40

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

§ 1. Поняття і ознаки правової норми

1. Поняття норми права та основні її ознаки……………………5

§ 2. Структура правової норми

2.1 Форма внутрішнього змісту правової норми………………10

2.2 Характеристика структура норми права та її види…………..13

2.3 Види гіпотез, санкцій та диспозиції правової норми………..22

§ 3. Види правових норм

3.1 Спеціалізовані норми права………………………………...…25

3.2 Класифікація норм права……………………………………..30

3.3 Розподіл норм права на імперативні і диспозитивні……..…35

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….36

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….39

ВСТУП

Будь-яка діяльність, плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не буває без з'ясування змісту правових вимог.

Реалізація права, тобто перетворення правових норм у життя, досягаються свідомою діяльністю людей. Люди повинні усвідомлювати зміст норм, розкривати для себе їх, зміст. Тлумачення – складова частина процесу застосування правових норм, без нього неможлива їхня правильна реалізація.

Без усебічного й глибокого розуміння змісту правових норм неможливо правове регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення норм права є необхідною передумовою для правосуддя. Тому юристи велику увагу приділяють повному і все сторонньому аналізу сучасного стану норм права в державах із різними суспільно-політичним ладом, прагнуть передбачити шляхи подальшого вдосконалення розвитку державно-правових явищ.

Норма права — це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального).

Норма права — це загальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого розуміння про зміст чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і так далі.

Цінність – це властивість, здатність задовольняти визначені потреби в процесі регулювання суспільних відносин на шляху досягнення мети. Культурна цінність норм права з часом не тільки не знижується, а навпроти, постійно зростає і нам доведеться довідатися, чому воно саме так.

При написанні даної роботи опрацьовані велика кількість літератури та джерел. У сучасній юридичній науці дослідження даної проблеми пов'язано з іменами Пиголкіна А.С., Вопленко Н.Н., Черданцева А.Ф., Хабриєвої Т.Я., однак єдиного підходу до питань тлумачення в авторів немає. Особливо суперечливі думки радянських і закордонних учених, але всі вони погоджуються, що норми права це велике надбання людства.

§ 1.Поняття і ознаки правової норми

1.1 Поняття норми права та основні її ознаки

Норма права — це основа системи соціальних норм. У сучасній юридичній науці норма права визначається як обов'язкове для всіх правило поведінки, установлене державою, підтримуване її примусовою силою і закріплене в офіційних державних актах.

Норма права характеризується переліком істотних ознак, що відрізняють її від інших правових явищ. Насамперед, вона являє собою загальнообов'язкове правило поведінки і наказує правильний з погляду суспільства і тому обов'язковий для всіх індивідів образ дій. У той же час норма права — це не будь-яке правило поведінки, а тільки таке, котре встановлено державою і допускає можливість державного примусу у випадках його порушення.

Норма права — це також формально-визначене правило поведінки, що виявляється в чіткому визначенні обсягу прав і обов'язків, конкретних указівках на наслідки її порушення. Будь-яка норма права закріплена в статті, главі, розділі офіційного документа — нормативному правовому акті.[2, ст. 91]

Норма права, будучи цеглинкою правової системи, має в той же час різну структуру, спеціалізацію, складаючись у галузі й інститути права.

Багато правознавців звертають увагу на те, що норма права характеризує міру волі волевиявлення і поводження людини, і її найбільша ефективність досягається при збігу цілей окремої особистості і суспільства, сполученні загальнолюдських і соціально-групових інтересів.

А. Б. Венгеров виділяє крім загальнообов'язковості, формальної визначеності, системності, можливості державного примусу також такі ознаки правової норми, як неперсоніфікованість, багаторазовість застосування. Інші автори додають до цього типовість, відображення найбільш важливих цінностей суспільства, соціальної групи чи особистості. [3, ст. 153]

Виникнення правової норми — це тривалий процес. Він починається

з того, що в реальному житті у визначених ситуаціях потреби, інтереси

конкретних людей і різних соціальних груп починають зіштовхуватися один з одним, викликаючи економічні, політичні, ідеологічні, релігійні й інші протиріччя. Усвідомлення цих протиріч і природні спроби їхнього вирішення приводять у кінцевому рахунку до виробітку правової норми як прийнятного для даного часу і суспільства способу регулювання конфліктних ситуацій, що забезпечує нормальне життя людей.

