8

Тема 2. Аналіз освітньої політики: загальнонаціональний та міжнародний виміри.

Індикатори освітньої політики

1. Визначення аналізу політики

2. Процес формування освітньої політики

2.1 Цикл освітньої політики

2. 2. Компоненти освітньої політики

2. 3. Рівні освітньої політики

3. Контекст освітньої політики

4. Впровадження освітньої політики

5. Освітні індикатори

1. Визначення аналізу політики

Аналіз політики поєднує вивчення:

1. Цінностей/ цілей, реалізація яких є головним засобом визначити, чи розв’язана проблема. При цьому застосовується оцінювальний підхід, який зосереджується на визначені вартості або цінності певної політики.

2. Фактів, наявність яких може обмежити або розширити процес реалізації цінностей. Тут провідним є емпіричний метод описання причин і наслідків певних державних програм.

3. Дій, прийняття яких може мати наслідком реалізацію цінностей. В даному випадку керуються нормативним підходом, який зосереджується на рекомендаціях щодо майбутніх способів дії, що можуть розв’язати проблеми.

З огляду на те, що аналіз політики поєднує і емпіричні, і нормативні підходи, стає зрозумілим, що його не можна віднести як галузь до жодної з традиційних соціальних або ж гуманітарних наук. Більше того, цілі аналізу політики виходять за межі творення «фактів»; аналітики політики намагаються також створити інформацію стосовно цінностей і пріоритетних способів дії. Таким чином, аналіз політики включає в себе як оцінювання політики, так і рекомендації щодо політики.

Тобто мова йде про міждисциплінарну специфіку аналізу політики, яка передбачає поєднання знань із багатьох наукових дисциплін: економіки, права, соціології, психології, політології, теорії державного управління, логіки, математичного моделювання, історії, демографії і етнології тощо з метою отримання «політико-релевантної інформації», необхідної для обґрунтування рекомендації

щодо оптимального вирішення суспільно значущих проблем.

Під «аналізом» мають на увазі використання інтуїції, суджень та висновків під час групування політики на її складові, а також проектування та синтезування нових альтернатив, що передбачає:

• Збір інформації;

• Обґрунтування доказів вигід та інших наслідків, які супроводжують прийняття рішень і їх втілення;

• Врахування політичних й організаційних труднощів, з якими пов’язане прийняття рішень та їх реалізація;

• Вибір найоптимальнішої дії.

Варто зауважити також, що аналіз політики не є науковою дисципліною.

Відмінність аналізу політики від наукового знання добре ілюструють його особливості. Аналіз політики:

• має прикладний, орієнтований на проблеми характер, успіх якого вимірюється якістю суспільного діалогу та вирішенням наявної проблеми, а не пошуком і знаходженням істини;

• існують чіткі часові обмеження для проведення конкретного аналізу, тим часом науковий пошук істини необмежений в часі;

• є як міждисциплінарним так і мультидисциплінарним (послуговується не певними притаманними тій чи іншій науці методами та інструментами досліджень, а радше передбачає інтегровані або міждисциплінарні підходи);

• має характер планування, чутливого до конкретного політичного контексту;

• орієнтований на клієнта.

При цьому дослідженням політики притаманні й власні аналітичні процедури:

1. Моніторинг (описання) – створення інформації стосовно минулих

причин і наслідків політики.

2. Прогнозування (передбачення) – створення інформації про майбутні

наслідки політики.

3. Оцінювання – інформація про цінність або вартість колишніх і майбут-

ніх політик.

4. Рекомендації (поради) – інформація стосовно вірогідності того, що

майбутні способи дій матимуть результатом цінні наслідки.

5. Структурування проблеми – метаметод – регулятор всієї аналітичної

роботи.

З огляду на те, що політика є надзвичайно складним явищем, в якому можна вирізнити найрізноманітніші аспекти, залежно від потреб і зацікавлень її дослідника, можна по-різному визначати предмет її аналізу.

Існує широкий спектр підходів до аналізу політики:

1. Визначення змісту політики – акцент робиться на походженні певної політики, її намірах та управлінні нею у конкретних сферах. Це допомагає поінформувати виробників політики. Мета таких досліджень переважно описова.

2. Дослідження процесу політики – фокусується на тому, як насправді реалізується політика з позиції дій різних агентів на кожному з її етапів.

3. Дослідження результатів політики – визначення схеми розподілу видатків або інших показників продуктів політики.

4. Оцінювальні дослідження – оцінка певної державної програми з погляду того, якою мірою її результати збіглися з цілями політики. Вдосконалюють наше розуміння чинників формування політики, а також забезпечення інформації, якою можна скористатися у майбутньому вироблені політики

5. Інформація для процесу вироблення політики – збирання та аналіз даних, які можуть стати в нагоді виробникам політики.

6. Обстоювання процесу – зміна процесу вироблення політики, аби зробити його більш «раціональним» (в сенсі підходів, процедур та методів). Акцент робиться більше на тому, як треба робити політику, ніж

на тому, якою має бути специфічна державна програма.

7. Обстоювання політики – вироблення аргументів на користь окремих напрямків політики.