2. Транскордонний рух інвестицій

Ідея усунення перешкод на шляху вільного руху інвестицій, мабуть, уперше була сформульована в Угоді про створення МВФ (ст. VI, п. 3) таким чином: держави—члени можуть здійс­нювати необхідний контроль шляхом регулювання міжнародного руху капіталів, проте цей контроль не може реалізовуватися таким чином, щоб мало місце обмеження платежів за поточними контрактами або невиправдана затримка грошових перека­зів за взятим зобов'язанням.

Способи усунення перешкод :

А) через внутрішнє право, коли держава завдяки своєму односторонньому акту знімає всі обмеження для вільного руху як національних інвестицій за кордон, так і іноземних інвестицій на національну територію,

Б) через міжнародне право, коли держави шляхом узгодженого акта (двостороннього чи багатостороннього) домовляються про створення зони вільного руху інвестицій для своїх осіб.

У сфері інвестиційного права виникнення норм міжнародного права передує створенню норм внутрішньодержавного права, щонайменше коли йдеться про правила стосовно усунення перешкод на шляху вільного руху інвестицій. Причина полягає в тому, що жодна держава не піде на ліквідацію цих перешкод щодо будь-якої іншої держави (чи бага­тьох держав), якщо подібна акція не буде взаємною.

З цього факту випливають два наслідки. По-перше, в такому випадку доволі великою є питома вага норм міжнародного права, яким би не був (двостороннім чи багатостороннім) спосіб їх створення. По-друге, якщо норми внутрішнього права дійсно спрямовані на усунення перешкод вільному руху інвестицій, то це зроблено, скоріше, з розрахунку на приведення цих норм у відповідність до міжнародних зобов'язань держави, ніж в інтересах власне руху інвестицій.

На практиці держави схильні посилатися на принцип суверенітету лише в частині, пов'язаній з допуском інвестицій на свою національну територію. При цьому політичний суверенітет є тільки формальним, у той час як реальним суверенітетом є лише економічний суверенітет.

Зазначена концепція, як відомо, була сприйнята ГА ООН і відтворена, наприклад, у таких документах:

• резолюція № 1803 від 14 грудня 1962 p., що має назву «Постійний суверенітет над природними ресурсами», та

• резолюція № 3281 від 12 грудня 1974 p., якою схвалено «Хартію економічних прав і обов'язків держав», та в якій закріплено право держав регулювати та контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції, згідно зі своїми законами і настановами відповідно до своїх національних цілей та першочергових задач.

Заходи щодо експропріації і націоналізації, які були здійснені у 60-і та 70-і роки минулого сторіччя, створили несприятливий для міжнародних інвестицій клімат. Це обумовило пошук у зазначеному питанні компромісу, який і було знайдено шляхом вироблення двох видів міжнародних інструментів:

3. двосторонні конвенції про заохочення та захист інвести­цій та

4. Керівні принципи Всесвітнього банку з режиму іноземних інвестицій (1992 p.).

Способи заохочення іноземних інвестицій у двосторонніх угодах:

- Загальні способи - прийняття у внутрішньому праві кожної з держав, що домовляються, таких законодавчих або підзаконних норм, які щонайменше не будуть лякати інвесторів;

- Спеціальні способи - випливають із заохочення, яке застосовується залежно від випадку, тобто ще при наданні заявок на інвестування.