Укр. мова за проф. спрямуванням)
.pdfУЗГОДЖЕНО: Директор с/ш № 246 /підпис/ К.С. Кущаєва 01.09.96
Віза - Внутрішнє узгодження проекту документа — це його візування. Віза складається з:
—особистого підпису особи, що візує,
—дати.
У разі потреби зазначається посада особи, що візує, і розшифровується її підпис (зазначаються ініціали і прізвище):
Завідувач кафедри (підпис) Б.М.Сайко 28.08.96
22.Протокол.Групи протоколів за обсягом інформації.Витяг з протоколу
Протокол - документ, що відбиває процес і результат роботи постійних та тимчасових колегіальних органів, проведення зборів, засідань, нарад, конференцій, обговорень тощо.
Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа, конспектуючи, стенографуючи або записуючи на диктофон виступи учасників засідання.
За обсягом фіксованої інформації протоколи поділяють на:
o стислі - записують порядок денний, прізвища доповідачів, назву питання, формулюють ухвалу;
o повні - крім порядку денного, ухвали, стисло фіксують виступи доповідачів, інших осіб, які беруть участь у роботі колегіального органу;
o стенографічні - весь хід засідання записують дослівно. Реквізити протоколу:
1.Назва виду документа (Протокол).
2.Індекс (номер).
3.Дата.
4.Місце засідання.
5.Гриф затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню).
6.Заголовок до тексту.
7.Текст.
8.Підпис голови.
9.Підпис секретаря.
Вимоги до оформлення протоколу Протокол оформлюють на загальних бланках формату А4.
Датою протоколу є дата засідання. Протоколи мають порядкову нумерацію з початку року, яка водночас означає й кількість проведених засідань. Правильне ведення протоколу має важливе значення, оскільки ухвалені рішення набувають юридичної сили тоді, коли вони оформлені протоколом. Протокол дає можливість перевірити правильність прийнятих рішень, контролювати їх виконання.
У тексті протоколу виділяють дві частини:
o вступна частина має постійну інформацію (голова, секретар, присутні) та змінну (ініціали та прізвища голови, секретаря, присутніх). Слова: Голова, Секретар, Присутні пишуть від лівого берега. Прізвища присутніх і запрошених подають за абеткою. Якщо їх кількість перевищує 15, до протоколу додають список присутніх, а у вступній частині протоколу вказують загальну кількість: Були присутні 130 осіб. Вступну частину протоколу закінчують порядком денним. Слова Порядок денний друкують від лівого берега, кожний пункт якого нумерують і записують з нового рядка. Питання формулюють у називному, а не у знахідному відмінку (форма Про розгляд і затвердження... не рекомендована).
o Основна частина тексту протоколу складається з розділів, які
відповідають пунктам порядку денного. Текст кожного розділу будують за схемою:
1.СЛУХАЛИ:
2.ВИСТУПИЛИ:
3.УХВАЛИЛИ:
Після двокрапки з абзацу пишуть прізвище й ініціали доповідача, через тире - короткий виклад тексту виступу. У тих випадках, коли текст доповіді додають, виступ не записують, а після прізвища доповідача вказують: текст доповіді додається,
У розділі УХВАЛИЛИ викладають прийняте рішення, яке може складатися з одного чи декількох пунктів або мати форму резолюції
Протокол, складений під час засідання, редагують, за наявності стенограми - розшифровують і друкують. Документ набуває чинності після підписання секретарем і головою або після затвердження
відповідними (визначеними законодавством) установами чи посадовцями. Протокол засідань комісій підписують усі члени комісії.
Витяг з протоколу - це відтворення частини протоколу, яка стосується розгляду окремого питання. Його складають, надсилають (абс передають) окремим особам чи підприємствам на їхню вимогу.
Реквізити:
1.Назва виду документа.
2.Заголовок протоколу.
3.Дата протоколу.
4.Текст витягу.
5.Дата складання витягу.
6.Підпис секретаря або голови засідання.
7.Печатка.
Від протоколу витяг відрізняється тим, що в ньому подається ухвала лише з одного питання, тому порядок денний не зазначається. Витяг засвідчується підписами голови та секретаря зборів і скріплюється печаткою.
