Словник термінів і понять

Авангардизм (від франц. «передовий загін») – загальна назва модерністських течій у художній культурі ХХ ст., що заперечували традиційні форми, стилі й принципи реаліму та закликали до повного оновлення художніх форм і виражальних засобів. Основні риси виявилися в кубізмі, експресіонізмі, абстракціонізмі, футуризмі, дадаїзмі, сюрреалізмі та ін. Серед українських митців біля витоків аванградизму стояли О. Архипенко, С. Делоне-Терк, О. Екстер, М. Андрієнко-Нечитайло.

Андеграунд (від англ. «підпільний») – назва нелегального мистецтва; у США термін означав некомерційні фільми, призначені для домашнього перегляду. У СРСР поширився у 1970–1980-ті рр., проявлявся у формах таємних виставок, нелегальних зустрічей, музичних записів. Став формою протесту проти офіційного мистецтва й тоталітаризму.

Анімі́зм (від лат. «душа») – одна з форм первісних вірувань. Віра в існування духів, в одухотвореність усіх предметів, наявність душі у тварин, рослин та людей.

Антропоцентризм (від грец. «людина» і лат. «центр») — погляди, згідно з якими людина є центром і найвищою метою Всесвіту.

Артефа́кт (лат. artefactum – штучно створене) (культури) – штучно створений людиною об’єкт або явище, що має знаковий або символічний зміст: речі, предмети, феномени духовного життя суспільства. В археології: об’єкт, що в минулому піддавався впливу людини.

Апокрифи (грец. «таємничий, прихований») – релігійні твори, близькі за жанром до біблійних, які не визнавалися християнською церквою та не увійшли до Святого Письма.

Археологічна культура – сукупність археологічних артефактів і комплексів на певній території в певний час.

Балада (з прованс. «танцювати) – віршовий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту.

Бароко (з португ. «перлика вибагливої форми») – напрям у європейському мистецтві й літературі XVII—XVIII ст., що прийшов на зміну Ренесансу. Естетика бароко висунула нові погляди на світ — складний, мінливий, сповнений суперечностей, виражає почуття непостійності, тривоги, марності буття й трагізму людського існування. Мистецтву бароко властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефектних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, сильні контрасти масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла і тіні. В Україні бароко – панівний стиль у мистецтві XVII–XVIII ст. Український варіант бароко має свої особливості, зумовлені, зокрема, поєднанням національних традицій з культурними здобутками інших народів (див. Бароко козацьке (українське)).

Бароко козацьке (українське) – художній стиль в українському мистецтві XVII–XVIII ст. На відміну від західноєвропейського, характеризується меншою обтяженістю прикрасами, простотою та спокоєм, використанням давньоруських та фольклорних елементів. В архітектурі провідним типом споруд стає так званий козацький собор — п’ятикупольний, з чотирма однаковими фасадами (Миколаївський собор в Ніжині, Георгіївський — у Видубицькому монастирі).

«Березіль» – український театр-студія, заснований Лесем Курбасом у 1922 році в Києві, який сповідував принципи авангардизму й необароко та уникав вторинності в мистецтві. У 1933 р. театр закрито, а Леся Курбаса репресовано.

Болонський процес – процес реформування систем вищої освіти в країнах Європи з метою створення єдиного європейського наукового й освітнього простору.

Братства – національно-релігійні громадські організації православних міщан в Україні і в Білорусії, які виникли у XVI ст. та брали активну участь у боротьбі українського народу проти національно-релігійного і соціального гніту з боку польської шляхти і католицької церкви. При братствах існували видавництва, школи, шпиталі.

Бу-Ба-Бу (абревіатура від «Бурлеск-Балаган-Буфонада») – літературне угруповання, засноване 17 квітня 1985 року у Львові у складі Ю. Андруховича, В. Неборака й О.Ірванця. Учасники відстоюють традиції постмодернізму в літературі.

Вертеп (зі старосл. « печера») — народний пересувний ляльковий театр, поширений переважно в Україні з кінця XVІ ст., відомий також у Білорусії. Дія вертепної драми відбувалася у двоярусній дерев’яній скринці, відкритій з одного боку. Поряд з ляльковим побутував і «живий» вертеп – специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців який зберігся й дотепер.

