4. Розгляд справ про визнання боржника банкрутом

Особливу категорію справ, що розглядаються господарським судом, складають справи про визнання боржника банкрутом.

Хід справ про банкрутство регулюється Законом "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом", Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Стаття 1 вказаного Закону під "банкрутством" розуміє визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування процедури ліквідації. Неплатоспроможність полягає у неспроможності суб'єкта підприєм­ницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі щодо заробітної плати, а також виконати зобов'язання зі сплати податків і зборів.

Кредитором у розумінні Закону є юридична чи фізична особа, яка має документально підтверджені у встановленому порядку вимоги з грошових зобов'язань до боржника, з виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органів державної податкової служби та інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю стягнення податків і зборів.

Боржником визнається суб'єкт підприємницької діяльності, не спроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і вони не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Безперечними вимогами кредиторів вважаються вимоги, визнані боржником, інші вимоги, підтверджені виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону суддя в підготовчому засіданні виносить постанову, якою зобов'язує заявника опублікувати в офіційних друкованих органах у десятиденний термін за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство.

Відповідно до Закону щодо боржника застосовуються наступні судові процедури банкрутства:

1. розпорядження майном боржника - система заходів для спостереження та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового положення;

2. мирова угода - домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку і/або розстрочку платежів чи припинення

зобов'язання за згодою сторін (прощення боргів);

3. санація (поновлення платоспроможності) боржника – система засобів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника;

4. ліквідація банкрута — припинення діяльності суб'єкта підприєм­ницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Постійне збільшення кількості збиткових підприємств обумовило нагромадження в господарських судах справ про банкрутство. Особливість і складність процесуального режиму провадження у справах цієї категорії, соціальні проблеми й наслідки, пов'язані із застосуванням правового інституту банкрутства, не мають сьогодні аналогів за всю історію існування господарських судів.

Лекція

на тему „Розгляд цивільних, адміністративних і кримінальних

справ в Україні”

План лекції

1. Цивільне судочинство в Україні.

2. Поняття адміністративної відповідальності та її підстави.

3. Провадження у справах про адміністративні правопорушення.

4. Кримінальне судочинство в Україні.

1. Цивільне судочинство в Україні

Цивільне судочинство визначає порядок розгляду справ із спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, адміністративно-правових відносин, і справ особливого провадження. Завданнями цивільного судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом усебічного розгляду і вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

Цивільне судочинство здійснюється в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, затвердженим 18 липня 1963 р. Згідно з цим Кодексом будь-яка зацікавлена особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного чи оспорюваного права та охоронюваного законом інтересу.

Суд приступає до розгляду цивільної справи в таких випадках:

1) за заявою особи, що звертається за захистом свого права;

2) за заявою прокурора;

3) за заявою органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організації, їх об'єднань, інших громадських організацій або окремих громадян у випадках, коли за законом вони можуть звертатися до суду за захистом прав і інтересів інших осіб;

4) за заявою органів Антимонопольного комітету України з питань, які за законодавчими актами стосуються їх компетенції. .

Судам підвідомчі такі цивільні справи:

1) справи зі спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до ведення інших органів;

2) справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, а саме: за скаргами на неправильності в списках виборців та списках громадян, що мають право брати участь у референдумі, за скаргами на рішення виборчих комісій, за заявами про дострокове припинення повноважень народного депутата України, за скаргами на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладанням адміністративних стягнень, за скаргами громадян на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності, за заявами прокурора про визнання правового акта незаконним, про стягнення з громадян податкової недоїмки;

3) справи особливого провадження: про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, про визнання громадянина безвісти зниклим або оголошення його померлим, про встановлення не­правильності запису в актах цивільного стану, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника.

Зі справ позовного провадження до суду подаються позовні заяви, зі справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ особливого провадження - скарги і заяви. При об'єднанні декількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі загальному суду, а інші - господарському суду, усі вимоги підлягають розгляду в суді загальної юрисдикції.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути громадяни, підприємства, установи, організації, їх об'єднання, громадські організації, які мають права юридичної особи.

Громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його мати з цієї справи представника. Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Позови подаються до суду за місцем проживання відповідача. Позови до підприємств, інших організацій, які мають права юридичної особи, подаються за місцем знаходження їх органа управління.

Про кожне судове засідання чи проведення окремої судової дії, зроблене поза засіданням, складається протокол.

Рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Причому, суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, що були досліджені в судовому засіданні. Доказами з цивільної справи є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Рішення складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини.

У вступній частині вказуються час і місце складання рішення, найменування суду, склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прізвище прокурора, який бере участь у справі, найменування сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Описова частина повинна містити в собі вказівки на вимоги позивача, заперечення відповідача і пояснення інших осіб, які беруть участь у справі.

У мотивувальній частині рішення повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, докази, на яких засновані висновки суду, докази, з яких суд відхиляє ті чи інші з них, а також закони, якими керувався суд.

Резолютивна частина рішення повинна містити в собі висновок суду про задоволення позову або про відмову в позові цілком чи у його частині, вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.