У протоколі роблять помітку про витяг, а також зазначають, кому його вручено або надіслано.
Взірець витягу з протоколу:
Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ № 11 засідання Вченої ради Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова 27 квітня 2010 року СЛУХАЛИ:
Про затвердження типової програми кандидатського іспиту з української мови за професійним спрямуванням. Укладачі: Шевчук С. В., Висоцький А . В., Клименко І. В.
УХВАЛИЛИ:
Затвердити типову програму кандидатського іспиту з української мови за професійним спрямуванням. Укладачі: Шевчук С. В., Висоцький A .B., Клименко I.B.
30.04.2010
Голова Вченої ради В. П. Андрущенко Вчений секретар Вченої ради О. Г. Ярошенко
23.Віза та резолюція як реквізити документа.Вимоги до оформлення
Резолюція - розміщується у правому верхньому кутку. Якщо це місце зайняте іншим реквізитом, то резолюцію вміщують на будь-якій вільній площі лицьового боку сторінки документа, крім полів. Складається з таких елементів: — прізвище та ініціали виконавця, якому відправлений документ; — вказівка про порядок у характері виконання документа; — термін виконання документа; — особистий підпис керівника; — дата. Як виконавці у резолюції зазначаються службові особи, а не структурні, підрозділи. Відповідальною за виконання документа є особа, наведена в резолюції першою
Віза - Внутрішнє узгодження проекту документа — це його візування. Віза складається з:
—особистого підпису особи, що візує,
—дати.
У разі потреби зазначається посада особи, що візує, і розшифровується її підпис (зазначаються ініціали і прізвище):
Завідувач кафедри (підпис) Б.М.Сайко
28.08.96
Невеликі зауваження (1 — 2 рядки) розташовуються перед візою. При внутрішньому узгодженні візи ставляться на першому примірнику документа, а листи чи інші вихідні документи візуються на примірнику, який лишається в установі.
24.Поняття конспекту, його різновиди т особливості оформлення
Конспект (від лат. conspectus - огляд) - стислий писаний виклад змісту чого-небудь73, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо.
Конспект - особливий вид тексту, який створений у результаті анал ітико-синтетичного оброблення інформації першоджерела, тобто скорочений запис певної інформації, що дозволяє його авторові одразу чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію. Обов'язково докладно
фіксують найбільш суттєві думки автора із зазначенням сторінок у тексті-оригіналі. Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. У ньому репрезентовано лише думки автора роботи, яку конспектують, мета його - глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити головне в тексті. Коли людина має намір щось записати, вона читає більш уважно, тим паче, що чергування читання із записуванням підвищує працездатність і зменшує втому. Конспектування - це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитанного, почутого, важко виділити і записати основну думку. Записи полегшують запам'ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується в пам'яті.
Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані "вузлики на пам'ять"). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо. Зміст першоджерела передають:
o своїми словами;
o цитатами з першоджерела; o своїми словами і цитатами.
До конспекту ставлять такі вимоги:
o залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспекто ваного;
o цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела. Текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез, крім
основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.
Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.
Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).
Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) - містить також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.
Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект - це системне, логічне, зв'язне об'єднання плану, виписок, тез. Без змін зберігають авторські конструкції, цитати.
Особливо важливі думки в конспекті варто підкреслювати. Бажано залишати берег для додаткових записів.
Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух Процес конспектування є складнішим від попереднього і складається з трьох взаємообумовлених та паралельних мисленнєвомовленнєвих дій: ^ аудіювання (розуміння інформації, що сприймається на слух); ^ мисленнєвого оброблення почутого (визначення головної і допоміжної інформації, переформулювання); ^ письмової фіксації інформації.
Під час аудіювання лекції (доповіді, повідомлення тощо) необхідно постійно усвідомлювати й переробляти зміст почутого, максимально лаконізуючи інформацію, але без втрати головного і цінного в ній. Для цього потрібно:
-рему (нове) записувати якнайточніше та найповніше;
-ті частини речень, що складають тему (відоме), записувати скорочено; слухаючи, обов'язково зберігати актуально значуще в кожному блоці інформації;
-уникати фраз, що дублюються;
-переконструйовувати лише можливі речення 75.
Вимоги до конспекту
1.Усю головну інформацію згідно з темою відобразити в конспекті.
