2.Відповідальність за вчинення порушення митних правил.

2.1.Види та строки накладення стягнень за порушення митних правил.

За скоєння митних правопорушень законодавство вста­новлює адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення — це визначена в законі міра по­карання у вигляді певних несприятливих заходів морального й матеріального характеру, яка застосовується щодо суб'єкта по­рушення митних правил за його протиправне діяння.

Вони застосовуються з метою:

1. виховання особи, що скоїла правопорушення, в дусі по­ваги до виконання і дотримання законів, поваги до правопо­рядку;

2. запобігання скоєнню ним нових правопорушень;

3. запобігання скоєнню правопорушення іншими особами.

Адміністративні стягнення характеризуються тим, що не­суть у _Собі елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру, як це випливає із ст. 23 КУпАП. Крім того, вони мають за мету захист охоронюваних митним зако­нодавством суспільних відносин. Кожне адміністративне стяг­нення — це несприятливі юридичні наслідки, це покарання за шкоду, завдану порушенням митних правил суспільним відно­синам.

Крім цього, адміністративні стягнення та їх застосування ви­конують функцію запобігання більш небезпечних правопору­шень — злочинів.

Відповідно до ст. 322 МК, за порушення митних правил мо­жуть бути накладені такі стягнення:

1. попередження;

2. штраф;

3. конфіскація товарів.

Попередження — стягнення морального характеру, є офі­ційним попередженням правопорушника стосовно недопусти­мості таких діянь у майбутньому. Рішення про попередження приймається керівником митного органу або його заступником у формі постанови про накладення адміністративного стягнен­ня. Постанова оголошується правопорушникові. Попередження як захід відповідальності за порушення митних правил (тоб­то як адміністративне стягнення) слід відрізняти від попере­дження як заходу адміністративно-запобіжного. Незважаючи на однакову назву цих заходів і загальне призначення бути за­ходами адміністративного примусу, ці заходи відрізняються як за правовою природою, так і за правовими наслідками їх засто­сування.

Попередження, як адміністративне стягнення — це адекват­на шкоді, завданій правопорушенням, оцінка, що виявляється в реагуванні не будь-якого правоохоронного органу, а уповноваже­ного органу адміністративної юрисдикції на проступок. Поперед­ження, як запобіжний захід, не має процесуального оформлення і пов'язаний з проявами, які не є завершеними адміністративни­ми проступками.

Попередження як адміністративне стягнення тягне за собою відповідні правові наслідки. А саме, при повторному вчиненні протягом року однорідного правопорушення, за яке особа бу­ла піддана стягненню у вигляді попередження, накладення та­кого стягнення вважається обставиною, що обтяжує відпові­дальність.

Штраф — грошове стягнення, застосування якого передба­чено майже за кожен вид порушення митних правил і яке має бути сплачене не пізніше 15 днів з дня винесення постанови. Розміри штрафів за порушення митних правил дещо відрізня­ються від тих, що накладаються за правопорушення, передбаче­ні КУпАП. Так, за вчинення дій, спрямованих на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України по­за митним контролем або з використанням незаконного звіль­нення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу, передбачено накладення штрафу в розмірі від п'ятисот до тисячі неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян.

Конфіскація товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів зі спеціально виготовленими сховища­ми (тайниками), що використовувалися для приховування без­посередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для пе­реміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, полягає у примусовому вилучен­ні таких товарів, транспортних засобів і безоплатній передачі їх у власність держави і застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила право­порушення.

В юридичній літературі прийнято всі стягнення, які накла­даються в адміністративно-правовому порядку, залежно від ха­рактеру впливу на особу поділяти на особисті та майнові.

Ті стягнення, які спрямовані безпосередньо на особу право­порушника, прийнято називати особистими. Це попередження. Майновими вважаються штраф, а також конфіскація.

За дією в часі відносно впливу на правопорушника стягнен­ня, що накладаються за вчинення порушення митних правил є одномоментними (разовими) — попередження, штраф, конфіс­кація.

За такою ознакою, як суб'єкти застосування, адміністратив­ні стягнення поділяють на а) ті, що застосовуються лише судом (суддею), — конфіскація; б) ті, що можуть застосовуватися мит­ними органами — попередження, штраф.

Адміністративні стягнення у ст. 322 МК викладені у відпо­відному порядку, що відображає зростання від незначних (попе­редження) до більш значних (конфіскація) стягнень.

