З АГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

РОЗДІЛ І

Предмет, об'єкти та завдання соціальної статистики

1.1. Соціальна статистика та її предмет

Кожна людина і суспільство в цілому постійно перебу­вають водночас у трьох сферах: економічній, соціальній і духовній. Ці сфери нерозривно пов'язані між собою, безперервно вза­ємодіють і доповнюють одна одну. У кожній з них відбуваються певні процеси та явища, які можуть бути кількісно виміряні і які­сно оцінені.

Кількісні характеристики масових процесів і явищ, притаман­них економічній сфері, вивчає, узагальнює й аналізує економічна статистика. Вона використовує з цією метою відповідні методологічні положення та статистичні методи.

Аналогічні завдання в соціальній і духовній сферах має соціальна статистика.

Соціальне життя суспільства являє собою сукупність процесів, кожний з яких породжується численними соціальними явищами, їх перебігом у часі і просторі. Соціальні явища — це не що інше, як конкретні вияви взаємодії окремих осіб, суспільних груп і соціальних інститутів, спрямовані на задоволення певних інтересів і потреб.

Усі соціальні явища й процеси, соціальне життя в цілому характеризуються не лише якісними виявами, а й кількісно. У кожний момент часу зазначені явища й процеси, а також їх суспільні наслідки можна кількісно визначити: виміряти їх рівні та поширеність, знайти їх співвідношення, виявити взаємовпливи, оцінити перспективи подальшого розвитку. На підставі всієї сукупності результатів таких вимірювань можна дістати кількісні характе­ристики соціального життя, виявивши закономірності й тенденції їх розвитку.

Соціальна статистика — це суспільна наука, яка притаманними їй методами вивчає закономірності й тенденції соціального життя суспільства та соціальних процесів, що відбуваються в ньому, виявляє кількісні характеристики досліджуваних закономірностей в нерозривному зв'язку з якісною їх визначеністю, установлює наявність і щільність відповідних взаємозв'язків, моделює соціальні процеси, а також оцінює можливі перспективи їх розвитку за певних умов.

Суспільство є об'єктом вивчення всіх суспільних наук, але кож­на з них зосереджується на пізнанні цілком певних аспектів його функціонування. Свій предмет пізнання має і соціальна статистика.

Предметом пізнання соціальної статистики є кількісний бік масових явищ і процесів соціального життя суспільства в нерозривному зв'язку з їх якісною визначеністю.

Соціальна статистика разом із теорією статистики, економічною статистикою та статистикою населення утворюють соціально-економічну статистику, або просто статистику, яка вивчає всі суспільні явища й процеси. Усі ці галузі статистики доволі тісно пов'язані між собою завдяки не лише спільному об'єкту дослідження, яким є суспільство в усьому розмаїтті його форм і виявів, а й взаємозумовленості економічних, соціальних і демографічних процесів. Саме тому потрібний комплексний підхід до вивчення життя суспільства. Принципова різниця між зазначеними галузями статистики полягає в тому, що кожна з них має свій предмет дослідження.

Соціальна статистика досліджує всі аспекти соціального життя суспільства, приділяючи головну увагу тим із них, які на даному етапі суспільного розвитку становлять найгостріший соціальний інтерес і стосовно яких потрібна відповідна соціальна політика.

Уявлення про те, яка статистична інформація може знадобитися для вивчення соціального життя й дослідження змін, що безупинно в ньому відбуваються, дає стислий огляд розвитку суспільства з давніх часів до наших днів . Еволюція суспільства починалася в натуральних умовах та незабрудненому середовищі, коли його члени мали багато вільного часу. Проте, прагнучи забепечити свої спочатку насущні, а потім дедалі швидше зростаючі потреби в харчах, одязі та предметах побуту, більшість членів суспільства, коли досягали певного віку, змушені були витрачати чимало свого вільного часу, щоб здобувати чи виробити матеріальні блага, і неминуче завдали певної шкоди навколишньому середо- вищу. Так зародилася відома проблема, сутність якої полягає в суперечності між прагненням одержати якомога більше мате­ріальних благ, зберігши час на дозвілля, і не завдати непоправної шкоди довкіллю. З поступовим розвитком економіки дедалі більше людей можна було забезпечувати всім необхідним для життя, що зумовило зростання чисельності населення та його густоти по кожній території. Прогрес медичних знань і розвиток системи охорони здоров'я сприяє збільшенню середньої тривалості жит­тя, а отже, і змінам у віковій структурі населення. Розвиток осві­ти й науки сприяє підвищенню інтелектуального та культурного рівня населення, спричинюючись до відпливу значної його час­тини зі сфери виробництва. Сформована система суспільного ви­робництва та поділу праці призводить до нерівності в розподілі доходів, тобто до економічної диференціації населення: загальна бідність перетворюється на бідність окремих прошарків населен­ня, що тягне за собою соціальну напруженість у суспільстві. Не­рівність економічна посилюється соціальною нерівністю, яка зу­мовлюється неоднаковістю індивідуальних здібностей людей і несприятливими сімейними обставинами. Для пом'якшення про­блем, до яких призводить економічна та соціальна нерівність, у суспільстві створюються служби соціального захисту населення. А проте, нерівність неминуче зберігається, породжуючи гноб­лення, дискримінацію, безробіття та злочинність. Ця схема роз­витку суспільства дає в цілому уявлення про те, яка статистична інформація потрібна для характеристики соціального життя.