Відродження (Ренесанс) — епоха в історії культури та мистецтва, що сформувалася в Західній Європі, перш за все в Італії, в ХІV–ХV ст. Представники епохи визнавали взірцем античну культуру, передусім грецьку. Головними рисами Відродження, антифеодального у своїй основі, є її світський характер, гуманістична свідомість, ідеал розкріпаченої творчої особистості, які поривали з релігійним містицизмом.

Візантійський стиль архітектури – стиль, що зародився у Візантії в V ст., насамперед у церковному будівництві. Йому були притаманні куполи, зводи, аркади, без зайвої пластики і декоративного перевантаження. В інтер’єрі використовувалися мозаїки, фрески, облицювання плитами мармуру. Поширився на територію Київської Русі після прийняття християнства.

Волхви́ – служителі язичницького релігійного культу в давніх слов’ян та в дохристиянський період Київської Русі.

«Гламур» (від англ. «чари, зачарування») – спосіб поведінки, що характеризується близькістю до загальноприйнятих стандартів «розкоші», «шикарності», зовнішнього блиску, модою на речі, які зазвичай розрекламовані в глянцевих журналах.

Гласність – політика максимальної відкритості діяльності державних установ і свободи інформації, здійснювана в СРСР у період «перебудови». Характеризувалась припиненням переслідувань дисидентів, дозволом поширювати заборонені раніше твори, реабілітацією жертв репресій радянської влади, зокрема й української інтелігенції.

Глобалізація – процес економічної, політичної, культурної інтеграції та уніфікації, який особливо прискорився з кінця ХХ ст. Основними чинниками йього процесу стало падіння «залізної завіси» та поширення новітніх інформацій технологій.

Готика (від італ. «готський») – художній стиль, що став завершальним етапом розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної та частково Східної Європи (між серед. XII i XV–XVI ст.). Готичне мистецтво переважно культове за призначенням та релігійне за тематикою. Характерними рисами стилю є: величезні вітражні вікна, зальний простір соборів, величні колони, стрільчаті арки, галереї, шпилі, значна кількість прикрас та скульптур. Для системи художнього мислення готики характерні релігійні ідеї вознесіння та прагнення вгору.

Графіка книжкова – вид образотворчого мистецтва, що включає в себе малюнок і друковані художні вироби (гравюра, літографія). Поширилася після виникнення книгодрукування як книжкова ілюстрація.

Графі́ті (італ. «видряпаний») – стародавні написи і малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архітектурних споруд, керамічних виробах та інших речах. Особливе значення мають графіті Софії Київської.

Громадівський рух – етап українського національного руху другої половини ХІХ – початку ХХ ст., який характеризувався діяльністю напівлегальних культурницьких і суспільно-політичних організацій – громад.

Гуманізм (від лат. «людський, людяний») – система ідей та поглядів, центром яких є людина, її високе призначення та право на вільну самореалізацію. Як інтелектуальна течія сформувався в західноєвропейській культурі доби Ренесансу.

Демоноло́гія (від грец. «божество, дух» і «вчення») – сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах.

Дисидентство (від лат. «незгодний») – рух, опозиційний державному ладу чи загальноприйнятим нормам, протистояння офіційній іделогії й політиці. В УРСР започатковано в 1950-ті рр., зокрема групою Л. Лук’яненка, найбільшого поширення набуло в 1960–1980-ті рр. Являло реальну моральну й ідеологічну загрозу радянській системі, оскільки підтримувало демократичну модель розвитку суспільтва.

Діаспора (від грец. «розсіяння») – 1) частина певної етнічної спільноти, що постійно проживає поза межами історичної батьківщини в іноетнічному середовищі на правах або зі статусом національно-культурних меншин; 2) етнічна меншина, яка, мешкаючи за поза межами батьківщини, зберігає зв’язок з нею, підтримує національні традиції тощо.

Дума – жанр речитативного народного епосу, який виконували народні співці-музики – кобзарі, бандуристи, лірники – в Центральній та Лівобережній Україні під акомпанемент кобзи, бандури або ліри.