Основними ознаками норми права як форми (міри, масштабу) є загальний характер, системність, формальна визначеність.

Загальний характер норми права означає, що вона є постійно діючим правилом правової регуляції визначеного виду суспільних відносин. Дія норми права не вичерпується її однократним застосуванням.

Загальний характер норми права по-різному виражається і виявляється в різних системах права. Так, у системах права романо-германської правової родини під нормою права мається на увазі загальне правило абстрактного характеру, позитивно-правовий зміст якого в абстрактно-загальному виді (без зв'язку з тим чи іншим конкретним випадком, регульованим нормою) виражено в чинному законодавстві (позитивному праві).

У системах же "загального права" (прецедентного права) під нормою права мається на увазі загальне правило прецедентного (казусного) характеру, позитивно-правовий зміст якого виражено в рішенні однієї з вищих судових інстанцій по конкретній справі. Така прецедентна норма теж носить загальний характер, оскільки підлягає застосуванню при рішенні всіх інших подібних справ.

Системність норми права найбільше чітко і послідовно виражена в нормах абстрактного характеру, що являють собою систему з трьох структурних елементів (диспозиції, гіпотези і санкції). Причому така системна конструкція абстрактної норми права є загальною моделлю і системоутворюючим початком для всього позитивного права як системи норм.

Системне значення норм прецедентного характеру виявляється в

тім, що саме такі норми, відповідно до доктрини систем загального

(судового) права, розглядаються як "власне право" у цих системах, складають їхню основну частину і служать зразком для діючих у їхніх рамках абстрактних норм.

Формальна визначеність норми права абстрактного характеру представлена в її системній конструкції (з диспозиції, гіпотези і санкції), що виражає логіку правової регуляції і, отже, є логічно визначеною формою.

Форма правової норми (системна єдність її елементів) не залежить від фактичного матеріалу позитивного права (від його конкретних положень), що складає зміст її структурних елементів. Навпроти, ця нормативна форма (як постійна і незмінна юридико-логічна конструкція) додає різнорідному матеріалу позитивного права формальну визначеність як зміст своїх складених елементів. Це означає, що положення позитивного права здійснюють свою регулятивну роль у нормативно визначеній формі — у формі системних взаємозв'язків диспозиції, гіпотези і санкції. Така нормативна форма вимагає чіткого ув'язування передбачених у позитивному праві визначених прав і обов'язків з визначеними умовами їхнього здійснення і визначених невигідних наслідків їхнього порушення.

У прецедентному праві діють свої загальні правила про прецедентне значення визначених судових рішень і їхньому застосуванні. Це додає формальну визначеність нормам прецедентного характеру.

Офіційно-обов'язковий характер норми права як обов'язкового правила регуляції обумовлений позитивно-правовим змістом її складових частин (диспозиції, гіпотези і санкції). Зміст конкретної норми права конструюється (складається) — по загальній системній моделі норми права — з конкретних позитивно-правових положень, що по своєму регулятивному значенню відповідають юридико-логічному змісту диспозиції, гіпотези і санкції (у їхніх системних взаємозв'язках і єдності). [4, ст. 394 - 396]

Перелічимо специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності .

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без указівки конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки надавально-зобов'язального характеру — норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язку на інші (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права здобуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в строго встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в границях їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна чи скасування дії.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примуса, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примуса до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (норматив-

ність, формальну визначеність, стабільність,

владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд з цим норма права має внутрішній зміст:

• є мірою волі і справедливості;

• є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;

• має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах. [5, ст. 298-299]