Насамперед, необхідна інформація про чисельність і структу­ру населення та зміни цих показників. Така інформація становить основу соціальної статистики, оскільки окремі люди та різні їх групи є безпосередніми учасниками всіх соціальних процесів. Більшість людей живе в сім'ях, які утворюють домашні госпо­дарства. Сім'ї різняться за типами, розмірами, складом, етнічним походженням, віросповіданням, соціальним станом, рівнем дохо­дів та добробуту і т. ін.; більшість перелічених ознак застосову­ється й для класифікації домогосподарств. Соціальний устрій су­спільства та ступінь відкритості соціальних класів і груп зумов­люють соціальну мобільність населення. Знати кількісні характе­ристики всіх цих процесів дуже важливо для вироблення соціа­льної політики щодо зайнятості, бідності, рівномірності розподі­лу ресурсів та мобільності населення.

Соціальне життя суспільства визначається не лише його соці­альним устроєм, чисельністю і структурою населення, сімей і до­могосподарств, але й умовами життя, на які впливає безліч різноманітних чинників. Одним із найважливіших є забезпечення житлових умов населення, що характеризуються такими показни­ками, як наявність та стан житла, його місцезнаходження й благоус­трій. Не менш істотними характеристиками умов життя населення є можливості, забезпечувані суспільством для реалізації економічної активності населення, задоволення його потреб і гарантування прав і свобод; доступність для населення послуг системи соціального захисту, якісних медичних і освітніх послуг; наявність екологічно безпечного середовища проживання. До важливих чинників, що істотно впливають на умови та спосіб життя людей, належать і такі:

а) змінювана структура розподілу часу, що або збільшує кіль­ кість вільного часу, наявного в розпорядженні членів сім'ї, або зменшує його;

б) існування в суспільстві доступних засобів для раціонально­ го використання вільного часу;

в) реальні можливості населення щодо витрачання певної час­ тини власних коштів на організацію дозвілля.

Усю зазначену інформацію, що характеризує різноманітні ас­пекти соціального життя, можна поділити на кілька груп:

* інформація про кількісні та якісні характеристики об'єктів соціальної статистики;

♦ інформація про соціально-політичний лад суспільства і сус­ пільно-політичне життя;

• інформація про умови життя населення;

• інформація про рівень життя населення в цілому і окремих його соціальних груп;

♦ інформація про спосіб і якість життя населення;

• інформація про джерела одержання коштів і про витрати су­ спільства на соціальну сферу.

Структурну схему соціальної статистики зображено на рис. 1.1.

Зі щойно сказаного випливає, що для відшукання всебічної характеристики соціальної системи в цілому та окремих її частин потрібна найрізноманітніша статистична інформація про окремих осіб та групи населення (сім'ї, домогосподарства, трудові колек­тиви, партії, громадські організації, сукупність мешканців певно­го регіону або країни в цілому). Відтворити повну картину соціа­льного життя суспільства можна, лише простеживши й оцінивши зв'язки як у межах кожного окремого виду інформації, так і між цими видами. Скажімо, коли йдеться про аналіз системи підгото­вки спеціалістів із вищою освітою, не достатньо здобути інфор­мацію про чисельність і структуру студентів за галузями знань, необхідно, крім того, пов'язати цю інформацію з потребою у від­повідних спеціалістах, а також з витратами на їх підготовку.

