linkova_o_yu_universitetska_osvita_vstup_do_specialnosti

незалежні французькі установи, в основному в Квебеку. Такі провінції мають університети, де викладання ведеться двома мовами. Деякі вищі навчальні заклади, що ведуть навчання тільки однією мовою, дають можливість студентам здавати роботи, іспити і дисертації на кожній із двох мов. У Канаді можна набути як кваліфікації початкової вищої освіти, так і дипломи та сертифікати на аспірантському рівні. Навчальні заклади, а іноді окремі факультети, встановлюють свої власні стандарти прийому на курс навчання. У той же час навчальні заклади в одній і тій же провінції, як правило, мають однакові вимоги щодо зарахування на навчання, особливо для набуття першої вищого освіти. У Канаді не існує загальнонаціональних вступних екзаменів. Окремі навчальні заклади не проводять вступних екзаменів. Деякі фахові факультети, однак, вимагають здачі вступних екзаменів з дисциплін, що відноситься до курсу навчання. Атестат про середню освіту є мінімальною, але іноді недостатньою

46 вимогою для вступу до університету. Більшість навчальних закладів або факультетів вимагають від

абітурієнтів успішного1 закінчення певних курсів або одержання мінімальних оцінок за попереднє навчання. Прийняття на навчання дорослих студентів вимагає досягнення абітурієнтом 21 року і демонстрації здатності до успішного навчання у вищому навчальному закладі. Академічний рік поділятися на 2 семестри, хоча деякі установи мають літні або міжсезонні програми. Тільки невелика кількість навчальних закладів працюють по системі 3-х семестрів, що рівні по тривалості. У цьому випадку студенти можуть розпочати навчання на початку кожного з 3-х семестрів. Деякі університети мають програми, що дозволяють студентам одержувати академічні знання й у той „же час працювати поза конкурсом на повну ставку. Незважаючи на те, що такі програми триваліші від звичайних програм, вони надають студентам можливість одержання кваліфікації і цінного досвіду роботи за фахом. У Канаді також поширені вечірнє та дистанційне навчання, особливо для набуття першої вищої освіти. Це пов'язано з тим, що Канада - це дуже велика країна і багато людей живуть у районах, де доступ до традиційного навчання може бути обмеженим.

У Канаді існують дві офіційні мови — англійська і французька. Іноземні студенти з усього світу приїжджають у Канаду для вивчешга або вдосконалення цих мов. Багато хто бажає вивчати англійську мову в Канаді тому, що в Канаді є багато різних мовних шкіл по всій країні і тому, що канадський акцент є нейтральним. Протягом багатьох років Канада придбала великий досвід у викладанні мов, тому що країна приймає багато емігрантів, що мають потребу у вивченні мов. Іноземні студенти можуть вивчати загальну англійську, бізнес-англійську або спеціалізовану англійську, адаптовану до конкретних запитів студентів. Студенти також можуть одержати підготовку до викладанню англійської мови як іноземної. Мовні школи можуть бути державними і приватними, великими і малими, самостійними або філіями при навчальних закладах (коледжах або університетах). Більшість, але не всі, мовні школи викладання французької мови розташовані в провінції Квебек. У середньому вартість одного тижня навчання на мовних курсах коштує від 220 до 250 канадських доларів. Для зарахування на мовний курс необхідно одержати заявку (форму заяви на зарахування) від навчального закладу, де Ви плануєте учитися, заповнити її і відіслати в школу, оплативши вартість курсу (включаючи проживання). Після цього школа надішле свідоцтво про

47

зарахування, на підставі якого можна подавати заяву на одержання студентської візи.

Диплом початкової вищої освіти - бакалаврські кваліфікації - це кваліфікація вищої освіти з присвоєнням ступеня бакалавра за наступними спеціальностями: інженер, фармаколог, бізнес, комерція, юриспруденція і т.д. Одержати цю кваліфікацію можна після 3-х років навчання. Студенти, що добре закінчили 3-х річне навчання, мають можливість продовжити навчання й одержати кваліфікацію почесної початкової вищої освіти. Ця кваліфікація дає перевагу при пошуку роботи, а також дозволяє, студентові продовжити навчання на аспірантському рівні. Деякі дисципліни, такі як юриспруденція або медицина, вимагають від студентів навчання в інтернатурі для одержання ліцензії (права) на роботу за даною спеціальністю.

Диплом магістра - це кваліфікація на аспірантському рівні з присвоєнням магістерського ступеня з дисциплін: учительська справа, інженерна справа, гуманітарні науки і т.д. Одержати цю кваліфікацію можна за 2 роки навчання.

Диплом Доктора Наук - це вища аспірантська кваліфікація, що надає право присвоїти студентам ступівь Доктора Філософії. Для вступу на цю програму навчання необхідно мати кваліфікацію магістра, за рідким винятком обдарованих студентів приймають на цю програму після одержання кваліфікації початкової вищої освіти (у більшості вішадків при наявності почесної початкової вищої освіти). Докторська програма триває З роки і включає відвідування занять, науково-дослідну роботу і захист дисертації наприкінці навчання. За деякими програмами тривалість навчання може бути 4 або 5 років.

