97.Неокейнсіанство та кейнсіансько-неокласичний синтез. Теорії економічного циклу та економічної динаміки е. Хансен, р.Харрод, є.Домар.

Поява концепції Кейнса закономірно викликала великий резонанс в світі та справила значний вплив на подальший розвиток ек.-ої теорії та ек.-ої політики.Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний хар-р

1проблему динамічної рівноваги, 2проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги, 3проблему короткотривалих відхилень або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат подальшого розвитку теорії Кейнса, отримали назву неокейнсіанство. В США ідеї Кейнса розвивали його амер. послідовники, економісти Гарвардського університету Е.Хансен (1887-1976) та С.Харріс (1897-1974).

Розвиток неокейнсіанської теорії циклу пов'язують з іменем таких відомих економістів, як Р.Харлод, П.Самуельсон, Д.Хікс та Е.Хансена. Неокейнсіанці розглядали причинами коливальних рухів ринкової ек-ки ендогенні (зумовлені внутрішніми обставинами, ті що входять до складу самого організму) фактори, використовуючи при цьому кейнсіанські категорії "граничної ефективності капіталізму", "функції споживання" і т. д.

Велике значення у нейкейнсіанський теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні та похідні. До перших автори відносять такі, що викликають капіталовкладення незалежно від руху споживання або національного доходу. Серед цих капіталовкладень вони називають технічний прогрес, зростання населення, політика держави інші фактори автономного хар-р. Похідні інвестиції це такі, що пов'язані з розширенням споживання в результаті росту національного доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор - акселератор.

неокейсіанська інвестиційна теорія циклу детально викладена у роботі Е.Хансена "Ек. цикли та нац.дохід" (1958р.). Окрім зазначеного вище, Хансен визначає причини, з якими припиняється процес зростання, і початок спаду.

Перша група причин пов'язана з поступовим вичерпуванням автономних інвестицій.Друга група пов'язана послабленням процесу нагромадження, що породжується дією мультиплікатора та акселератора. Тривалість та інтенсивність піднесення визначається обсягом та інтенсивністю автономних інвестицій.

концепції ек.-о зростання. Поява цієї концепції обумовлена зміною проблем соц.-ек. розвитку зх країн. У післявоєнні роки не проблема повної зайнятості турбувала бізнес та господарство в цілому, а проблеми ек.-о зростання. У ряді країн – ФРН, Франції, Японії, Італії спостерігались високі темпи. Це треба було пояснити. І не випадково амер. ек-ст Є. Домар писав, що проблема росту перетворюється в умову існування ринкової ек-ки. Теорія Кейнса не була придатна до таких умов. Саме за цих обставин і з’являються теорії ек.-о зростання – обгрунтування теорії відтворення, придатної для різних кон’юнктурних умов та визначення факторів ек. зростання. Гол. метою ек.-ої політики вважається досягнення стійких темпів росту ек-ки. Останнє розглядається передумовою вирішення проблеми зайнятості. Найбільш видатними представниками неокейнс. теорій ек.-о зростання є Р. Харрод та Є. Домар. Теоретичною основою цих концепцій є погляди Кейнса про неможливість стихійного механізму ринкової ек-ки забезпечити рівновагу між попитом та пропозицією , в результаті чого виникає неповна зайнятість людей та матеріальних ресурсів. Крім того, неокейнсіанці враховували також, що для досягнення стійкості ринкової ек-ки вирішальне значення має проблема ефективного попиту. Р. Харрод і Є. Домар розробили свої власні теорії ек.-ої динаміки або росту.Центральною проблемою у них є проблема реалізації, бо динамічна рівновага ек-ки передбачає, що рух попиту сприяє повному використанню виробничих ресурсів. Зміну ефективного попиту визначають фактичний рівень вир-ва та його відхилення від потенційно можливого рівня. Важливе місце в неокейнс. моделях ек.-о росту займає аналіз кількісних взаємозв’язків між нагромадженням та споживанням, тобто система "мультиплікатор – акселератор". Неокейнс. розширили часові межі дії мультиплікатора, використовуючи цю модель у динамічному аналізі. Гол. фактором ек. росту вважаються інвестиції, іншим важливим фактором капіталомісткість (відношення капіталу до виробленої продукції). Заслуговує уваги висновок неокейнсіанців відносно зміни капіталоємності. Цей показник підвищується в період індустріалізації і знижується в період "зрілої ек-ки". Але якщо оперувати середніми даними, то цей показник залишається незмінним і тому від нього можливо абстрагуватися. Важливим нововведенням неокейнсіанської теорії є включення "вир-чого ефекту" у модель зростання та врахування умов, необхідних для забезпечення динамічної рівноваги. У статті "Нарис теорії ек.-ої динаміки" (1939), а потім у книзі "До динамічної ек.-ої науки"(1948) Р. Харрод запропонував своє рівняння "гарантованого зростання". Воно хар-ризує однопродуктову замкнену ек-ку: єдина середня величина граничної схильності до заощадження, єдина середня величина гран. продуктивності капіталу (обидві величини – константи) і т.д.

Є. Домар та Р. Харрод розглядали ек. зростання лише в залежності від одного фактору – від нагромадження капіталу.

Харрод в своєму рівнянні уявляє цей процес таким чином:G=S/Cr, де G_n – темп зростання ВНП; S – відношення чистих заощаджень до сукупного доходу, або норма нагромадження; C_r – граничний коефіцієнт капіталоємності. Для досягнення такого темпу росту необхідно, щоб ресурси нагромадження використовувались повністю. Частка доходу, що інвестується, повинна дорівнюввати частці, що заощаджується. Харрод пов’язує ек. зростання з ростом населення, технічним прогресом та розміром капіталу. Харрод розділив ек-ку на два сектори:1)вир-во інвестиційних благ 2)вир-во споживчих благ

Є. Домар розглядає принцип акселерації як теоретичне положення, що найбільш яскраво відображає динамічність ек-ки. Основним фактором ек.-о зростання Домар вважає інвестиції. При цьому слід відмітити, що економіст визнає їх подвійний ефект: "дохідний" та "вир-чий". Далі необхідно зауважити, що Домар вбачає в інвестиціях можливість зростання, тому збільшення потужностей виробничого апарату визначає як "вир-чий ефект". На  думку Домара цього недостатньо, і перетворення можливості у дійсність можливо лише на основі ефективного попиту. Формула зростання Домара: а х б = приріст продукції, де а – схильність до заощаджень, б – продуктивність інвестиції. Збільшення "а" означає, що доля доходу на інвестиції збільшується. Збільшення "б"– може бути створено більше продукту при даній сумі капіталу і швидше буде зростати дохід. Якщо нац. дохід, стверджує Домар, зростає при відносному щорічному темпові "а х б", який є рівним темпу, що вимагається, то надлишкове нагромадження капіталу не повинне мати місце. Р-ня Харрода та Домара дуже близькі. Тому говорять про р-ня Харрода-Домари. Моделі ек.-о зростання Харрода-Домара були однофакторними: динамічна рівновага вимагає повної відпов.вир-ва та попиту.