Структура політичного іміджу

Можна виокремити три головні складові:

1) персональні характеристики лідера (фізичні, психофізіологічні особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень тощо); очевидно, що персональні характеристики різні у різних лідерів та мало піддаються змінам.

2) соціальні характеристики, під якими розуміємо статус лідера, не тільки пов’язаний з його офіційною позицією, а й з походженням, статками тощо; до соціальних характеристик відносимо також зв’язки лідера з соціальними групами, чиї інтереси він репрезентує та чиєю підтримкою користується, а навіть з опонентами; соціальна приналежність визначає норми і цінності, яких дотримується лідер;

3) символічне навантаження: лідери стають символами певних ідеологій, певного політичного напрямку.

Кожна з цих характеристик по-своєму впливає на формування особистості політика і неоднаково піддається конструюванню. Найстійкішми та незмінними є символічні характеристики, оскільки вони пов’язуються з ідеологіями, що лишаються без змін протягом десятиліть та навіть століть. Соціальні ж характеристики – досить рухома частина іміджу, бо вона пов’язується з вимогами реальності, з політичною ситуацією, якій лідер повинен відповідати. Лідер, сподіваючись на успіх, неодмінно повинен вловлювати реальні політичні інтереси, ідеологічні тенденції, економічні й соціальні проблеми, якими живуть соціальні групи, на підтримку яких він розраховує. Тобто імідж політика повинен відповідати соціальним очікуванням мас, що і є запорукою його успішності.

6.2. Типологія політичних іміджів. Західний та вітчизняний тип політичного лідера.

У політологічній літературі існує багато типологій іміджів.

Одну з них запропонував Р.-Ж. Шварценберг. Його галерея образів політиків повторює набір класичних театральних амплуа:

1) "Рятівник Батьківщини". Театральний аналог – герой-переможець. Цей персонаж вступає на сцену політичного театру в самі складні і відповідальні моменти; він овіяний славою і легендами, часто канонізується. Героїчні лідери приходять і ідуть разом з епохою, їх що породила. На Заході останніми політиками такого типу були герої другої світової війни Д. Ейзенхауер і Шарль де Голль;

2) "Батько нації". Театральний аналог - шляхетний батько. Мова йде про лідера з авторитарними рисами, царя-панотця, що строгий, але справедливий з підданими. Поступово сходять зі сцени "батьки" і "матері" нації – Ф.Міттеран, Р. Рейган, М. Тетчер. Сьогодні наявність патерналістських рис у характері починаючого політика здатне обірвати його кар'єру на самому початку: західний виборець занадто індивідуалістичний, дорожить своєю незалежністю, власною думкою і не любить, коли його по-батьківськи опікують і повчають;

3) "Чарівний, обаятельний лідер". Театральний аналог - перший коханець. Усмішливий і розкутий, намагається не стільки переконати в правоті своїх ідей, скільки просто сподобатися. З 1960-х рр. по сьогодні у західній політиці стали домінувати "чарівні" лідери, що часто виходили з демократичних чи соціал-демократичних партій – Д. Кеннеді, В. Брандт, Біл Клінтон, Герхард Шрьодер, Тоні Блер;

4) "Свійський мужик". Театральний аналог - простак. Нічим не примітна людина, волею долі оказавшийся серед мешканців політичного Олімпу (Джимі Картер, Д. Мейджор).

Вітчизняні автори визначають в українській політичній практиці трохи інші, ніж на Заході, але ближчі нам типи політичного іміджу, що використовувалися кандидатами в народні депутати. Зокрема, Валерій Бебик пропонує таку їх класифікацію:

·1) “діловий імідж”, який щонайкраще характеризується ідеологією: “ми заробили гроші для себе, заробимо їх і для вас”;

·2) “інтелектуальний імідж”, що виник на основі твердження: для роботи в парламенті необхідні професіонали;

·3) “народний імідж” будувався на класичній популістській основі, на прагненні сформувати позитивне ставлення до себе як до “свого хлопця”;

·4) “політичний імідж” формувався на контрастному протиставленні соціалістів (формальних або прихованих) і націонал-демократів. В обох випадках ставка робилася на певні, добре відомі базові цінності основних політичних сил суспільства, а власне імідж створювався на декларуванні прихильності до цих цінностей, а не на основі особистісних характеристик кандидатів;

·5) “жіночий імідж” створювався на основі кредо: “Схоже на те, що чоловіки вже нічого не зможуть зробити. Обирайте жінок. Вони зроблять цей світ кращим”;

·6) імідж “місцевого жителя” будувався на основі постулату “Я – свій, я тут живу і нікуди не дінуся, тому що в мене тут родичі і родина...”.

Риси, які зазвичай притаманні західному та вітчизняному ідеальному політику.

У США, наприклад, кандидат зобов'язаний відповідати наступним стандартам:

1) добре виглядати на телеекрані;

2) мати достатній статок;

3) бути успішним у своїй попередній діяльності;

4) користатися репутацією зразкового сім'янина.

Тому, хто в ці рамки не вписується, претендувати на політ. кар'єру важко.

Основний перелік рис, що визнаються необхідними для сучасного західного політичного лідера:

1) перш за все, лідер повинен конструюватись як особа діяльна, активна; нерішучість губить політика;

2) перебирання на себе відповідальності за події, що відбуваються в суспільстві (це має важливий психологічний зміст, оскільки реально лідера не звинувачують за якісь прорахунки);

3) новаторські дії в подоланні перешкод (однак в розумних межах);

4) риси „переможця”, впевненість;

5) здатність досягати успіху (перевагу на виборах мають люди, що вже досягли успіху, і не лише в політиці);

6) одночасне володіння як „батьківським” стилем політики (агресивність, хоробрість), що застосовується переважно до ворогів, так і „материнським” (опіка і любов), що проявляється в стосунках з прихильниками.

Однак слід зауважити, що на український грунт західний досвід не можна автоматично переносити. Немало наших політиків зазнавали поразки саме тому, що користувалися напрацюваннями західних іміджмейкерів.

Імідж політика завжди суперечливий, бо, з одного боку, політик повинен бути таким, як і його виборці (бути одним із них). З іншого боку, виборці обирають лідера, бо за певними параметрами він має відрізнятися від загалу.

Для кандидата бажано жити в тих же умовах, мати ті ж звички, говорити тим же мовою, що і його виборці. Виділятися з юрби, звичайно, необхідно: інакше вас просто ніхто не помітить. Однак кандидату треба бути усього лише на "півголови" вище своїх виборців. Якщо різниця більше, ви ризикуєте виявитися чужинцем, "занадто розумним".