Еклектика, еклектизм (від грец. «той, що вибирає») у мистецтві – механічне, формальне поєднання в одному творі ознак різних стилів, відсу­тність єдності, цілісності. Був притаманний для української архітектури другої половини ХІХ ст. та справив вплив на зародження стилю модерн.

Епіграма (грец. «напис») – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). Мала велику популярність у європейській поезії, починаючи від Ренесансу, зокрема й в українській (Г.Смотрицький, А.Римша, Т.Земка та ін.).

Етнос (від грец. «плем’я, народ») – стійке об’єднання людей, що історично склалося на певній території, усвідомлює свою єдність поза економічним, соціальним, політичним і конфесійним поділом. Характеризується єдиною мовою, самосвідомістю, територією, життєвим устроєм, побутом, ментальністю. Вживається у значенні «народ».

Ждановщина (від прізвища секретаря ЦК КПРС з ідеології С. Жданова) – ідеологічна кампанія, пов’язана з посиленням партійного контролю над літературою та мистецтвом і переслідуванням діячів української культури в 1946–1948 рр.

Звіриний стиль – особливий художній напрямок у мистецтві племен ранього залізного віку (наприклад, скіфів і сарматів), основні сюжети якого зводяться до зображення звірів.

Ікона (грец. «зображення, образ») – у християнстві (православ’я, католицизм) – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і сцен із Святого Письма, якому надають священного характеру.

Інсталяція (англ. «встановлення») – напрямок у сучасному мистецтві, художня техніка, яка використовує тривимірні об'єкти, призначені для зміни сприйняття простору людиною

Інтелігенція (від лат. «обізнаний, тямущий») – 1. Соціальна група, представники якої професійно зайняті розумовою працею, що вимагає виконання складних інтелектуальних дій та відповідної для такої праці освіти. За сферами діяльності поділяється на виробничу, наукову, творчу, медичну тощо. 2. Духовний провід нації, що визначає перспективи її розвитку, зберігає національні та духовні цінності. В Україні сформувалась на початку ХІХ ст. в умовах національного відродження.

Інтермедія (лат. «проміжний, середній») – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В українській драматургії XVII-XVIII ст. виконувались між актами шкільної драми та віддзеркалювала дійсність, починаючи з XVII ст..: зафіксовано міжнаціональні стосунки, конфесійні проблеми тощо. Збереглося понад 50 інтермедії, зокрема М.  Довгалевського та Г.  Кониського. Згодом лягли в основу української побутової драми, комедії.

Інформаційне суспільство – постіндустріальна стадія розвитку людства на підставі великого впливу інформації, який особливо зростає внаслідок поширення комп’ютерних технологій та розширення мережі Інтернет.

Кам’яна Могила – археологічна та геологічна пам’ятка біля с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. Це пагорб заввишки до 15 м вздовж р. Молочної, усередині якого досліджено 60 гротів і печер.

Кіномистецтво – вид мистецтва, продукція якого створюється за допомогою кінознімання реальних, спеціально інсценованих, або відтворених засобами анімації подій

Кітч (нім. «дешева продукція, несмак») – напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що характеризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку й розрахована на зовнішній ефект

Класицизм (від лат. «взірцевий») – художній напрям у європейській літературі й мистецтві ХVII – поч. ХІХ ст., зразком для якого було античне(давньогрецьке і давньоримське) мистецтво. Для нього характерні раціоналізм, сувора регламентація творчості, прагнення до аристократизму, тяжіння до завершених гармонійних форм, до монументальності, до врівноваженої композиції, довершеності форм та ідеалізації. В українській літератури певні риси класицизму наявні у творчості Ф. Прокоповича, Г. Кониського, І.Котляревського, П. Гулака-Артемовського та Г. Квітки-Основ’яненка.У галузі мистецтва ознаки стилю притамання живописцю А. Лосенку, скульпорам І. Мартосу та Ф. Щедрину, архітектору А. Меленському.

Книжкова мініатюра – невеликий за обсягом живописний твір в рукописних книгах, переважно на релігійну тематику.

