§ 4. Особливості процесу доказування на окремих стадіях кримінального судочинства

На кожній стадії кримінального судочинства деякі елементи процесу доказування мають свої особливості, що обумовлено в основному завданнями тієї чи іншої стадії.

Основним завданням стадії порушення кримінальної справи є перевірка заяв і повідомлень про злочини з метою встановлення наявності чи відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також передбачених у законі обставин, які виключають порушення кримінальної справи, і прийняття на цій основі рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи (статті 95, 97, 98, 99 КПК).

Щоб не допустити заміни цією стадією стадії досудово-го слідства кримінальної справи, законодавець забороняє провадження до порушення кримінальної справи слідчих дій, крім огляду місця події, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, спрямованих на збирання і перевірку доказів та їх джерел, але передбачає можливість доволі широкого застосування інших процесуальних дій, за допомогою яких можна процесуально закріпити і перевірити заяву або повідомлення про злочин:

— складення протоколу усної заяви або явки з повинною (статті 95 і 96 КПК);

150

_— прийняття письмових заяв або повідомлень про вчи-йяі злочини або злочини, які перебувають на стадії підго-їовкя (статті 95 і 97 КПК);

__ прийняття від громадян, підприємств, установ і поганізацій предметів і документів, що можуть бути дока-зами (ст. 66 КПК).

Усі перелічені процесуальні дії є способами збирання і перевірки документів і предметів як джерел доказів (статті 78 і 83 КПК), а відомостей, що в них містяться — як доказів, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність ознак злочину. Вони можуть бути використані й на інших стадіях кримінального процесу.

Кримінально-процесуальний закон дозволяє провадити на стадії порушення кримінальної справи такі слідчі дії:

1) огляд місця події у невідкладних випадках; в таких випадках, за наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події;

2) накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, яке проводиться з метою запобігти злочину.

Оцінка зібраних доказів та їх джерел на стадії порушення кримінальної справи проводиться за загальними правилами. Суб'єктами є тільки органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, тобто ті державні органи і посадові особи, які мають право порушити кримінальну справу або відмовити в цьому, виконуючи функцію розгляду заяв і повідомлень про злочини.

Отже, на стадії порушення кримінальної справи здійснюється кримінально-процесуальне доказування, в якому наявні з певними, іноді значними, особливостями всі його елементи.

На стадії досудового слідства кримінальної справи проводиться розгорнуте кримінально-процесуальне доказування, в якому реалізуються всі його елементи, широко застосовуються науково-технічні засоби для збирання, закріплення і перевірки доказів та їх джерел. Деякі слідчі та інші процесуальні дії зі збирання доказів проводяться тільки або переважно на цій стадії (обшук, виїмка, затримання особи як підозрюваного, відтворення обстановки та обставин події, огляд місця події, освідування, впізнання).

На цій стадії слідчий у процесі виконання державно-правової функції розслідування кримінальної справи

151

здійснює кримінально-процесуальну функцію обвинувачення (з моменту притягнення особи як обвинуваченого) і вирішення кримінальної справи по суті. Тут починається захист від обвинувачення, який здійснюють обвинувачений, його захисник чи його законний представник.

На стадії судового розгляду справи суддя, як правило, не збирає нових або додаткових доказів та їх джерел, хоч за необхідності він має право витребувати документи або приєднати до справи предмети, які надані учасниками процесу, або витребувати нові докази (п. 5 ч. 1 ст. 253 КПК).

Перевірка та оцінка доказів на цій стадії проводиться тільки щодо наявності достатніх підстав для розгляду справи у судовому засіданні.

На стадії судового розгляду здійснюється кримінально-процесуальне доказування і найбільш повно реалізуються всі принципи кримінального процесу, зокрема, безпосередність, усність і змагальність. На цій стадії, як і на всіх наступних судових стадіях, суд виконує свою державно-правову функцію здійснення правосуддя (ст. 15 КПК) та кримінально-процесуальну функцію вирішення справи, а прокурор — державно-правову функцію нагляду за точним і неухильним додержанням законів органами дізнання і досудового слідства (статті 1 і ЗО Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.) та кримінально-правову і кримінально-процесуальну функцію підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції України). Кримінально-процесуальну функцію захисту виконують підсудний, його захисник і законний представник, цивільний відповідач та його представник. Такий розподіл функцій у суді створює найкращі процесуальні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження судом за участі учасників судового розгляду нових доказів та їх джерел, що є у справі, з'ясування всіх обставин кримінальної справи і правильного їх вирішення.

Суд першої інстанції має право за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду збирати нові докази і з цією метою викликати у судове засідання нових свідків, призначати експертизу, витребувати інші докази (статті 296 і 317 КПК).

