31. Народна драма. Різдвяний вертеп.

Народна драма - це сукупність різних за формою і способом виконання  уснопоетичних творів, які складалися для театралізованої гри.  Характерні ознаки народної драми: синкретичність (поєднання слова,  співу, танцю), імпровізація, комізм і пародія. Казки, хороводні пісні,  календарно-обрядова поезія, весільні обряди виконувались у  драматизованому вигляді, вертеп, народні сценки ставились  самодіяльними акторами або за допомогою ляльок, а музичним супроводом  були сопілка, скрипка, бубон, цимбали.  Серед видів народної драми вирізняється ляльковий театр-драма  „Вертеп". Це давня обрядова форма українського народного театру,  своєрідне поєднання народної і книжної культури. Назва походить від  праорійських слів-архетипів „вер", „вир", що означають „вирувати",  „повертатись", „відроджуватись", „рости", а „теп" - благословенний  потік світлих космічних вод, світової річки.  Уперше українська народна драма була розглянута в роботах  М.Тихонравова, а першу публікацію вертепу здійснив етнограф М.Маркевич  у книзі „Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян" (1861 р.).  Вивчали даний жанр М.Возняк, М.Грінченко, М.Йосипенко, П.Богатирьов та  ін.  Вертеп – старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні і світські п`єси.  Вертеп поділяється на ляльковий та живий (більш пізня форма).  Вистава, зазвичай, розділена на дві дії – релігійну та світську, але, розвиваючись, вона майже завжди втрачає релігійний характер, що призводить до злиття обох частин вистав вертепу в цілісну дію.  - Вертепна композиція - відтворення сцени Різдва з використанням об'ємних фігур або фігурок виконаних з різного матеріалу.  - Механічний вертеп - розвиток форми вертепної композиції, в якій окремі фігури анімовані за допомогою прихованого механізму.  - Вертепний театр - різдвяне дійство засобами лялькового театру, іноді також за участю людей-акторів. Вертепом в цьому випадку називають також особливий ящик, в якому показують лялькову виставу. Живий вертеп - вертеп, в якому роль всіх або деяких персонажів або деяких персонажів виконують живі люди.  В українському вертепі вистава за змістом і видовищністю дійства поділялася відповідно до ярусної структури вертепної скриньки на світську та духовну частини. На другому поверсі двоярусного вертепу відбувалися події, повязані з народженням Ісуса Христа. У основі сюжетів були релігійно-містерійні, різдвяні тексти. На нижній сцені жили персонажі різних національностей: українські селяни - дід і баба, запорожець, солдат-москаль, жид, поляк, циган. Усі вони раділи народженню Спасителя і смерті Ірода, танцювали під гру музик. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока.

32. Художні особливості купальської поезії.