2.Не порушувати логічний зв'язок під час скороченого запису інформації.
3.Використані символи та абревіатури повинні бути абсолютно точними відповідниками слів і словосполучень.
4.Зберігати точність інформації за умови переконструювання речень.
5.Не припускатися орфографічних, лексичних, граматичних помилок під час запису.
Конспекти переділяють на плановий, текстуальний, вільний, тематичний, опорний.
Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом статті, книжки, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна частина конспекту, але якщо пункт зрозумілий, то детально не розкривається. Якість такого конспекту цілком залежить від якості складеного плану. Він лаконічний, простий за своєю формою, але за ним не завжди легко вдається відтворити прочитане, почуте.
Текстуальний конспект - це конспект створений переважно з цитат, це джерело дослівних висловлювань автора. Текстуальні виписки можуть бути пов'язані між собою низкою логічних переходів, супроводжуватися планом і включати окремі тези у викладі особи, що конспектує. Цей конспект доцільно використовувати під час опрацювання науковий праць.
Вільний конспект - це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає уміння самостійно чітко і лаконічно формулювати основні положення, для цього необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів, уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, виписки, цитати тощо.
Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома джерелами. Специфіка такого конспекту полягає у тому, що, розробляючи певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них загалом. Тематичне конспектування дозволяє всебічно розглянути і проаналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.
Під опорним конспектом розуміють систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок, це наочна конструкція, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів.
За походження конспекти поділяються на; / конспекти усних відповідей; ^ конспекти друкованих праць; ^ конспекти електронних джерел. Реквізити конспекту усного виступу:
1.Дата складання.
2.Прізвище та ініціали автора виступу.
3.Назва.
4.Текст.
25.Відмітка про наявність додатка
Додатки доповнюють, пояснюють окремі питання доку-ментів, або документ у цілому. Про наявність додатків зазна-чається в тексті або після тексту документа перед реквізитом ―підпис‖. Назва додатка в тексті документа повинна відповіда-ти назві самого додатка.
Додатки до документів можуть бути трьох видів:
•додатки, що затверджуються або вводяться в дію відповідними нормативними актами та розпорядчими документами (додатки до нормативних актів та розпо-рядчих документів);
•додатки, що пояснюють або доповнюють зміст основно-го документа;
•додатки, що є самостійними документами і надсила-ються зі супровідним листом.
Додатки повинні оформлюватися на стандартних аркушах і мати всі необхідні для конкретного виду документа реквізи-ти (найменування, заголовок, підписи осіб, відповідальних за їх зміст, дату, відмітки про погодження, затвердження тощо).
У розпорядчих документах відомості про наявність до-датків зазначаються в тексті.
Додатки до нормативного акта та розпорядчого документа повинні мати відмітку з посиланням на цей акт або відповідний розпорядчий документ, його дату і номер. Цю відмітку ставлять у верхньому правому куті першого аркуша додатка.
За наявності кількох додатків на них проставляють поряд-кові номери, наприклад: Додаток 1, Додаток 2 і т.д. Знак № (номер) перед цифровим позначенням додатка не ставиться.
Якщо додаток складається з декількох аркушів, на всіх на-ступних аркушах у правому верхньому куті роблять напис: ―Продовження додатка‖.
Додатки до вихідних документів візують на двох примірниках; один з них направляють за адресою, а другий за-лишається у справах організації.
Додатки до нормативних актів підписують керівники структурних підрозділів, відповідальні за їх розробку, на лиць-овій стороні останнього аркуша додатка із зазначенням дати.
Додатки, що пояснюють або доповнюють зміст основного документа, повинні мати відмітку в тексті документа про їх на-явність.
Такі додатки повинні мати порядковий номер і відмітку з посиланням на пункт тексту документа, який вони поясню-ють, та повну назву документа. Якщо назва документа переви-щує кілька рядків, то її дозволяється скоротити.
Відмітку ставлять у верхньому правому куті першого ар-куша додатка.
Якщо документ має додатки, повна назва яких наводиться в тексті, то відмітку про наявність додатків оформлюють за формою:
Додаток: на 6 арк. у 3 прим.