Плата за навчання у вищих навчальних закладах дуже відрізняється в різних провінціях і залежить від навчального закладу, програми навчання і рівня кваліфікації. Професійно-технічне освіта також пропонується суспільними коледжами (більш 200). Існують державні і приватні коледжі, що пропонують напів професійні і технічні кваліфікації, а також підготовчі курси для вступу в університети. Суспільні коледжі в провінції Британська Колумбія дозволяють студентам перехід на курс навчання у вищі навчальні заклади, що знаходяться в цій провінції. Також існують вузькоспеціалізовані коледжі, що навчають студентів за кваліфікаціями працівників швидкої допомоги, працівників рибного господарства або фахівців у сфері

мистецтва.

Для вступу в суспільний коледж зазвичай потрібен атестат про

48

середню освіту, хоча в деяких випадках можливі й інші варіанти вступу, що залежать від програми навчання і віку абітурієнта. Основна мета суспільних коледжів - це відкрити доступ до навчання максимально більшій кількості студентів. Тому багато коледжів приймають студентів протягом всього року, мають денні і вечірні форми навчання, а також проводять програми на кампусі і за його межами. Студенти вчаться в коледжах від 1 до 4 років. Після 1 року випускникам видаються дипломи. Студенти, що провчилися більш 1 року, одержують, зазвичай, сертифікати. Коледжі готують фахівців для різних галузей і значно підвищують шанси студентів на працевлаштування по отриманій спеціальності. Вартість навчання в суспільних коледжах значно нижча ніж у вищих навчальних закладах.

З. ВИЩА ОСВІТА У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ.

Університетська система Великобританії бере початок у XII ст., коли були засновані Оксфордський і Кембриджський університети. До початку XIX ст. інших університетів в Англії не було. Однак заснувалися університети в Шотландії - наприклад, у Сент-Ендрюсі (1411р.), Глазго (1451 p.), Абердині (1495 р.) і Единбурзі (1583 p.). В XIX ст. були засновані: Лондонський університет (1836 p.), університети у Манчестері -(1851 p.), у Бірмінгемі - (1900 p.), у Ліверпулі - (1903 p.), у Брістолі - (1909 p.), у Редінгу - (1926 p.). Століття технічного і технологічного прогресу продиктувало| свої вимоги. Після Другої світової війни в країні були засновані університети в Ноттингемі (1948 p.), Ексетері (1922 p.), Суссексі, Ворвіку, Кенті і Ессексі (60-і роки). У 1992 р. На базі 33 політехнікумів було створено ряд університетів. Розходження між старими і новими університетами поступово стираються, але усе ще існують. Нові університети, тісно пов'язані з промисловими і торговельними підприємствами, прагнуть сформувати свої навчальні програми, виходячи з запитів роботодавців. Старі університети також виходять на цей шлях, намагаючись налагодити зв'язки з місцевою і національною економікою. Проте в них і понині переважають теоретичні дисципліни - філософія, літературознавство, історія, природничі науки. Старі університети завжди запрошували до себе іноземних студентів, саме тому вони добре відомі у нас, чого не скажеш Еро нові. Тепер ця тенденція змінюється. Як і у інших розвинених країнах світу, методика викладання у Великобританії така, що відповідальність за успіх навчання багато в чому покладається на студента. Уся дослідницька робота, що складає левову

49 частку університетського курсу, виконується самостійно. Учені ступені у Великій Британії

присвоюються студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально однакові ступені, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються один від одного, але на практиці їх „вага" визначається репутацією університету. Система учених ступенів увібрала в себе багато традицій. Приміром, слово „бакалавр" (англійською це оіе і „холостяк") ведеться з тих днів, коли в 25 університетах навчалися тільки юнаки. Мабуть усі вони були неодружені, оскільки мати родину підчас навчання було занадто обтяжливо. От деякі з учених ступенів першої ступеня, присвоюванні університетами Англії й Уельсу: ВА •• бакалавр гуманітарних наук; BEd - бакалавр педагогічних наук; BEng - бакалавр технічних наук; BSc,- бакалавр природничих наук; LLB - бакалавр права; BMus - бакалавр музики; ВМ - бакалавр медицини.

Назви ступенів у різних університетах часом різні, існують і виключення з правил. У деяких шотландських університетах власник першого ступеня в гуманітарних науках - магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА присвоюється з гуманітарних і природничих науках, однак кваліфікації бакііпавра природничих наук (BSc) у Кембриджі та в Оксфорді є вищим ступенем.

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно вчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще і досвід практичної роботи, а термін навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в галузі медицини, стоматології та архітектури потрібно навчатися до 7 років.

Британська система вищої освіти передбачає широкий доступ як громадян країни так і іноземців. Переважає державна форма навчання. Лише у 1973 р. було створено перший (і останній) приватний університету Великобританії: Університет Бекінгема. Цей єдиний вуз, що не одержує державного фінансування, спеціалізується на курсах, фінансового менгджменту і бізнес-адміністрування. До недержавних вузів, крім Університету Бекінгема, належать приватні бізнес-школи (найвідоміша з них - Ріджент Бізнес Скул), що спеціалізуються на програмах МВА. Однак вони не складають суттєвого сегменту британської системи вищої освіти.