Козацтво – у XV – першій половині XVIІ ст. особлива соціально-економічна та військово політична верства на українських землях в складі Польського королівства і Великого князівства Литовського (з 1569 – Речі Посполитої). З другої половини ХVІІ ст. – привілейований стан українського суспільства. Слово «козак» вперше в писемних джерелах вжито в «Початковій історії монголів» (1240) та означало вільну людину. Перша писемна згадка про українських козаків міститься в хроніці М. Бєльського під 1489 р. Головні риси козацтва: побратимство, рівність і демократизм в організації, відсутність кріпацтва, колективне землеволодіння, вільнолюбство, мужність, інститут кобзарів, спеціальна наука молоді, аскетизм, релігійність. Відіграло головну роль в утворенні держави – Війська Запорізького (Гетьманщини). Підтримувало розвиток української культури, відіграло головну роль у створенні пам’яток українського (козацького) бароко.

Козацькі школи – типи навчальних закладів на території Запорізької Січі та Гетьманщині у ХVІ–ХVІІІ ст. В основі їх виховання лежали принципи козацької педагогіки, головною метою якої було формування в сім'ї, школі і громадському житті козака-лицаря, гармонійно розвиненої особистості, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Козацько-старшинські літописи – умовна назва групи історичних пам’яток про козацьку добу в українській історії, авторами яких переважно були представники козацької старшини. Характерними рисами усіх авторів є палкий патріотизм, самостійницькі або автономістські погляди, позитивне ставлення до козацтва та очолюваної ним національно-визвольної боротьби ХVІ–ХVІІІ ст. Головними з цих пам’яток є «Літопис Самовидця», літопис Г. Граб’янки та літопис С. Величка.

Конструктивізм ( від лат. «побудова») – напрям у мистецтві 1920-х рр., основною настановою якого є зближення мистецтва з практикою індустріального побуту, пов’язаного із застосуванням нової техніки, будівельних матеріалів і конструкцій. В УРСР набув поширення з кінця 1920-х рр. Найвизначнішою пам’яткою архітектури в цьому стилі є будівля Держпрому в Харкові (1925–1928).

Контрреформація (від лат. «проти» і Реформація) – релігійний рух у Європі середини XVI — XVII ст., спрямований на збереження та зміцнення становища католицької церкви в боротьбі з Реформацією і протестантизмом.

Космополітизм (від грец. «громадянин світу») — ідеологія т. зв. світового громадянства, яка проповідує байдуже ставлення до батьківщини, до свого народу, його національної культури заради створення «світової держави», встановлення «світового громадянства». У повоєнні роки в СРСР під гаслом боротьби з «антирадянським космополітизмом», під яким розумілося доброзичливе ставлення до традицій та цінностей народів поза межами СРСР, здійснювалися масові репресії.

Культура (від лат. «обробіток, вирощування, догляд») – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створена внаслідок цілеспрямованої діяльності людства протягом його історії, а також взємовідносини, що склалися в процесі споживання, відтворення цих цінностей та їх розподілу і обміну.

Культура духовна – сфера духовної діяльності людини та суспільства, яка включає форми суспільної свідомості (політичну, правову, моральну, естетичну, релігійну, науку й філософію) та втілення їх у літературні, архітектурні та інші пам’ятки людської діяльності.

Культура матеріальна – сукупність матеріальних цінностей, створюваних народом у процесі його історичної діяльності (знаряддя праці, одяг, їжа, транспортні засоби, житло, побутові речі, ін.).

Лисенківщина (від прізвища президента Вищої академії сільськогосподарських наук СРСР Т. Лисенка) – ідеологічна боротьба проти «реакційної» науки, насамперед класичної генетики, яка розпочалась у 1948 р. Вона характеризувалась абсолютизацією мічурінського напряму біології та репресіями проти наукової інтелігенції.

Ліквідація неписемності («лікнеп») – культурно-освітня кампанія, здійснювана більшовиками в СРСР у 1920–1930-ті роки, спрямована на подолання неписьменності серед широких верств населення, у першу чергу сільського.

Літературна дискусія 1925–1928 рр. – публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Згодом на перший план вийшов політичний аспект – критика опонентів в ідеологічних ухилах. Найактивнішу участь у дискусії взяли М. Хвильовий і М. Зеров.

