1. ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ ЯК НАУКА СТРУКТУРА, ЗВ’ЯЗОК З ІНШИМИ НАУКАМИ
Педагогіка як система знань про навчання, виховання і систему освіти, може вважатися найдавнішою. Адже людство з самого початку свого існування, завдяки саме цій системі передавало досвід від одного покоління до іншого. Але як наука, педагогіка оформилася саме завдяки Яну Амосу Коменському. Пізніше, на межі 19-20 століть, вже з системи педагогічних наук відділилася психологія, яка з самого початку розвивалася в надрах педагогіки, психологічні знання, ідеї і доктрини були спрямовані на забезпечення завдань, пов'язаних з навчанням і вихованням.
Педагогіка – це фундаментальна суспільна наука, яка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності, а також функціонування системи освіти.
Саме поняття "педагогіка" має дуже давню історію. Виникло воно ще в часи Давньої Греції і походить від слова "педагог", що початково означало людину або раба, який супроводжував дитину свого рабовласника до школи.
Використання слів "педагогіка", "дидактика" і т.д. як термінів ми пов'язуємо з ім'ям видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, батька педагогічної науки, людини, яка вперше розробила науковий апарат педагогіки як науки.
Предмет і об'єкт дослідження педагогічної науки
Предметом науки з точки зору методології суспільних наук є та сфера проблем або коло питань, які вивчаються даною наукою.
Предметом педагогіки як науки є навчання, виховання і освіта.
Об’єктом науки з точки зору методології суспільних наук є те, на що дана наука здійснює свій вплив і що змінюється внаслідок цього.
Об'єктом педагогічної науки не є освіта, наука, виховання як такі, не є людина (бо людину як таку ніхто не має право змінювати, пристосовувати, адаптовувати до своїх уподобань). Об'єктом педагогіки є особистість людини.
Суб'єктами педагогічної діяльності (в суспільних науках – це те, що приймає участь у процесі, а не лише відчувають його вплив) вважаються ті, хто виконує педагогічні функції у суспільстві, і з другого боку ті, хто здобувають певні знання в системі освіти.
Педагогіка – це є фундаментальна суспільна галузева наука.
Специфічна риса педагогіки як фундаментальної науки полягає втому, що вона є основою основ всіх наук, тому що саме вона забезпечує розвиток наукових знань про те, як нагромаджувати знання і передавати її від покоління до покоління.
Педагогіка торкається сфери людських взаємин, займається вивченням впливу людини на людину в суспільному контексті, відповідно до чого вона є наукою суспільною.
Методологія суспільних наук визначає два типи серед структури наукових знань: науки галузеві і науки профільні. До галузевих ми відносимо такі науки, які в свою чергу поділяються на різні конкретні наукові напрямки (тобто наука, яка поділяється на інші науки). Профільна наука – спеціалізований науковий напрямок, що вивчає один конкретний напрямок.
Педагогіка є галузевою тому, що має власну галузеву структуру і складається з різних педагогічних наук.
Структура педагогічних наук
1) Загальна педагогіка – наука, яка вивчає основні закономірності здійснення навчально-виховної діяльності і функціонування освіти.
2) Вікова педагогіка – це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності з урахуванням вікових особливостей людини. Тут можна також навести також таку науку, як андрагогіка – педагогіка дорослих.
3) Історія педагогіки – наука, що вивчає минуле педагогіки і відбирає той досвід, що може бути використаний в наш час.
4) Порівняльна педагогіка – вивчає особливості здійснення педагогічної діяльності в різних країнах з метою визначення позитивного педагогічного досвіду для вітчизняної системи освіти.
5) Дидактика – це теорія навчання.
6) Теорія виховання .
7) Соціальна педагогіка.
8) Спеціальна педагогіка.
Декотрі з цих наук вже стали галузевими. Так наприклад дидактика поділяється на дидактику загальну і дидактику галузеву. Загальна дидактика вивчає основні закономірності здійснення навчальної діяльності, а галузева дидактика в свою чергу вивчає особливості здійснення навчальної діяльності в конкретних умовах (соціальних, вікових). Галузева дидактика поділяється ще на дві науки – галузева дидактика (часто називають галузева дидактика №2) і методика викладання. Галузева дидактика 2 вивчає особливості здійснення навчальної діяльності в конкретному соціальному середовищі. Методика викладання вивчає основні закономірності та особливості здійснення навчальної діяльності в умовах вивчення конкретного навчального предмету (тобто методика викладання фізики, методика викладання політології тощо).
Соціальна педагогіка – це галузева педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в соціально-стандартному середовищі. Але це не є найголовнішою рисою. Соціальна педагогіка вивчає вплив соціального середовища на ефективність навчальної діяльності.
