Розділ II. Місце і роль верховного суду серед інших органів судової системи україни.

Роль Верховного Суду України в системі судів визначаються покладеними на нього обов'язками. Насамперед, це забезпечення однакового застосування законодавства судами загальної юрисдикції.

Роль і місце Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції вимагають, щоб у нього були дієві інструменти, за допомогою яких можна було б оперативно і ефективно впливати на правозастосовчу діяльність судів з метою забезпечення однакового застосування ними законодавства. У п. 3 Висновків IV зустрічі Голів Верховних Судів держав Центральної та Східної Європи, яка проводилася 12-14 жовтня 1998 року зазначається: "На Верховний Суд покладається надзвичайно важлива правова місія. Тому вкрай необхідно, щоб він мав засоби до виконання цієї місії повною мірою, упродовж розумного строку, як це встановлено ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини".¹³

Однак, чинне законодавство, яке визначає засади діяльності Верховного Суду, не передбачає достатньо дієвих та ефективних механізмів і інструментів, з допомогою яких він міг би здійснювати свої повноваження.

Відповідно до Закону, ані Верховний Суд України ані Пленум Верховного Суду України не можуть надавати судам роз’яснення, методичну допомогу тощо. У своєму Висновку щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Венеціанська Комісія констатує, що «незважаючи на те, що Верховний Суд і надалі залишається найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції, його основне право здійснювати нагляд за тлумаченням і застосуванням закону судами нижчого рівня повністю розділено між трьома вищими спеціалізованими судами».

Однією зі складових забезпечення єдності системи судів загальної юрисдикції, відповідно до статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» (далі - Закон) є забезпечення Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права. Проте, з передбаченими Законом повноваженнями Верховний Суд України не може забезпечувати єдності системи судів загальної юрисдикції через відсутність права контролю та нагляду за застосуванням законодавства всіма нижчими судами, а не лише вищими спеціалізованими.

Венеціанська комісія у своєму висновку зазначає, що «єдина можливість Верховного Суду втрутитися у процес вирішення справ пов’язана з переглядом рішення вищого спеціалізованого суду у випадку виявлення розбіжності між застосуванням норми матеріального права в цьому ж рішенні та в інших рішеннях цього ж суду чи іншого вищого спеціалізованого суду».

Конституція України¹⁴ не наділяє Верховний Суд України правом законодавчої ініціативи. Проте судова влада є однією з гілок влади, а Верховний Суд повинен представляти її інтереси і в галузі законопроектної роботи, тому проект передбачає механізми ініціювання перед Верховною Радою України питань про внесення змін і доповнень до чинного законодавства. В той же час саме у Верховному Суді зосереджуються дані про недоліки чинного законодавства, суперечності і колізії, які є в ньому.

Виходячи з вищезазначеного, найвищий статус Верховного Суду України в судовій системі цілком закономірно обумовлює необхідність наділення Верховного Суду України повноваженнями контрольного характеру стосовно рішень нижчих за статусом судів. Такі повноваження є додатковою гарантією захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу.¹⁵

У липні 2010 року Законом внесено однопорядкові зміни до процесуальних кодексів України шляхом введення нових глав з однаковою назвою – «Перегляд судових рішень Верховним Судом України» і однаковою змістовою концепцією. Відповідно до цих новацій запроваджено новий порядок допуску до розгляду у Верховному Суді України справ за заявою про перегляд судового рішення. За цим порядком особа, яка має право на таке звернення, подає заяву до Верховного Суду України про перегляд судового рішення через відповідний за галузевою спеціалізацією вищий суд. Питання про допуск справи до провадження вирішує колегія у складі п'яти суддів такого суду. Таким чином, у сторін немає прямого доступу до Верховного Суду України.

Наведені новації звужують зміст раніше існуючого права на доступ до правосуддя у Верховному Суді України.

