Правове регулювання освіти / Учебники / Освітнє право посібник

ТЕМА 1. ОСВІТА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ. ПРАВО НА ОСВІТУ ТА ЙОГО ГАРАНТІЇ.

спеціальних можна віднести принципи: органічного зв’язку осві-

ти з національною історією, культурою, традиціями; невідчужуваного права на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; безперервність освіти; забезпечення громадського самоврядування у галузі освіти тощо, а також такі інструменти, як державну політику щодо працевлаштування молодих спеціалістів, інтеграцію до світового освітнього простору, інтеграцію освіти з наукою та виробництвом тощо.

Серед основних загальних принципів освіти, закріплених ст. 6 ЗУ «Про освіту», відсутні такі принципи, як принцип єдності навчання і виховання, принцип єдності культурного й освітнього простору, принцип автономності навчальних закладів. Між тим, за висновками дослідника принципів освіти держав СНД В.А. Мяснікова (2006 [70]) ці принципи входять до числа найбільш поширених в країнах пострадянського простору.

Зауважимо, що складовими системи гарантій права на освіту, по-

ряд з юридичними, є економічні гарантії. Як слушно характеризує О.О. Кулініч, «відсутність відповідних коштів є однією з об'єктивних перешкод для повноцінного забезпечення права на освіту людини і громадянина. Певно, що обсяг конституційних прав, ступінь їх реалізації, в тому числі й права на освіту в значній мірі залежить від стану економіки країни, розвитку її ресурсів. Закріплення характеристики держави як, зокрема, соціальної покладає на неї вагомі обов'язки в тому числі в освітній галузі» [59].

Водночас слід погодитись з фахівцями, що державна політика у галузі осві-

ти не зводиться до того, щоб гарантувати його безоплатне отримання на будь-якому рівні для кожного громадянина та лише витрачати бюджетні кошти на соціальний захист, матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів. Держава повинна визнати освітню сферу суттєвою складовою ринкової економіки. На слушну думку К.М. Романенко, «трансформація освітньої сфери у все зростаючий сегмент ринкової економіки є гарантією випереджаючого розвитку сфери освітніх послуг» [78].

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА ПОДАЛЬШИХ РОЗДУМІВ

1.Чи можна усі трактовки поняття «освіта» звести до значень «результат», «засоби», «процес»?

2.Яке розуміння освіти є відправним, первісним? Чому?

3.Яке явище в Україні потребує більш значних, докорінних змін

–зміст освіти, освітня система чи освітній процес? Чому?

4.Синонімом терміну «освіта» у значенні «результат» є поняття «освіченість», а які синоніми, тотожні, або майже ідентичні поняття можна віднайти для розуміння освіти у значенні «система», «засоби», «сфера», «процес»?

5.У якому значенні термін «освіта» надано у законодавчому визначенні: «спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок»? Який різновид освіти дефініційовано таким чином?

31

6.Чи можна виключити зі змісту освіти цінності, переконання та інші результати виховного процесу? Чи можна це зробити у вищій школі? Чому?

7.Яким чином пов’язані такі функції освіти, як «трансляція культури» та «інтеграція культури»?

8.Освітню функцію професіоналізації варто визнати спрямованою на суспільство чи особистість?

9.Які чинники заважають в українському суспільстві найбільш повно реалізувати освіті свою функцію «соціальної селекції»?

10.Функції «сприяння прогресу культури» та «соціалізації особистості» слід визнати функціями системи освіти, освітнього процесу чи освіти як результату? Чому?

11.Так званий «фонд освіти» за роки незалежності України виріс чи зменшився? Чому Ви так вважаєте?

12.У яких актах знаходило нормативно-правове закріплення право на освіту?

13.Які позитивні риси були притаманні радянському періоду розвитку освіти? А які негативні риси?

14.Чому тривалий час у конституціях країн світу та міжнародноправових актах формально обов’язок забезпечення права на освіту

за державою не закріплювався?

15.Які критерії та різновиди класифікації прав людини, у т.ч. права на освіту, Вам відомі?

16.З чим пов’язані інтерпретації різними дослідниками права на освіту як культурного, або як економічного, або як соціального права людини?

