1.Мораль та політика в поглядах Конфуція

1.1 Політичне вчення - конфуціанство

Прихильником традиційних старих порядків виступив видатний мислитель давнього Китаю Конфуцій (VI-V ст. до н.е.). Він говорив про себе, що лише викладає традиційні погляди, не придумуючи нічого нового.

Згідно з етико-політичним вченням давньокитайського мислителя Конфуція політична державна влада є відлунням вічних законів неба, носієм яких є правитель. В основі його політичного навчання лежали принципи суворого порядку, заснованого на моральних нормах. У вченні Конфуція благородні люди поділялися не за походженням, а за моральними якостями, та за знаннями. Загальним принципом взаємовідносин між людьми повинно стати: « Не роби іншим того, чого не бажаєш собі.»

Одним з найвпливовіших політичних вчень було конфуціанство, згідно якому:

• ідеальне правління державою повинне спиратися на мораль, зокрема, на такі етичні поняття, як «взаємність», «золота середина» і «людинолюбство». Ці поняття складають «правильний шлях» (дао), якому повинен слідувати кожний, хто бажає жити у згоді з самим собою та іншими людьми;

• «благородні мужі» (правителі) повинні проявляти турботу про своїх підданих, виховувати їх силою власного етичного прикладу;

• держава є великою сім'єю, де правитель - це батько, а піддані - його сини.

1.2 Консервативний характер вчень Конфуція про державу

Конфуцій народився і велику частину життя прожив у царстві Лу. Внутрішньополітична ситуація в ньому була складною. Правитель царства був номінальною фігурою, реальна влада знаходилася в руках одного впливового клану. Не кращими були обставини у всьому Китаї. Єдиної країни не було. Завойована наприкінці XІІ ст. до н. е. гуннським плем'ям чжоу, країна розпалася на кілька великих царств і князівств, що знаходилися в стані міжусобних воєн, що не припинялись.

Чжоуський правитель (Ван), що вважався сином неба, формально мав мандат на вищу владу в Китаї, але фактично остання не поширювалася за межі його домену. Постійні війни між царствами і князівствами, інтриги в боротьбі за владу, важке життя простих людей - городян і сільських жителів - істотно підривали ту цивілізованість, культуру (вень), що була створена китайцями (хуаса) протягом багатьох століть і відрізняла їх від варварів.

Тому все навчання Конфуція пронизано спогадами про золоті древні часи, коли государ-правитель, який визнавався народом як найбільш доброчесна і мудра людина, мав звичай обирати собі в спадкоємці самого доброчесного і мудрого зі своїх підлеглих. Все, про що писав і чому учив Конфуцій, спиралося на мудрість древніх китайських звичаїв. "Передаю, а не створюю, - говорив він. - Вірю в стародавність і люблю се".

Саме тому, ми можемо говорити, що вчення Конфуція було консервативним, бо воно спиралося на минуле та не несло змін.

Конфуцій інтерпретував норми стародавності творчо, дуже продумано, з урахуванням реальності, у якій він жив.

Конфуцій не виступав зі своїми власними навчаннями. Конфуцій сам про себе говорив: "Викладаю старе і не створюю нового". Він зібрав, прокоментував і переказав 5 класичних добутків Древнього Китаю. Їхній основний зміст складає 5 простих і великих чеснот, що знаходяться відповідно до законів природи і найважливіших умов розумного порядку в спільному житті людей:

• Мудрість;

• Гуманність;

• Вірність;

• Шанування старших;

• Мужність.