Тема 16. Витрати і ціни на продукцію (послуги)

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо щодо економічної сутності витрат підприємства, порядку їх врахування в собівартості продукції.

1. Загальна характеристика витрат.

2. Управління витратами.

3. Сукупні витрати та собівартість продукції (послуг).

4. Собівартість окремих виробів.

5. Ціни на продукцію (послуги).

Для досягнення своєї основної мети – максимізації прибутку – підприємство повинно понести певну суму витрат. Відповідно до П(С)БО №16 „Витрати” «витрати – це сукупність переданих у грошовій формі витрачань підприємства, пов‘язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт та їх реалізацією». Ці витрати спрямовуються на формування і використання усіх видів ресурсів.

Всі витрати підприємства (загальні витрати) залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, поділяються на операційні; інвестиційні; витрати на соціальний розвиток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат мають витрати на виробництво.

Витрати мають натуральну та грошову форму. Розрахунок необхідної кількості і облік витрат у натуральній формі має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві. Проте для оцінювання результатів діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість виготовлення продукції.

Вартісною формою витрат на виготовлення продукції є собівартість продукції.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох джерел: собівартості (валових витрат); прибутку. Тому визначення складу витрат, що включаються у собівартість, передбачає їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватись витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на: дослідження ринку і виявлення потреби в продукції; підготовку і освоєння нової продукції; виробництво; обслуговування виробничого процесу і управління ним; збут продукції; розвідку, використання і охорону природних ресурсів; добір і підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва , крім капіталовкладень.

Побудова обліку витрат на виробництво продукції підприємств здійснюється згідно з чинними основними положеннями про склад витрат виробництва, типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції за видами діяльності, галузевими інструкціями та методичними рекомендаціями відповідно до особливостей та організації виробництва.

На підприємстві розрізняють угрупування витрат за певними класифікаційними ознаками:

1. Витрати, які включаються та не включаються до собівартості реалізованої продукції:

- включаються – прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати, понаднормативні виробничі витрати;

- не включаються – адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

2. За способом віднесення на собівартість окремих видів продукції: прямі, непрямі.

3. За ступенем однорідності економічного змісту: одноелементні, комплексні.

4. За ступенем залежності від обсягів виробництва продукції: постійні, змінні.

5. Відносно характеру зв‘язку з процесом виготовлення продукції: основні, накладні.

6. Відносно участі у виробничому процесі:виробничі, невиробничі.

7. За економічними елементами витрати формуються відповідно до їх економічного змісту:матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати (орендна плата, відсотки за кредитами банку тощо).

8. За статтями калькуляції: виробничі витрати (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати); витрати періоду (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати, інвестиційні витрати).

Управління витратами– це процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями та носіями в процесі постійного контролювання рівня витрат і стимулювання їхнього зниження.

Система управління витратамивключає: пошук та виявлення чинників, що впливають на економію усіх видів ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; економічне стимулювання економії ресурсів та зниження витрат.

За кожен елемент цієї системи відповідають певні виконавці, структурні підрозділи підприємства, які виступають місцем формування витрат або (та) є відповідальними за їхній рівень.

Контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

Центри витратпредставляються виробничими і структурними підрозділами, які характеризуються різноманіттям функцій і виробничих операцій, що дає змогу деталізувати облік, посилити контроль за витратами і підвисить точність калькулювання.

Центр відповідальності– організаційний підрозділ, який очолюється керівником, котрий забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Центри поділяються на головні і функціональні. Головні контролюють витрати по місцям їх виникнення, а функціональні поширюють витрати на інші місця їх виникнення при умові, що цей центр обслуговує кілька центрів витрат.

Для всіх видів матеріальних ресурсів встановлені норми витрат. За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг).

Фактичний рівень витрат розраховується за даними бухгалтерського обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими дає змогу в процесі економічного аналізу оцінювати роботу підрозділів щодо використання ресурсів, знаходити причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати їхнє зниження.

Виявлення та використання чинників економії ресурсів і зниження витрат має бути одним із головних обов‘язків насамперед керівників і спеціалістів підприємства.

Важливе практичне значення має поділ витрат кожного центру відповідальності на прямі і непрямі, змінні та постійні.

Розмежування прямих і непрямих витратвикористовується для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат). Непрямі витрати формуються за цими центрами, а потім розподіляються між видами продукції з використанням загальновживаних методів: розрахунку кошторисних ставок; пропорційного віднесення загальновиробничих витрат до обсягу діяльності; пропорційного віднесення загальновиробничих витрат до суми основної заробітної плати працівників, зайнятих виробництвом певного виду продукції; пропорційного віднесення загальновиробничих витрат до прямих витрат на виготовлення продукції (робіт, послуг).