Для вступу до британського університету абітурієнту необхідно здаїи іспити початкового рівня („A- levels"). Згідно з даними Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:

50

Свідоцтво про здачу трьох іспитів „A- levels" GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою „З") або прирівняне до цього свідоцтво закордонного зразка. (У залежності від навчального курсу ці вимоги можуть варіювати. У Великобританії є заклади, що пропонують навчальні курси, по закінченні яких видається свідоцтво IB, визнане університетами Великобританії й усього світу як альтернатива „A- levels". Учні-британці подають анкету-заяву, ще навчаючись у школі, звичайно за рік до вступу в університет і, як

правило, на попередній основі, ще до результатів іспитів „A- levels", одержують місце в університеті. Заяви, складені на основі характеристик, виданих викладачами, і передбачуваних екзаменаційних оцінок, що стануть відомі тільки в серпні, подаються через централізовану систему UCAS, - національну. Службу прийому до університетів і коледжів. Цим каналом повинні користуватися й іноземні абітурієнти. Вступник заповнює аплікаційну форму UCAS, де вказує до шести варіантів бажаних для нього навчальних закладів (при бажанні вивчати медицину або стоматологію - до п'яти). UCAS надає абітурієнтові докладні рекомендації, щодо системи прийому, включаючи надання інформації, що цікавить приймальну комісію.

4. ВИЩА ОСВІТА У ФРАНЦІЇ.

Франціія завжди пишалася своєю системою освіти з її багатовіксівими традиціями. Батьківщина Вольтера і Руссо вважає цю систему одним з найважливіших демократичних завоювань нації і частиною французького внеску у світову цивілізацію. Знаменита Сорбонна вже майже 800 років. В очах усього світу вона залишається символом класичної європейського освіти.

Основні принципи системи освіти у Франції мають столітню історію, і були закладені в 1880-90-х роках. Освіта здебільшого безкоштовна, не має релігійного змісту й обов'язкова для дітей від 6 до 16 років. У Франції співіснують приватна і державна системи освіти. У приватних навчальних закладах навчається близько 20 % всіх учнів Франції. Держава затверджує всі шкільні програми для приватних і державних шкіл, організує конкурси й іспити. Тільки держава має право на видачу дипломів до рівня бакалавра.

З часу прийняття закону Дебре від 1959 року приватна освіта одержує допомогу від держави - саме держава оплачує працю викладачів і бере участь у витратах на навчання (8 з 9-ти закладів освіти користуються цією допомогою).

51 Чи є система освіти Франції ефективною? З погляду самих французів, вона усе ще є занадто

теоретизованою, а технічна освіта слабо розвинена. Умови навчання також мають свої недоліки: перевантажені аудиторії, недостача викладацького складу і матеріалів для навчання, занадто швидка зміна програм і методів навчання, деградація іміджу і ролі викладача в суспільстві тощо. Існує також соціальна нерівність. Уряд країни намагається реформувати систему освіти (зі змінним успіхом) і збільшити дотації на її розвиток. Незважаючи на всі наявні складності, ця система освіти вважається однією з кращих у Європі.

Прийом іноземних студентів - одна з найдавніших традицій, для збереження якої французи зараз прикладають великі зусилля. Франція займає третє місце у світі з прийому учнів-іноземців,. левову частку яких складають студенти з франкомовних країн Африки. Навчання кожного з них обходиться скарбниці в 35 тис. франків у рік, однак на знак поваги принципів рівності і братерства громадян інших країн зараховують у державні навчальні заклади на тих самих умовах, що і власних. Тобто іноземець платить за навчання в університеті близько 3.500 франків у рік. Звичайно, це не поширюється на приватні навчальні заклади типу відомої бізнес-школи. Зате приватні заклади пропонують популярні й актуальні програмами для іноземців англійською мовою. Система з 80 французьких університетів і близько 300 вищих шкіл і дослідних центрів дозволяє набути практично будь-яку спеціальність. Французька система освіти має різні форми: „короткий" і „довгий" цикли, навчання у вищих школах та університетах. Так званий „короткий" цикл вищої освіти доступний тільки при наявності ступеня бакалавра. „Короткий" циюі вищого освіти триває зазвичай два роки і тому користується попитом у суспільстві, оскільки дає можливість реального і швидкого працевлаштування.

Існують наступні види освітніх установ „короткого" циклу:

-Відділення вищої технічної освіти в ліцеях. Вони готують до одержання -диплома про вищу технічну освіту.

-Університетські технологічні інститути існують при університетах і провадять до одержання - університетського технологічного диплому.

-Спеціалізовані школи готують на протязі 2 або 3 років за медичними спеціальностями і для соціальних служб: акушерок, медсестер, масажистів.

Університети „довгого" циклу є єдиними установами, що приймають усіх кандидатів без попереіднього добору (хоча негласно і нелегально існує добір за оцінками на ступінь бакалавра) і саме тому

вуніверситетах часто

52

виявляються студенти, що просто не вступили в інші школи. Більше половини бакалаврів вступають в університет, але близько 40 % залишають навчання протягом першого року. Можливий вступ в університет без наявності ступеня бакалавра, шляхом здачі спеціального іспиту в університет, але це можливо тільки в обмеженій кількості випадків і тільки для досвідчених фахівців, що мають великий стаж практичної роботи. Практично всі університети є державними, за винятком декількох конфесіональних.

