Форми, методи та засоби виховання загальнолюдських цінностей:

• Органічне поєднання різноманітних форм, методів і засобів впливу на дитину.

• Опосередковані, „делікатні” форми впливу на свідомість, почуття і поведінку учнів: казки, бувальщини, щирі задушевні бесіди, розповіді.

• Використання традицій народної педагогіки (шанобливе ставлення до батьків, знання родоводу тощо).

• Не пасивне спостерігання і споживання чиєїсь праці, а постійне створювання і примножування багатства народу.

• Органічне поєднання дії мозку, рук і душі. „У моральному вихованні має вирішальне значення не те, скільки дерев посадила особистість, а чим стало для неї хоч би єдине деревце, як воно ввійшло в її серце”.

• Постійна орієнтація на розвиток емоційної сфери особистості; створення позитивних емоційних відносин у педагогічному колективі, встановлення тісних емоційних контактів з учнями, філософське осмислення ними суті людського життя.

• Слово як педагогічний засіб впливу на юну душу. „Слово є в певному розумінні єдиним засобом виховання. Це особливо стосується отроцтва, віку пізнання ідей, принципів, узагальнюючих істин... Виховання чутливості до слова та його відтінків - одна з передумов гармонійного розвитку особистості...”.

• Організація багатогранної духовної діяльності учнів. Духовна діяльність - це та діяльність, яка здійснюється за велінням серця, „це відбиття суспільних відносин, включаючи працю, у внутрішньому світі людини, в її пристрастях і прагненнях, в її бажаннях”.

• Створення хрестоматії моральності.

• Створення трудових традицій (День першого снопа, Свято першого хліба, літня косовиця, трудова допомога учнівських колективів батькам своїх однокласників тощо)

• „Азбука виховання людяності в тому, щоб дитина віддавала тепло своєї душі іншим людям, знаходила в цьому особисту радість. Головне ж в цій найтоншій галузі виховної роботи, - як показує досвід, - переживання дитиною горя, турбот, страждань іншої людини, особиста участь у долі того, хто потребує допомоги, співчуття”.

• Виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. До того часу, поки є самоповага, існує і школа.

Трудове виховання

„Трудове виховання є практичною підготовкою молодого покоління до участі в громадському виробництві і разом з тим важливим елементом морального, інтелектуального і естетичного виховання”.

„Праця і тільки праця - основа всебічного розвитку особистості, не може бути і мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці”.

Принципи трудового виховання:

• Єдність трудового виховання і загального розвитку особистості - морального, інтелектуального, естетичного, а також фізичного.

• Висока моральність праці, її громадсько-корисна спрямованість.

• Розкриття та розвиток індивідуальності в праці.

• Праця є не тільки обов’язком, але й радістю, святом людського життя.

• Раннє включення у продуктивну працю.

• Різноманітність видів праці.

• Постійність, неперервність праці.

• Тривалість трудових доручень.

• Елементи продуктивної праці дорослих у дитячій праці.

• Творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук.

• Спадкоємність змісту трудової діяльності.

• Цілісний характер продуктивної праці.

• Посильність трудової діяльності.

• Єдність праці і багатостороннього духовного життя.

Педагогічні вимоги до організації праці:

1. Суспільна значущість.

2. Обґрунтоване співвідношення навчальних і виховних цілей.

3. Достойна роль і місце політехнічної освіти у здійсненні розумового, морального, фізичного, естетичного виховання.

4. Доцільне співвідношення розумових і фізичних зусиль.

5. Безпечний характер знарядь праці.

6. Наявні результати трудової діяльності.

7. Оплата праці.

Режим праці:

„Режим праці - це педагогічно доцільна послідовність різних видів трудової діяльності, що забезпечує умови для всебічного розвитку учнів”.

Умови правильної організації трудового режиму

Сполучення і чергування розумової і фізичної праці; вільний вибір учнем тих видів праці, які в найбільшій мірі відповідають індивідуальним задаткам і інтересам; наявність вільного часу як важлива умова цього вибору.

„Створення матеріальної бази, що забезпечує раннє включення дітей у працю, різносторонність трудової діяльності, її зв’язок з промисловим і сільськогосподарським виробництвом, - це дуже серйозна педагогічна проблема”. В.О.Сухомлинський

Естетичне виховання:

„Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, нею пізнається, живе в її душі”.

Завдання естетичного виховання в тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинилася перед ним у зачудованні, зробила його часткою свого життя.

Положення системи естетичного виховання:

• Провідна роль цілеспрямованих педагогічних дій в естетичному розвитку особистості.

• Визначальна роль ідейно-естетичного ідеалу і художнього смаку в естетичному вихованні дітей.

• Широта цілей, засобів і методів естетичного виховання.

• Інтегрований підхід до вирішення проблеми естетичного виховання, а саме:

взаємозв’язок естетичного виховання з трудовим, розумовим, моральним, фізичним; органічний, внутрішній зв’язок таких чинників естетичного виховання, як мистецтво і наука, праця і природа; постійне ускладнення завдань, змісту і форм естетичного виховання з віком учнів; одночасний вплив різних видів мистецтва на людину; взаємозв’язок мистецтва і дійсності в процесі формування естетичних почуттів дітей.

Засоби естетичного виховання:

Праця, природа, побут, мистецтво, усна народна творчість. Основою естетичного виховання є краса. Треба навчити дитину не тільки бачити, але й творити красу.

Казка як засіб виховання:

• Казка - це активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю.

• Завдяки казці дитина розуміє світ не тільки розумом, а й серцем.

• Створення казок - це засіб і поетичної творчості, і розумового розвитку.

• Казка - це джерело любові до Батьківщини.

• Великого значення має естетична обстановка в якій навчалися діти. Але естетична потреба ніколи на повинна задовольнятися до пересичення. Там, де є пересичення, починається снобізм, розчарування, нудьга, пошуки засобів „убити” вільний час.

• „Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка - благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки - в глибині її змісту. Створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчій дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу”.

Музика як засіб виховання:

„Як гімнастика випрямлює тіло, так музика випрямлює душу дитини”. Музика є засобом самовиховання та розвитку духовності школярів.

Образотворче мистецтво як засіб виховання:

„Я прийшов до радісного висновку: зображення того, що хвилює, вражає, - це своєрідна естетична оцінка навколишнього світу. Коли дитина малює те, що втілює красу, переживання краси наче проситься в слово, пробуджує образне мислення. Діти складали оповідання в малюнках, малювали казку. Малюнок став джерелом гри творчої уяви.

Праця як засіб морально-естетичного виховання:

„Дитина, що пережила першу радість творення краси для людей, здобуває нове бачення краси. У квітучих гілках яблуні, у достигаючих гронах винограду, в задумливих квітах хризантеми вона бачить втілення праці, турбот, хвилювань. У неї не здійметься рука зламати гілку, зірвати квітку просто так, по-пустому“.