1) Виникнення та еволюція економічної науки.

У найдавнішихписьмовихджерелахЄгипту, Месопотамії, Індії, Китаю розглядаютьсявосновномупитанняекономічноїполітики і управління державою. Зокрема, в "Законах царя Хаммурапі" (Месопотамія, Вавілон, XVIII ст. до н.е.) заборонявся продаж за борги земельнихнаділіввійськових та деякихіншихкатегорійпідданих; боргове рабство обмежувалося 3 роками не залежновідсуми боргу; обмежувавсяпозичковийвідсоток (20% по грошовихпозичках, 33% - по натуральних), захищалося право власності та інтересисторін у господарсько-правовихугодах.  У творахмислителівСтародавньоїГреціїзустрічаютьсявжеідеї, щостосуютьсявласнеекономічноїтеорії (об'єктивнізакономірностігосподарськогожиття). Зокрема, Ксенофонт (біля 430-355 рр. до н.е.) звертаєувагу на залежністьмайстерностівідрівняподілупраці, а сам поділпрацізалежитьвідрозміру (місткості) ринку. Грошівінрозрізняє як засібобігу і скарб. Платон (428 або 427-348 або 347 рр. до н.е.) в творах "Держава" і "Закони" робить одну з перших спробстворитипроектиідеальногосуспільства. У "Політиці" або "Державі" Платон систематизує потреби людини і пов'язуєїхзадоволення з поділомпраці, зазначаючи, що потреби і поділпраці є причинами виникненняміст. Гроші, на його думку, виконують не лишефункціїзасобуобігу та скарбу, але і міривартості. У трактаті "Закон" філософторкаєтьсяпроблемиспіввідношеннябагатства і бідності.  Найвищогорівняекономічна думка античностідосягла в творахАрістотеля (384-322 рр. до н.е.) "Нікомаховаетика" та "Політика". Господарськудіяльність, спрямовану на задоволення потреб, він назвав економікою (ойкос - дім, номос - закон). Ту ж частинугосподарськоїдіяльності, щоспрямована на збагачення, Арістотельназиваєхрематистикою (відхрема - майно, багатство) і зазначає,що жадоба наживи не знає меж. Філософзасуджуєхрематистику і, відповідно, її основу - лихварство і торгівлю з метою збагачення. Торгівлязадлязадоволеннявласних потреб визнаєтьсянеобхідною. Арістотель одним з першихзвернувся до аналізусутіпроцесуобміну. "Все, щобере участь в обміні, має бути певним чином зіставним", - пишефілософ. І досі в економічнійнауцінемаєєдиногопогляду на те, що ж самеробитьтоварисумірними. Одні (зокремаД.Рікардо, К.Маркс) вважають, що основою сумірності є затрачена людськапраця, інші (зокрема Тюрго, маржиналісти) - їївбачають у потребах, у товарах та їхнійкорисності.  Економічна думка середньовіччяпереважноґрунтувалася на господарськихідеяхБіблії, Корану та іншихрелігійнихджерелах. Пануюченатуральнегосподарство не вимагалоглибокихтеоретичнихузагальнень

 2) Ранній та пізніймеркантилізм. Школа фізіократів.

Меркантилізм

Пожвавлення господарського життя і зародження нового способу господарювання розпочалося насамперед у торгівлі. Теоретичні узагальнення економічних проблем відповідно теж стосувалися у першу чергу проблем торгівлі. Цей напрямок економічної думки згодом (у XVIII ст.) одержав назву меркантилізм (від іт. "mercante" - купець, торговець). Розрізняють ранній (кінець XV- XVI ст.) і пізній (кінець XVI- XVII ст.) меркантилізм. Ранній меркантилізм називають ще монетарним, його представники виступали за заборону вивезення золотих грошей з країни, за сувору державну митну політику, а пізній меркантилізм - так званим торговим або балансовим. Ідеологи цього напрямку вважали, що гроші, вивезені з країни, дадуть змогу на зовнішньому ринку заробити торгівлею більше грошей і держава стежитиме не за тим, щоб не вивоз золото та срібло з країни, а за тим, щоб ввоз більше, ніж було вивезено. Спільні риси раннього і пізнього меркантилізму:

а) основна сфера дослідження - торгівля, обіг;

б) основною формою існування багатства вважається золото і срібло;

в) конкуренція вважається шкідливою;

г) необхідне втручання держави в економічне життя, зокрема проведення політики протекціонізму: захисту вітчизняного ринку і вітчизняних купців;

д) приділяється певна увага ремісництву.

