st_UKRAYiNI_KURS_LEKTs_J

Лекція 8. Історичні студії економічного розвитку України

Важливою причиною кризи радянської економіки було існування політичної системи, в якій одна партія повністю монополізувала право на владу.

Наростання кризових явищ в економічному житті СРСР в середині 80-х років призвело до необхідності зміни політичного курсу. У квітні 1985 р. до влади прийшов М. Горбачов, партійний лідер молодшої генерації. Він оточив себе групою відомих економістів, спеціалістів. Було проголошено курс на проведення політичних і економічних реформ.

У ході проведення економічних реформ можна виділити три етапи: Реформа А. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було соціально-

економічне прискорення розвитку країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін в радянській економічній моделі.

Реформа М. Рижкова – Л. Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула «самостійність», «самофінансування», «самоокупність». В основі реформи лежало дві складові:

а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон «Про державне підприємство та об'єднання»);

б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» та ін.).

Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (19901991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин.

Спроба економічних реформ не мала позитивного результату. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі – «економіки казино», коли головним стало не виробництво, а продаж товарів у найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку.

Значним етапом на шляху до виходу з-під колоніальної зверхності Москви було прийняття у серпні 1990 р. закону про економічну самостійність України. Закон проголосив такі основні її принципи: власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід; різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх

241

Історія України

державний захист; повна господарська самостійність і свобода підприємництва.

На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, особливо помітним був спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці й національного доходу, падіння обсягів промислової продукції.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена в республіканську. Створювалася власна грошово-фінансова система, податкова й митна служби.

Було здійснено ряд прогресивних перетворень в аграрному секторі економіки. У листопаді 1991 р. Держагропром реорганізували в Міністерство сільського господарства. Виникли нові форми сільськогосподарських об'єднань: агрофірми, агрокомбінати. З'явилися виробничий підряд, оренда землі, дачно-городні кооперативи.

8.7. Основні проблеми економічного розвитку незалежної України

24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила Акт незалежності України. Цей день відкрив нову еру в історії нашої держави. Одне із найважливіших завдань, що постали перед Президентом України, Верховною Радою та урядом – забезпечити українському народові нормальні умови життя, підняти рівень його добробуту.

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності». У цьому документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої і харчової промисловості.

У березні 1992 р. Верховна Рада розглянула «Основи національної економічної політики України», в яких зазначалося, що Україна повністю виходить з рубльової зони.

242

Лекція 8. Історичні студії економічного розвитку України

Важливу роль у становленні ринкової економіки України відіграв закон «Про приватизацію майна державних підприємств». Почалося створення малих і спільних підприємств, товариств різного рівня відповідальності, кооперативів тощо.

У 1991-1993 рр. розпочалися суттєві зрушення у сільському господарстві. Почали створюватися фермерські господарства. Цьому сприяв закон «Про селянське (фермерське) господарство, приймалися інші закони й постанови.

Проте цих заходів виявилося недостатньо. Необхідні були радикальніші дії, направлені на прискорення економічних реформ, виведення господарства України з економічної кризи, що поглиблювалася. Великі надії покладалися на новобраного Президента України Л. Кучму. Його економічна програма була викладена у Зверненні до Верховної Ради в жовтні 1994 р.

За час, що минув, зроблено чимало у плані реалізації цієї програми. Проведено цінову лібералізацію. Україна вийшла або наблизилась до світового рівня цін на основні види товарів і послуг. Здійснюється приватизація і роздержавлення власності, практично завершена мала приватизація.

Проводиться реформування сільського господарства. Завершено паювання землі, колгоспи перетворені в селянські спілки, збільшується кількість фермерських господарств.

Відбулася фінансова стабілізація, досягнута перш за все завдяки введенню власної грошової одиниці – гривні. Одним з виявів фінансової стабілізації є майже незмінний валютний курс гривні.

На жаль, реформи проводяться повільно. Тим часом життєвий рівень більшості громадян України погіршується. Економічна ситуація залишається складною і неоднозначною, її розв'язання – нагальна потреба сучасності.

Запитання для самоконтролю

1.У чому полягає актуальність економічної історії України?

2.Охарактеризуйте розвиток торгівлі за часів Київської Русі?

