94. Соціально-побутова драма і. Карпенка-Карого «Безталанна» (конфлікт, образи, психологізм)

Соціально-побутова драма «Безталанна» (1884) представляє вже романтичну творчість майстра, де побутовий матеріал осмислюється з позицій соціально-морального аналізу та узагальнення. Любовний трикутник — хоч і не дуже оригінальна, а все ж вічна тема в драматургії: Гнат, будучи закоханим у Варку, одружується із Софією, а потім убиває її. Іван Карпенко-Карий відмовився від сценічно ефектних картин весілля, натомість зосередив увагу на буднях молодої сім’ї, прагнучи кожен учинок своїх героїв умотивувати психологічно. Кожна з дійових осіб драми непересічна натура, алевся їхня енергія, всі їхні таланти витрачаються на боротьбуодне проти одного.В образотворенні автор здолав стереотипи. Так, він відмовився від пропозиції М.Старицького виставити Варку демонічною жінкою-руйнівницею подружнього щастяГната. У листі-відповіді І.Карпенко-Карий знайшов кращий вихід: віддати роль руйнівного чинника “важко вловним течіям життя”, рутині родинного побуту. Драматург показав усю силу впливу на людину та її вчинки сукупних чинників життя різного порядку – від економічного до психологічного.Михайло Старицький радив автору дати прозоріше у творі відповідь на запитання «хто винен?» (до речі, драма була названа спочатку саме так) у вбивстві, проте Карпенко-Карий не погодився з цим: «Я взяв життя. А в житті драма не завжди розігрується за такими законами логіки, щоб не залишилося місця для запитання “хто винен?”». Тобто драматург залишився вірним художній логіці, мета якої не давати прямі й прості відповіді на всі запитання життя, а залишати їх відкритими для глядача. За словами Франка, показано з якоюсь майже відчутною пластичністю душну й темну атмосферу сучасного українського села, де є тисячі причин для того, щоб підірвати у людях все чисте й здорове, але ніщо тут не розбуджує, не підтримує в них почуття обов’язку і громадянської свідомості. Водночас, розмірковуючи надпричинами й наслідками дисгармонії у взаєминах людей,драматург простежував шлях своїх героїв, помічав, щолюди проходять повз своє щастя і лізуть туди, де їх чекає горе, але вони настільки засліпленні, що не розуміють цього.

95. Збірка і.Франка “Зів’яле листя”.Особливості поетичного мислення. Проблеми критичної рецепції.

Збірка «Зів’яле листя» (підзаголовок «Лірична драма») Третя поетична збірка І. Франка, що вийшла за життя поета двома виданнями (1896, 1911), народжена особистими і суспільними негараздами, про що свідчить підзаголовок «Лірична драма».М. Коцюбинський назвав збірку визначним явищем лірики: «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, сирівцеві кохання і настроїв». У поезіях збірки відкривається трагедія закоханого серця. Перед читачем - ліричний герой зі складним внутрішнім світом, цікавою життєвою історією, морем думок, переживань, мрій. Збірка поділяється на три цикли («жмутки»), вірші в них - «зів’ялі листочки».Зів’яле листя - алегоричний образ, що символізує «завмерлеє в серці кохання». Ліричний герой боляче переживає любов без взаємності, це породжує в його душі песимізм. Але поет не ототожнюється зі своїм ліричним героєм, поет підносить кохання на небувалу- височінь, співпереживає з ним, але не поділяє його думки про самогубство. І. Франко передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість.«Чого являєшся мені у сні?..» (1895) - поезія із другого жмутка збірки «Зів’яле листя», написана у формі внутрішнього монологу, щирої сповіді ліричного героя, душа якого зазнала страждань.У творі представлена історія нерозділеного кохання. Горда дівчина не відповіла ліричному героєві взаємністю, знехтувала його почуттями. А той не може забути очі коханої, вони являються йому уві сні, і він питає, навіщо тривожать душу. Потім сам собі відповідає, що хай кохана приходить до нього, хоч у сні він зазнає щастя. Глибину страждань передають сповнені болю запитання. Епітети, порівняння передають чарівність образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя («німі уста», «чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене»).Сила почуттів, пристрасть виливається у героя в пісні, і вони тривожать душу інших, знаходять у їхніх серцях відгук. Поезію написано чотиристопним ямбом, що. чергується з одностопним ямбічним рядком. Така побудова надає твору особливого ритму, напруженості. Вірш має автобіографічні мотиви, покладений на музику (композитор - К. Данькевич), є однією з перлин світової інтимної лірики. Попри те, що збірка „Зів'яле листя" викликала й викликає значний інтерес критиків, усе ж в українському літературознавстві досі не було про неї окремого монографічного дослідження. Своєрідною спробою заповнити цю прогалину стала праця Любомира Сеника „Студії ліричної драми Івана Франка „Зів'яле листя" (Львів, 2007. - 167 с). Львівський дослідник розкриває багатовимірність Франкової поетичної збірки, наголошує на її витонченому естетизмі, глибокому психологізмі, окремо зупиняється на висвітленні складних філософських проблем.