Крім того, Венеціанська Комісія різко розкритикувала таке звуження повноважень Верховного Суду України і наполягала на спрощені системи шляхом забезпечення прямого доступу до Верховного Суду. «Верховному Суду потрібно дозволити самому вирішувати питання про прийнятність скарг щодо колізій у тлумачення між вищими спеціалізованими судами».

Встановлення нового порядку подання звернень до Верховного Суду України через відповідний вищий спеціалізований суд, який фактично стає "судом у власній справі", є процедурою спеціального доступу.

У зв’язку з наведеним існує потреба у внесенні змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних кодексів з метою утвердження ролі Верховного Суду України як найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції.

Згідно зі ст. 47¹⁶ раніше чинного Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»¹⁷ він був наділений повноваженнями здійснювати правосуддя і забезпечувати однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. З цих приписів випливало, що Верховний Суд України за своїм конституційним призначенням мав повноваження з перегляду рішень судів нижчого рівня у конкретних справах та мав забезпечувати єдність судової системи та однакове застосування законів усіма судами України.

Положеннями ст. 17 цього Закону було визначено, що Верховний Суд України забезпечує єдність системи судів загальної юрисдикції шляхом забезпечення однакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права. Тобто за змістом цієї норми роль Верховного Суду України зводиться до впливу на правозастосовну діяльність не всіх судів України, а тільки вищих спеціалізованих судів, у тому числі створеного у системі судів кримінальної юрисдикції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як суду касаційної інстанції.

У 2010 році було прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів»¹⁸ який передбачає певні зміни у системі судоустрою порядку забезпечення діяльності судів, а також яким вносяться зміни до низки законодавчих актів України, зокрема до Цивільного процесуального кодексу України, внаслідок чого створено новий суд касаційної інстанції – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, роль Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції змінюється. ¹⁹

На сьогодні тільки Верховний Суд України як дах над стовпами судів всіх спеціалізованих юрисдикцій (цивільної, кримінальної, адміністративної, господарської) і орган, який є складовою державної влади, що забезпечує нормальне функціонування держави, захист прав та свобод людини, має забезпечувати однакове розуміння і застосування законодавства (судове тлумачення) всіма судами.

Посилення ролі Верховного Суду України в цьому є конче потрібним в умовах постійного оновлення масиву законодавства, в тому числі кримінального та кримінального процесуального, за необхідності приведення судової практики держави у відповідність із міжнародними стандартами, підвищення ефективності правового захисту прав і основоположних свобод людини.²⁰

Останнім часом питання розширення повноважень Верховного Суду України і посилення його ролі у забезпеченні однакового застосування норм права судами України та судового захисту прав людини знаходяться в полі зору керівництва держави, активно обговорюються у наукових колах, а також стали предметом слухань в Комітеті з питань верховенства права та правосуддя Верховної Ради України на тему «Про місце та роль Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції» 12 квітня 2013 р. та парламентських слухань на тему «Стан дотримання прав людини в Україні» 12 червня 2013 р.

Хочу зазначити, що в цілому підтримується ініціатива законодавців вирішити питання посилення ролі Верховного Суду України з метою забезпечення єдності судової практики у державі шляхом, зокрема: збільшення підстав перегляду Верховним Судом України справ, у тому числі у зв’язку з розмежуванням підсудності у спеціалізованих юрисдикціях; надання більших повноважень Пленуму Верховного Суду України; встановлення механізмів надання обов’язковості для всіх суб’єктів правозастосування висновкам Верховного Суду України, викладеним у його рішеннях при розгляді справ, у тому числі кримінальних; можливості постановляти у певних випадках остаточне рішення, втручатися в судові рішення в разі встановлення при перегляді справ істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які потягли постановлення незаконних судових рішень; наділення Верховного Суду України повноваженнями вивчати в судах практику застосування норм законодавства України, проводити узагальнення судової практики; надання судам роз’яснень рекомендаційного характеру щодо застосування норм законодавства України тощо.²¹