РОЗДІЛ 2

МЕНЕДЖМЕНТ ПАСИВІВ БАНКУ

2.1. Капітал банку та методи

ЙОГО ОЦІНЮВАННЯ

Джерела формування банківських ресурсів відображуються у правій частині балансового звіту і називаються пасивами банку. За своїм походженням пасиви не однорідні і складаються з капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками та кредиторами (дод. 1). Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов’язання — це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку.

Зобов’язання доцільно поділити на дві групи — залучені та запозичені кошти. Залучені кошти — це зобов’язання банку перед вкладниками, котрі надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах — називають депозитною базою. Якщо власних та залучених коштів банку не вистачає для проведення активних операцій, то можна вдатися до позики грошових ресурсів на ринку. У результаті проведення таких операцій формуються запозичені кошти або недепозитні зобов’язання (зобов’язання перед кредиторами), ініціатором яких є сам банк. За сукупним обсягом залучені та запозичені кошти банку в кілька разів перевищують капітал, що зумовлюється специфікою банківської діяльності. Кожний вид банківських пасивів (капітал, залучені і запозичені кошти) має свої особ­ливості, що визначаються правами власності та різноманітністю джерел їх формування, а тому потребують застосування відповідних методів управління.

Капітал, хоча за розмірами він становить незначну частину банківських ресурсів, відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку. Формування власної капітальної бази є необхідною умовою його майбутньої діяльності.

Однією з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, є залучення та підтримка достатнього обсягу капіталу. За економічним змістом поняття капіталу відноситься, насамперед, до коштів власників, внесених ними на свій ризик. Ризик власників полягає в тому, що дохідність капіталу буде низькою або діяльність спричиниться до збитків і банк стане банкрутом, через що вони втратять свої кошти. Банківський капітал складається з акціонерного капіталу, резервів та нерозподіленого прибутку, хоча може включати й інші елементи згідно з регулюючими правилами конкретної країни. Основною частиною капіталу як за розмірами, так і за значенням є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу шляхом емісії акцій чи внесків засновників.

Капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних ризиків. Капітал слугує захистом для коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Розмір банківського капіталу істотно впливає на рівень надійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проблема визначення достатності капіталу банку та методи його регулювання є однією з центральних у міжнародній банківській практиці.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капіталу визначається з допомогою базового балансового співвідношення

А = З + К, (2.1)

де А — активи; З — зобов’язання; К — капітал банку.

Звідси

К = А – З. (2.2)

У банківській практиці існує кілька методів обчислення розміру капіталу.