Літопис – історико-літературний рукописний твір, написаний у формі щорічних записів. Був поширений на території України в ХІ–ХVІІ ст.

Магія – дії та обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на довкілля, тварин або людину.

Масова культура – культура повсякденного життя, поширена серед широких верств населення, що виявляється в нівелюванні творчих індивідуальностей, у тиражуванні й доступності культурних цінностей, відзначається комерційною успішністю.

Меценат (за іменем римського патриція епохи імператора Августа) – багата людина, благодійник, який надає покровительство та фінансову підтримку розвитку культури.

Міфологія (грец. «сказання» і «вчення») – форма суспільної свідомості, притаманна людям переважно общинного суспільства, що полягала у фантастичному уявленні про світ, яке передавалося, як правило, у вигляді усних переказів – міфів. Також сукупність міфів певного народу, наука про міфи.

Модернізм (від франц. «новий, сучасний») – сукупність напрямів у літературі та мистецтві кінця ХІХ – ХХ ст., для яких характерні заперечення традиційних форм естетики, пошук нових естетичних принципів і розрив з реалізмом. Розглядається як передвісник або ранній етап авангардизму. Основні риси виявилися в імпресіонізмі, постімпреміонізмі, символізмі, стилі модерн.

Мозаїка (італ. «присвячене музам») – сюжетне зображення або візерунок, зроблений з окремих різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців смальти й укріплені на шарі цементу, мастики або вапняного розчину.

Монотеїзм (грец. «єдиний» і «бог») – система релігійних вірувань, заснована на уявленні про єдиного бога; єдинобожжя.

Національна ідея – духовна основа життєдіяльності нації, система світоглядних цінностей та орієнтирів, відчуття спільності історичної долі, які є узагальненими уявленнями про призначення нації та її місце у світі.

Національна культура – продукт діяльності переважно інтелектуальної еліти нації. Цілісна система, яка включає фольклорно-етнографічні шари, внесок у неї різних верств населення, вплив культури інших народів і досягнення діаспори.

Національна самосвідомість – це сукупність поглядів, знань, оцінок, ідеалів, що відображають специфічний зміст, рівень і особливості уявлень представників національної спільноти про минуле, сучасне і майбутнє свого розвитку, про місце та призначення серед інших спільнот і характер взаємин з ними.

Нація (від лат. «рід, плем’я») – стійка історична спільнота людей, об’єднаних певною назвою, символами, географічним й етносоціальним походження, історичною пам’яттю, копмлексом духовно-культурних і політичних цінностей. Нація політична – суверення спільнота громадян певної держави незалежно від етнічного походження.

Недільні школи – безкоштовні навчальні заклади, засновані українською інтелігенцію та студентством з метою навчання грамоти переважно дорослого населення. Працювали в недільні та святкові дні. Виникли 1848–1849 рр. у Галичині, а в Наддніпрянській Україні – 1859 р.

Неовізантизм (бойчукізм) — напрям у монументальному мистецтві XX ст., в основі якого лежали поєднання конструктивних особливостей українського живопису іконописців Київської Русі та раннього Відро¬дження з елементами українського орнаменту, мозаїки, фрески та порт¬рета XVII—XVIII ст. Започаткував напрям, створив школу українських монументалістів М. Бойчук (1882—1939). Вплив бойчукізму виявився в кераміці, килимарстві, ткацтві, графіці, різьбярстві.

Ода (від грец. «пісня») – жанр ліричної поезії: хвалебна пісня, присвячена видатній події чи особі.

Панегірик (від грец. «промова на всенародному зібранні») – ораторська промова хвалебного змісту, похвальне слово на честь когось; також жанр літератури та літературний прийом такого змісту.

Панславізм (грец. «все» і «слов’янський») – політично-культурна течія, поширена в державах, населених слов'янськими народами, в основі якої лежать ідеї національного визволення слов’янських народів, а також необхідність їх політичного об'єднання на основі етнічної, культурної та мовної спільності.