Важливість цього елементу процесу доказування в суді стає більш значним по тим справам, по яким не проводилося досудове слідство. Суд має право і зобов'язаний за-

152

'плювати докази та їх джерела в протоколі судового за-^к.^р1 _{нЯ> а} також за допомогою звукозапису і винесення ^Схвал. Проте на стадії судового розгляду головна увага ^виділяється перевірці та оцінці доказів і їх джерел, зібраних органами досудового слідства. Це обумовлюється і тим, розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким вони віддані до суду. Перевірка доказів та їх джерел здійснюється судом за допомогою таких судових дій, як допити підсудних, потерпілих, свідків, провадження експертизи, допит експерта, огляди речових доказів, місця події (приміщення чи місцевості), оголошення свідчень підсудного, потерпілого, свідків, висновків експертів, документів (статті 300, 301, 303, 304, 306—308, 310—315 КПК), очна ставка і пред'явлення для впізнання (статті 172—174, 309 КПК), витребування і долучення до справи документів і предметів як речових доказів. Усі ці судові дії аналогічні слідчим, але умови і порядок їх провадження істотно відрізняються. Крім того, огляд місця події і пред'явлення для впізнання в суді проводяться дуже рідко, а можливість обшуку, виїмки, перевірки свідчень на місці КПК не передбачає через нереальність або неефективність провадження їх судом.

Крім того, в практиці судів зазначається, що «для забезпечення вимоги закону про повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин справи суди повинні керуватися ст. 299 КПК; ухвалою (постановою) судді встановлювати послідовність дослідження усіх доказів. Перелік джерел доказів, зазначених у ч. 2 ст. 65 КПК, є вичерпним. Посилання суду у вироку або ухвалі на дані, одержані з інших джерел, є недопустимими, оскільки вони не мають доказової сили. При необхідності суд має право з власної ініціативи — ухвалою, а суддя — постановою, змінити раніше прийняту послідовність дослідження доказів»¹.

Також у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і поста-

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про додержання ^сУдами України процесуального законодавства, яке регламентує судо-^вий розгляд кримінальних справ» від 27 грудня 1985 р. із змінами, ^внесеними Постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. — К., 1995, _ С 221.

153

нов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку» від 29 червня 1990 р. зі змінами, внесеними Постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. і 3 грудня 1997 р. у п. 12 зазначено, «...що тільки після розгляду всіх доказів, як тих, що є в справі, так і поданих в судовому засіданні учасниками судового розгляду, головуючий повинен опитати учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. Доповнення судового слідства може полягати, зокрема, в постановці додаткових запитань підсудному, потерпілому, свідкам, поданні та оголошенні документів, яких не було у справі та виконанні інших, передбачених законом, судово-слідчих дій».

На стадіях апеляційного і касаційного провадження відповідно до завдань цих стадій проводиться в основному перевірка й оцінка доказів та їх джерел.

Щодо права витребування апеляційною і касаційною інстанціями нових матеріалів, то воно основане на загальних правилах про збирання доказів¹.

У статті 83 КПК сказано про те, що документи можуть бути джерелом доказів тільки в тому разі, якщо в них викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи.

Оскільки при розгляді справи в апеляційному і касаційному порядку суд, як правило, перевіряє законність і обгрунтованість вироку та інших судових рішень за тими доказами, які вже існують у справі, і додатковим матеріалами, то об'єктом перевірки і оцінки при цьому є ті, що існують у справі, так і додаткові докази та їх джерела. Перші перевіряються шляхом аналізу кожного з них окремо, зіставлення з іншими, що є в справі та подані в суд, додатковими матеріалами, а також шляхом витребування судом таких матеріалів. Інші перевіряються шляхом їх аналізу, зіставлення з тими, що вже існують у справі та іншими новими матеріалами, а також шляхом витребування інших нових матеріалів. При цьому перевірка до-

¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку» від 12 жовтня 1989 р. зі змінами, внесеними Постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. — К., 1995. — С. 242.

154

ткових матеріалів повинна здійснюватись самим судом, Я доручатись іншим органам або особам. ^а Стадія перегляду судових рішень в порядку виключно-провадження (відновлення справ за нововиявленими обставинами) складається з комплексу процесуальних дій, характерних для чотирьох стадій кримінального процесу: порушення кримінальної справи, досудового слідства, розгляду справи в місцевому суді та в суді апеляційній інстанції- Вона має такі самі особливості збирання, перевірки і оцінки доказів та їх джерел, що притаманні вказаним трьом стадіям.