Якщо документ має додатки, які не названо в тексті, то їх найменування необхідно перерахувати після тексту із зазна-ченням кількості аркушів у кожному додатку та кількості їх примірників
26.АКТ
Акт – це документ правової чинності, в якому констатуються або підтверджуються факти, події, пов’язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів, вчинками посадових осіб. Акти поділяються на законодавчі й адміністративні.
Законодавчі акти містять рішення щодо чинних законів, указів, постанов чи їх розділів або пунктів. Адміністративні акти складаються тимчасовими або постійно діючими комісіями, окремими посадовими особами (ревізорами, інспекторами) в присутності свідків або без них за результатами ревізій, при прийманні-здаванні справ чи товарно-грошових цінностей, проведенні випробувань нової техніки, нещасних випадках, інвентаризації, зміні керівництва тощо. Тимчасові комісії призначаються, як правило, наказом керівника установи, якому потім подаються на розгляд і затвердження результати роботи комісії. При необхідності акти розглядаються й затверджуються вищою інстанцією.
Кількість примірників актів визначається нормативними документами або практичними потребами. Акт може бути підставою для видання адміністрацією відповідних розпорядчих документів, судового позову.
Акт складається з таких реквізитів:
1.Автор документа (назва відомства, організації).
2.Затвердження (вгорі праворуч).
3.Назва документа.
4.Дата, номер, місце складання.
5.Заголовок.
6.Підстава (наказ керівника установи).
7.Склад комісії.
8.Присутні.
10.Текст.
11.Відомості про кількість примірників, їх місцезнаходження.
12.Перелік додатків до акта.
13.Підписи членів комісії та присутніх (за необхідності).
Текст акта складається зі вступної (підстави для складання акта, склад комісії, мета її роботи) та констатуючої частин (суть і характер проведеної роботи, встановлені факти, пропозиції, висновки).
27.Поняття та ознаки терміна.Термінологія як система.Проблеми сучасного термінознавства
Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис,
метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську
(діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс),хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика,
гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт,
гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.
Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему. Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше
використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.
Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.
Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:
o логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);
o мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.
Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.
Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством Основні ознаки терміна ^ Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій
має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення. ^ Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями. ^ Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається. ^ Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію
(означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує Його сприйняття і збереження у терміносистемі.
Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.
Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.
Проблеми Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина,
що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.
Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізацій-них процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.
Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Разом зі здобуванням нових
знань учені запозичають і мовні форми, забуваючи про те, що пропонований термін має органічно вписуватися за формою і звучанням в українську мову, підлягати внутрішнім її законам.
28.Наказ щодо особового складу
Наказ - це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази щодо особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу". Реквізити наказу такі;
1)назва підприємства або установи, що видає наказ;
2)назва виду документа;
3)назва місця видання наказу;
4)номер;
5)дата підписання;
6)короткий зміст наказу;
7)текст наказу;
8)підстава для складання;
9)підпис керівника підприємства (установи).
Кожний пункт наказу починається з дієслова у наказовій формі (призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його складання.
Накази щодо особового складу, за винятком окремих випадків, мають лише розпорядчу частину, починати яку слід із прізвища, ім'я та по батькові працівника. Далі зазначається посада (вчений ступінь, звання, спеціальність), найменування структурного підрозділу, дія, що оголошується наказом.
У наказі щодо групи питань їх викладають у такій послідовності: прийняття на роботу (призначення на посаду); переведення на іншу постійну роботу (на одному й тому самому підприємстві, в установі, організації); звільнення з роботи; надання відпусток; заохочення; стягнення.
Прізвища працівників у кожній групі питань треба подавати в алфавітному порядку. Є певні вимоги й щодо викладу тексту наказу.
1.У наказах про прийняття на роботу обов'язково зазначають: а) на яку посаду приймається працівник; б) до якого структурного підрозділу; в) з якого числа оформляється на роботу; г) вид прийняття на роботу (постійна, тимчасова, за сумісництвом); г) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем); д) умови оплати праці.
2.У наказах про переведення на іншу роботу вказують: а)вид і мотивування переведення (у зв'язку
звиробничою потребою, за станом здоров'я, вагітністю або неможливістю виконувати попередню роботу, для заміни відсутнього працівника); б) посаду (спеціальність, кваліфікацію); в) дату і термін переведення (постійно або тимчасово); г) умови оплати праці, пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством.