Партесний спів (від піздньолат. «голоси, партії») – стиль церковного багатоголосого хорового мистецтва, що виник в Україні на зміну одноголосому знаменному співу в середині ХVІІ ст. і був поширений до кінця ХVІІІ ст. Кількість голосів була здебільшого від 3 до 12, подекуди – до 16, 24 і 48. Серед авторів таких творів – композитори М. Березовський і М. Бортнянський, М. Концевич.

Патерик (від грец. «отець») – загальна назва збірників життєписів отців церкви, монахів якогось одного монастиря, переважно визнаних церквою святими.

Перегородчаста емаль – техніка художнього розпису виробів з емалі, за якою емаллю заповнюються проміжки між тонкою металічною стрічкою.

Перформанс (англ. «виконання, здійснення») – один із напрямів у модерністському мистецтві, що виник у 1960-х pp. Складається з виконання якихось спланованих дій перед публікою. Глядачі обмежуються пасивною роллю, участі в дійстві не беруть.

Полемічна література – літературна творчість церковно-теологічного та художньо-публіцистичного характеру в Україні у XVI—XVII ст. Виникла на ґрунті релігійно-політичної боротьби й літературних суперечок, полеміки між католицько-уніатськими та православними письменниками у зв’язку з просуванням Ватикану на схід і Берестейською церковною унією 1596 р.

Поліконфесійність – співіснування представників різних релігійних громад і церковних організацій на теренах однієї держави.

Постмодернізм (дослівно «після модерну») – напрям у сучасній культурі, що сформувався у 70-х pp. XX ст., і характеризується плюралістичною моделлю світу, визнанням співіснування різних ціннісних світів Виступає послідовником авангардизму, намагається стерти межі між науковою й побутовою свідомістю, високим мистецтвом і масовою культурою або кітчем.

Просвітництво – ідейна суспільна течія й епоха в західноєвропейській культурі ХVІІІ – середини ХІХ ст, в основі якої лежать переконання щодо вирішальної ролі розуму та науки в пізнанні, неухильного прогресу суспільства. Відбувається формування наукової картини світу, в основі мислення лежить енциклопедизм. Виникло в умовах кризи абсолютних феодальних монархій. Ідеологія Просвітництва втілювалася в різних художніх напрямах литературы та мистецтва: просвітницькому класицизмі, просвітницкому реализмі, сентиментализмі. Мистецтво розшиює сферу свого впливу, зокрема ідейно впливає на суспільство, проникає в повсякденний побут. В українській культурі ідеї Просвітництва притаманні Г. Сковороді, І. Котляревському, Г.Квітці-Основ’янку, Т. Шевченку.

Протестантизм – один із трьох (поряд з католицизмом і православ'ям) головних напрямів у християнстві, що оформився у ХVІ ст. на основі ідеологічної опозиції до католицизму у процесі Реформації. В Україні поширився серед магнатсько-шяхетських родів переважно на Волині, а основними течіями були соцініанство та кальвінізм.

Реалізм (від лат. «дійсний») – ідейно-художній напрям у літературі та мистецтві ХІХ ст., що полягає в правдивому, об’єктивному відображенні дійсності.

Релігія (від лат. «побожність») – форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному відображенні тих сил, що панують над людьми у їхньому повсякденному житті, у відображенні земних сил як надприродних.

Реформація (від лат. «виправлення, перетворення») – широкий суспільно-політичний та ідеологічний рух в країнах Західної та Центральної Європи в ХVІ ст. Реформація мала антифеодальний характер та набула форми релігійної боротьби з римо-католицькою церквою та владою папи Римського. Призвела до виникнення протестантизму.

«Розстріляне відродження» – умовна назва покоління творчої інтелігенції 1920-х – початку 1930-х рр. в Україні, яке відзначилося високохудожніми творами в різних сферах мистецтва. У 1930-ті рр. було знищене тоталітарно-бюрократичним радянським режимом. Термін вперше вжив польський публіцист Єжи Ґедройць.