Університетське освіти має три цикли. Перший цикл на протязі 2 років готує до одержання DEUS (диплом про загальну університетську освіту) , але цей диплом не має практичної цінності на ринку праці. Другий цикл готує до ліцензії протягом одного року після DEUS і roaitrise (рік після). Недавно була також створена можливість професійного освіти: MST магістратура, у якій навчаються три роки. Третій цикл поділяється на дві філії:

1) DESS (диплом вищої спеціалізованої освіти), що є професійним дипломом, підготовка до якого триває протягом 1 року після одержання ступеня licence і містить у собі навчання і практику.

2) DEA (диплом поглибленого вивчення) це навчання дослідницькій роботі. Після одержання DEA (протягом одного року) можна підготувати наукову працю, мінімально протягом двох років.

Вивчення медицини і фармацевтики є особливим розділом освіти. Воно проходить у CEU (госпітальних університетських центрах), при цьому університет забезпечує теоретичне навчання, а лікарня - практЕгчні навички.

Вивчення медицини продовжується від двох до десяти років. Наприкінці першого року студенти здають дуже складний іспит, і тільки здавши його можуть продовжувати навчання. Після шести років навчання студенти проходять конкурс у спецісілізовану інтернатуру, що дозволяє стати лікарем-фахівцем після чотирьох або п'яти років навчання, або одержати диплом з „загальної медицини" за конкурсом після двох років навчання.

Навчання на диплом DESS прирівнюється до третього, останнього циклу вищої освіти (аналог нашої аспірантури і кандидатського ступеня). DESS одержують не тільки студенти, але і співробітники компаній, що уклали зі своїм підприємством угоди про підвищення кваліфікації. При вступі проводиться відбірковий тест-співбесіда (конкурс буває 4-5 чоловік

53

на місце). Обов'язкова умова для вступ - вища освіта (диплом Maitrise). He менш (а іноді і більш) важливий досвід управлінської роботи. В окремих випадках цей досвід може бути зарахований як перші чотири університетських курси. Подібні питання вирішує комісія з еквівалентності. Вона ж займається визнанням отриманих кваліфікацій в закордонному вузі. Для всіх іноземців є ще одна загальна вимога - гарне володіння французькою мовою. Як підтвердження цього факту приймається документ про успішну здачу іспиту з мови.

5. ВИЩА ОСВІТА У НІМЕЧЧИНІ.

Німеччина зберегла вірність своїй багатій на зміни 2000-літньої історії. У цій державі, розташованій у самому центрі Європи, одними з перших з'явилися університети. Перший німецький університет - це університет у Гейдельберзі був заснований у 1386 році. Серед більш ніж 300 вищих навчальних закладів Німеччини особливе місце займають університети. Для вступу в німецький університет найкраще навчатися в коледжі довузівскої підготовки два роки. Хто не вчитися за програмою довузівської підготовки, повинний здати іспит на підтвердження рівня знань німецької мови.

Програма коледжу має п'ять напрямків:

-Т-курс закінчується здачею екзаменів з математики і фізики (або хімії -на вибір),

-М-курс - біологія або хімія, фізика або математика,

-W-курс - математика й економіка,

-S - курс - іноземна мова, історія або соціальні науки, або географія, або німецька література,

-G- курс - історія, німецька література, англійська або соціальна науки, або геоі^рафія.

Скрізь, крім S, потрібно також здача екзамену з німецької мови. Щоб гюс тупити в коледж, теж потрібно підтвердити знання німецької мови (досить, наприклад, пред'явити сертифікат ZMP — Інститут ім. Ґете). Вузи Німеччини можна умовно поділити на університети загального профілю і технічні, об'єднані вищі школи — технічні і професійні, а також гуманітарні вищі навчальні заклади. До складу останніх входять коледжі мистецтв, педагогічні вузи, вузи з підготовки чиновників і священиків.

Від спеціальних вузів університети відрізняються тим, що надають право одержати ступені кандидата і доктора наук. Крім університетів і прирівняних до них вузів, у німецькій системі витої освіти близько 30 років тому з'явилися спеціальні вищі навчальні заклади.

54

Більшість вузів Німеччини - державні. Безкоштовна освіта - головна перевага навчання в цій країні. Приватні платні університети теж є, але їх небагато. Безкоштовна і при цьому якісна вища освіта залучає велі-гчезну кількість абітурієнтів із самої Німеччини й інших країн. Більше шансів вступити в тих, у кого вищий середній бал і триваліший термін очікування місця (вступ йде за списком).

Причина привабливості німецької освіти криється в тому, що, зберегли старі університетські традиції. Навчальні заклади Німеччини, поряд із забезпеченням студентів фундаментальною теоретичною базою, здійснюють також фахове практичне навчання. Багато вищих шкіл Німеччини в останні кілька років організували платні магістерські програми, що передбачають можливість навчання англійською, мовою. Тривалість навчання складає 3-5 семестрів. Якщо у абітурієнта немає відповідного сертифіката Ґете - інституту, здається екзамен з німецької мови DSH. Він містить у собі письмове завдання, прослуховування тексту, постановку питань до обох завдань і співбесіду. Без відповідної підготовки здати його складно. Вступних іспитів у німецьких університетах немає. Виключення складають тільки творчі спеціальності і найпрестижніші в країні спеціальності - медицина, стоматологія, філософія й ін. У вузах Німеччини можна одержати вищу освіту з більш, ніж 400 спеціальностей.