З меркантилізмом пов'язане виникнення назви науки "політична економія". У 1615 р. Антуан де Монкретьєн видав "Трактат політичної економії", в якому пропонує королю Франції проводити економічну політику заохочення торгівлі, доводить, що остання є головною ціллю виробництва, тому що недостатньо виробити продукт, а його потрібно ще продати. Найвидатніші представники меркантилізму : Томас Мен, УільямСтаффорд (Англія), Б.Даванзатті, Г.Скаруффі (Італія).

Фізіократи

Згодом основна увага дослідження переноситься зі сфери обігу у сферу виробництва. Вперше об'єктом вивчення сферу виробництва зроб французькі економісти, які назвали себе фізіократами (від фр. "physiocrates", гр. "physis" - природа, "cratos" - влада). Очолив цей напрямок Франсуа Кене. Фізіократи запровад поняття чистого продукту (ціна виробленого продукту за відрахуванням витрат виробництва). Вони вважали, що саме чистий продукт визначає приріст народного багатства (що в цілому правильно). Але, на думку фізіократів, чистий продукт створюється тільки землею, тобто в сільському господарстві. Продуктивною, відповідно, визнається лише сільськогосподарська праця, а землероби - продуктивним класом. Будь-яка інша праця, на думку Кене, не продуктивна, і відповідно представники всіх інших видів діяльності утворюють безплідний клас. Окремо виділяється ще клас землевласників. Земля, на їхню думку, є найбільшою цінністю.

Основні ідеї, що об'єднували школу фізіократів:

а) держава не повинна втручатися в економіку;

б) продуктивною є тільки сільськогосподарська праця;

в) необхідність введення єдиного земельного податку.

Особливою заслугою Ф.Кене є створення "Економічної таблиці" (1758 р.) - першої схеми процесу суспільного відтворення, де економіка вперше розглядалася як круговий потік продуктів і доходів.

3. 3. Кейнсіанство. Мікроекономіка та макроекономіка.

Кейнсіанство - один з напрямів сучасної економічної теорії, який отримав назву від імені всесвітньо відомого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). У своїй книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) він усвідомлював, що без значного розширення функцій держави суспільство не в змозі "запобігти повній розрусі існуючих економічних форм". Розширенняфункційдержави, на думку Кейнса, необхідне для раціональноговикористаннятрудовихресурсів, боротьбиіззростаннямбезробіття, кризами. Кейнсвідмовляєтьсявідідеалізаціїсаморегулюючого ринку. Ринок, з його точки зору, не можезабезпечити "ефективний попит", тому йогомаєстимулювати держава за допомогою кредитно-грошової та бюджетноїполітики. Цяполітикаповинназаохочуватиприватніінвестиції і зростанняспоживчихвитрат таким чином, щобсприятинайшвидшомузбільшеннюнаціонального доходу. ПрихильникиКейнсавиступали за активізаціюпроцесівперерозподілунаціонального доходу, збільшеннясоціальнихвиплат, за антикризове і антициклічнерегулювання. Всіці заходи прискоррозвитокекономіки, послабглибину і гостротуекономічних криз, соціальнунапругу у суспільстві.  Доситьплідною у другійполовині ХХ ст. була так звана неоліберальнаекономічна школа. Вона захищалаідеїсоціальногоринковогогосподарства та необхідностіспиратися на загальнолюдськіцінності. Одним з найвідомішихпредставниківцьогонапрямкубувЛ.Ерхард, який у книзі "Добробут для всіх" (1956 р.) узагальнивнаслідкиекономічноїреформи у повоєнній ФРН. Вінвбачав роль держави у "соціальномуринковомугосподарстві" з роллю футбольного арбітра, якийспостерігає, щобгра велась за встановленими правилами, але сам участі у грі не бере. Вважають, щоцірозробкибуливраховані у ходівсіхпліднихекономічних реформ другоїполовини ХХ ст. 

