Міністерство освіти і науки України

Якийсь універ, який по любе не крутіший за тернопільський палітєх)

Реферат

на тему:

Риторика і ораторське мистецтво

Виконала:

Студентка з файними ляшками Машка

Перевіпив:

Якийсь препод

Камянець Подільський 2015

План

Вступ;

1. Історія ораторського мистецтва;

2. Риторика – наука про ораторське мистецтво;

3. Красномовство. Види красномовства;

Висновок.

Вступ

Риторика – це наука про закони управління мисленно-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони які визначають ефективність цієї діяльності.

З давніх-давен риторику розуміють як науку про умови і форми ефективної комунікації. Історія ораторського мистецтва береже чудові зразки і прийоми красномовства, багатющі революційні традиції усної політичної пропаганди й агітації.

Кожна епоха характерна своїм стилем і методом у красномовстві, не говорячи вже про розходження їх політичних спрямованостей. Але протягом ряду епох, особливо в періоди революційних потрясінь і прогресивного розвитку різних країн, в ораторському мистецтві, як і в інших сферах людської культури, формувалися деякі основні принципи, що мають визначену соціальну цінність і зараз.

1. Історія ораторського мистецтва

Риторика є однією з найдавніших наук, її виникнення припадає наантичні часи. Вона була засобомзахистуізвинуваченнянасудовому процесі. Найвидатнішітеоретикириторики були в Греції, апрактики— в Римі. Засвоєння риторики вважалося необхідною підготовкою вСтародавній ГреціїтаРимі.ГромадяниДавньої Греції могли самі себе захищати всуді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися дофахівців, чиїмремесломбуло складанняпромов. Ораторське мистецтво розвивалося й у Давньому Римі. Відомий давньогрецький ораторАрістотельрозрізняв три способипереконання:

• логічний

• емоційний

• етичний.

Найвидатнішим римським оратором був Цицерон, він досягнув високої майстерності у складанні й виголошенні промов, став автором трактатів про ораторське мистецтво.

У середньовічнійЄвропіриторика була перш за всемистецтвомхристиянськоїпроповіді. Разом здіалектикоюіграматикоюриторика становилатривіум— базову частину навчального плану в середньовічній освіті. Її правила були пристосовані до середньовічних форм, таких, як проповіді і правові документи. На земляхКиївської Русіораторське мистецтво розвивалося підвізантійськимвпливом.

У києворуських пам'ятках деякі положення з риторики зустрічаються в Ізборниках Святослава1073і1076. Видатними ораторами булиІларіон,Ки­рило Туровський(11—12 ст.). В 16—17 ст. ора­торські мистецтва вивчали в братських школах іКиєво-Могилянській колегії. Спочатку навчання відбувалося за латинськими підручниками періоду ан­тичності. Найдавнішим підручником, складеним українським автором, за яким читалася риторика в Києво-Могилянській колегії, був курс«Orator Mohileanus»(«Оратор Могилянський»)Йосифа Кононовича-Горбацького(1637), написаний латинською мовою за зразком праці Цицерона «Поділи ораторсь­кі».

В середині 17 ст. Йоаникій Галятовськийупер­ше створив курс риторики українською мовою, орієнтований на укладання церковних проповідей — трактат«Наука, албо способь зложеня казаня»; він уміс­тив його разом із зразками казань у своїй книзі«Ключь разумѣнія» (1659,1665). Йоаникій Га­лятовський,Антоній РадивиловськийтаЛазар Барановичсвоєю проповідницькою практикою сприяли перетворенню української проповіді в літературний жанр. Наступне покоління українських проповідників —Стефан Яворський,Димитрій Туптало,Феофан Прокопович,Георгій Кониський— розвинули панегіричний жанр.

Риторика розробляла теорію мовного стилю. Авторам українських риторик близькою була ідея, що прийш­ла з античності й дістала широкий розвиток у стінах Києво-Могилянської колегії, про три ораторські стилі («слоги») — високий, середній і низький, на які мовний матеріал членувався за ступе­нем образної ускладненості, а отже й естетичного сприйняття. Посту­пово правила та прийоми риторики були перенесені на інші прозові жанри, її основний розділ — учення про словесне вираження — увійшов складовою частиною до мовознавства й теорії літератури (стилістика). Інші розділи риторики з часом втратили практичне значення. На сучасному етапі розвитку риторики відбувається піднесення всіх їїжанрів, створюється багато посібників ораторського мистецтва.

На зламі XX сторіччя відродження риторичної думки позначилося заснуванням факультетів риторики у навчальних закладах, а також формуванням національних та міжнародних риторичних професійнихорганізацій. Теоретики загалом погоджуються, що вивчення цієї науки відродилося значною мірою завдяки поновленому визнанню важливості мови й уміння переконувати в дедалі більш насиченому засобами масового зв'язку XX столітті. З початком панування реклами та мас-медіа, як-от фотографія, телеграфія, кіно, радіо й телебачення, зросла роль риторики в житті людей.

Викладання риторики в Західній Європі і у США поновилося з кінця 50-х років XX сторіччя. А з появою таких шкіл, як група «µ» («Мю») у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважати одним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямів функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.

До визначних теоретиків сучасної риторики належать Хаїм Перельман, Генрі Джонстоун, Кеннет Берк, Маршалл Маклуен та І. В. Річардс.

Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективне спілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях. Сприйняття риторики в такому ключі обумовлює потребу її вивчення на всіх рівнях здобуття освіти. Шведський професор Хосе Луїс Рамірес, вважає риторику основою не лише освіти, а й громадянського суспільства.