Суспільство не є одноріднім за своєю природою, тому соціальна статистика має давати характеристику не тільки суспільства в цілому, а й вивчати становище та поводження різних груп насе­лення, які йому належать.

Соціальна статистика охоплює визначення джерел статистич­ної інформації, потрібної для розв'язування тієї чи іншої пробле­ми, збір даних, їх обробку, аналіз та інтерпретацію результатів. Соціальна статистика ґрунтується на матеріалах переписів насе­лення, даних державної статистичної звітності, а також на інфор­мації, здобутій у результаті спеціальних вибіркових обстежень, що їх організують і проводять органи статистики.

Соціальна статистика для вивчення соціального життя суспі­льства застосовує як кількісні, так і некількісні дані. Вихідні дані визначають специфіку методів соціальної статистики.

У ній поряд із традиційними статистичними методами вивчен­ня рядів розподілу, виявлення й оцінювання зв'язків між різно­манітними соціальними явищами, широко застосовуються мето­ди аналізу некількісних змінних, непараметричних тестів, що не є чутливими до обсягу даних і характеру розподілу.

Соціальна статистика в Україні має непросту історію. її виник­нення можна віднести до першої половини XVIII століття., коли на доволі високому рівні було проведено переписи робітників фабрик та мануфактур. На їх підставі було зібрано інформацію про походження, вік, виконувану роботу, форму й розмір заробіт­ної плати, а також про родинний стан зазначених робітників. Уперше такий перепис було здійснено разом із загальною (пер­шою) ревізією населення (1718—1727), але пізніше (1732, 1736 і 1741) було проведено спеціальні переписи робітників. Недоліком цих переписів було те, що їх матеріали використовувалися, зде­більшого, з оперативною метою, а це потребувало лише найпрос­тішого узагальнення та аналізу.

У другій половині XVIII століття виник новий тип статистич­них робіт, метою яких було зібрати статистичні дані про соціаль­но-економічного становище суспільства. Протягом 1765—1767 ро­ків було проведено «генеральний опис» Малоросії, матеріали якого давали розгорнуту характеристику не лише економічного становища, а й соціального життя України. Незважаючи на певну цінність, матеріали обліково-статистичних праць того періоду являли приклад описової статистики й характеризували соціальне життя не в комплексі, а фрагментарно.

Становлення соціальної статистики як науки почалося у дру­гій половині XIX сторіччя в загальній системі державності. Значний внесок у її розвиток зробили українські вчені та спеціалісти. Земський статистик Полтавської губернії А В. Пешехонов у дру­гій половині XIX століття вперше провів обстеження бюджетів селянських господарств. Відомий український статистик Ф. А. Щер­бина (1849—1936) у своїх працях «Селянські бюджети і залежність їх від врожаїв та цін на збіжжя» і «Селянські бюджети» заклав основи бюджетної статистики.

Д. П. Журавський (1810—1856) у праці «Статистичний опис Київської губернії» вперше у статистичній практиці описав наяв­ність диференціації селян за умов кріпацтва. Особливо велике значення для розвитку соціальної статистики мала праця Д. П. Журавського «Про джерела і про вжиток статистичних відомостей», де він наголошував на тому, що статистика необхідна для «вивчення всього, що стосується людини» і намітив програму розвитку со­ціальної статистики за найважливішими розділами: соціальна структура населення і його заняття; вивчення народного побуту, житлових умов і харчування населення; статистика театрів, клу­бів і народних розваг; статистика злиденності, бідності, сирітст­ва; статистика самогубств та ін.

Ю. Е. Янсон (1835—1893) у своїх працях приділяв велику увагу соціальним характеристикам населення в поєднанні з характе­ристиками осель; моральній статистиці.

Статистику здоров'я розвивали М. В. Бєляєв, О. С. Береневич, К. С. Веселовський, К. Г. Воблий. Вагомий внесок у роз­виток соціальної статистики зробили також М. В. Птуха (1894— 1967), Ю. А. Корчак-Чепурківский (1896—1967), А. П. Хоменко (1891—1939), Ю. Бузек (1873—1936), В. Ф. Бурлин (1909—1995) та ін.