3.У наказах про надання відпустки зазначають: а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами); б) загальну кількість робочих днів; в) дату виходу у відпустку і повернення; г) період, за який надано відпустку.
4.У наказах про звільнення працівників вказують: а) дату звільнення; б) мотивування.
Наказ набуває чинності з моменту його підписання. Начальник відділу кадрів зобов'язаний ознайомити зі змістом наказу всіх згаданих у ньому осіб, які розписуються в оригіналі.
29.Рубрикація тексту. Система нумерації рубрик
Рубрикацією називається членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від другої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім виразом композиційної побудови тексту. Ступінь складності рубрикації залежить від змісту - його обсягу, тематики і призначення.
Найпростішою рубрикою є абзац - відступ вправо на початку першого рядка кожної частини тексту. Інакше кажучи, абзац означає частину тексту між двома відступами.
Абзац служить показником переходу від однієї думки (теми) до іншої. Розподіл тексту за абзацами дозволяє адресату робити невеликі зупинки і дає можливість зосередитися на прочитаному.
Абзац може складатися з одного речення, якщо цьому реченню надається особливе значення. Абзац може охоплювати і ряд речень, як зв'язані в одну складну думку. Однак абзац завжди розкриває внутрішньо закінчену смислову одиницю.
Абзацне членування тексту нерідко поєднується з нумерацією - числовим, а також буквеним позначенням послідовно розташованих частин тексту. Нумерація підкреслює необхідність самостійного розгляду кожного пронумерованого елементу перечислення. Нумерація використовується для кількісного позначення сторінок об'ємного тексту та може розташовуватися на одній сторінці.
В даний час використовуються дві системи нумерації. Перша -традиційна, побудована на використанні знаків різних типів - арабських і римських чисел, великих літер, які поєднуються з абзацними відступами. Вона застосовується при перечисленні тез, пунктів, правил. Друга використовує тільки арабські числа, розташовані в певній послідовності.
При цьому вибір того чи іншого варіанта нумерації залежить від змісту тексту, його обсягу, складу, композиційної побудови. У найпростіших випадках використовуються тільки однотипні знаки -арабські чи рядкові літери. Тексти складної побудови вимагають застосовувати комбіновані способи абзацного членування і нумерування. При використанні знаків різних типів система цифрового і буквеного позначення повинна будуватися за висхідною лінією
Римськими числами (заголовні літери використовуються рідко) позначаються інформаційно великі частини переліку, які розбиваються на підрозділи, що, в свою чергу, позначаються арабськими числами і т.ін. Більш великі
порівняно з абзацами рубрики можуть отримувати і словесні найменування - параграф, глава, розділ, які також нумеруються.
При рубрифікуванні слід пам'ятати:
1.Рубрики можуть нумеруватися тільки в тому випадку, якщо в тексті присутні бодай два однорідних елементи перечислень.
2.Однотипні засоби нумерації (слова, цифри, літери) можуть
фри, літери) можуть застосовуватися лише до однотипних частин.
3. Комбіновані способи нумерації вимагають суворого дотримання правил пунктуації.
30.Доручення
Доручення — це документ, за яким приватна чи посадова особа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації здійснювати від її імені зафіксовані в дорученні дії. Доручення можуть бути особистими (приватними) і офіційними (службовими). Приватні доручення можуть бути написаними від руки. Для офіційних доручень виготовляються, як правило, відповідні бланки. Бланки доручень можуть мати захист від фальсифікації (водяні знаки тощо), такі бланки підлягають суворій звітності.
Доручення обов’язково мають бути засвідченими нотаріально або ж підписом посадової особи та печаткою установи. Доручення, що не виходять за межі установи (найчастіше це особисті доручення, пов’язані з одержанням заробітної плати, стипендії тощо), можуть засвідчуватися підписом керівника структурного підрозділу та печаткою цього підрозділу.
Залежно від обсягу та змісту повноважень доручення можуть бути:
-разові — це, як правило, одноразове отримання грошових чи матеріальних цінностей;
-спеціальні — передається право здійснювати в межах певного часу однотипні дії (певні господарські чи банківські операції, представництво в судових органах тощо);
-генеральні — на виконання розширених повноважень (управління й володіння рухомим і нерухомим майном, банківські операції, представницькі функції в судових органах тощо).