Значні особливості має процес доказування на стадії виконання вироку. Слід зазначити, що єдиним процесуальним джерелом доказів тут є офіційні документи (різні довідки, характеристики, копії вироків тощо). Вони подаються до суду адміністрацією виправно-трудових установ, органами, які займаються виконанням вироків, прокурором, засудженими, їх захисниками, витребуються самим судом.

ТЕМА 6

Цивільний позов у кримінальному процесі

§ 1. Поняття і значення цивільного позову в кримінальному процесі

§ 2. Суб'єкти цивільного позову в кримінальному процесі

§ 3. Предмет, підстави і доказування

цивільного позову в кримінальній справі

§ 1. Поняття і значення цивільного позову в кримінальному процесі

Захист прав людини вимагає надання громадянину, який постраждав від злочину, таких прав, що забезпечуватимуть йому можливість активно захищати свої інтереси в кримінальному судочинстві. Надання потерпілому та цивільному позивачеві широких прав відповідає також і завданню щодо посилення боротьби зі злочинністю. Активно захищаючи свої законні інтереси, потерпілий і цивільний позивач тим самим допомагають слідчому і суду розкрити злочин, викрити винного, справедливо покарати його за вчинене.

Відповідно до вимог цивільного права шкода, заподіяна внаслідок порушення правовідносин, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Крім цивільно-правового обов'язку здійснення відшкодування заподіяної злочином шкоди правові системи багатьох країн також передбачають покладання на особу, винну у вчиненні злочину, обов'язку відшкодування потерпілому заподіяної злочином шкоди на основі норм кримінально-процесуального права.

156

Останнім часом зросла актуальність дослідження про-й ем пов'язаних із розробкою правових механізмів віднов-ення порушених прав, у тому числі й майнових.

Проблемам відновлення майнових прав фізичних і юридичних осіб, відшкодуванню матеріальної шкоди, заподіяної злочином, в юридичній літературі постійно приділяється увага. Ці питання висвітлювалися в працях С А. Альперта, Б. Т. Безлєпкіна, П. Г. Гурєєва, В. Г. Дає-_Ва 0. Г. Мазалова, В. Т. Нора, І. JL Петрухіна, М. І. Го-шовського, О. П. Кучинської та ін.

Однак багато питань, що їх охоплює ця проблема, досліджені не достатньо повно, деякі аспекти взагалі не розглядалися. Ще в 1890 р. відомий російський юрист А. Ф> Коні, говорячи про специфіку цього процесуального інституту, зазначав, що цивільний позов є «однією з найбільш спірних і найменш розроблених частин кримінального процесу»¹.

У кримінально-процесуальній літературі поки що немає єдності в поглядах авторів, які досліджували чи порушували проблему цивільного позову в кримінальному процесі, щодо цього поняття. Більшість вчених з незначними редакційними змінами визначають цивільний позов як вимогу особи, що зазнала матеріальної шкоди від злочину, про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.

Як бачимо, поняття позову визначається як вимога позивача до відповідача, що за своєю суттю має матеріально-правовий характер. На думку багатьох авторів, цивільний позов у кримінальному процесі є не чим іншим, як матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, заявленою в процесі провадження по кримінальній справі та вирішеною разом з нею.

По-іншому визначає цивільний позов В. Г. Даєв. На його думку, цивільний позов у кримінальному процесі — Це звернення юридично зацікавленої особи або іншої уповноваженої особи до суду з заявою про відшкодування обвинуваченим або особами, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, матеріальної шкоди, за-

¹ Юридическая летопись. — 1891. — № 1. — С. 40.

157

подіяної злочином, що повинно розглядатися в порядку кримінального судочинства¹.

Отже, автор не заперечує матеріально-правового змісту позову, але суть останнього бачить у зверненні д₀ суду з проханням про розгляд цивільного спору і захист права.

3. 3. Зінатуллін визначає цивільний позов як всю су. купність процесуальних дій і відносин уповноважених законом суб'єктів, які (дії і відносини) виникають при пред'явленні, забезпеченні та підтримці матеріально-правових претензій особи або органу, яким злочином заподіяно матеріальних збитків, на їх відшкодування².

Немає сумніву в тому, що цивільний позов як основний спосіб захисту суб'єктивних прав є спільним правовим поняттям для цивільного і кримінального процесу. На думку О. Г. Мазалова, юридична природа не змінюється, цивільний позов у кримінальній справі — це звичайний позов про присудження³.

Відсутність у літературі єдиного поняття щодо правової природи цивільного позову в кримінальному судочинстві породжує негативні наслідки як для законодавчої, так і для правознавчої практики.