Розвиток соціальної статистики у нашій країні було фактично припинено в ЗО—50-х роках XX сторіччя. Соціальна статистика в цей період потерпала так само, як і все суспільство. Протягом цих десятиліть було знищено мільйони людей, ідей, матеріальних цінностей, навичок і умінь. Замість соціально-економічних вимі­рювань як прикладної наукомісткої діяльності в зазначений пері­од статистичні праці підганяли під потрібний результат. Соціаль­ну статистику взагалі вилучили з органів державної статистики, віддавши її на «відкуп» міністерствам і відомствам. Усе це при­звело до виродження соціальної статистики, були втрачені нави­чки аналізу та інтерпретації статистичної інформації. Сталося так, що соціальну статистику було відірвано від теорії статисти­ки, що призвело до зниження рівня наукових праць і рівня підго­товки не лише статистиків, а й усіх економістів. З 60-х роківпочалося відродження соціальної статистики, проте статистика, скажімо, правопорушень залишалася закритою до 90-х років XX сторіччя.

Нині усунено практично всі обмеження щодо вивчення й ана­лізу соціального життя суспільства, але натомість виникла інша проблема: наявна методологія соціальної статистики в нашій дер­жаві була не підготовленою до «роботи» за умов проведення ре­форм і змін соціальної обстановки. У зв'язку з диференціацією рівня життя населення, що відбувається останніми роками, ін­фляцією, появою офіційного безробіття, активізацією політично­го життя суспільства постала потреба удосконалювати методоло­гію та практику розробки цілої низки нових для нашої соціальної статистики показників, яких вона раніше не застосовувала. Швид­кий вихід України на міжнародну арену та вступ її до різних міжнародних організацій висунули перед соціальною статисти­кою ще одне завдання, яке полягає ось у чому. Для забезпечення міжнародного порівняння різноманітних аспектів соціального життя статистичні показники, що розраховуються в Україні, ма­ють бути порівнянними з аналогічними показниками інших країн світу, а отже, методика їх відшукання має відповідати світовим стандартам. Зіставляючи соціальну інформацію, здобуту в Украї­ні, з аналогічною інформацією на міжнародному рівні, можна оцінити фактичний рівень життя населення країни на загальному тлі світового розвитку.

Статистична інформація про соціальне життя суспільства, що її надає соціальна статистика, становить інтерес для широкого кола користувачів. Населення дістає об'єктивну інформацію про стан суспільства і процеси, які в ньому відбуваються, про рівень життя різних соціальних груп та роль цих груп у суспільстві; про стан і розвиток соціальної сфери, яка безпосередньо обслуговує населення і домогосподарства, і про багато іншого. Соціальна статистика має відбивати всі сторони життя населення, оскільки лише повна й об'єктивна інформація про всю сукупність соціаль­них процесів, що відбуваються в суспільстві, дає змогу активно впливати на соціальне життя.

Науковці та спеціалісти, використовуючи інформацію й мето­дологію соціальної статистики, виконують науково-дослідні ро­боти з проблем аналізу розвитку суспільства, основною метою яких є своєчасне виявлення негативних тенденцій, посилення яких може призвести до зниження рівня життя людей та усклад­нити соціальну обстановку в суспільстві. Соціальна статистика за допомогою моделювання соціальних процесів дозволяє на під ставі аналізу існуючих тенденцій прогнозувати соціальне життя суспільства на перспективу.

Дані соціальної статистики необхідні й органам державного управління, які покликані забезпечувати безпеку й гідний рівень життя населення; розвивати й регулювати структуру робочих місць, оплату праці; розробляти і здійснювати соціальні програми для соціального захисту певних категорій населення. Розробка та ре­алізація соціальних програм передбачають наявність своєчасної, достовірної і науково обгрунтованої інформації. Таку інформацію в нашій країні можуть надати, здебільшого, органи державної ста­тистики, що мають у своєму розпорядженні кваліфіковані кадри, необхідну методологію збору, обробки та аналізу інформації.

Соціальне життя суспільства дуже багатогранне і являє собою складну систему безлічі соціальних процесів, які відбуваються одночасно, взаємно зумовлюються і постійно взаємодіють. Діста­вати статистичні показники, що характеризують одночасно всі грані соціального життя суспільства в цілому, доволі складно і не завжди вдається. Тому соціальна статистика у своїх досліджен­нях широко застосовує прийом виокремлення із загальної систе­ми окремих напрямків соціального розвитку суспільства. До та­ких найбільш значущих напрямків досліджень у соціальній ста­тистиці належать:

а) соціальна структура населення та її динаміка;

б) умови та рівень життя населення і окремих соціальних груп;

в) здоров'я і безпека населення;

г) освіта і культура населення;

д) політичне і громадське життя суспільства;

є) суспільна думка про різні аспекти соціального життя і т. ін.

