1.3 Аналіз існуючих інстументів та методів адаптивного управління

Під адаптивною моделлю управління ми розуміємо таку, яка придатна та ефективна у різних ситуаціях. Адаптивна модель управління повинна бути спрямована на максимальну віддачу від ресурсів, що використовуються в процесі досягнення підприємством поставлених цілей з урахуванням можливих змін, викликаних нестабільністю економічного середовища. Модель управління повинна мати невисоку «ціну адаптації», витрати на пристосування підприємства до змін не мають бути істотними.

Адаптивна модель управління повинна складатися з взаємопов'язаних частин: планування, регулювання, мотивація, координація, контроль. Через планування основних параметрів виробничо-економічної діяльності необхідно здійснювати пасивну і, за змогою, активну адаптацію підприємства до змін зовнішнього економічного середовища у майбутньому для забезпечення його ефективного функціонування та сталого розвитку.

Регулювання повинно охоплювати контроль основних параметрів господарської діяльності підприємства, здіснення пасивної адаптації у теперішній момент часу та вчасно реагувати на зміни зовнішнього середовища для збереження йгого сталості й використання виникаючих можливостей подальшого розвитку. Адаптивна інтегративна модель управління повинна бути моделлю постійного розвитку та включати безліч змінних параметрів. Параметри, які вона має включати як часткові випадки, на нашу думку, відображенні у таких моделях управління (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Адаптивні моделі управління

Назва моделі (автор)	Параметри моделі
Модель Літтла [6]	1.1. Обсяг замовлення 1.2. Загальна потреба у визначений період часу 1.3. Витрати на одне замовлення 1.4. Термін часу 1.5. Витрати на зберігання одиниці запасів за одиницю часу

Продовження табл. 1.1

Модель Фішбейна [10]			2.1. Відношення до товару (оганізації) 2.2. Значення показника 2.3. Нормативне значення показника 2.4. Фактичне значення показника 2.5. Кількість значимих показників
Модель розвитку Погорєлова [4]			3.1.Оцінка конкурентоспроможності підприємства до розвитку 3.2. Стратегія розвитку підприємства 3.3. Вектор розвитку 3.4. Базис розвитку підприємства 3.5. Результат розвитку підприємства
Модель Солоу[3]			4.1. Капіталоозброєність 4.2. Зростання населення 4.3. Рівень технологічного прогресу
	BSC модель Нортана- Каплана [11]	5.1. Фінанси 5.2. Клієнти 5.3. Внутрішній бізнес-процеси 5.4. Навчання та ріст
	Модель Уілсона [5]	6.1. Інтенсивність споживання запасів 6.2. Витрати на зберігання запасів 6.3. Витрати на здійснення замовлення 6.4. Час виконання замовлення 6.5. Розмір замовлення 6.6. Загальні витрати на керування запасами на одиницю часу 6.7. Розмір запасу на складі, при якому треба подавати замовлення на доставку чергової партії
	Модель Фідлера [18]	7.1. Поведінка керівника 7.2. Стосунки між керівником і членами колективу 7.3. Посадові повноваження 7.4. Структура завдання

Продовження табл. 1.1

Модель Врума-Йеттона-Яго[9]

8.1. Ефективність рішення 8.2. Якість рішення 8.3. Зобов'язання з виконання рішення 8.4. Терміновість рішення

Зазначені в табл. 1.1 моделі охоплюють лише окремі напрями, які характеризують міру адаптації управління підприємством до умов середовища його функціонування. Так, модель Літтла орієнтується на продаж та частку ринку, яку займає підприємство. Модель Фішбейна враховує відношення споживача до товару та організації. Модель розвитку Погорєлова вказує на управління залежно від напрямів розвитку підприємства. Модель Солоу визначає джерела економічного зростання підприємства. Модель BSC Нортона-Каплана грунтується на системі ключових показників з причинно-наслідковими зв'язками: фінанси, клієнти, внутрішні бізнес-процеси, навчання та розвиток. Модель Уілсона спрямована на пошук оптимального рівня товарних запасів. Модель Фідлера визначає фактори, що впливають на поведінку керівника та управління підприємством загалом. Модель Врума- Йеттона-Яго зосереджує увагу на процесі прийняття рішень.

Адаптивна інтегрована модель повина включати розглянуті моделі як часткові випадки. Таким чином, адаптивна інтегрована модель повинна бути представлена у вигляді системи моделей і відповідати таким вимогам:

• включати множину параметрів;

• бути адаптивною насамперед до цілей та виробничої програми підприємства;

• забезпечувати оцінку та управління результативністю в реальному часі;

• організовувати програмно-цільову дію на процеси;

• забезпечувати можливість оцінки ефективності змін;

• створювати можливість оптимізації програмно-цільових змін за критеріями мінімального часу та фінансових затрат.

Структурну схему запропонованої нами інтегрованої адаптивної моделі управління наведено на рисунку 1.2.

