Непийвода Руслан реферати / молодь і підприємництво (6)

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний технічний університет

Ім. Івана Пулюя

Кафедра програмної інженерії

Реферат

на тему:

«Молодь і підприємництво»

Підготував:

студент групи СПс-31

Непийвода Р. М.

Тернопіль 2014

План

1. Молодь як громадська група

2. Соціальне походження і класове становище

1. Молодь як громадська група. Довідка з енциклопедії. Вікова стратифікація.

Молодь – це стільки специфічна соціальна чи демографічна група суспільства, скільки яка перебуває у становленні особлива його частину, становище якої детерміновано соціально-економічним станом суспільства. Специфіка полягає, передусім, у цьому, що молодь у соціальному і віковому стані перебуває в перехідному стані. Ця перехідність визначає:

Необхідність вивчення проблем молоді як частини всього суспільства;

Необхідність диференціювати молодь як шар за цілою низкою ознак, основні у тому числі – вік, підлогу, вид занять та банківської діяльності, соціально-економічне ситуацію і т.д.

Кожен знає, що юність – певний етап дозрівання та розвитку людини, що лежить між дитинством і дорослістю. Але є хронологічні межі і змістовні ознаки цього періоду? Перехід від дитинства до дорослості зазвичай підрозділяється на два етапу: підлітковий вік (отроцтво) і юність (рання і пізня). Проте хронологічні кордону цих вікових груп часто визначаються геть по-різному, наприклад, у вітчизняній психіатрії вік від 14 до 18 років називають підлітковим, в психології ж 16-18 літніх вважають юнаками.

Вікова термінологія не була однозначної. У «Толковом словнику» В. Даля юнак окреслюється «молодий, малий, хлопець від 15 до 20 років і більше», а підліток – як «дитя на подросте», близько 14-15 років. Л.Н.Толстой хронологічної межею між отроцтвом і юністю вважає 15–летие. У той самий час герою роману Ф.М.Достоевского «Підліток» вже виповнилося 20 років. У давньоруському мові слово «отрок» означало і дитя, і підлітка, і юнака. Така сама нечіткість граней й у класичною та середньовічної латини.

Важлива деталь: вікові категорії у багатьох, а то й переважають у всіх мовами спочатку позначали й не так хронологічний вік людини, як його громадське становище, соціальний статус. Староруське«отрок» (літер. – яка має права говорити) означало: раб, слуга, працівник, князівський воїн.

Зв'язок вікових категорій з соціальним статусом зберігається у сучасних мовами. Умаление вікового статусу людини, звернення до нього як до молодшого («юнак», «хлопець» тощо.) нерідко містить у собі відтінок зневаги чи поблажливості.

Це виявляється й у періодизації життєвого шляху. Уявлення про властивості та обмежених можливостях індивідів кожного віку тісно пов'язані з яка у суспільстві вікової стратификацией. Хронологічний вік, а точніше – гаданий їм рівень розвитку індивіда, безпосередньо чи опосередковано відбиває його громадське становище, характер діяльності, діапазон соціальних ролей тощо. половозрастное розподіл праці багато чому визначає соціальне становище, самосвідомість і культурний рівень домагань членів відповідної вікової групи.

Вік служить критерієм знання чи залишення тих чи інших соціальних ролей, причому цей зв'язок може бути як прямий, і опосередкованої (наприклад, часом, необхідним здобуття освіти, якого не можна посісти певне громадське становище). У одних випадках критерії є нормативно-юридическими (шкільний вік, громадянське повноліття), за іншими – фактичними (наприклад, середній вік шлюбу), причому ступінь визначеності вікових критеріїв і національних кордонів у різних суспільствах і різноманітних сферах діяльності дуже мінлива.

Вікова стратифікація входять також систему що з віком соціально-психологічних чекань й санкцій (порівняйте уявлення – який завжди усвідомлені – про «нормальному поведінці» і рівня відповідальності підлітка і дорослого, молодого робочого і вільного ветерана).