3.Розкрийте сутність господарських відносин в українських землях у ХІV – ХVІ ст.?

4.Дайте характеристику Селянської реформи 1861 р.

243

Історія України

5.Назвіть основні особливості економічного розвитку радянської України.

Термінологічний словник

Ганза (група покупців) – торговий союз міст Балтійського і Північного морів на чолі з Любеком у XII—XVI ст. Офіційно оформлений у 1556 p., формально існував до 1669 p. Назва з'явилась у 1267 p. в англійській королівській грамоті.

Емфітевтичне право – довгострокова або вічна оренда.

Закупи — залежні люди в Київській Русі, які брали у феодала в борг позику (купу) і зобов'язані були відробити її.

Залозний шлях – сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київ з Тмутараканню, Малою Азією і країнами Сходу.

Золоте забезпечення — запас золота в центральних банках, призначений для покриття банківської емісії, а інколи й для забезпечення поточних рахунків та інших зобов'язань, що належать до оплати.

Комендація – форма перетворення вільних селян на залежних.

Кріпосне право — система права в Середньовіччі, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина-кріпака.

Люстрація – інвентаризація у королівських маєтках середньовічної Польщі.

Магдебурзьке право – система міського самоуправління у Середні

віки.

Мануфактура – 1) форма промислового виробництва, яка історично передувала машинній промисловості; характеризується ремісничою технікою і поділом праці; 2) назва деяких текстильних підприємств в Україні та в інших країнах.

244

Лекція 8. Історичні студії економічного розвитку України

Пул – одна з форм монополій, яка характеризується тим, що прибуток усіх учасників надходить у загальний фонд і розподіляється між ними пропорційно до розмірів їхніх капіталів.

Райфайзенка – сільський кредитний кооператив, названий ім'ям німецького громадського діяча Райфайзена Фрідріха Вільгельма, засновника кредитних кооперативів у Німеччині.

Рустикальні землі – селянські земельні наділи в Австрійській імперії та західноукраїнських землях, що входили до її складу.

Рядовичі – залежне населення в Київській Русі, яке слугувало князю договором (рядом).

Соляний шлях – сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київську Русь з узбережжям Чорного моря.

Тартак – лісопилка в XVI - XIX ст.

Цензива – оброчна система користування землею.

Чинш – фіксована плата в грошовій або натуральній формі за користування земельним наділом.

Література

1.Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. – К., 1999.

2.Економіка України: десять років реформ / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. – Львів, 2001.

3.Коропецький І. Дещо про минуле, недавнє минуле і сучасне української економіки. – К., 1995.

4.Лановик Б. Д., Лазарович М. В., Чайковський В. Ф. Економічна історія / За ред. Б. Д. Лановика. – 2-ге вид., перероб. – К., 2000.

5.Лановик Б., Матисякевич З. Економічна історія України і світу.

–К., 1999.

6.Леоненко П. М., Юхименко П. І. Економічна історія. – К., 2004.

7.Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України: Пер. з англ. – К., 1996.

245

ЛЕКЦІЯ 9

ГЕОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Лекція 9. Геополітичне становище України: історія і суча сність

9.1. Геополітичне положення України

Як наукова дисципліна геополітика відома з XIX ст. Це наука, яка вивчає взаємозв’язки і взаємозалежність між державною політикою і тим географічним середовищем, в якому вона здійснюється.

Термін «геополітика» в науковий обіг вперше ввів шведський учений Р. Челлен. На його думку, «геополітика – це наука про державу як географічний організм, що втілений у просторі». Проте сучасні дослідники справжнім засновником геополітики вважають німецького науковця Ф. Ратцеля. Зазначений термін він, щоправда, не вживав, і його головна праця вийшла друком наприкінці XIX ст. під назвою «Політична географія».

Географічне положення України є вагомим фактором вироблення її зовнішньої політики. У ракурсі геополітики вона займає на Євразійському континенті унікальне місце, яке часто визначається поняттями «географічний центр Європи», «перехрестя між Сходом і Заходом».

Маючи територію понад 600 тис. кв. км і посідаючи шосте місце за чисельністю населення (48,5 млн.) на континенті, Україна володіє не тільки багатими природними ресурсами, а й значним промисловим та науково-технічним потенціалом, досить розвиненою економікою. Вона межує з багатьма країнами, що зумовлює необхідність налагодження рівноправних, взаємовигідних відносин на основі глибоко обґрунтованої сучасної геостратегії.