Навчальний рік у німецьких вузах розділений на 2 семестри: зимовий і літній. Оскільки розпочати навчання в німецькому вузі можна з будь-якого семестру (зимового - з вересня-жовтня, літнього - з березняквітня), є два терміни прийому документів: на зимовий семестр треба зареєструватися до 15 липня, на літній - до 15 січня. Навчання в будь-якому німецькому вузі поділяється на базовий курс і наступний професійний курс, кожен тривалістю мінімум 4 семестри. Перший завершується здачею проміжних іспитів або переддипломного іспиту. У цей період навчальний план має включати 20 і більше годин занять у тиждень з

обов'язкових предметів і семінари (кількість обов'язкових годин може змінюватися в залежності від факультету). У завершальний період навчання з'являється більше предметів на вибір. Дані про успішність заносяться в аналог нашої залікової книжки. Тривалість навчання у вузі -від 8 до 12 семестрів. По закінченні навчання в залежності від спеціальності і типу вузу здається або дипломний проект, або іспит на ступінь магістра (МА), або державний іспит. Як і в Україні, у Німеччині

55

прийнято видавати диплом про освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найбільш розповсюджений ступінь, що присуджується після закінчення навчання на гуманітарних факультетах - магістр. Випускники університетів мають право продовжити наукову діяльність в аспірантурі (докторантурі) і по закінченні захистити дисертацію. Після закінчення аспірантури можна отримати ступінь Ph (Доктор).

6. ВИЩА ОСВІТА У ЧЕХІЇ. ВИЩА ОСВІТА У ПОЛЬЩІ.

За економічними показниками Чеська Республіка займає перше місце країн останньої хвилі вступу у Європейський Союз, Чехія має розвинену систему вищого освіти. В даний час на території цієї країни діють 37 вищих, навчальних закладів (не вважаючи одного .поліцейського, і декількох військових вузів). Найбільш відомим багато профільним (відсутнє економічне відділення) вищим навчальним закладом є Карлов університет, а серед економічних - Економічний університет у Празі. Дипломи Економічного університету в Празі і більшості факультетів Карлова університету високо котуються в європейських країнах і гарантують одержання престижної роботи не тільки в Чехії, але й у європейських державах. У зв'язку з високим рівнем освіти і низкою платою за навчання в Чехії навчається багато іноземних студентів. У тому числі більш 1000 американців і ще більше - європейців. Введення чехами з 1 січня 1999 року безкоштовного навчання для іноземців, що знають чеську мову, змусило багатьох задуматися про набуття вищої освіти в цій країні. Великий плюс, звичайно ж - низька вартість проживання при відносно високому рівні життя. В Чехії відсутні вікові обмеження для іноземних абітурієнтів. Крім того, окремі програми в Чехії можна вивчати і англійською мовою. Така послуга платна - від 3000 доларів до $10000 доларів у рік - у залежності від вузу і факультету.

Для вступу в університет потрібно здавати іспити. З усіх чеських університетів 27 є державними, а три - приватними. За останні десять років кількість факультетів у цих вузах зросла з 70 до 120. Після 1989 року багато інститутів одержали статус університетів і відкрили нові напрями навчання, активно залучаючи студентів. Усі чеські вузи пропонують програми, що приводять до одержання ступенів бакалавра, магістра або доктора. На факультетах природничих наук можна одержати також диплом „інженера", еквівалентний ступеням М або MSc. Терміни навчання залежать від спеціальності. Наприклад, щоб стати магістром за фахом „початкова шкільна освіта", необхідно 4 роки. Якщо вас цікавлять

56

філологія або юриспруденція, це буде вже 5 років, медицина - 6 років. Одержання магістерського ступеня передбачає здачу державного іспиту і захист дипломної роботи. Навчальний рік складається з зимового і літнього семестрів. За кожним слідує екзаменаційна сесія і канікули.

В Польщі існують державні виші навчальні заклади, а також створені після 1990 року приватні. Після 1998 року створено групу професійних ВНЗ. Важливим елементом приготування випускників до практичної діяльності є проведення обов'язкових практик на протязі 15 тижнів. Навчання має денну, вечірню, заочну та екстернатну форми. Вступати до ВНЗ мають право особи, що отримали „свідоцтво зрілості". Принципи відбору до ВНЗ визначаються кожним навчальним закладом окремо. .Форми відбору: вступні екзамени, конкурс „свідоцтв зрілості", запис бажаючих.

Ступневість освіти та кваліфікації у Польській вищій освіті мають свою специфіку:

-ліцензіат — кваліфікація, що присвоюється після закінчення професійного (фахового) ВНЗ після 3- 3,5 років навчання.

-інженер кваліфікація, що присвоюється випускникам професійних ВНЗ за технічними напрямами, за винятком напрям)' Архітектура і урбаністика, на сільськогосподарських, лісових напрямах тощо.

-інженер-архітектор кваліфікація, що присвоюється за напрямом Архітектура і урбаністика.

