82. Визвольний рух в Україні доби “загальнонародної держави” (1961 – 1985 рр.).

1.Становлення дисидентського руху і його особливості в 1960-х - 1980-хрр. Бурхливе, суперечливе, динамічне «хрущовське» десятиріччя об'єктивно стимулювало оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у другій половині 1960-х-першій половині 1970-х pp. у радянському суспільстві виникла духовна опозиція-дисидентство (лат. dissident - незгідний), яке висувало реальну альтернативну наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства - соціальній апатії, дегуманізації культури, бездуховності, втрати національних традицій.

2. Основні методи боротьби учасників українського національно-визвольного руху.

3. Піднесення національно-визвольного руху е Україні в другій половині 1960-х p. Наступ сталіністів після приходу до влади Л. Брежнєва гірко розчарував передову українську інтелігенцію. Багато людей підносили голос протесту проти припинення процесу десталінізація суспільства і держави, ідеологічного наступу консерваторів, зупинки в перегляді судових справ і позасудових вироків щодо жертв сталінських репресій. В Україні опозиційні виступи найчастіше мали національний характер і здебільшого спрямовувалися проти русифікації.

4. Нова хвиля репресій (початок 1970-х pp.). Нова хвиля репресій в Україні почалася із початку 1970-х р. Арешти супроводжувалися численними обшуками, допитами сотень свідків, переслідувань родин учасників національно-визвольного руху та їхніх друзів. Строки покарання значно збільшувалися.

83. Реформи м. Горбачова в Україні 1985-1991

У тому 1985 р. на позачерговому пленумі ЦК Генеральним секретарем цк кпрс був обраний М.С. Горбачов. Початковий діяльність нове керівництво характеризувався спробою модернізувати соціалізм.

реформа політичної системи на СРСР, сутність полягала у цьому, щоб надалі повністю демонтувати тоталітарний політичний режим, відновити повновладдя народу; радикально перебудувати радянське багатонаціональну держава, сформувати й забезпечити гарантії багатопартійності і політичного плюрализма. Стратегічною метою перебудови політичною системою було формування правової держави і громадянського суспільства, де буде забезпечена верховенство законом і рівність всіх перед законом, де гарантовані правничий та свободи кожного громадянина, де громадянин і держави виступатимуть рівноправними суб'єктами права.

Істотним елементом життя стали вибори нових органів влади у республіках. У 1989-90 рр. республіки прийняли декларації про свій суверенітет, про верховенство республіканських законів над союзними, про майбутнє запровадження посади президентів. У тому 1990 р. вищий орган влади - З'їзд народних депутатів обрали росіяни. З травня 1990 р. Головою Верховної Ради Росії став Єльцин Б.М. 12 червня 1991 р. у Росії пройшли всенародні вибори першого Президента - Єльцина Б.Н.

2.Экономическая реформа. На квітневому (1985 р.) Пленумі цк кпрс, та був на XXVI з'їзді партії, у 1986 р. було висунуто курс - на прискорення соціально-економічного розвитку, який зазнав невдачі. У 1992 р. була висунуто на цілком нову за своєю сутністю реформа. Сутність економічної реформи - перехід від командно-адміністративної до регульованої ринкової экономике.

Вона передбачала : 1.Роздержавлення економіки та ліквідацію монополізма. 2.Різні форм власності і рівність перед законом. 3.Подолання відчуження трудящих від коштів виробництва та результатів праці. 4.Основным регулятором економічної життя може бути ринок, попит і пропозиції, держава ж розробляє і відданість забезпечує здійснення великих, стратегічних завдань, виділяючи на нього гроші з бюджета.5. Зміна пріоритетів у розвитку економіки, що має бути орієнтована на людини (виробництва не заради виробництва, а виробництво заради человека)