Розподіл витрат на змінні та постійні за центрами відповідальності є важливим для оперативного обчислення кошторисів для різних варіантів обсягу виробництва, а також перерахунку планових витрат на фактичний обсяг продукції в процесі аналізу та оцінки роботи підрозділів підприємства.

Загальна сума витрат за певний період визначається:

С_з(с)=С_зм.од N+C_пост., (16.1.)

де С_з(с) – загальні (сукупні) витрати;

С_зм.од – змінні витрати на одиницю продукції;

N – обсяг виробництва в натуральному вимірі;

С_пост.- постійні витрати за розрахунковий період.

Відповідно загальні витрати на одиницю продукції (С_з.о) розраховуються за формулою:

С_з.о=С_зм.од+. (16.2.)

Критичний обсяг виробництва (точка беззбитковості) визначається:

С_зм.одN+С_пост.=ЦN_кр., звідси N_кр.= _, (16.3.)

де Ц – ціна одиниці продукції.

Розраховують також коефіцієнт безпеки виробництва. Він характеризує ступінь перевищення критичного обсягу виробництва продукції стосовно фактичного (планового) випуску і визначається за допомогою формули:

К_бп=, (16.4.)

де К_бп – коефіцієнт безпеки виробництва (підприємства);

N_ф(п) – фактичний або плановий обсяг виробництва.

Кошторис виробництва– це підрахунок сукупних витрат підприємства, що пов‘язані з основною її діяльністю за певний період, незалежно від того, віднесено їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Це означає, що суми кошторису виробництва та собівартості загального обсягу продукції кількісно не збігаються.

Мета складання кошторисувитрат на виробництво – встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди). Це надзвичайно важливо для аналізу чинників формування і зниження собівартості продукції.

Кошторис виробництваскладається за економічними елементами: матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

На основі кошторису виробництва визначається собівартість валової, товарної та реалізованої продукції підприємства.

Собівартість валової продукціївизначається шляхом коригування кошторису витрат на виробництво на величину:

• витрат, які не включені у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, відшкодування втрат від браку) – віднімаються;

• зміни залишків витрат майбутніх періодів (приріст відраховується, зменшення додається);

• зміни залишків резерву майбутніх платежів (приріст додається, зменшення відраховується).

Після коригування собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва одержується виробнича собівартість товарної продукції.

Собівартість реалізованої продукціїобчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Кошторис виробництва можна складати, коригуючи фактичні витрати за минулий період на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, чисельності персоналу, вартості основних фондів з урахуванням очікуваної динаміки витрат, імовірності зміни норм і цін (тарифів).

Обгрунтованіший кошторис виробництва складається поелементно на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін.

Калькуляція собівартостіявляє собою визначення витрат за статтями собівартості.

Об'єктом калькулюванняє продукція чи послуги, собівартість яких обчислюється.

Калькуляційною є одиницякількісного вимірювання продукції (штуки, тонни, метри тощо).

Калькуляція собівартості включає:

І. Сировина і матеріали.

II. Енергія технологічна.

III. Основна та додаткова заробітна плата основних виробничих робітників, відрахування на соціальне страхування.

IV. Утримання та експлуатація машин і механізмів (амортизаційні відрахування на машини та устаткування; витрати на електроенергію, пальне, мастильні матеріали для машин та устаткування; витрати на придбання технологічного інструменту, запасних частин та агрегатів для устаткування; витрати на ремонт та технологічне обслуговування; витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу).

V. Загальновиробничі (накладні) витрати (управління, виробниче і господарське обслуговування в межах виробництва; заробітна плата з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління, спеціалістів, службовців; амортизаційні відрахування по будівлях і спорудах; охорона праці; техніка безпеки, охорона, протипожежна безпека; досліди, випробування, винахідництво; підготовка кадрів, адміністративні та канцелярські витрати; відрядження; обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення навколишнього середовища); придбання патентів, ліцензій тощо).

VI. Підготовка і освоєння виробництва (освоєння нових підприємств, виробництв, цехів; підготовка і освоєння нової продукції).

VII. Позавиробничі витрати (витрати на маркетингові дослідження; рекламу продукції; заходи щодо стимулювання збуту).

Деякі з цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, пакування, транспортування, рекламу), а деякі — непрямими (витрати на аналіз та дослідження ринку; комісійні виплати організаціям збуту). Такі витрати розподіляються між виробами на основі певної бази розподілу.