і права різних країн, щоб пізнати сьогодення та формувати правосвідомість державно-правового розвитку, сприяти формуванню громадсько-політичної позиції майбутнього юриста. Як і кожна наука, історія держави і права України виконує певні завдання. Серед них: • пізнання й пояснення історії державно-правового розвитку в Україні; •визначення стійких тенденцій, закономірностей розвитку історико-правових явищ; •формування національної свідомості, високих моральних і правових цінностей, поваги до минулого українського народу та віри в його майбутнє. Незнання минулого ставить під загрозу будь-яку спробу належно діяти у майбутньому.
2.Принципи та методи пізнання історико-правових явищ.
Принципи. Вивчення чи дослідження історико-юридичних суспільних явищ завжди ґрунтується на певних принципах, тобто непохитних засадах і підходах, виходячи з яких й групуючись на яких досліднику вивчає явище та з’ясовує його сутність.
Провідними принципами, методології ІДПУ є:
а) історизм – виявлення закономірностей, розгляд явищ у їхньому історичному розвитку і в конкретних історичних умовах);
б) об’єктивність - правдиве, неупереджене відображення минулого за умови коли дослідник може сформулювати і аргументовано довести власну точку зору на сутність того чи іншого історико-юридичного явища. Саме об’єктивність забезпечує науковість дослідження. Ранньосередньовічний історик Амман Марселін писав, що “історик, який замовчує події, чинить не менший злочин від того історика, якій їх вигадує”;
в) системність (формування цілісного уявлення про певну державно-правову систему);
г) плюралізм - урахування багатовекторності й багатогранності при формуванні та функціонуванні тої чи іншої державно-правової системи;
д) розвиток чи еволюціонізм - розгляд систем у розвитку від примітивних і простих до більш складних і досконалих, зміна однієї іншою.
Методологія — це система певних теоретичних принципів, логічних прийомів та конкретного набору методів дослідження предмета науки. Методологія ідпу поєднує загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. При їх аналізі слід мати на увазі, що як суспільна наука ідпу описує, досліджує та осмислює історичний процес розвитку права й інститутів держави відповідно до загальних методологічних правил. Усю сукупність методів можна поділити на :загальнонаукові (метод діалектики, метафізичний метод, метод історичного матеріалізму) та спеціальні (історичний метод, хронологічний метод, ретроспективний метод, порівняльно-історичний, статичний). Загальнонауковими методами вважають такі, які мають універсальне застосування і використовуються при дослідженні різноманітних явищ практично всіма науками. Сутність спеціальних методів полягає у тому, що вони обумовлені загально філософськими підходами науки ідпу до пізнання та пояснення різноманітних явищ суспільно-політичного життя. 3. Джерела історії держави та права України.
Джерело (форма) права — це способи зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення. Основні джерела (форми) права: правовий звичай(був першим джерелом права, що регулювало відносини у період виникнення та становлення держави.);2) правовий (судовий, адміністративний) прецедент(це рішення компетентного державного органу щодо конкретної юридичної справи, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні подібних справ у майбутньому);3) нормативно-правовий договір(письмова угода, в якій правила поведінки загального характеру встановлюються за взаємною згодою двох і більше суб'єктів правових відносин і забезпечується державою);4) нормативно-правовий акт(це офіційний письмовий документ, прийнятий у встановленому законом порядку і формі уповноваженими на те суб'єктами правотворчості, який закріплює правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою) Історичне джерело можна визначити як носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи й культури та відображає той чи інший бік людської діяльності. Типи історичних джерел Письмові (зафіксовані на папірусі, пергаменті, папері) Речові (їх вивчає археологія, музеєзнавство) Усні (фольклорні джерела — казки, анекдоти) Етнографічні (народні повір'я, обряди) Лінгвістичні Кіно-фотодокументи