Керуючі та некеровані фактори зов-го середовища

Управляюча підсистема

Рис. 1.2 Інтегрована адаптивна модель управління

Таким чином, запропонована адаптивна інтегальна модель управління підприємством повинна охоплювати підсистеми ідентифікації, прогнозування та вибору методів управління. У пропонованій моделі управління як основні вхідні параметри для підсистеми ідентифікації (моніторінгу) можна розглдядати:

• значення всіх статей витрат для стандартного розрахунку повної собівартості продукії, що випускається;

• рентабельність продаж;

• ціни реалізації і попит на ГП;

• ставка банку та обсяг позик підприємства, індекс інфляції;

• обсяг випущеної продукції і виторгу від її реалізації.

Експерним шляхом з набору параметрів оцінки якості роботи підприємства виділяється низка специфічних показників, зміна величини яких істотна для прийняття управлінського рішення щодо майбутньої стратегії розвитку підприємства. Подальший розрахунок інтегрального кінцевого показника дасть змогу визначити, у якому стані роботи підприємство:

1. Стан стійкої роботи підприємства.

2. Стан підвищеного ризику роботи підприємства.

3. Критичний стан роботи підприємства.

Підситема ідентифікації спрямована на формалізацію алгоритму оцінки та аналізу стану підприємства , облік випадкових помилок, які виникають внаслідок викривлення інформації, неточностей її представлення. Прогнозування на підприємстві може бути реалізоване шляхом створення і навчання нейронної мережі на основі значущих факторів зміни зовнішнього середовища, виділених за допомогою побудови кореляційної матриці, розрахунку коефіцієнтів кореляції між показниками та скорочення її розмірності завдяки видаленню з неї малозначущих показників.

Вибір методів управління визначається станом роботи підприємства, передбачає зміну стратегії його розвитку. Підситема вибору методів управління повинна бути спрямована на формалізацію алгоритму генерації управлінських рішень та управляючих впливів. У локальному випадку в процесі роботи цієї підситеми змінюється організаційна структура підприємтсва, положення про відділи, посадові інструкції, технологічні регламенти, накази, робочі завдання. Таким чином, реалізація вибору ефективного напрямку розвитку підприємства за визначеною моделлю потребує обов'язкового здійснення таких етапів:

1. Збір інформації та аналіз поточної ситуації на підприємстві.

2. Визначення ефективності чинного механізму управління підприємством.

3. Вибір стратегії розвитку для кожного окремого виду діяльності підприємства згідно зі запропонованою адаптивною комлексною моделлю ефективного управління підприємством.

Інтегральний критерій ефективності адаптивної моделі управління підприємством повинен давати змогу оцінювати всі види її організаційних перетворень, а не лише які- небудь окремі аспекти діяльності. Адаптована модель управління повинна зводитисядо досягнення достатьньо обмеженої кількості фінансово-економічних цілей, орієнтованих на ріст прибутковості або вартості підприємства.

Суть адаптованої моделі управління полягає у зміні параметрів бізнес-процесів з метою підвищення ефективності діяльності підприємства за попередньо заданим критерієм. Критерієм ефективності використовується величина економічної додаткової вартості.

Умовою адаптація підприємства до змін має бути перегляд статей витрат. На наш погляд, в останню чергу мають переглядатися витрати, пов'язанні з персоналом та мінімізацією його чисельності. У формалізованому вигляді адаптивна модель управління підприємством може бути представлена у вигляді множини цільових індекаторів:

; (1)

До цільових індекаторів діяльності підприємства належать виробнича, фінансова, маркетингова результативність діяльності. Вектор функції виробничої результативності діяльності підприємства може бути виражений таким чином:

, (2)

де:

- результативність працівників; V- внутрішні умови функціонування підприємства; Z – зовнішні умови функціонування підприємства; M - управлінських вплив; t – вектор функції часу. Вектро функції фінансової результативності подається у вигляді такої формули:

, (3)

де:

- власні фінансові ресурси; K – кредити; - постійні витрати;- змінні витрати;- обсяг виробництво,- виторг від раалізації;- валовий дохід. Вектор функції маркетингої результативності:

(4)

де:

- кількість покупців; - витрати на рекламу;- обсяги продажів.

Таким чином, виходячи із формул (2-4), цільова функція буде мати такий вигляд:

(5)

Як обмежені моделі ми виділили множину параметрів:

, (6)

де:

КР – кредитна політика держави; КS – купівельна спроможність населення; Z – зміни законодавства; СР – цінова політика держави; РР- податкова політика держави.

Отже, формалізовано адаптивну інтегральну модель управління підприємством можна представити у вигляді такої стистеми нерівностей:

, (7)

де:

OZ – обсяг замовлення; ОР – обсяги продажів; PTZ – розмір товарних запасів; CR – частка ринку; RP – розміщення підприємства; VS – відношення споживача до товару (організації); SR - стратегії розвитку; ES – ефективність рішень; SY – стиль управління.