-магістр, а також магістр мистецтв, магістр інженер, магістр інженер архітектор, лікар, лікарстоматолог, ветеринарний лікар тощо присвоюються після закінчення 4-6 річних магістерських програм.

Кваліфікацію магістра можна також отримати після закінчення 2-2,5 річних додаткових магістерських курсів на базі ліцензіата та інженера. Щоб отримати вищевказані кваліфікації студенти повинні виконати навчальні плани, захистити дипломні роботи, скласти фаховий іспит. За бажанням студент може отримати додаток до диплому іноземною мовою.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Особливості вищої освіти у Сполучених Штатах Америки.

2. Особливості вищої освіти у Канаді.

3. Особливості вищої освіти у Великій Британії.

4. Особливості вищої освіти у Франції.

5. Особливості вищої освіти у Німеччині.

6. Особливості вищої освіти у Чехії та Польщі.

57

ЛІТЕРАТУРА:

1.Гончаров CM. Основи педагогічної праці: Навч. Посібник. - Рівне: РДТУ, 2001.-256с.

2.Гончаров С.М. Комплексна система управління якістю підготовки фахівців для ринкової економіки України. - Рівне: УДУВГП, 2003. - 42с.

3.Корсак К., Юрчук Л, Наука і освіта на теренах об'єднаної Європи// Науковий світ, 2003. -№11.

4.Різниченко С.Т. Сучасні тенденції розвитку вищої освіти США// Трибуна, 2000. -№1-2. -с.22-24.

5.Романовський О. Особливості організації вищої освіти в США// Освіта і управління, 1999. - №2. - с.

160-170.

ТЕМА 3. ПІДХОДИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ. ПЛАН

1.Хронологія подій Болонського процесу.

2.Підходи та етапи формування зони європейської вищої освіти.

1.ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у Європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямками культурно-освітиьої і науково-технічної інтеграції визначено поширення власних культурних і наукових стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

Згідно зі „Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу" поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме иа цих напрямках. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.

Інтеграційний процес на відповідних напрямках полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У

58

кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.

Вища освіта України визначила, як основний напрям своєї діяльності, інтеграцію в єдиний Європейський освітній простір. Болонський процес спрямований на перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Болонською декларацією, яку підписали більшість європейських міністрів освіти у червні 1999 року, передбачено реалізацію багатьох ідей і проектів. Передусім, це: формування єдиного відкритого простору вищої освіти; впровадження кредитних технологій навчання на базі європейської системи трансферу кредитів; стимулювання мобільності студентів і викладачів у межах європейського регіону; прийняття системи освітньо-кваліфікаційних рівнів „бакгшавр-магістр"; розвитку європейської співпраці у сфері контролю за якістю зищої освіти тощо. Приєднання України до цього процесу надає нашій країні можливості поглибити відносини з європейськими державами на пшяху подальшої інтеграції до ЄС.

Першим кроком у цьому напрямі став наказ Міністра освіти і науки України за № 48 від 23.01.2004 р. „Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу", який передбачає застосування елементів Європейської кредитно-трансферної системи, відомої в Україні як кредитно-модульна система організації навчального процесу. Основним аспектом проекту щодо узгодження освітніх структур в Європі є сприяння розвитку європейської системи пере зарахування навчальних кредитів і перетворення її у все об'єднуючу систему накопичення і зарахування кредитів. Це відповідає Болонському процесу, спрямованому на створення Європейського простору вищої освіти до 2010 року. Основним завданням України на цей період є запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу, аналогічній ECTS. Саме вона

59 розглядається як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми

на іншу. ECTS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі академічних кредитів вищим навчальним закладам інших країн.

Протягом 1995-2004 pp. Міністерство освіти і науки України на основі міжнародних документів з питань демократизації, гуманізації в освіті і прав людини здійснило ряд заходів по створенню нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативноправових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї

освітньої галузі. Законодавче поле української вищої освіти формується одночасно із принципами Болонського процесу на основі таких основних документів:

-Національна доктрина розвитку освіти (2002 p.);

-Закон України „Про освіту" (2005 p.);

-Рішення колегії МОН України від 24.04.2003 р. „Про проведення педагогічного експериметпу щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВУЗах ІП-ІУ рівня акредитації";

-Державна програмам розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки,

-проекти державних програм „Розвиток освіти в Україні на 2006-2010 роки" та „Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці".