17.На реалізацію яких інших прав людини впливає реалізація права на освіту? Яким чином?

18.Кому належить право на освіту?

19.Чи рівний обсяг права на освіту мають громадяни України та апатриди? У чому різниця?

20.У чому полягає індивідуальний характер права на освіту?

21.Яка складова змісту права на освіту реалізується найчастіше? Чому? Наведіть приклади.

22.Чим відрізняються такі складові змісту права на освіту як «право на власні дії» та «право-використання»?

23.Які загальні цілі освіти передбачає Загальна декларація прав людини?

24.Як співвідносяться поняття «гарантії прав людини», «гарантування прав людини», «забезпечення прав людини»?

25.Які складові елементи включає механізм забезпечення прав людини? Чим вони відрізняються один від одного?

26.З яким іншим принципом пов’язана фізична доступність освіти? А економічна доступність освіти? Який характер має цей

зв’язок?

27.Чи є зв’язок між принципами доступності та конкурсності вищої освіти?

28.Чи розповсюджується на професійно-технічну освіту принцип конкурсності? А на загальну середню освіту?

32	Валєєв Р.Г. Освітнє право України

ТЕМА 1. ОСВІТА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ. ПРАВО НА ОСВІТУ ТА ЙОГО ГАРАНТІЇ.

29.Яким суб’єктам кореспондується обов’язок повної загальної середньої освіти? Які негативні наслідки це викликає?

30.Чи закріплено в Україні принцип рівності права на освіту?

31.Чи притаманна характеристика вільності дошкільній освіті?

32.Якими засобами (інструментами) забезпечується якість осві-

ти?

33.Які принципи освіти розповсюджуються на усі ланки освіти у будь-яких навчальних закладах незалежно від форм власності?

34.Проаналізуйте кожен принцип освіти, закріплений у ст. 6 ЗУ «Про освіту»: які з них постають загальними, які – принципами змісту освіти, системи освіти, освітнього процесу?

35.Які обмеження встановлює галузеве законодавство для здобуття освіти, зокрема, професійно-технічної?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1.Освіта як результат (як мета) для окремої людини представляє собою (оберіть лише один найбільш повний та вірний варіант):

a. виданий спеціально уповноваженим державою органом документ про здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень;

b. державне (суспільне) визнання (оцінювання, атестація) здобутого людиною освітнього рівня;

c. жоден з варіантів відповідей не містить повний склад елементів культури, які входять до освітнього результату (мети);

d. система набутих знань, умінь, навичок;

e. сукупність здобутих знань, умінь, навичок, компетенцій, засвоєних способів діяльності, набутого досвіду різних типів діяльності, досвіду застосування знань, досвіду використання умінь та навичок;

f. сукупність здобутих знань, умінь, навичок, компетенцій, сформованих переконань, цінностей, розвинутих здібностей, засвоєних способів діяльності, набутого досвіду різних типів діяльності.

2.Оберіть серед варіантів відповідей той, що необхідно вставити

узапропоноване українським законодавством визначення вищої освіти замість двох пропущених слів: «вища освіта – ________, який здобувається особою у ВНЗ в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання…»

a. відповідний документ; b. комплекс знань;

c. комплекс компетенцій; d. ОКР;

e.рівень освіти;

f.серед усіх запропонованих варіантів немає вірної відповіді.

3. Оберіть поняття, яке відповідає запропонованому міжнародноправовими актами ЮНЕСКО визначенню: «будь-яке покращення у поведінці, інформованості, знаннях, розумінні, поглядах, цінностях або навичках»:

a.атестат;

b.компетентність;

33

c.компетенція;

d.навчання;

e.освіта;

f.сертифікат;

g.учіння.

4.Оберіть поняття, яке відповідає запропонованому міжнародноправовими актами визначенню: «будь-яка цілеспрямована та систематична діяльність, що переслідує мету задоволення навчальних потреб»:

a. викладання;

b. менеджмент освіти; c. навчання;

d. освіта;

e. управління освітою;

f. серед усіх запропонованих варіантів немає вірної відповіді.