Основи економічної науки закладені ще в XVII столітті. З того часу розроблено багато методів для вивчення того, як люди використають доступні їм ресурси виробництва.

Загальноприйнятий спосіб економічного аналізу – побудова економічних моделей (у вигляді графіків, формул і рівнянь). І хоча моделі дуже полегшують складні економічні процеси, саме завдяки такому спрощенню легше виявити головні залежності на різних рівнях економіки.

Розрізняють два рівні економіки — «макрорівень» та «мікрорівень» (відповідно до цього розрізняються «макроекономічні» та «мікроекономічні» моделі).Макроекономіка охоплює народне господарство в цілому, це сфера загальноекономічних процесів, у яких суспільство з'являється як «сукупність фірм і домогосподарств», взаємодіючих під «наглядом» держави. У центрі макроаналізу — залежність між агрегованими величинами (валовий продукт, національний дохід, загальні витрати).Мікроекономіка – це сфера функціонування основної економічної одиниці (фірми й домогосподарства), або, інакше, сфера приватного бізнесу. Ринковий характер мікроекономіки в тому, що в її межах будь-який вид діяльності виступає як джерело доходу. Це - центр мікроекономічного аналізу.

Якщо мікроекономіка більше тяжіє до стабільності, рівновазі, то макроекономіка – до динаміки, росту.

Інша відмінність цих двох рівнів в тому, що мікроекономіка підкоряється принципу ринкової доцільності, тоді як макроекономіка – принципу соціального ефекту.

Є і третя відмінність - у мікроекономіці тільки два суб'єкти (фірма та домогосподарство), а в макроекономіці до них повноправно приєднується і держава.

Розмежування на макроекономіку та мікроекономіку прийнято в економічній теорії з 30-х років XX століття. У свою чергу, облік виявлених розходжень допомагає будувати особливі механізми регулювання макроекономічних і мікроекономічних проблем.

4.Інституціоналізм та Монетари́зм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію монетаризму Мілтон Фрідман, назву новій економічній теорії дав Карл Бруннер (Karl Brunner).

Монетаризм — альтернативна кейнсіанству економічна теорія, згідно з якою сукупний обсяг продукту і рівень цін змінюються в залежності від зміни пропозиції грошей, і, отже, досягнення безінфляційного зростання економіки вимагає контролю за оборотом грошової маси.

Термін «монетаризм» має і друге значення. Часто в економічній літературі ним позначають антиінфляційну політику держави, яка пройшла апробацію в ряді промислово розвинених країн світу (США, Великобританії тощо) у 80-і роки XX століття. Окремі її положення принесли суттєвий успіх у боротьбі з інфляційними процесами. Антиінфляційна програма передбачала встановлення високого банківського відсотка, припинення зростання заробітної плати і навіть її зниження. З цією метою пропонувалося підтримувати безробіття на досить високому рівні.

Монетаристи вважають, що держава має обмежити своє втручання в господарське життя, лише підтримуючи стабільний темп росту грошової маси. На їхню думку, в довгостроковому плані фінансова експансія веде до росту відсоткових ставок та витісненню приватних інвестицій, а кредитно-грошова експансія стимулює інфляцію.

Монетарна політика спирається на здатність грошово-кредитної системи істотним чином впливати на функціонування і розвиток економіки.

5.Об єкт та предмет економічної науки

Розрізняють об'єкт і предмет наукових досліджень.

Для економічних досліджень — це економіка, господарське життя.