Словоюність позначає фазу переходу від залежного дитинства до самостійною і відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема статевого, дозрівання, з другого – досягнення соціальної зрілості. Однак у різних суспільствах це відбувається по-різному.

У первісних суспільствах, зі своїми порівняно простий й стабільного соціальної структурою індивід щодо легко засвоював соціальні ролі й трудові навички, необхідні дорослій людині. Низька тривалість життя не дозволяла суспільству особливо затягувати «підготовчий період». Дитинство закінчувалося рано, виховання і навчання мали переважно практичного характеру: діти навчалися, беручи участь, в посильної їм формі, у трудовій й іншим діяльності дорослих. В багатьох народів Сибіру діти вже безпосередньо до 10-12 років володіли технікою повсякденних робіт – стріляниною, веслуванням, рибальством, стаючи практично рівноправними працівниками.

Новий час приніс важливі соціальні й психологічні зрушення. Фізичне, зокрема статевий, дозрівання помітно прискорився, примушуючи «знижувати» кордону юнацького віку. Навпаки, ускладнення общественно-трудовой діяльності, у якій мав брати участь людина, призвело до подовження необхідних термінів навчання. Нові покоління молоді значно пізніше, ніж їх однолітки у минулому, починають самостійну трудове життя, довше сидять за партами різного розміру. Звідси – подовження періоду «рольового мораторію» (коли юнак «приміряє» різні дорослі ролі, але ще ідентифікується із нею остаточно) і журналістам зміну відповідних соціально-психологічних стереотипів.

2.Соціальне походження і класове становище надають величезне впливом геть життєвий шлях індивіда, починаючи з темпів фізичного дозрівання і до змістом світогляду. Ні, мабуть, жодного скільки - нибудь складного особистісного якості, яке залежало від социально-классовых і средовых чинників: соціальне походження, рід занять і рівень освіченості батьків; особливості соціально-екологічної середовища, зокрема тип назви населеного пункту (великий місто, малий місто, село); склад, структура й матеріальне становище сім'ї, його власне соціальне ситуацію і вид занять (школяр, учень ПТУ, учень технікуму, студент ВУЗа тощо.). Звідси - необхідність вивчення проблем юнацького віку представників різних наук: соціології, психології, педагогіки, кримінології, медицини, психіатрії та інших.

До соціально-економічним розбіжностям додаються національні, етнокультурні особливості.

Юношеский соліпсизм (всю історію починається з нас!) і стареча упевненість у незмінності устоїв буття однаково неспроможні.

Порівнювати різні покоління важко, у кожному поколінні були, є й будуть різні люди. З іншого боку, люди схильні абсолютизувати власні звички й смаки, тому в частини людей старшого віку першому плані виступають зовнішні, другорядні риси. Кожне покоління слід за плечах попереднього, який завжди усвідомлюючи цю наступність.

Наступність поколінь необов'язково йде з висхідній прямій. Інколи вона нагадує йому рух маятника. Аналізуючи історію буржуазної революційності о 19-й столітті, О.І.Герцен писав, що «діти виглядають часом старші за своїх «батьків» і «дідів». «Між дідом дев'яностих років, фанатиком, фантастом, ідеалістом, і сином, який старшою за нього обережністю, розсудливістю, разочарованием…и внуком…нарушено природне ставлення, порушено рівновагу, викривлена органічна наступність поколінь. У цьому поколінні остаточно зупиняється й починає своє відступ революційна епоха: ще покоління – як поривів, все приймає звичайний порядок, особистість стирається, зміна примірників ледь помітна в життєвому побуті». 3

Один із кардинальних помилок минулого полягало у спробах виробити певний набір якостей особистості, що був відповідати ідеальної моделі «молодих будівельників комунізму», проте, не переймаючись тим, чи відповідають ці моделі реальності. Молодь розглядали нерідко лише як об'єкта виховання, а чи не активного суб'єкта соціального життя. Теоретики від педагогіки постійно закликали «запрограмувати виховний процес, встановити чіткі, стратегічні орієнтири виховання, розписати усі цінності, у яких має будуватися діяльність у сфері виховання».4

Чи слід дивуватися, що став саме подібні «рекомендації» завели школу у безвихідь. Виховання слухняності, однодумності і однаковості не сприяло формуванню соціально зрілої особистості.

