Таблиця 1.

Онтологізм	прагнення виявити першооснову, побудувати вчення про буття, знайти єдине для усього джерело; на місце міфологічного уявлення про породження світу стає філософське вчення про природну його першооснову
Космо-центризм	уявлення про природу, космос (грець. - порядок) як вищу реальність, в яку включалося все
Антропо-центризм	постійне співвідношення природи з людиною, природних об’єктів – з людським тілом як ідеалом; навіть богів греки уявляли собі в людському образі, тому що не знаходили більш довершеної форми
Раціоналізм	уявлення про розум як вищу пізнавальну властивість людини і основний шлях пошуку істини, яка перестає вже бути предметом віри, а розглядається як продукт розумного пошуку, дискусії, обґрунтування фактами
Агональність дух змагально- сті, полемічності	змагання в промовах, боротьба думок і свобода критики були ідейно-духовною атмосферою, що стимулювала активну діяльність і творчі пошуки; культ слави, гостре бажання зберегти своє ім’я в пам’яті нащадків були для греків однією з вищих цінностей: славне ім’я було нетлінним і переважало будь-яку матеріальну вигоду
Споглядаль-ність	філософи не прагнули змінити світ, а тільки насолоджувались його розумінням, спогляданням істини як засобом досягнення безтурботності духу. «Метою життя є теоретичне пізнання і свобода, що випливає з цього» (Анаксагор)

Таблиця 2.

Основні етапи	Основні школи і визначні представники
Досократівська філософія, зародження та формування філософії: VII-V ст. до н.е.	Мілетська школа: Фалес, Анаксимандр, Анаксимен; Геракліт з Ефесу; Елейська школа: Ксенофан, Парменід, Зенон з Елеї; Піфагорійська школа: Піфагор, Філолай, Ксенофіл; Емпедокл; Анаксагор; Атомісти: Левкіпп, Демокрит
Філософія класичного періоду, зрілість та розквіт філософії: з середини V ст. до першої половини IV ст. до н.е.	Софісти: Протагор, Горгій; Сократ; Платон; Аристотель
Пізньоантична філософія, яка підрозділяється на: а) елліністичну – кін. IV - IІ ст. до н.е. б) римську – I ст. до н.е. – V ст.	Епікурійська школа: Епікур, Лукрецій Кар; Скептицизм: Піррон, Тімон, Секст Емпірик, Агріппа; Стоїцизм: Зенон з Кітія, Клеанф, Хрісіпп, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет Неоплатонізм: Плотін, Прокл, Ямвліх

Пізньоантичний період починається в елліністичну епоху, коли грецька культура поширюється як на Схід, так і на Захід – на Рим. Головним предметом уваги філософії цього періоду стає суб’єктивний світ особистості, шлях досягнення особистої волі і щастя. У римський період відбувається повернення до ідей класики, розвиваються традиції грецьких шкіл. Взаємодія зі східними культурами привела до часткового відходу від раціоналізму і звертанню до містицизму (неоплатонізм).