Таблиця 2 - Хронологія подій Болонського процесу

Дата	Місце	Подія
1	2	3
25 травня Париж,		Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і
1998 ПОКУ	Фпаниія	Фпашгію. ппийняли СПІЛЬНУ леклапапію
Березень	Веймар,	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів
1999 року	Німеччина	європейських країн для обговорення проблем акредитації й
		оцінки у вищій освіті
Травень	Копенгаген,	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті -1» на замовлення
1999 року	Данія	СКЕ, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у ЕІІ, і при
		фінансовій підтримці ЄС
18-19.06.	Болонья,	Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу
1999_р_	Італія	освіту, і прийняття СПІЛЬНОЇ декларації
10.02.	Лісабон,	Семінар «Акредитація / Надання законної сили»
2001_р____ Португалія
_
1:5.02. 2001 Берлін,		Національний семінар із питань Болонського процесу
р	Німеччина
60
Продовженім таблиці 2.
1	2		3
17.02.	Гельсінкі,		Міжнародний семінар		«Університетські ступені
2001 р	Фінляндія		короткого циклу»
3.03.	Упсала, Швеція		Неформальна зустріч європейських міністрів, що
2001 р			відповідають за освіту і наукові дослідження
4.03.	Мальме, Швеція		Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта»
2001 р
10.03.	Антверпен,		Семінар фламандського співтовариства з проблем
ЖПи__	Бельгія		Болонського nnonecv
12.03.	Антверпен,		Семінар студентів Європи «Втілення в життя
2001 р	Бельгія		декларації»
14.03.	Белград,		Національний семінар із проблем Болонського процесу
2001_р_	Югославія
25.03.	Ґетеборг, Швеція		Прийняття Ґетеборзької		конвенції	конференцією
2001 р			Асоціації національних студентських спілок у Європі
30.03.	Іспанія		Конференція європейських вищих навчальних закладів
2001 р			і освітніх організацій
9.04.	Стокгольм,		Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі
?П01п
21.04.	Брюссель, Бельгія		Зустріч Ради Асоціації європейських університетів
2001 р
26.04.	Брюссель, Бельгія		Зустріч у розширеному складі групи, що готує
200Гр__			рекомендації) з Болонського процесу
__
Квітень	Гельсінкі,		Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті» при
20_01_р	Фінляндія		фінансовій підтримці ЄС
6-8.05.	Хальмстад,		Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад
2001 р	Швеція		європейських країн
16.05.	Братислава,		Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації
2001_L_	Словаччина		національних спілок студентів у Європі
17.05.	Прага, Чехія		Зустріч у розширеному складі групи, що готує
2001 р			рекомендації з Болонського процесу
19.05.	Прага, Чехія		Зустріч європейських міністрів, що			відповідають за

200Гр		вищу освіту
Червень	Рига, Латвія	8-а спільна зустріч і прийняття документа «Визнання
2001 р		результатів (навчання) у Болонському процесі»
8.12.	Тампере,	13-а щорічна конференція, розгляд питань Болонського
2001_£_	Фінляндія	процесу

2.03.Брюссель, Бельгія Болонський процес: Зона європейської вищої освіти:

2002	р		перспективи і розвитої; для сільськогосподарських і
23.05.		Греція, Австрія	Друга конференція представників європейських вищих
2003	рік		навчальних закладів і освітніх організацій
20.09.		Берлін,	Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають
2003	рік	Німеччина	за вищу освіту.

61 2.ШДХОДИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ.

Процес об'єднання Європи, його поширення на Схід і на Прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья, де було започатковано такі ініціативи.

У рамках Болонського процесу було сформульовано шість ключових позицій:

1.Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й - доодержання першого академічного ступеня і 2-й -після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-

му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського

ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2.Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS

(Європейська система пере зарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), зробивши її нагромаджуваяьною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3.Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитацій них агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде грунтуватися не на тривалості або змісті

навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4.Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й

іншого персоналу для взаємного збагаченні європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5.Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути

застосовані

і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають

бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6.Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до. вищої освіти.

7.Впровадження в життя концепції безперервного (довічного) навчання, що дозволяє людині одержати протягом життя кілька дипломів й учених ступенів, а університету - значно поліпшити фінансовоматеріальне забезпечення за рахунок надання інформаційно-матеріальної бази для бажаючих продовжити навчання. В основі цієї концепції лежить ідея LLL (Life Long Learning) - освіта, сумірна з усією довжиною життя.

8.Партнерство студентських організацій й офіційних освітніх інститутів.

9.Підвищення привабливості і конкурентноздатності європейської вищої освіти.

Інтеграційний процес у науці й освіті має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів, та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета цього процгсу -консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Болонський процес мав свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Ліссабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі.

Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 63

червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням ЗО міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Зокрема, цим документом було задекларовано: прийняття загальної системи порівнянних учених ступенів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3+2, при цьому перший, бакалаврський цикл_має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський - не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці як освітні і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівнянних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке комюніке представниками вже 33 країн Європи.

Головні рішення цього саміту такі:

-країни знову підтвердили свою позицію щодо цілей, визначених Болонською декларацією;

-учасники високо оцінили активну участь у процесі Європейської асоціації університетів та національних студентських спілок Європи;

-вони відзначили конструктивну допомогу з боку Європейської комісії та висловили свої зауваження щодо подальшого процесу, беручи до уваги різні цілі Болонської декларації. На саміті було виділено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме:

-постійне навчання протягом усього життя;

-мотивоване залучення студентів до навчання;

-сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (зокрема, аспекти транснаціональної освіти)

64 Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано

відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту - поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах ■■ учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь - «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Акцентовано увагу на потребі сприяти європейському простору вищої освіти. Розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією. Наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Зазначено, що Європейський простір вищої освіти та Європейський простір дослідницької діяльності роботи - дві взаємопов'язані частини спільноти знань.