З геополітичної точки зору Україна справді весь час відігравала роль

головного кордону між цивілізаціями. Це пов’язано з географічним становищем України. Україна розташована на межі між Європою і Євразією. Є термін «Великий Степ». Це територія степів і пустель від Чорного моря до Жовтого, яка займає весь центр Євразії. У цих степах зручно займатися скотарством, але українські степи так само придатні й для землеробства. Саме в Україні закінчується межа широколистяних лісів з родючими ґрунтами, часто з чорноземами.

Україна постійно знаходилася на межі різних культурних і господарчих регіонів. На сході – степи, на півночі – тайга, не заході – ліси, на півдні – Чорне море. Північний захід і південний схід України часто складали спільну територію, здавна мали спільну мову і назву Кіммерія або Гіммерія. Греки називали територію сучасної України Скіфією. Україна завжди являла собою самий північно-східний край родючих, культурних і цивілізованих земель. Землеробство тут почалося ще в неоліті. На території України землеробство почалося в VІ тис. до н.е. А на

247

Історія України

нечорноземні території на північ від України землеробство розповсюдилося тільки в ІІ тис. до н.е. У зв’язку з цим Україна майже постійно опинялася у центрі конфлікту між різними цивілізаціями. Україна

– територія вічного конфлікту між принципово різними культурами. Свого часу І. Мазепа написав вірш: «О горе-горе тій чайці-небозі, що вивела діток при битій дорозі». Але це саме давало й величезні переваги. Здатність до запозичення різноманітних елементів культури, синтезу принципово нової культури, в тому числі і запозичення військової майстерності. Вирішення конфлікту залежало від того, по яку сторону стане населення України. Отже, часто населення України відігравало важливу, а іноді й вирішальну роль у ході світової історії.

Перша стала державність на території України – Скіфська держава, яка охоплювала майже всю територію сучасної України. Столиця була в районі сучасного Нікополя. У складі її населення значну частину становили предки слов’ян. Правобережну Україну можна вважати їх прабатьківщиною. Скіфія входила до системи держав Близького Сходу, вела війни проти ассірійців, підтримувала стосунки з древньою Грецією.

Потім на початку нашої ери подібне державне утворення майже на всій території сучасної України створило германське плем’я готів. Як відомо, скіфи свого часу взяли участь в розгромі Ассирії, а готи вперше в історії захопили Рим. Згодом північ сучасної України стала центральним ядром Давньоруської держави.

Традиції української державності. Чи були українці в минулому окремою політичною нацією? Сутність проблеми полягає в тому, що лише тричі в історії протягом незначного часу існувала незалежна Українська держава:

1.1648-1713 рр., коли вона була остаточно підкорена й поділена між Росією та Польщею, при цьому весь цей час вона визнавала зверхність якоїсь з сусідніх держав, тобто не була повністю незалежною;

2.1918-1922 рр. – формально незалежна Українська держава, але фактично весь цей час тут були бойові дії та перебували іноземні армії.

3.з 1 грудня 1991 р. Україна є вільною від іноземної окупації, лише за винятком Криму, де перебувають російські війська.

То чи можна в такому разі говорити про власну українську традицію? І в чому причини такої трагічної долі Української державності?

Гетьмани І. Виговський, П. Дорошенко, син Хмельницького Юрій Хмельницький, перший голова Директорії В. Винниченко – усі вони добровільно відмовилися від влади. Чому? Тому що головною причиною

248

Лекція 9. Геополітичне становище України: історія і суча сність

нестійкості української державності була завжди надзвичайно несприятлива геополітична ситуація, тобто розташування українських земель на межі зіткнення цивілізацій.

Будь-яка держава не може стати незалежною від іншої держави, якщо її не підтримує якійсь союзник. Наприклад, США стали незалежною від Англії, тому що її підтримала Франція та Іспанія, перш за все збройною силою. Ще раніше Голландія і Швейцарія набули незалежності завдяки Франції. Країни Балтії набули незалежності завдяки Німеччини, яка вигнала російсько-червону армію. Отже, коли немає союзників, то сусіди захоплять і розділять. Яскравий приклад – це три розподіли Польщі у ХVІІІ ст., коли її поділили між собою Австрія, Прусія та Росія.