Предмет дослідження — це мета вивчення, тобто те, що наука 1 ставить у центр свої теми.

Наприклад, людину як об'єкт досліджень вивчають різні науки — медицина, психологія, етнографія, демографія, історія тощо, кожна з яких має свій предмет.

Як свідчить практика, предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Політична економія акцентує увагу на природі багатства, причинах його зростання та особливостях привласнення. Так, перша школа політичної економії — меркантилізм — суттю багатства вважала золото та різні скарби, а їх джерелом —зовнішню торгівлю. Тому визначальним принципом меркантилізму стала доктрина активного торговельного балансу як головної умови національного добробуту.

Засновник класичної школи А. Сміт, виходячи з теорії трудової вартості, згідно з якою єдиним джерелом багатства є праця, розробив концепцію політичної економії багатства, предметом якої вважав походження і розподіл багатства.

К. Маркс, розвиваючи концепцію трудової вартості, дійшов висновку, що між працею і капіталом існує суперечність. На його думку, розв'язати останню можна шляхом зміни відносин між людьми з приводу виробництва і привласнення матеріальних благ у капіталістичному суспільстві. Так виникла політекономія праці, предметом якої є виробничі відносини.

Намагаючись позбавити економічну науку класового, політичного та ідеологічного впливу, А. Маршалл вводить термін «економіко», предметом якого є «дослідження зусиль людини для задоволення її потреб». Сучасний економікс, або неокласичний синтез, попри всі модифікації ПІДХОДІВ до його предмета, вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси для виробництва корисних товарів та розподіляє їх між людьми.

Економічна наука намагається пояснити устрій матеріального світу товарів та послуг. Проте відразу наголосимо, що йдеться не про технологію виготовлення певних благ, послуг. Цим займаються інші науки і фахівці відповідних сфер діяльності — інженери, техніки, технологи.

Економісти вивчають: чому ціни на товари піднімаються та знижуються; чому одних товарів на ринку більше, ніж існуюча в них потреба, а інших — недостатньо; чому одні галузі економіки розвиваються швидкими темпами, а інші — деградують; чому кризи в економіці змінюються її піднесенням; чому існують безробіття та інфляція, який між ними взаємозв'язок; динаміку змін у цінах та обсягах виробництва. Вони намагаються встановити причини цих явищ, визначити чинники, що впливають на процеси ціноутворення та виробничі процеси. На відміну від пересічних громадян, які, наприклад, лише констатують, що заробітна плата шахтарів вища, ніж працівників харчової промисловості, або заробітна плата інженера в Україні менша, ніж інженера в США, економісти вивчають закони, які зумовлюють ці економічні явища.

Предметом дослідження економістів є також розміщення та використання ресурсів (корисні копалини, земля, праця людей та їхні знання, обладнання та устаткування). Якби не було обмеження ресурсів, то не було б потреби в економічній науці. Адже в такому разі можна було б задовольнити необмежені потреби людей. Бажання людей зводяться до того, щоб якомога повніше та якісніше задовольнити всі свої потреби, проте вони наштовхуються на межу виробництва, зумовлену у кожний конкретний історичний період кількістю наявних ресурсів.

Економічна наука займається дослідженням економічної поведінки людей в умовах обмежених ресурсів. Вивчивши можливості ресурсного забезпечення країни, певного регіону, міста, галузі (докладніше про це йтиметься далі), економісти пропонують варіанти розміщення виробництв для якнайкращого використання ресурсів.

Отже, економічна наука сприяє оптимальному використанню обмежених ресурсів, зростанню асортименту товарів та послуг, є чинником економічного розвитку, допомагає якомога повніше задовольнити потреби суспільства і кожного його члена.

Економісти вивчають також господарські зв'язки між країнами і народами: чому країни імпортують одні товари, а експортують інші; які чинники сприяють зовнішньоекономічним зв'язкам, а які — стримують їхній розвиток; природу і причини багатства; як на різних етапах розвитку людського суспільства змінювалося ставлення до самого поняття «багатство» та джерел його зростання.