Четвертий етап Болонського процесу - приєднання України у тргівні 2005 року. Відповідно до підписаної угоди запроваджено: кредитно-модульну систему організації навчального процесу на перших курсах вищих навчальних закладів НІ — IV рівнів акредитації; підготовлено програми навчання (експериментальні навчальні плани); адаптовано шкалу оцінювання знань студентів навчальних закладів та шкали ECTS; розроблено методику перерахування обсягу навчального навантаження чинних навчальних планів у кредити ECTS; адаптовано до європейсьішх вимог вищої освіти окремі документи (інформаційний пакет, академічні довідка, додаток до диплома); розроблено і схвалено колегією МОН новий перелік галузей знань, бакалаврських програм підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України.

Отже, Болонський процес - це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ривку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Для досягнення цієї мети було запропоновано:

-прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;

-увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти;

65

-використати єдину систему кредитних одиниць і додатків до дипломів;

-напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням

порівнянних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; - усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і

управлінців вищої школи.

На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес: добровільний; полісуб'єктний; такий, що грунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий.

Але Болонський процес нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх «за:> і «проти» для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає. Якщо на з'становчій конференції в Болоньї ] 999 року до перших 29 країн майже не висували суттєвих вимог, то вже на Празькому саміті 2001 року до наступних чотирьох кандидатів вони були досить серйозними, а сім країн, які входили до Болонської співдружності на Берлінському саміті 2003 року, змушені були витримати справжній іспит.

Європейська співдружність і європейська вища школа пройшли майже піввіковий шлях до прийняття Болонської декларації. Уже в сімдесятих роках минулого століття в Європі починає напрацьовуватися політичний консенсус щодо нової ролі вищої освіти, особливо в професійній її компоненті, на європейському ринку праці, який поступово об'єднується в один великий простір. Формування Європейського простору вищої освіти, зближення його цілей, стандартів, моделей стали адекватною відповіддю вищої школи на зростаючу конкуренцію у світі, особливо з північноамериканським регіоном (США, Канада). Одночасно з політичним об'єднанням країн Європи в ЄС напрацьовувалася концепція створення єдиного європейського освітнього і наукового простору. В основі цього інтеграційного процесу, що став передісторією Болонського процесу, лежать три важливі документи:

1.Велика хартія університетів.

2.Ліссабонська конвенція (Ліссабон, 1997 р.).

3.Сорбоннська декларація (Париж, Сорбонна, 1998 p.).

1.Велика хартія університетів. Для розвитку національних систем осзіти в кожній країні мають діяти

потужні методологічні центри, роль яких мають узяти на себе провідні університети цих країн. Ця ідея лягла в основу створення співдружності провідних університетів Європи, які мають виступити в ролі новаторів, піонерів тих перетворень, за якими має йти вся Європа. Тому Велика хартія університетів - це результат пропозиції, з якою в 1986 році Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи. Ідею складання та підписання такого документа з ентузіазмом підтримала наукова, освітянська та політична еліта Європи. На зустрічі в Болоньї (червень 1987 року) делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів - керівників провідних європейських університетів та представників Ради Європи - для розробки проекту Хартії, який було складено в Барселоні у січні 1988 року. У вересні 2001 року було створено Наглядову раду Великої хартії університетів.

18 вересня 1988 року під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету - альмаматер європейської вищої освіти, ректори 430 університетів в урочистій обстановці у ярисутності багатьох представників громадськості, урядовців та духовенства підписали Велику хартію. Цей документ окреслює фундаментальні; принципи, якими мають керуватись університети, щоб забезпечити розвиток ОСВІТЕ: та інноваційний рух у світі, який швидко змінюється. Метою документа стало відзначешш найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв'язкам між університетами Європи. Однак, оскільки цей документ має універсальну спрямованість, його можуть підписувати також університети з інших регіонів світу. Підписуючи Хартію, університети підтверджують свою належність до академічної співдружності, яка, долаючи політичні та соціальні бар'єри, формує принципи інтеграції Європи в суспільство, що надає всім громадянам потрібні права та свободи, різноманітні порівнянні та адекваїні послуги у сфері культури, науки й освіти. Хартія ще раз підтверджує основні цінності, права та обов'язки університету як ключової інституції суспільства. Справді, якщо університет має «викладати», тобто присвятити себе визначенню й поширенню найважливіших цінносгей і знань, надаючи суспільству інтелектуальні орієнтири, то він потребує автономії та академічної свободи, можливості досліджувати і пояснювати межі присутності людини в природі та суспільстві. Автономія й

67 академічна свобода - це поняття, що змінювалися протягом століть, пристосовуючись до обставин,

аби зберегти спроможність університету діяти і вести пошук істини. Змінюються ці поняття й сьогодні. Натепер чотири українські університети підписали Велику хартію. Серед перших 430 засновників співдружності були: Харківський ім. В. Н. Каразіна та Дніпропетровський державні університети. У вересні 2003 року Хартію університетів підписали Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова та Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». Через більш ніяс десять років після підписання Хартії Болонський університет і Конфедерація спілок ректорів ЄС заявили про намір заснувати Наглядову раду Великої хартії університетів, що мала б відстежувати виконання цих принципів у глобалізованому суспільстві, яке характеризується ринково зумовленою економікою. Цю організацію було створено згідно із законами Італії, і спочатку вона функціонувала за підтримки фундації Каса ді Ріспарміо в Болоньї та уряду Італії. Через два роки, у вересні 2001 року, відбулася урочиста інавгурація цієї організації.