5.Оберіть єдиний вірний вислів:

a.право на освіту належить до другого покоління прав людини, так званих «позитивних»;

b.право на освіту належить до другого покоління прав людини, так званих «негативних»;

c.право на освіту належить до першого покоління прав людини, так званих «позитивних»;

d.право на освіту належить до першого покоління прав людини, так званих «негативних»;

e.право на освіту належить до третього покоління прав людини, так званих «колективних»;

f.серед усіх запропонованих варіантів немає вірної відповіді.

6. Оберіть вірний вислів:

a.Міжнародні Пакти про права людини 1966 року розмежовують п’ять груп прав людини: громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні;

b.Міжнародні Пакти про права людини 1966 року розмежовують лише громадянські та політичні права людини від соціальних, економічних та культурних прав;

c.Міжнародні Пакти про права людини 1966 року розмежовують лише громадянські права від політичних прав людини;

d.Міжнародні Пакти про права людини 1966 року розмежовують соціальні, економічні та культурні права один від одного;

e.серед усіх запропонованих варіантів немає вірної відповіді.

7. Оберіть характеристики (позначені цифрами), які пояснюють принципи освіти (позначені буквами):

Б. безоплатність освіти; В. вільність освіти; Д. доступність освіти;

О. обов’язковість освіти; Р. рівність здобувачів освіти; С. соціальний захист;

34	Валєєв Р.Г. Освітнє право України

ТЕМА 1. ОСВІТА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ. ПРАВО НА ОСВІТУ ТА ЙОГО ГАРАНТІЇ.

Я. якість освіти;

1.– нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, яке може бути реалізовано у безпечних умовах, адаптованих для будь-якої людини максимально можливим у нинішній ситуації чином.

2.– можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати

3.– необхідність здобуття мінімального освітнього рівня, необхідного для успішної життєдіяльності

4.- матеріальне підтримання, компенсування витрат, прямо чи опосередковано пов’язаних зі здобуттям освіти

5.– полягає у забороні будь-якої дискримінації при реалізації права на освіту

6.- можливість вибору форми навчання (здобуття освіти), виду ВНЗ, напряму підготовки і спеціальності

7.відповідність змісту освіти встановленим стандартам, потребам особистості та ринку праці

8.Чи розповсюджується принцип безоплатності освіти на вищу освіту:

a. серед усіх запропонованих варіантів немає вірної відповіді; b. так, лише щодо навчання громадян України;

c.так, щодо навчання у ВНЗ усіх форм власності;

d.так, щодо навчання у державних та комунальних навчальних закладах.

9.На який вид (рівень) освіти розповсюджується принцип обов’язковості:

a. лише на базову загальну середню освіту; b. лише на повну загальну середню освіту;

c. лише на початкову загальну середню освіту;

d. на повну загальну середню освіту та дошкільну освіту;

e. на повну загальну середню освіту та на дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку;

f. серед усіх запропонованих варіантів немає вірної відповіді.

10.Чи може апатрид (особа без громадянства) здобути вищу освіту в ВНЗ України безкоштовно:

a. лише у ВНЗ державної та комунальної форми власності;

b. лише у ВНЗ державної та комунальної форми власності та якщо постійно проживає на території України;

c. ні; d. так;

e. так, лише якщо це передбачено міжнародним договором; f. так, якщо постійно проживає на території України;

g. серед усіх запропонованих варіантів немає вірної відповіді.

Відповіді

35

ТЕМА 2. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД ОСВІТНЬОГО ПРАВА

План

I. Поняття та явища освітнього права та освітянського законодавства.

II.Правовідносини в галузі освіти як предмет освітнього права.

III. Проблема методу правового регулювання та режиму галузі освітнього права.

IV. Освітнє право як навчальна дисципліна та напрямок наукових досліджень.

Опорні міждисциплінарні поняття: правові акти; норма-

тивно-правові акти; галузь права; галузь законодавства; предмет правового регулювання; метод правового регулювання; режим галузі права; основний та додаткові кваліфікуючи ознаки галузі права; правовідносини; склад правових відносин.