Правова природа цивільного позову не однозначна, її можна розкрити лише шляхом комплексного аналізу матеріальної і процесуальної його сторони. Цивільний позов у кримінальному процесі має подвійну правову природу — матеріальну і процесуальну. За матеріальною природою він є цивільним в широкому розумінні цього терміну, а за процесуальною — кримінально-процесуальним. Його матеріальна природа визначається галуззю матеріального права, норми якої регулюють спірні матеріально-правові відносини, що виникли між позивачем і відповідачем, з якого перший виводить свою вимогу до другого; процесуальна — процесуальною формою, за допомогою якої «приводиться в дію» матеріально-правова вимога позивача.

¹ Даев В. Г. Современные проблемы гражданского иска в уголовном процессе. — Л., 1972. — С. 22.

² Зииатуллин 3. 3. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. — Казань, 1974. — С. 10.

³ Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. — М.» 1967. — С. 5.

158

П кільки ж позов про відшкодування заподіяного злочи-

матеріального збитку пред'являється і розглядається в

кримінальному процесі, то, природно, і процесуальна його

ирода _може бути тільки кримінально-процесуальною.

Аналіз норм чинного кримінально-процесуального закону» Щ° регулюють провадження по цивільному позову в кримінальній справі, дає підставу для висновку, що законодавець при формулюванні цих норм також виходить з концепції єдиного поняття позову в нерозривній єдності двох його сторін — матеріальної і процесуально-правової, і відображає в нормах всі необхідні його ознаки. Наприклад, У ч. 1 ст. 28 і ч. 1 ст. 50 КПК він вказує як на матеріально-правову сторону позову (вимога про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку), так і на процесуальну (звернення за захистом порушеного майнового права). У нормах, що містяться в статтях 28, 50, 51, 52, 123 і 124 КПК, відображено інші ознаки позову, зокрема:

1) хто має право пред'явити позов (особа, що зазнала матеріальних збитків від злочину, її повноважний представник, у встановлених законом випадках прокурор);

2) хто несе відповідальність за завдану шкоду (обвинувачений або особи, які несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії);

3) кому може бути заявлено вимогу про відшкодування збитків (органам, що ведуть провадження по кримінальній справі);

4) хто і в якому порядку розглядає (суд спільно з кримінальною справою, тобто в порядку кримінального судочинства).

Всі ці елементи і складають у сукупності цивільний позов у кримінальному процесі, якому можна дати таке визначення.

Цивільний позов у кримінальному процесі — це вимога потерпілої особи, яка зазнала матеріальної (моральної) шкоди від злочину, її повноважного представника або в її інтересах прокурора до підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) по кримінальній справі до початку судового слідства.

Незважаючи на все значення цивільного позову в кримінальній справі, на практиці дуже часто можна спостері-

159

гати його недооцінку, що шкодить роботі та виконанню одного з основних принципів кримінального процесу з охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому участь. Вивчення й аналіз розглянутих судами справ свідчить про те, що в багатьох випадках цивільний позов у кримінальній справі не розглядається, а шкода, завдана потерпілому, не відшкодовується. Так найчастіше відбувається тому, що слідчі й орган дізнання не завжди роз'ясняють потерпілим або їхнім представникам право на відшкодування шкоди, завданої злочином.

2і липня 1998 p., близько 8 години ранку, на залізничник коліях неподалік від станції Фастів Київської області сторож переїзду під час огляду своєї ділянки після проходу ранкового потягу виявив труп чоловіка. Труп лежав між коліями обличчям униз. На потилично-тім'яній частині було кілька великих рвано-забитих ран. Сторож К. С Трубкін сповістив про це працівників міліції, які за участі понятих, експерта-криміналіста і судово-медичного експерта провели огляд місця події і трупа, склали план місця події і зробили фотографічні знімки.

У процесі розслідування цієї справи було встановлено, що смерть чоловіка — Колосникова Н. Н. — настала не від удару якоюсь частиною рухомого складу залізничного транспорту, а внаслідок того, що його отруїла співмешканка з метою заволодіння великою сумою грошей.

Слідчий виніс постанову про визнання потерпілим сина Колосникова А. Н., однак не роз'яснив йому його право, відповідно до ст. 50 КПК України, на відшкодування шкоди, завданої злочином; тим більше, що він єдиний спадкоємець майна і коштів батька.

Ці обставини встановив прокурор м. Фастова в процесі перевірки справи з обвинувальним висновком, в порядку ч. 2 ст. 229 КПК України справу було повернуто слідчому з письмовими вказівками для проведення додаткового розслідування¹.

Невиконання практичними працівниками вимог чинного законодавства з відшкодування шкоди, завданої злочином, призводить не тільки до тяганини і неповноти розслідування, а й до відхилення осіб, що вчинили злочини, від відшкодування ними заподіяної шкоди.

¹ Спостереження провадження слідчого відділу прокуратури м. Фастова за 19Э8 рік.