Строки їх накладення є наступними. Адміністративні стяг­нення у вигляді попередження, штрафу можуть бути накладені не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його ви­явлення.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закрит­тя кримінальної справи, але за наявності в діях правопорушни­ка ознак порушення митних правил стягнення у вигляді попере­дження, штрафу може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні криміналь­ної справи або про її закриття. На відміну від строків накладен­ня адміністративних стягнень, передбачених КУпАП, митним законодавством встановлена наступна особливість: товари — без­посередні предмети порушення митних правил, товари зі спеці­ально виготовленими сховищами (тайниками), що використову­валися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортні засоби, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, підля­гають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

Стягнення, що накладаються за порушення митних правил, поділяють на основні й додаткові. Попередження і штраф засто­совуються як основні стягнення. Конфіскація може виступа­ти як основне, так і додаткове стягнення. Наприклад, згідно зі ст. 341 МК, за пересилання через митний кордон України у між­народних поштових та експрес-відправленнях товарів, заборо­нених до такого пересилання, передбачена лише конфіскація цих товарів.

За одне порушення митних правил може бути накладене ос­новне або основне й додаткове стягнення. Якщо санкцією статті Митного кодексу передбачене накладення основного й додатко­вого стягнень, застосування тільки додаткового стягнення супе­речить діючому законодавству.