Основні поняття теми: освітнє право; галузь освітнього законодавства; правові відносини у галузі освіти; правові відносини у системі освіти; освітні правовідносини; педагогічні правовідносини; преципійні відносини у галузі освіти; коміторні відносини у галузі освіти; предмет освітнього права; цивільно-правові відносини з надання освітніх послуг; інститути освітнього права; метод освітнього права; специфіка освітнього права як напрямку наукових досліджень та навчальної дисципліни.

І. Поняття та явища освітнього права та освітянського законодавства.

При розгляді теми 1 ми дійшли висновку, що освіта – важлива сфера життя суспільства в цілому та кожної людини зокрема, роль якої в історії постійно зростає. Природним чином збільшується обсяг законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на впорядкування відповідних суспільних відносин. У цих умовах юристи беззаперечно визнають за сформованою в Україні нормативно-правовою базою освіти статус комплексної галузі освітнього (рідше – «освітянського») законодавства. Цей статус визнано офіційно – Класифікатор галузей законодавства України, затверджений наказом Міністерства Юстиції [89] під шифром 220 передбачає галузь, предметом регулювання якої є освіта.

Галузь освітнього законодавства можна визначити як су-

купність нормативно-правових актів (їх окремих положень), які регулюють суспільні відносини у сфері освіти. При цьому фахівці акцентують, що «під галуззю законодавства розуміють не будь яку сукупність актів, а тільки таку, де всі акти перебувають у тісному взаємозв`язку та взаємозалежності» [116]. Нажаль, ступінь взаємо-

узгодженості нормативно-правових актів у галузі освіти не мо-

жна визнати високим. Проте можна погодитись з дослідниками, що будь-яка галузь законодавства в процесі свого розвитку досягає етапу, пов’язаного зі становленням такої ознаки галузі законодавства, як «кодифікаційного акту або декількох актів, яким завершу-

36	Валєєв Р.Г. Освітнє право України

ТЕМА 2. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД ОСВІТНЬОГО ПРАВА

ється процес виокремлення галузі» [188, 19]. Стадії становлення освітнього законодавства України та його складові (джерела) будуть проаналізовані нами на семінарському занятті.

Крім розуміння як галузі законодавства, термін «освітнє право» вживається в інших значеннях, проаналізованих фахівця-

ми (В.І. Шкатулла, 2001 [28], Д.А. Ягофаров, 2008 [85]), зокрема: як галузь (інститут) права, як сукупність правовідносин, як сегмент (різновид) правосвідомості, як сегмент правової реальності (правового простору), як суб’єктивне право на освіту, як навчальна дисципліна та напрямок наукових досліджень.

Проблема становлення галузі (або підгалузі) освітнього права є дискусійною. Незважаючи на те, що перші обґрунтування самостійності галузі освітнього права були висловлені фахівцями ще у 1985 році (Г.О. Дорохова10), в наш час більшість фахівців (зокрема, О.І. Пушкін, 2002 [379], В.О. Боняк, 2005 [36], К.М. Романенко, 2005 [78], К.Ю. Богомаз, 2010 [101]) вважають, що галузь освітнього за-

конодавства функціонує за відсутності відповідної галузі права,

що у свою чергу обумовлено неоднорідністю суспільних відносин у галузі освіти [78].

Хоча деякі фахівці (зокрема, Є.О. Суханов, 2001 [125]) категорично критикують погляди про поступове становлення галузі осві-

тнього права, проте число прихильників трактування освітнього права як самостійної галузі права постійно збільшується. До них слід віднести російських фахівців Є. Железова, Д.А. Ягофарова, О.А. Киримову, В.І. Шкатуллу (який визначає цю галузь як «сукупність правил поведінки, встановлених державою або від імені держави для врегулювання освітніх відносин» [28]), українських експертів Громадської організації «Інститут виборчого права» та Товариства конституційного права України [188], Є.В. Краснякова [115]. За висновком останнього, визнання системи освітянського законодавства окремою галуззю права «підіймає цю галузь на новий, вищий рівень та дає змогу більш успішно реалізувати принцип пріоритетності розвитку системи вітчизняної освіти, а також дає змогу своєчасно вносити необхідні корективи до законодавства про освіту, обґрунтовувати його подальший розвиток, належним чином проводити системну кодифікацію» [116].