До педагогіки соціальної відносяться:
1) педагогіка праці – вивчає здійснення навчально-виховної діяльності в умовах виробничих відносин;
2) педафтологія – вивчає особливості формування особистості вчителя-викладача;
3) професійна педагогіка (в західній педагогіці як підрозділ соціальної педагогіки, у нас – окрема наука).
Спеціальна педагогіка – галузева педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в соціально-нестандартному середовищі.
Спеціальна педагогіка підрозділяється на такі науки:
1) олігофренопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі розумово-відсталих людей;
2) тифлопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням зору;
3) сурдопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням слуху
4) логопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням вимови;
5) дефектологія – вивчає особливості впливу різних фізичних та психічних вад на навчально-виховний процес;
6) пенітенціарна педагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі в'язнів (порушення волі).
7) ресоціалізаційна педагогіка – вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності з метою соціальної адаптації людей, які відбули покарання або таких, які перенесли тривалі хвороби;
8) ревалідаційна педагогіка – це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі фізично або психічно ослаблених людей (не хворих, а саме ослаблених!);
9) педагогіка превентивна – це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності з метою запобігання вчинення суспільно-небезпечних дій.
Альтернативна педагогіка – це або напрямок розвитку сучасної педагогічної думки, який є в багатьох відношеннях антиподом традиційній педагогіці.
З точки зору альтернативної педагогіки, вся педагогіка що існувала донедавна є тоталітарною, маніпуляційною, оскільки передбачала здійснення впливу людини на людину (маніпуляцією іншою людиною).
2 Методологічні основи, категорії
Методологічною основою історії педагогіки, є філософія, вчення про пізнання.
Логічне пізнання - рівень розвитку науки, якого вона досягла на сьогоднішній день.
Історичне пізнання - рівень розвитку науки в різні етапи свого розвитку.
В основі курсу лежать такі закони філософії:
1. Взаємопроникнення наук, як закон діалектики дає можливість визначити місце історії педагогіки та її зв'язки.
2. Закон відповідності виховання характеру суспільних відносин.
3. Закон зв'язку виховання, освіти, навчання з життям.
4. Закон єдності логічного та історичного пізнання.
ОСНОВНІ категорії педагогіки
Як і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апа¬рат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.
Виховання— цілеспрямований та організований процес форму¬вання особистості.
У педагогіці поняття «виховання» вживають у широ¬кому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в граничне вузькому педагогічному значен¬нях.
Виховання в широкому соціальному значенні — про¬цес формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Кажучи «виховує життя», мають на увазі виховання в широкому значенні цього слова. Оскільки дійсність нерідко буває су-перечливою і конфліктною, то особистість може не лише формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі не¬сприйнятливість до цих явищ.
Виховання в широкому педагогічному значенні— формування особистості дитини під впливом діяльності пе¬дагогічного колективу закладу освіти, яка базується на пе¬дагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
Виховання у вузькому педагогічному значенні — ці¬леспрямована виховна діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).
Виховання в гранично вузькому значенні— спеціаль¬но організований процес, що передбачає формування пев¬них якостей особистості, процес управління її розвитком і відбувається через взаємодію вихователя і вихованця.
Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко на¬ціональним за своєю сутністю, змістом, характером. «На¬ціональне виховання,— писала Софія Русова, — забезпе¬чує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть но¬ві оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного посту¬пу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях по¬шану до інших народів...».
Національне виховання— виховання дітей на культурно-історич-ному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.
Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдсько¬го гуманістичного і демократичного виховання. Таке вихо¬вання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'єм¬ний складник їх соціалізації. Національне виховання ду¬ховно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих по¬коліннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.
Етнізація— наповнення виховання національним змістом, що за-безпечує формування в особистості національної самосвідомості.
Соціалізація людини— процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до сус-пільного життя як активної, дієвої сили.
«Все, що йде поза рами нації,— застерігав І. Франко у праці «Поза межами можливого», — се або фарисейст¬во людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би ши¬рокими «вселюдськими» фразами прикривати своє духов¬не відчуження від рідної нації».
На кожному етапі свого розвитку українське націо¬нальне виховання вбирало кращі здобутки світової куль¬тури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя. Правильно організоване національне вихо¬вання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.
На певному щаблі суспільного розвитку складовою час¬тиною виховання в широкому його значенні стає освіта.
Освіта— процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її твор¬чих сил і здібностей.
Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчан¬ня, в процесі якого реалізуються цілі освіти.
Навчання— цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у проце¬сі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.
У живому педагогічному процесі ці педагогічні кате¬горії взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному значенні ви¬ховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю нав¬чального процесу є виховуючий характер навчання.