Війна Б. Хмельницького за незалежність також закінчилась тим, що українські землі поділили Московія, Польща і Туреччина. У 1919 р. друга УНР опинилася в «чотирикутнику смерті», тому що проти неї водночас вели наступ: з заходу – поляки, з Дону – білогвардійці, з півночі – більшовики, з півдня – війська Антанти та Румунії. Тож українці були змушені водночас вести війну з чотирма противниками. При цьому не було жодних союзників, адже незалежність України не визнавала жодна держава.

У ХVІІ ст. єдиним можливим союзником України могла бути відносно слабка Швеція. І цю можливість було використано Б. Хмельницьким та І. Мазепою, але обидва ці рази Швеція разом з Україною була змушена протистояти водночас Московії і Польщі.

З 1992 р. Україна змушена проводити «багатовекторну» політику. До 1994 р. Україна була в повній економічній блокаді водночас з

боку Росії та Заходу. Головною проблемою досі є небажання розглядати її як рівноправного союзника.

Утой же час традиції Української автономії сягають у сиву давнину. До створення Київської Русі українці складали декілька племінних княжінь. Значна частина була підкорена Хозарським каганатом.

УІХ - Х ст. виникла Руська держава із столицею в Києві. У київські часи влада князя була обмежена народним віче в усіх великих містах.

Умонгольські часи всі українські етнічні землі зберігали автономію, а Галицько-Волинське князівство навіть на певний час стало незалежним королівством. Навіть на території татар населення жило самоврядними громадами, які складають історичне коріння козаків.

Потім значну частину української землі завоювало Литовське князівство. Литовські князі на території України одразу сприйняли

249

Історія України

українську культуру й мову. Офіційною мовою була руська (староукраїнська). Литовської літературної мови взагалі не було. Руська мова також була офіційною в Закарпатті, Молдові та в володіннях Угорщини. Князь Вітовт наприкінці ХІV ст. переніс столицю із Вільнюса до Києва. Після його смерті внаслідок громадянської війни були відновлені удільні автономії Київського і Волинського князівств. Отже, всі українські землі входили до складу напівнезалежних князівств.

Наприкінці ХV ст. князівства були ліквідовані, їх замінили воєводствами, але водночас всій місцевій шляхті було надано місцеве самоврядування в межах воєводств. У всіх цих воєводствах шляхта залишалась православною і українською за мовою. Крім того, своє самоврядування (Магдебурзьке право) мали міста України. На всіх українських землях в ХVІ ст. діяло власне право – Литовські статути. І Литовський статут з’явився ще у 1521 р., а ІІІ – у 1573 р. Він був дуже важливим, остаточно його дію було скасовано у 1839 р.

Протягом ХVІ ст. українські землі зберігали власну еліту, але внаслідок Люблінської унії (1568 р ) українські землі перешли зі складу Литви до Польщі. Таким чином, Україна була остаточно відокремлена від Білорусії.

Головним носієм державних традицій була місцева православна шляхта на чолі з нащадками місцевих князів. Крім того, власною традицією була місцева православна церква на чолі з Київським митрополітом.

На початку ХVІІ ст. значна частина місцевої шляхти перейшла до католицтва; відбулася Берестейська (Брестська) церковна унія, яка загострила протиріччя серед православних.

Значно посилилося козацтво. Воно очолило колонізацію територій на східних землях України, створило власний незалежний політичний центр –

Запорізьку Січ.

Польський король Стефан Баторій узаконив козаків як окремий стан в Польській державі і створив козацький реєстр, тобто список офіційно визнаних козаків. Спочатку їх було 300, пізніше – 6000. За вимогою Б. Хмельницького реєстр було збільшено до 40 тисяч, але після поразки під Білою Церквою реєстр скоротили до 20 тисяч. Однак козаків було більше. Ядром була Запорозька Січ. Козаки вважалися рівними між собою. Вважалося ганебним померти своєю смертю. Загальна численність запорожців коливалася від 10 до 20 тисяч. Ще більше було міських козаків. Часто майже не було різниці між селянином і козаком.

250