Але для багатьох практиків проблема статусу освітнього права виглядає суто теоретичною проблемою. Інші певною мірою ототожнюють галузь права та галузь законодавства. Це можна побачити на прикладі таких дискурсів, як «З’являються комплексні акти і комплексні галузі права, наприклад, освітнє, культурне, медичне, наукове, інформаційне тощо. Зі становленням «молодих» галузей законодавства зменшується предмет «материнських» галу-

зей…» [188], або «сукупність правових норм визнається галуззю за-

конодавства у міру здійснення процесів систематизації й упорядкування…» [188].

10 Дорохова Г.А. Законодательство о народном образовании. Теоретические проблемы совершенствования. – М.: Наука, 1985. – С. 23-24

37

Ототожнення понять «галузь права» та «галузь законодавства» відбувається внаслідок їх ідентичних функцій – ви-

знання, регулювання та охорони (в інтересах людини, суспільства, держави) суспільних відносин у сфері освіти (хоча серед поглядів фахівців можна знайти невдале ототожнення функцій права та освіти: «функцією освітнього права є формування у особистості необхідних знань, навичок та умінь» [128].

Принципову розбіжність між галуззю законодавства та галуззю права можна спробувати сформулювати по різному. Найчастіше теорія права у визначеннях останньої, на відміну від дефініції галузі законодавства, підкреслює:

1)елементом правової галузі постає правова норма (правило поведінки), а не правовий акт;

2)системність галузі права, яка постає не сукупністю складових частин, а їх системою. При цьому системними ознаками галузей права (то водночас їх кваліфікаційними критеріями), називають предмет та метод правового регулювання.

Проте нам імпонує позиція тих правознавців, які, вслід за С.С. Алєксєєвим, поряд з предметом галузі визнають кваліфікуючою ознакою правової галузі не лише метод регулювання, а й режим

галузі, у якому сукупність притаманних галузі прийомів, засобів, способів, форм регулювання (тобто метод галузі) інтегрується з притаманними галузі специфічними правовими принципами, загальними правовими положеннями.

Розв’язання питання про статус освітнього права безпосередньо та негайно не вплине на сучасний стан освіти, проте воно є важливим у світлі проблеми нетотожності природного та позитивного права. Розуміння освітнього права лише як аналогу радянського терміну «законодавство у галузі освіти» може призвести до застою у розвитку освіти внаслідок ігнорування пошуку та обґрунтування принципових положень, які можуть стати стрижнем нової га-

лузі права. Саме принципи, відправні положення нормативного

регулювання постають необхідною кваліфікуючою та системною ознакою галузі права.

Таким чином, визнати сукупність правових норм окремою самостійною галуззю права можна у разі обґрунтування наявності в неї власного притаманного лише їй предмету (тобто сукупності суспільних відносин) та специфічного правового режиму. Відповідну позицію займають деякі фахівці у галузі освітнього права, зокрема Н.І. Пігасова [73].

Додатковими ознаками галузі освітнього права називають та-

кож: механізм правового регулювання (Д.А. Ягофаров, 2006 [130]), особливість та визначеність правового статусу учасників освітніх відносин (Н.І. Пігасова, 2009 [73]), широкість нормативного матеріалу та обширність сфери його застосування (Є. Железов, 2000

[102]).

Ці роздуми кореспондують висловленій у науковій літературі думці, згідно

з якою формування галузі освітнього права обумовлюється загальною тенденцією подальшої диференціації системи права на галузі [98]. На думку Д.А. Ягофарова, саме зростання «критичної маси» нормативного матеріалу

38	Валєєв Р.Г. Освітнє право України

ТЕМА 2. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД ОСВІТНЬОГО ПРАВА

робить неможливим наступне ігнорування освітнього права як комплекс-

ної галузі права [85]. З цим погоджується О.А. Киримова, за висловом якої «Для формування галузі права потрібна наявність такого кількісного показника, як великий масив юридичних норм, що регулюють сферу конкретних суспільних відносин. При цьому норми мають бути об'єднані в правові інститути, що відбивають як сторони (загальна частина), так і види (особлива частина) суспільних відносин» [109].

