Види семантичних зв’язків між паронімами. Максимальна та мінімальна паронімія

Пароніми можуть перебувати між собою у відношеннях

а) синонімії, коли семантична близькість підсилюється формальною (блискучий – лискучий; блукати – блудити; повінь – повідь, тяжкий – важкий, хиткий – хисткий);

б) антонімії: кепський – лепський; густо – пусто; еміграція – імміграція, експорт – імпорт, еволюція – революція.

Можуть бути пов’язані певною семантичною близькістю: дефектний (‘зіпсований, ушкоджений’) – дефективний (‘ненормальний’), ефектний (‘такий, що справляє враження’) – ефективний (‘дійовий’) тощо.

Можуть належати до однієї тематичної групи (буран – бурун, калина – малина, суниці – полуниці, кіш – ківш).

Паронімічні ряди можуть складатися не тільки з двох, а й з більшої кількості членів: чуття, відчуття, почуття; руський, російський, русинський.

Зважаючи на ступінь звукової близькості паронімію поділяють на максимальну (калина – малина, коса – роса) та мінімальну (сплеск – блиск).

Міжмовні пароніми. Неточності при використанні паронімів

Звукова близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість іншого. Причиною лексичних, а, отже, й семантичних помилок стає також нерозрізнення міжмовних паронімів, особливо належних до близькоспоріднених мов. Порівняйте українсько-російські паронімічні групи сумління – сомнение, останній – остальной, лихий – лихой, дурний – дурной.

Часто доводиться чути: “Я не маю про це жодної уяви”; або читати щось на зразок: (про відбудову Борисоглібського храму XI століття у Вишгороді: “Тут Ярослав Мудрий писав першу слов’янську конституцію – збірку законів “Руська правда”, в тривожну годину збиралися древньоуські князі, щоб засудиш міжусобні чвари... Як відновити цей видатний історичний пам’ятник, святиню наших прадідів, частку духовного життя нашого народу” (із газ.).

Навіть у солідних виданнях можна вичитати “перли” на зразок: “Усією силою гнівного слова тавруємо середньовічні, ганнібалівські акції вандалізму”. Ганнібалова клятва (вислів, пов’язаний з ім’ям полководця Ганнібала, що жив не в середньовіччі, а в 3-2 ст. до нашої ери) означає ‘рішучість боротися до кінця, суворо дотримувати слова’. У наведеному уривку з заяви ветеранів київської письменницької організації (“Літературна Україна”. – 1991. – 31 січня), мабуть, ішлося про канібалівські, точніше канібальські, тобто людожерські, акти.

Паронімія, як бачимо, тісно пов’язана з семантикою. Пароніми ніколи не можуть довільно заступати один одного без певних стилістичних настанов. Щоб уникнути помилок, треба глибше вивчати значення слів рідної мови, спираючись також на знання інших мов.

Стилістична роль паронімів

Нерозрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення гумору, іронії, сатири. Порівняйте: “На які інстанції він бігав до того, як став чемпіоном у стометрівці?” (дистанції). “Губителі (порівняйте: любителі) природи”. “Він зло не вживає своїм становищем” (не зловживає). “Я мимохідь тебе зачепив” (мимохіть). У науковому та офіційно-діловому стилях пароніми є стилістично нейтральними, в інших же сферах мовлення вони можуть набувати нових (контекстуальних) емоційно-експресивних відтінків.

Стилістичні можливості паронімів ґрунтуються на їх звуковій близькості та семантичних контактах. Як і омоніми, пароніми використовуються для створення каламбурів. Сфера вживання паронімів – публіцистика, художня література, усне розмовне мовлення. Паронімія для створення каламбурів виявляється набагато придатнішою, ніж омонімія, оскільки близькість звучання, а не точний звуковий збіг дає більші можливості для змалювання відповідних ситуацій. У паронімів ширші можливості асоціативних зв’язків. Одна із стилістичних функцій паронімів – семантичне переключання. Звукова близькість значеннєво відмінних слів дає можливість розширити політ думки, змалювати яскравішу картину, насичену образами. Паронімія забезпечує музичність фрази:

У графа профіль – як у грифа,

А я бродячий менестрель...

(Л. Костенко).

У цій же функції широко використовуються пароніми в усній народній творчості: “Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику в зеленому горщику, поставлю на дубочку: дубочок схитнувся, а дощик линувся – цебром, відром, дійничкою над нашою пашничкою”.

Ще одна функція паронімів – семантичне зіставлення. Два близькозвучних слова дають можливість виразніше зіставити якісь риси людини, рельєфніше описати події, явища тощо: “Барвистість іспанського пейзажу доповнюють пейзани в мальовничих шатах, що захоплено вітають туристів і закидають їх магноліями та камеліями” (Ю. Смолич).

Часом для створення каламбурних ситуацій гумористичного плану використовується зіставлення близькозвучних лексичних елементів різних мов: “Францішку! А чого ти мовчиш? Ти – за? – Айно! – рішуче тупнув босою, порепаною ногою Францішек, – айно! – Айно! – підхопила в один голос решта селян. – Чуєте, всі кажуть: файно! – резюмував Хома” (О. Гончар).

Сплутування паронімів свідчить про недостатній рівень володіння мовою, проте інколи пароніми вживають один замість одного для досягнення гумористичного ефекту. З цією ж метою вдаються й до перекручених слів літературної мови: “ – Чого вам треба? Собаки? Куплю! Вкраду! Якої породи? Стрептококпенчера? Сетера-лапсердака? Хатню таксі? Оболонку? Шприця? Фокспрем’єра? Говоріть! Кажіть! Замовляйте, сто догів вам у квартиру” (В. Чечвянський); “Купріяне! – несамовито вигукнув поміщик. – Де ти в диявола запропастився?” Насправді ж Купріян нікуди не зникав, порався біля пані, яка безуспішно шукала пляшечку з валер’янкою.

– Валер’яне! Де моя купріянка? Тобто, де валер’янка?” (О. Носенко).

Стилістичні властивості паронімічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів.

У публіцистиці пароніми широко використовуються в ролі заголовків: “Шкала і школа талантів”; “Розрахунки і прорахунки”; “Кличе на матч футбольний м'яч”; “Манери чи маневри?”

На основі паронімії будується парономазія – стилістична фігура, у якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою зіставлення їх. Тут можуть бути використані не лише пароніми, а й просто співзвучні слова, різні за своєю предметною співвіднесеністю. Ця стилістична фігура характерна для красного письменства та народної творчості. Наприклад: “– О, бачиш, – втішився Кочубей, – він ще не чув, так слухай тоді. Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу дідьків триста, а нашого брата дере жінка кирпата, жіночка люба та дере за чуба... Го-го-го!.. Бачиш, до чого я казав?” (Б. Лепкий).