Доручення складається з таких реквізитів: 1.Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис довірителя.
5. Засвідчення підпису довірителя (дата засвідчення, посада, підпис, ініціали й прізвище особи, яка засвідчила доручення, печатка). Засвідчення здійснюється за місцем роботи чи проживання довірителя або в нотаріальній конторі.
Текст особистого доручення містить, як правило, такі дані: 1. Прізвище, ім’я, по батькові довірителя (повністю).
2. Прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається доручення, дані документа, що посвідчує особу. 3. Дії, обов’язки, права довіреної особи, її повноваження.
4. Термін дії доручення.
Текст генерального (спеціального) доручення складається з таких частин:
1. Місце, число, місяць, рік укладання документа (літерами й без скорочень).
2. Прізвище, ім’я, по батькові довірителя (повністю). Якщо довірителем виступає установа, то вказується посада, прізвище, ім’я, по батькові, назва установи, закладу довірителя або назва установи-довірителя.
3. Домашня адреса довірителя (адреса установи).
4. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю), дані документа, що посвідчує особу, якій видається доручення.
5. Дії, обов’язки, права довіреної особи, її повноваження. 6. Термін дії доручення (словами).
Крім засвідчення (дата засвідчення вказується ліворуч літерами) за необхідності вказується: 1. Запис про стягнення державного мита чи гербового збору.
2. Номер, під яким зареєстровано генеральне доручення.
31.Функціональні стилі укр.мови-основні ознаки функціональних стилів
Слово "стиль" багатозначне, походить воно від латинського stilus, stylus - гостра паличка для письма, манера письма. Нині є понад 100 дефініцій стилю, що зумовлено специфікою аспекту розгляду цього поняття і різноманітністю ключових слів (спосіб, комунікація, підсистема, поведінка, стереотип тощо).
Мовний стиль - це "у свідомлена суспільством підсистема в системі загальнонародної мови, закріплена за тими чи іншими ситуаціями спілкування, яка історично склалася й характеризується
набором засобів вираження і певним принципом їхнього відбору"28.
Жанр - це різновид текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.
Художній стиль - це мова художньої літератури, "особливий спосіб мислення, створення мовної
картини світу"29.
Основне призначення стилю - різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомоги художніх образів.
Головними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням. Художньо-літературне мовлення багате на епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми.
Художній стиль послуговується різними типами речень за будовою, метою висловлювання, за відношенням змісту речення до дійсності.
Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.
Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки.
Основне призначення стилю - повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань.
Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Показовим є членування тексту на розділи.
підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень.
Розрізняють власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний підстилі наукового стилю. Власне науковий репрезентується такими жанрами, як дисертація, монографія, наукова стаття,
доповідь, дипломна, магістерська, курсова робота тощо.
Науково-популярному підстилю властива доступність викладу наукової інформації, розрахованої на нефахівців.
Науково-навчальний підстиль реалізується в підручниках, посібниках для учнів шкіл та студентів вищих навчальних закладів, слухачів мережі просвітницьких установ.
Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія, виступи на наукових конференціях, дискусії, доповіді на наукові теми.
Взірець власне наукового стилю: Мовна конвергенція - тактичний вияв комунікативної стратегії урівноваження статусу співрозмовників як пристосування адресанта до адресата, що передбачає уподібнення мовлення одного до мовлення другого з метою досягнення комунікативної кооперації. Наприклад, спілкування з дитиною на підставі коду дитячого мовлення, перехід на сленг чи жаргон, спілкуючись з людиною, що використовує їх.
У комунікативній лінгвістиці мовна конвергенція розглядається як стратегія перемикання кодів (анг. codeswitchinq), тобто перехід адресанта на мовленнєвий регістр адресата (Селіванова О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія)._
Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.
Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових стосунків.
Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Синтаксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти. Виокремлюють такі його функціональні підстилі:
o законодавчий (закони, укази, постанови, статути);
o дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (повідомлення), звернення (ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);
o адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, заяви, характеристики, довідки, службові листи тощо).