Таким чином, економічна наука охоплює різні теоретичні школи: політичну економію, економікс, загальну економічну теорію тощо, досліджує економічне життя суспільства, виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів та послуг в умовах обмежених ресурсів; економічне зростання, його закономірності та чинники; шляхи збагачення суспільства і людини та їх поведінку.

Відтворення економічного життя відбувається на суспільному та індивідуальному рівні (підприємство, фірма, домашнє господарство), відповідно виокремлюють макро- і мікроекономіку.

Макроекономіка вивчає функціонування економіки в цілому. Об'єктами її аналізу є національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, безробіття. Вона з'ясовує, скільки має бути грошей у каналах обігу країни, чому окремі країни перебувають у кризовому стані, а інші — динамічно розвиваються.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих суб'єктів економіки, діяльність фірм та механізм мотивації праці, аналізує ціни на окремі товари, витрати на виготовлення Певного товару.

6. Економічні закони і категорії та їх класифікація

Економічні закони, їх об'єктивний характер. У за­гальному вигляді відносини економічної власності, як уже зазначалося, виражають сутність системи виробни­чих відносин. Водночас сутність економічної власності розкривається в системі економічних законів. Це сут­ність більш глибокого порядку.

Закон І сутність, як відомо, поняття однорідні (одно-порядкові).

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єкти­вний характер. Проте вони істотно відрізняються від зако­нів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — у виробни­цтві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економіч­ні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них має тимчасовий, минущий характер.

Класифікація економічних законів. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу на вільному ринку, подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основним типом капіталістичної влас­ності є колективний (монополістична, державна та ін.), стихійна дія економічних законів доповнюється елемен­тами їх свідомого використання через механізм держав­ного і наднаціонального регулювання економіки, розши­рення масштабів планомірності в межах гігантських мо­нополістичних об'єднань.

Держава не може скасувати об'єктивні економічні за­кони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінюючи умови. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності, господарсь­кого механізму; по-друге, за допомогою державного регу­лювання. Отже, економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать передусім чотири їх типи:

1. Загальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідно­сті виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності пра­ці, закон економії часу тощо). Загальні економічні зако­ни відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві насамперед технологічному способу ви­робництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм.

2. Закони, що діють у декількох суспільно-економіч­них формаціях: закон вартості, закон попиту і пропози­ції тощо. Такі закони відображають внутрішні, необхід­ні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком техноло­гічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в одно­типних суспільно-економічних формаціях. Це особливі економічні закони.

3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що ді­ють лише в межах одного суспільного способу виробниц­тва. Найважливіший серед них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, від­носинами економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Закони, що діють лише на одній із стадій (висхід­ній або низхідній) суспільного способу виробництва (за­кон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічні категорії.

Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально іс­нують.

Вони теоретично відображають не лише окрему сторо­ну системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відпо­відною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого відношення до природи. У кожній економічній ка­тегорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв'язків і відносин між людьми (відносин економічної власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв'язками й відносинами, з речовою фор­мою процесу праці, тобто з взаємовідносинами людини і природи. Ігнорування продуктивних сил, процесу праці як такого означало б, що поза колом питань економічної теорії лишився розгляд категорій «зміст праці», «робоча сила», «споживча вартість», «процес праці» тощо.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж еко­номічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які ви­ражаються у низці категорій. Іншими словами, внутріш­ньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економіч­ними явищами та процесами, що виражається за допомо­гою економічних законів, набуває відображення у взає­мозв'язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

Оскільки економічні категорії є теоретичним вира­женням окремих сторін виробничих відносин у їх взаємо­дії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифіка­ція виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних категорій.

Так, з погляду об'єктів власності та виробництва еко­номічна теорія вивчає виробничі відносини, які виника­ють між людьми в процесі створення й наступного руху, привласнення не лише матеріальних благ, а й послуг в усіх сферах суспільного відтворення.