Купальські пісні у тому вигляді, в якому вони дійшли до нашого часу (а фіксувати їх почали лише у ХІХ ст.), — полістадіальні за своїм походженням. Генетично найбільш давніми є хороводно-ігрові пісні з антропологічними (людиноподібними) міфологічними образами Кострубонька, Марени, Маринки, Купалочки. У славлення їх піснями, іграми, танцями це релікти поклоніння і магічного заклинання сил природи, від яких первісна людина повністю залежала, була безпорадною в боротьбі з ними і в такий спосіб намагалася вплинути на стихію і вимолити в неї сприятливу погоду, багатий врожай, збільшення достатку. Записи прадавніх купальських пісень під історичними нашаруваннями містять важливі з пізнавальної точки зору архаїчні елементи, які відображають особливості світогляду людей на різних етапах суспільного розвитку, їх художньо-поетичне мислення, погляди на природу, працю, родинні стосунки. В основі всіх дохристиянських календарно-обрядових пісень, в тому числі і купальських, лежали язичеські уявлення: анімістичні вірування, культ померлих предків, віра у магічну силу проспіваного і зображеного слова. Зміна суспільних обставин життя творців народної поезії призвела до появи нових тем і мотивів: громадських, соціальних, особистих. Саме тому серед купальських зустрічаємо багато ліричних, гумористичних і сатиричних пісень.  У колі річних свят Купало було одним із найголовніших і відзначалося урочисто і пишно, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народними повір'ями у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров'я.  Ніч напередодні Івана Купала — це перш за все життєрадісне свято молоді, пов'язане з пошуками особистого, взаємного кохання, з надіями на радісне майбутнє. Разом з полум'ям святкового вогню вгору, аж під саме зоряне небо, злітали пісні, що лунали протягом всієї ночі, супроводжуючи численні обряди та ритуали. Їх співали в основному дівчата, йдучи танком навколо дерева-купайлиці. Інколи їм підспівували хлопці. Здебільшого — це веселі пісні про кохання, сватання, родинне життя.  Надзвичайною поетичністю й мальовничістю відзначається група купальських пісень, пов'язаних з плетінням вінків та ворожінням з ними. Кожна дівчина пускала свій вінок на воду і дивилася: куди він попливе, туди і заміж вийде, а якщо потоне, то це віщувало розлуку з милим або смерть. Інколи пускали два вінки, загадуючи один на себе, а другий на коханого, і якщо вони сходилися на воді, то це був вірний знак, що будуть у парі.  Іще одним неодмінним компонентом купальського свята був обряд купання або обливання колодязною водою там, де не було ні річки, ні озера. За народними віруваннями вранці цього дня купається навіть сонце і тому воді й вранішній росі приписувалась особлива сила. Сам обряд мав виразний очисний характер, а в піснях розповідалося про обов'язкове святкове купання.

33. Жниварська календарно-обрядова лірика. Субжанри. Поетика.

Зажинкові пісні – це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов”язані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувались як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви.  Поширеним у цих творах були мотиви прохання допомоги в тотемних птахів та сил природи. 

Жнивні пісні – цикл творів, якими супрооджувалась праця на полі у період жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пісень. Найпоширенішими є мотиви описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців.  Також зустрічаються мотиви допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля.  У жнивних піснях поряд з оспіванням роботи на ниві з”являються архетипні образи небесних світил, - сонця, місяця, ясних зірок, яі супроводжували людей у їхній праці.  Древніми можна вважати мотиви, якими жниці закликали одна одну жати швидше до кінця. 

Обжинкові пісні – це твори, якими супроводжувались обряди, пов”язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часов радощів за виконані рботи, вдячності за врожай.  Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців.  Частий мотив скликання пташкою своїх малих дітей додому із поля.  Багато обжинкових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка із колосків. Часто символічний вінок постає у піснях персоніфікованим образом – духом поля.  Значна кількість обжинкових пісень призначалася для співу по дорозі від поля до дому господаря. 

У зажинкових піснях бажали радісних і щасливих жнив, співали хвалу першому снопу, який урочисто ставили в світлиці на покуті. Відтоді на повний хід починались жнива і співали власне трудових пісень, що не були пов'язані з певним обрядом, а звеличували, опоетизовували працю хлібороба, змальовували повсякденний побут женців, висміювали нероб і гультяїв.              В жниварських піснях господарю дякували за шанобливе ставлення до працівників, за щедрий обід та уславлювали дбайливість господаря і господині, величали їх «пан» і «пані», навіть якщо вони були незаможними.           За феодально-кріпосницьких часів було розповсюджене примусове відбування панщини, за капіталізму — вимушене заробітчанство у багатіїв. Це явище певною мірою відбилося і в народній поезії: серед жниварських чимало пісень, присвячених темі важкої і безрадісної праці на чужому полі.            Найбільшу групу жниварських пісень складають обжинкові пісні, пов'язані з багатьма обрядами і звичаями на закінчення жнив. Тема тяжкої праці поступається щедрій похвалі золотій ниві, що «сто копів зродила» і подарувала господареві на цілий рік достаток, величанням його за те, що зростив урожай, уславленням завзятих женців, що допомогли зібрати збіжжя.