Серед зарубіжних досліджень проблем молоді багато уваги приваблюють праці таких відомих соціологів, як Л.Розенмайер (Австрія), И.Велев, П.Митев, М.Семов (Болгарія), В.Фридрих, К.Штарке, Х.Шельский, Р.Майер, И.Рихтер (Німеччина), З.Бекели (Угорщина), Э.Гидденс, Дж. Ріордан, В.Кристофер (Великобританія), Р.Добсон, Н.Смелзер (США), В.Адамски, Р.Дыонизяк (Польща), В.Дубский (Чехія), Л.Махачек (Словаччина), О.Бадина (Румунія), Й.Симхадри (Індія), Г.Кармен (Мексика) та інших.

Серед радянських російських дослідників найвідоміші імена Н.М.Блинова, В.М.Боряза, С.И.Иконникова, И.М.Ильинского, В.Т.Лисовского, И.С.Кона, В.Ф.Левичевой, В.Г.Мордковича, Б.С.Павлова, В.Н.Шубкина, З.В.Сикевич, Н.С.Слепцова, М.Х.Титмы, В.И.Чупрова та інших.

Молодь період реформування російського суспільства. Професійне самовизначення молоді.

Висока швидкість політичних, економічних та соціальних изме нений 90-х років надали (надають) впливом геть ситуацію і розвиток російської молоді. Сьогодні, очевидно, що у молодіжному середовищі переважають процеси диференціації. Причому дифференцирующие чинники виявляються більш зримо, ніж інтегруючі. Це було пов'язано, передусім, про те, що за умови радикального перетворення російського суспільства відбуваються глибокі зміни його соціальній стратифікації, одна з особливостей якої є соціальна поляризація, джерело якої в майновому розшаруванні.

У соціальній структурі з'явилися нові групи: підприємців, банкірів, малих торговців і "човників", нових українців і але вых бідних. Виникли нові тенденції серед робітників і селян, пов'язані із гармонійними стосунками до тій чи іншій формі власності. Між верствами робітничого класу, селянства заглиблюються розбіжності у дохо дах, економічних і полі-тичних інтересах.

До кожного страті, соціальної групи більшою або меншою мірою належить молодь. Саме тому фундаментальними критерію ми соціальної диференціації юнацтва виступають соціальне про исхождение та власне соціальне становище молоді. Обла дая соціальними ознаками різних спільностей, вони різняться за матеріальними можливостям, ціннісним орієнтації, образу і стилем життя. Аналіз свідчить, що найважливішої характеристикою современ іншої російської молоді є зросле розшарування по социаль но-экономическим показниками.

Внутрішня диференціація молоді обумовлюється як соціальними параметрами. Дослідники крім стратификационного, виділяють такі типи диференціації, як вікової і субкультур ный. Серед молоді виникла потреба вивчення специфіки групових відносин, особливості формування потреб і це лей, ролі й місця різних верств юнацтва становлення нового суспільства. Знання специфіки - одна з істотних передумов розробки на учного підходу до розв'язання молодіжних проблем, проведенню соціальної і молодіжної політики.

Література

1. Піча В.М. Соціологія. Навчальний посібник. – К., 1999.

2. Руденко І.П. Соціологія: Курс лекцій. – Харків, 1996.

3. Соціологія. Навчальний посібник / Упорядник П.П.Марчук. – Тернопіль, 1998.