Результати статистичних досліджень за цими та іншими напрям­ками із застосуванням спеціальних методів побудови інтегрованих показників дозволяють діставати узагальнену інформацію про соці­альне життя, тенденції та закономірності розвитку суспільства.

Соціальна статистика поєднує в собі дві сфери, які нерозривно пов'язані між собою: сферу науки та сферу практичної діяль­ності. Як сфера науки соціальна статистика розробляє методоло­гію збору, обробки та аналізу кількісної і якісної інформації про соціальні явища й процеси в суспільстві. Як сфера практичної діяльності вона виконує збір і аналіз статистичної інформації, що характеризує ті чи інші соціальні процеси та соціальне життя су­спільства в цілому, маючи на меті оцінити реальний стан суспі­льства на певних етапах його розвитку, забезпечити розробку1.2. ОБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

Об'єктом соціальної статистики є соціальна реальність, тобто соціальне життя суспільства в усіх його проявах. Склад­ність і багатогранність соціального життя суспільства зумовлю­ються різноманітністю об'єктів, які беруть у ньому участь.

Об'єкти соціальної статистики можна поділити на два типи¹.

Перший тип об'єктів — споживачі матеріальних благ, усіх видів послуг, духовних цінностей і інформації.

Розрізняють індивідуальні та групові об'єкти першого типу.

Індивідуальні об'єкти — це окремі люди (індивіди). Як ін­дивідуальні об'єкти розглядають також усе населення (як су­купність індивідів), а також окремі його однорідні категорії (діти, молодь, жінки, пенсіонери, безробітні і т. ін.).

Колективні об'єкти — це групи осіб, котрі одночасно беруть участь у якомусь соціальному процесі. До таких об'єктів нале­жать сім'я, домогосподарство, трудовий колектив, житлово-будівельний кооператив, партія, громадська організація тощо.

Другий тип об'єктів становлять окремі особи, організації та інші структури, що утворюють соціальну сферу суспільст­ва і надають населенню матеріальні блага й різноманітні по­слуги, а також організують соціальні процеси в суспільстві.

Соціальна сфера — це сукупність галузей економіки, які тією чи іншою мірою задіяні у процесі задоволення потреб людей, а їх працівники одержують відповідні доходи з коштів, виді­лених суспільством на ці потреби.

Діяльність об'єктів другого типу визначає умови життя лю­дей, обсяг і якість наданих суспільству благ і послуг.

Об'єкти соціальної статистики мають істотні відмінності від об'єктів інших галузей статистики. Перша особливість — це множинність і розмаїття об'єктів досліджень. Друга особли­вість об'єктів соціальної статистики — швидке змінювання в часі.

Наприклад, в економічній статистиці об'єктами є виробничі одиниці, які розташовані на певній території і змінюються рідко та повільно. У соціальній статистиці, навпаки, об'єкти першого типу (споживачі) вельми мобільні й безперервно змінювані. При­родний і механічний рух населення, його соціальна й територі­альна мобільність, економічна активність зумовлюють невпинне змінювання складу та структури населення як у цілому по країні,

так і в регіонах чи окремих соціальних групах. Кожна людина і сім'я доволі часто змінюють свої демографічні та соціально-економічні характеристики. Це створює певні труднощі в органі­зації статистичного спостереження за об'єктами соціальної ста­тистики і змінами в соціальному житті суспільства. Лише перепи­си населення, здійснювані приблизно раз на 10 років, дають змо­гу діставати порівняно повні відомості про населення, але й ці відомості не можуть повною мірою забезпечити потреби соціаль­ної статистики в інформації про об'єкти її дослідження. Тому в соціальній статистиці для відшукання оперативної інформації з багатьох питань соціального життя широко вдаються до різного роду вибіркових обстежень. Найціннішими з них є обстеження умов життя домашніх господарств та економічної активності на­селення. У матеріалах таких вибіркових обстежень міститься док­ладна характеристика об'єктів обстежуваної сукупності, їх дифе­ренціація за складом, умовами життя, зайнятістю та рівнем спо­живання.