Таким чином, пропонована модель містить три функції з відповідними параметрами та обмеженнями по кожній з них і цільову функцію.

Адаптивність інтегрованої моделі ілюструє наявність обмежень, цільової функції максимізації та ключових показників бізнес-процесів підприємства.

Для досягнення поставленої мети контролю необхідно сформувати завдання контролю на підприємстві стосовно до етапів циклу управління.

На етапі попереднього контролю здійснюється контроль:

- Процесу формування цілей (правильність вибору цілей, перевірка їх на обгрунтованість і узгодженість між зацікавленими особами і групами, адекватність відповідності кількісних показників ступеня досягнення поставлених цілей і т.д.);

- Обмежень, що використовуються при постановці цілей; прогнозів, необхідних для постановки цілей;

- Планів (обгрунтованість планових завдань, перевірка планів на повноту і узгодженість, перетворення планових величин в контрольовані, встановлення допустимих меж відхилень контрольованих величин, реалістичність, адаптивність і т. д.).

Контроль планування дозволяє оцінити і підвищити якість складання плану. Оцінюючи планові величини, можна оцінити реальність плану та реальність розглянутих при його розробці умов, ситуацій, при яких він складався (ступінь стійкості підприємства на ринку, динаміка цін, ступінь попиту на продукцію і т. д.), а також можливі помилки при складанні плану . При цьому крім неточності оцінок можливих ситуацій можуть бути й інші причини відхилень від плану, наприклад помилки в розрахунках, неоднорідність змісту планованих і фактичних показників і т. д. Виявлення даних причин дозволить удосконалити сам процес планування і скоординувати плани з реальною дійсністю. Чим раніше буде зафіксовано зміну ситуації, тим раніше можна актуалізувати плани, співвіднести їх з дійсністю.

На етапі реалізації поставлених цілей і планів здійснюється поточний контроль:

- планових і фактичних величин, у тому числі витрат (у цілому по підприємству і по групах контрольованих величин);

- стану внутрішнього і зовнішнього середовища для виявлення «слабких» сигналів про можливі відхилення;

- виявлення фактичних відхилень від планових;

- можливих причин відхилень;

- пропозицій для зменшення ступеня відхилень.

Контроль реалізації поставлених цілей і завдань дозволяє виявити можливі помилки та недоліки в управлінні та запропонувати заходи по їх усуненню.

На етапі підсумкового контролю діяльності підприємства підводяться підсумки в цілому по підприємству по досягненню поставлених цілей і розробляються заходи щодо ліквідації можливих відхилень у майбутньому.

Таким чином, в широкому сенсі функція контролю містить у собі аналіз і вимір кількісних і якісних характеристик (показників) діяльності підприємства, а також виявлення причин відхилень контрольних величин від планових, з тим, щоб підвищити адаптивність підприємства до появи можливих несприятливих ситуацій.

Звідси випливає, що основними завданнями контролю є:

1.Оцінка стану контрольованого об'єкта відповідно до прийнятих стандартів, нормативами чи іншими еталонними показниками;

2.Визначення можливих відхилень і з'ясування причин цих відхилень;

3.Здійснення коригування керуючих впливів, якщо вони необхідні і можливі.

Для успішної реалізації поставленої мети і завдань необхідно розробити модель контролю, формалізувати порядок оцінки відхилень інтегрального показника діяльності підприємства, задати граничні відхилення для приватних показників і величин та розробити процедури аналізу причин відхилень.

Як було раніше показано, на підприємстві акценти повинні бути зміщені з простого фіксування фактів відхилень у бік перспективного, в деякому розумінні випереджального контролю, орієнтованого на майбутнє.

При цьому контроль повинен відповісти на наступні питання:

- Чи зможе підприємство досягти поставлених цілей?

- Які альтернативні варіанти є у підприємства і наскільки вони ефективні з точки зору досягнення поставлених цілей?

- З якими ризиками доведеться зіткнутися в короткостроковій і довгостроковій перспективі?

- Які можуть відкритися перспективи у підприємства?

При організації контролю за результатами діяльності підприємства необхідно дотримуватися ряду принципів:

- чим більшою мірою менеджер орієнтований на досягнення кінцевих результатів, тим більшою мірою він потребує зворотного зв'язку, що дає інформацію про ефективність його роботи;

- менеджер повинен оперувати мінімальним обсягом даних, але систематизованим таким чином, щоб вони містили інформацію, на основі якої керівництво може приймати необхідні рішення;

- забезпечення достатнього рівня ефективності контролю, особливо при нечітко узгоджених цілях або необхідних результатів, щоб зробити необхідні коригувальні заходи і внести зміни до мети і плани;

- орієнтація на майбутнє для оперативного виявлення виникаючих проблем, при цьому контроль необхідно розглядати як засіб прийняття рішення, а не як неминуче засіб пошуку помилок.