Рококо (від франц. «уламки каменів, черепашки») – стильовий напрям в європейському мистецтві 1-ї половини XVIII ст., який виник у Франції та пов’язаний з кризою абсолютизму. Відзначається химерністю, декоративністю й фантастичністю орнаментальних мотивів, вигадливістю форм, зануренням у світ фантазій, міфологічних і пасторальних сюжетів, еротичних ситуацій. Від бароко відрізняється в основному інтимізацією мистецтва, менш вибагливими формами, вигнутими й переплетеними лініями, уникненням контрастів, прагненням гармонійної колористики та елегійної тональності. В Україні елементи цього стилю використовували архітектор І. Григорович-Барський та філософ і письменник Г. Сковорода.

Романський архітектурний стиль – художній стиль, що панував у Західній і частково Центрально-Східній Європі в Х–ХІІІ ст. Основними ознаками є масивні стіни з вузькими заглибленнями вікон, башти, арки, переважно циліндричні та хрестові склепіння, монументальний рельєф, органічний зв’язок деталей. Основні романські споруди – церкви, монастирі, замки – будувались переважно на підвищенні та були земною подобою «граду Божого».

Романтизм (франц.) – ідейний і художній напрям кінця XVIII – поч. XIX ст. Характеризувався протиставленням бажаного, витвореного мрією світу та дійсності, піднесеного та буденного, проникненням фольклорних явищ у професійне мистецтво, зверненням до національних традицій та історії. В українській літературі представлений творами «Історія Русів», харківської (І. Срезневський, О. Шпигоцький та ін.) та київської (М. Костомаров, А. Метлинський та ін.) шкіл романтиків, представників «Руської трійці», ранні твори Т. Шевченка й П. Куліша та ін. З романтизмом пов’язаний важливий етап розвитку українського образотворчого мистецтва (І. Айвазовський, І. Сошенко), музики (певні елементи у творах С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка) і театру (актори М. Садовський, М. Крушельницький та ін.).

«Самвидав» – література та періодика, яка видавалась підпільно в обхід цензури. Масово поширився в СРСР з кінця 1950-х рр. Прикладами є видання часопису «Український вісник» (1970–1974 рр.), творів «шістдесятників», передруки заборонених українських дореволюційних й еміграційних видань.

Скань (від «скати» – звивати), також філігрань – вид ювелірної техніки: ажурний або напаяний на металічний фон візерунок з тонкої золотої або срібрної проволоки, гладкої или звитої в мотузочки.

Скоморох – за часів Київської Русі – блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що розважав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе дурника, штукаря. Уперше згадується в літописах Київської Русі 1068 р.

Соціалістичний реалізм (соцреалізм) – єдиний офіційний метод у мистецтві соціалістичних країн. У СРСР запроваджений у 1930-ті рр. і характеризувався підпорядкуванням мистецтва державі, перевагою ідеологічних завдань над естетичними, надмірним пафосом, жорстким цензурним контролем над митцями. Припинив існування після розпаду СРСР.

Субкультура – модифікація культури суспільства відповідно до вікових, професійних, територіальних, класових тощо особливостей тієї чи іншої групи людей. Вона не протистоїть домінуючій культурі, а відрізняється від неї мовою, поглядом на життя, манерами поведінки, звичаями тощо.

Творча спілка в СРСР – громадське професійне об’єднання митців, представники якого мали право на офіційне видання власних творів і були зобов’язані дотримуватися методу соціалістичного реалізму. В УРСР основними були Спілка радянських художників України, Спілка радянських письменників України та Спілка радянських композиторів України.

Театр корифеїв (від грец. «ватажок, керівник») – перший український професійний реалістичний театр, заснований М. Кропивницьким у Єлисаветграді в 1882 р. До трупи корифеїв також належали М.Заньковецька, П. Саксаганьский, М. Садовський та ін.

Тоталітаризм (від фр. «сукупність, повнота») – форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства, ліквідацією демократичних свобод. Була притамання для СРСР.

Тотемізм (з мови індіанців оджібве «його рід») – одна з форм стародавніх релігійних вірувань, якій притаманна віра в тварину або рослину – тотема, яку давні люди вважали предком роду, з якою пов’язували своє існування і добробут.