Отже, адміністративна відповідальність – це застосування до осіб, які вчинили адмініст- ративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистого чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і в порядку, встановленими нормами адмініст- ративного права. Слід підкреслити, що адміністративна відповідальність, яка є одним із видів юридичної відповідальності, завжди була і є однією із форм прояву державної влади. Вона є в руках держави та її органів специфічним методом внутрішнього, державного примусового впливу на поведінку окремих осіб, що вчинили правопорушення. Мета такого впливу – досягти їх виправлення, виховання в них навичок добровільного впевненого виконання вимог правових норм і правил. Специфіка примусового впливу адміністративної відповідальності полягає в тому, що вона не мислиться без примусового, від імені держави чи її органів, позбавлення пра- вопорушника якихось належних йому благ, без його правообмеження. В своєму конкретному виявленні міра адміністративної відповідальності виступає як одна з форм державного приму- су. І це також необхідно враховувати в соціально-правовій характеристиці адміністративної відповідальності за порушення митних правил як міри державного примусу, що включає адмі- ністративно-процесуальний примус [3, с. 32; 4, с. 323]. У нашому суспільстві відносини, що складаються між людьми, регулюються певними соціальними нормами: правовими, моральними, нормами громадських організацій та іншими, які спрямовують діяльність громадян в інтересах суспільства. Оскільки ці норми втілюють у собі волю всіх членів суспільства, їх здебільшого додержуються добровільно. Тут слід зазначи- ти, що окремі особи не виконують вимог зазначених норм, нехтують ними, що змушує відпові- дні органи державної виконавчої влади застосовувати певні методи забезпечення додержання соціальних норм, в тому числі і примус. Таким чином, з одного боку, суспільство, держава окреслюють можливу поведінку осо- би певними межами і зобов’язують її дотримуватися встановлених ними вимог, а з другого – особа з власної волі обирає варіант поведінки, зумовлений не лише її власними інтересами, а й інтересами суспільства. У поєднанні інтересів особи і суспільства й полягає основа єдності прав і обов’язків громадянина. Отже, держава покладає на громадянина, а він бере на себе обов’язок відповідати за свою поведінку, за свої вчинки. Це і слід розглядати як соціальну від- повідальність – відповідальність перед суспільством, державою, колективом [5, с. 9]. Одним із видів юридичної відповідальності є адміністративна правова відповідальність, до якої притягаються громадяни за їх шкідливу для суспільства і держави поведінку, за пору- шення встановлених законодавством правових вимог, велінь держави. Адміністративна відповідальність – це репресивний вид відповідальності, де покарання має характер особистого зазнання кари, а вольовий вплив спрямовується на волю правопоруш- ника з метою повного психічного переживання ним кари, подолання певних мотивів, якими обумовлюється ірраціональна поведінка та стимулювання мотивів, які мають схилити до пове- дінки, що відповідає правовим приписам. Вона полягає в застосуванні до порушника держав- ними органами або службовими особами державно-примусових заходів, передбачених адмініс- тративним правом. Адміністративна відповідальність зобов’язує винну особу зазнати встановлених правовими нормами негативних наслідків і настає за наявності фактичної підста- ви її застосування до правопорушника. Таким є адміністративний проступок – різновид право- порушень. На відміну від інших видів юридичної відповідальності для адміністративної характерні: позасудовий порядок її реалізації, особливий характер правових наслідків, застосування її до організаційно непідпорядкованих суб’єктів за порушення адміністративно-правових обов’язків, які утворюють склад особливого правопорушення – адміністративного проступку [6, с. 78]. Таким чином, метою адміністративної відповідальності є: 1) захист правопорядку в сфе- ПРАВО І СУСПІЛЬСТВО № 6 / 2012 106 рі публічного управління; 2) виховання громадян і посадових осіб у дусі поваги до норм адмі- ністративного (митного) права. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністра- тивного проступку, тобто протиправного діяння, що порушує правові норми у сфері публічно- го управління і тягне за собою застосування передбачених законодавством заходів. Так, підставами для порушення справи про порушення митних правил є: 1) безпосереднє виявлення посадовими особами митного органу порушення митних правил; 2) офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що здійснюють види контролю, зазна- чені у ч. 1 ст. 319 Митного кодексу; 3) офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій. Правопорушення вважається адміністративним проступком лише тоді, коли встановлено вину особи в його вчиненні, а також доведено причинний зв’язок між протиправною дією та її шкідливими наслідками [7, с. 134]. Адміністративний проступок завдає шкоди інтересам суспі- льства й держави і від злочину відрізняється меншим ступенем суспільної небезпеки. Як анти- суспільне діяння, адміністративний проступок порушує наявну в законодавстві правову норму, що формулює конкретне правило поведінки і встановлює адміністративну відповідальність за його порушення. Поняття адміністративної відповідальності розкрито в ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення [8]. Водночас ст. 458 Митного кодексу визначає пору- шення митних правил адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, вин- ні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодек- сом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред’явлення їх митним ор- ганам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України і за які цим Кодексом передбачено адмініс- тративну відповідальність. Настання адміністративної відповідальності породжує певні правовідносини, в яких од- на сторона діє від імені держави через уповноважені на це органи і посадові особи. Вона має з’ясувати фактичні обставини протиправних дій, їх характер; порушити і розглянути адмініст- ративну справу; ухвалити рішення про притягнення винної особи до відповідальності, визначи- вши міру покарання і вжити заходів до його виконання. У передбачених законом випадках дане рішення може бути переглянуте або ж справу закрито за відсутністю підстав для накладення адміністративного стягнення. Друга сторона правовідносин – правопорушник – повинен підко- ритися рішенню першої сторони і виконати призначене покарання. Адміністративна відповідальність ґрунтується на ряді принципів, основними з яких є за- конність, відповідальність лише за вчинення протиправного діяння та лише за наявності вини, невідворотність та індивідуалізація відповідальності. Застосування уповноваженими на те мит- ними органами і посадовими особами заходів адміністративно-процесуального примусу прово- диться в межах їх компетенції, у точній відповідності до митного законодавства. До винятків із принципу невідворотності відповідальності слід зарахувати також випад- ки звільнення від адміністративної відповідальності. Законодавство передбачає два види звіль- нення: з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу (ст. 21 КУпАП), з оголошенням усного зауваження (ст. 22 КУпАП). Для першого виду звіль- нення підставою є переконання відповідного органу чи посадової особи, яка ґрунтується на всебічній оцінці характеру правопорушення та особи правопорушника, про доцільність засто- сування до останнього заходу громадського впливу. Звільнити порушника від адміністративної відповідальності з оголошенням усного зауваження можна лише тоді, коли вчинене ним право- порушення є малозначним. І в тому, і в іншому випадку звільнення від адміністративної відпо- відальності – це право, а не обов’язок органу (посадової особи), який розглядає справу. Інсти- тут звільнення від адміністративної відповідальності тісно пов’язаний з принципом індивідуалізації відповідальності, який означає, що застосування міри відповідальності можли- во тільки на підставі всебічного врахування особи правопорушника. Реалізації зазначеного Адміністративне право та адміністративна діяльність 107 принципу сприяє закріплення в законодавстві можливості вибору адміністративного стягнення із кількох можливих (альтернативні санкції) або конкретного розміру стягнення в межах, пе- редбачених мінімуму і максимуму (відносно визначені санкції), виходячи із характеру право- порушення й особи винного.