Якщо виходити з тенденції відособлення нових галузей права зі вже існуючих, то спробуємо відповісти, що розуміється під формулюванням «вже існуючих». Воно свідчить про конвенціональне підтвердження науковим співтовариством наявності у деякої об'єктивно існуючої сукупності норм системних атрибутів, властивих усім галузям права. Основним таким атрибутом є система сус-

пільних відносин, що випробовує системний вплив цієї систе-

ми норм. Заперечувати наявність суспільних відносин у сфері освіти неможливо. Заперечувати наявність нормативно-правових актів та їх положень, що здійснюють регулюючий вплив на ці відносини, також неможливо (використовуючи філософські категорії, не можливо заперечувати явище, проте суперечки викликає сутність) Не заперечується також і широта суспільних відносин, і значний обсяг правових норм (інакше комплекс норм розцінюватиметься не як правова галузь, а як правовий інститут). Питання – в системному характері дії, що знов-таки привертає увагу до специфічного режиму галузі. Проте розпочнемо аналіз з предмету галузі.

ІІ. Правовідносини в галузі освіти як предмет освітнього права.

З урахуванням підходів різних фахівців, спробуємо узагаль-

нити перелік типів суспільних відносин з приводу освіти.

1)конституційно-правові відносини – щодо визначення та здійснення державної освітньої політики (або, за формулюванням В.І. Шкатулли (2001) – ті, що «визначають компетенцію вищих державних органів у галузі освіти» [28]);

2)адміністративні відносини, які виникають між суб’єктами управління та підпорядкування у галузі освіти;

3)відносини соціального забезпечення учасників освітніх правовідносин;

4)трудові відносини, у які вступають освітяни;

5)цивільно-правові відносини щодо надання освітніх послуг;

6)відносини з приводу авторських та суміжних прав;

7)відносини, врегульовані сімейним правом, у тому числі в частині надання освіти у сім’ї;

8)фінансові відносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою, їх працівники;

9)господарські відносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою тощо;

10)податкові відносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою тощо;

11)бюджетні правовідносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою тощо;

39

12)земельні відносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою тощо;

13)безпосередньо освітні правовідносини (педагогічні відносини як їх складову частину або тотожній феномен).

Неоднорідність відносин з приводу освіти з одного боку дозволяє сказати, що освітнє право (як комплексний міжгалузевий правовий інститут) не має власного предмету, а з іншого боку мож-

на оцінити, що освітнє право «інтернує» власний предмет у різні галузі права, «тим самим отримуючи ще один атрибут галузі права» (за висловом В.М. Сирих, 2002 [17]).

Що стосується норм, які регулюють відносини у галузі освіти, то показовими є висновки фахівців російського Федерального центру освітнього законодавства щодо норм Закону РФ «Про освіту» та Федерального Закону «Про вищу та післявузівську професійну освіту». За оцінками експертів, серед положень цих двох законів

46 % слід класифікувати як норми освітнього права, 14 % – як норми цивільного права, 13 % – як норми адміністративного права, 11 % – як норми трудового права, 7 % – як норми конституційного права, 6 % – як норми міжнародного права, 3 % – як норми міжнародного права, 3 % – як норми інших галузей законодавства11.

Серед усього обсягу відносин з приводу освіти ми пропонує-

мо виокремити чотири сегменти (різновиду) правових відносин, які можуть претендувати на статус предмета освітнього права, або принаймні безпосередньо межують з ним. Схема на рисунку 2.1. порівнює обсяги цих чотирьох сегментів, які співвідносяться по типу "матрьошки", входячи один до одного:

Рис. 2.1. Сегменти (різновиди) правовідносин з приводу освіти

Дослідники освітніх правовідносин, як правило, диференціюють їх типи за об’єктом (благом, з приводу якого відбуваються

11 Диаграмма. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.lexed.ru/i/s31.jpg

40	Валєєв Р.Г. Освітнє право України