Українізація – назва політики «коренізації» в УСРР, яка здійснювалась ВКП(б) з 1923 р. до початку 1930-х рр. Полягала насамперед у залученні українців до партійних і державних органів радянської влади, розширенні сфери вживання української мови, перша за все в діловодстві, освіті, пресі, забезпеченні культурних прав національних меншин.

Українофільство (від грец. «люблю») – термін, поширений з другої половини XIX ст., на означення любові до України, українського народу, української культури.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – незалежна помісна православна церква в Україні, згодом – в українській діаспорі, утворена 1919 та відновлена 1921 р. Першим митрополитом став В. Липківський. З 1930 р. заборонена в СРСР, а майже всі священики знищені. Відроджена в Україні в 1990 р. З 2000 р. предстоятелем УАПЦ є Мефодій (у миру – Валерій Кудряков).

Українська академія наук (УАН) – провідна наукова установа Української держави, створена 14.11.1918 р. Спочатку включала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. Першим президентом УАН був В. Вернадський. З 1921 р. – Всеукраїнська академія наук (ВУАН), з 1936 р. – Академія наук УСРР (УРСР), з 199? – Національна академія наук України (НАН).

Уніатська (греко-католицька) церква – назва католицької церкви візантійсько-східного обряду, що утворилася на території Речі Посполитої пілся Берестейської унії 1596 р. Нині найбільшою з них є Українська греко-католицька церква.

Фетишизм (від франц. «талісман, амулет») — форма первісних релігійних вірувань, яка характеризувалася вірою в надприродну силу матеріальних предметів.

Флешмоб (англ. «спалах» і «натовп») – це заздалегідь спланована масова акція, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій), і потім швидко розходиться.

Фреска (італ. «свіжий») – живописний твір, виконаний водяними фарбами на свіжій, вогкій штукатурці.

Футуризм (від лат. «майбутнє») — авангардистська течія у єв¬ропейському мистецтві 1910—1920-х років, яка характеризується заперечен¬ням класичної художноьї спадщини, націленістю в майбутнє, поширенням ідеї фантастики, урбанізму, крайнього формалізму. Мистецтво для футу¬ристів — предмет самовираження, самотворчості. Представниками в українському мистецтві є О. Богомазов, О. Екстер, В. Єрмілов, К. Малевич; в українській літературі – М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Влизько.

Християнство – найчисленніша світова релігія, що з’явилась в ІІІ ст. у східних провінціях Римської імперії. Засновником вважається Ісус Христос – Син Божий, а основним священним текстом – Біблія. Стало офіційною релігією Київської Русі з 988 р. Згодом поділилося на католицизм, православ’я та протестантизм.

Цивілізація (від лат. «громадський, державний, вихований») — 1. Певний ступінь суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури конкретного суспільства, народу, країни. 2. Історичні типи культур, локалізованих у часі й просторі (давні цивілізації Єгипту, Месопотамії, Індії тощо).

Шістдесятники – представники молодої творчої інтелігенції, які розпочали свій шлях на межі 1950–1960-х рр. Їхня творчість характеризувалась активною громадянською позицією, проявом національної гідності, гуманістичною спрямованістю, орієнтацією на найкращі європейські мистецькі зразки. До найпомітніших постатей відносять М. Вінграновського, А. Горську, Є. Гуцала, І. Дзюбу, І. Драча, Л. Костенко, Є. Сверстюка, В. Симоненка та ін.

Шкільна драма – жанр релігійної драматургії, що виник на межі XV–XVI ст. в країнах Західної Європи. Вистава складалася з кількох актів у формі діалогів дійових осіб без авторської мови; організовувалась переважно до Різдва, Великодня тощо. В Україні поширилась (через Польщу) у XVII–XVIII ст., створювалась викладачами та учнями духовних (братських) шкіл, спрямовувалась проти експансії католицизму. Найдавніша збережена шкільна драма – «Олексій, Божий чоловік» (1674), з останніх найвизначніших творів – трагікомедія "Володимир" (1705) Ф. Прокоповича, присвячена гетьманові І.Мазепі. У перервах між діями ставилися інтермедії.

Язичництво (поганство) – прадавня національна віра слов’янських народів, що ґрунтувалася на політеїзмі і була поширена до прийняття християнства.