Система гарантій прав і свобод
|
Загальні |
Спеціальні (юридичні) |
|
Економічні |
Судовий захист |
|
Політичні |
Право на правову допомогу |
|
Організаційні |
Право на відшкодування заподіяної шкоди |
|
Презумпція невинуватості | |
|
Недопустимість обмеження прав і свобод | |
|
інші |
Система гарантій прав і свобод людини включає передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Система гарантій – це умови, засоби й методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи.
Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома критеріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, якими охоплюється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин й перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії – правові засади і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права й свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права.
Загальні гарантії прав і свобод можна класифікувати на економічні, політичні й організаційні.
Економічні гарантії конституційних прав і свобод громадян України це: спосіб виробництва; економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання продуктивних сил на основі визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва; соціально-орієнтована ринкова економіка; економічна свобода громадян та їх об’єднань у виборі форм і здійснення підприємницької діяльності.
До політичних гарантій належать: держава – головний організатор здійснення та захисту прав людини; влада народу, яку він здійснює безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод; право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право громадян звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України.
Організаційні гарантії – це систематична організаторська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій по створенню сприятливих умов для реального користування своїми правами і свободами.
Юридичні гарантії – це надання державою формальної (юридичної) загальнообов’язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства. Їх метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основним Законом передбачається низка конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України. До них належать:
право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів самоврядування, посадових і службових осіб;
право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб;
право знати свої права й обов’язки; закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов’язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законами, є недійсними (ст.57); гарантується недопустимість зворотної дії закону ( ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення) (ст.58);
право на правову допомогу, яке означає, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника своїх прав, і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно (ст.59);
принцип необов’язковості виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст.60);
принцип презумпції невинуватості людини, який означає, зокрема, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст.62);
гарантія недопустимості обмеження конституційних прав і свобод означає, що дані права й свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.64);
Призначення цих та інших нормативно-правових гарантій, які містять Конституція і закони України, полягає в тому, щоб забезпечити найсприятливіші обставини, в яких закріплений в Конституції України статус людини і громадянина став би юридичним і фактичним соціальним становищем кожної особи. Гарантії, таким чином, є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний в правовому статусі громадян перехід від передбаченої в Конституції і в законах України можливості до реальної дійсності5.
З огляду на вищевказане будемо розрізняти також правове становище особи військовослужбовців в Україні в цілому і зокрема його правовий статус, виключно як систему прав, свобод і обов’язків. У відповідності до Законодавства України (Закон України “Про правовий і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Статут внутрішньої служби ЗСУ) військовослужбовці наділяються всією повнотою прав і свобод та обов’язків громадян України, не можуть бути обмеженими у правах, за винятком випадків, прямо передбачених законодавством. Разом з тим в умовах військової служби громадяни вступають у особливі правовідносини, на них покладаються додаткові обов’язки і вони наділяються відповідними правами.
Таким чином, під правовим статусом військовослужбовця належить розуміти систему прав і свобод людини і громадянина, закріплених у Конституції і інших актах законодавства, а також особливі права і обов’язки, які виникають у них у зв’язку з проходженням військової служби.
Принцип поєднання в особі військовослужбовця прав і свобод та обов’язків людини, громадянина і власне військового є основоположним для визначення його правового статусу, повною мірою відповідає конституційно-правовим засадам забезпечення прав і свобод людини і на нашу думку має бути покладений в центр всіх реформених перетворень у сфері військового будівництва.
|
Друге питання |
Особливості правового статусу військовослужбовців |
30 хв. |
Основоположним принципом правового статусу військовослужбовця є непорушність його статусу людини і громадянина. “Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України ”, - говориться в ст.2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ”. Ст. 18 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вказує “Військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України”.
Відносно правового статусу військовослужбовців поширюються положення і ст.22 Конституції України: “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.”
На наш погляд, сучасна законотворча практика держави є не зовсім послідовною. Так, призупинення дії законодавства України у частині передбачених пільг для військовослужбовців законом України Про державний бюджет на 2000 рік (ст.62) і на 2001 рік (ст.58) вступає у певне протиріччя із ст.22 Конституції України і тому потребує щонайменше офіційного тлумачення зазначеної статті Конституції і законів про державний бюджет у необхідній частині.
Ми виходимо з того (було зазначено вище), що частину правового статусу військовослужбовця складають його особливі права і обов’язки, які виникають у зв’язку з проходженням військової служби.
Ст. 9 Статуту внутрішньої служби містить наступне положення “Військовослужбовці Збройних Сил України, користуються правами й свободами громадян України з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, військовими статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами”.
В актах законодавства, статутах, порадниках тощо визначаються особливі обов’язки військовослужбовців. Порівнюючи відповідні аспекти законодавства СРСР та сучасні нормативно-правові акти України, можна зробити висновок про певний крок уперед саме в частині забезпечення основних прав і свобод людини в умовах військової служби. Так, в Статуті внутрішньої служби Збройних Сил СРСР в обов’язки військовослужбовців входило наступне: “ніщо, навіть загроза смерті, не можуть заставити військовослужбовця здатися у полон”. Іншими словами, не визнавалося природне право людини на життя. Нічого подібного не містять Статути Збройних Сил України. Більше того, “військовослужбовець зобов’язаний знати і неухильно додержуватися прийнятих Україною норм міжнародного гуманітарного права”. (ст.15 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України). У відповідності з нормами міжнародного гуманітарного права військовополонені підлягають захисту як жертви збройних конфліктів, на них поширюються відповідні положення Женевських конвенцій 1949 року та двох Додаткових Протоколів до них 1977 року. Можна зробити висновок, що військовослужбовці Збройних Сил України, хоча це прямо і не зазначено в нормативних актах, мають права на полон. І це є своєрідна форма (носій) реалізації (забезпечення) невід’ємного права людини на життя.
Особливістю правового статусу військовослужбовця є встановлення певних обмежень у правах і свободах, особливість реалізації окремих прав і свобод.
У відповідності із законодавством України обмежується політична діяльність у Збройних Силах. Військовослужбовці зупиняють членство у політичних партіях та професійних спілках на період військової служби.
Військовослужбовці можуть бути членами громадських організацій, за винятком організацій, статутні положення яких суперечать засадам діяльності Збройних Сил України, і можуть брати участь в їх роботі у вільний від обов'язків військової служби час, коли вони вважаються такими, що не виконують обов'язків військової служби.
Організація військовослужбовцями страйків і участь в їх проведенні не допускаються.
Військовослужбовці та працівники Збройних Сил України можуть бути обмежені у свободі пересування, вільному виборі місця проживання та праві вільно залишати територію України, праві на збирання, використання і поширення інформації відповідно до закону.
Працівники Міністерства оборони України зупиняють членство у політичних партіях на період роботи у Збройних Силах України.
Функціонування професійних спілок працівників, які уклали трудовий договір із Збройними Силами України, здійснюється відповідно до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ).
Організація працівниками Збройних Сил України страйків і участь в їх проведенні не допускаються.
Кожному військовослужбовцю гарантується право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.
Військовослужбовцям надається можливість відправляти, одноособово чи колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність з додержанням вимог Конституції України та законів України6.
Разом з тим військовослужбовцям гарантовані основні політичні і громадянські прав. Вони беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах. Військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах, обирають і можуть бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів згідно з Конституцією України
Військовослужбовцям, які балотуються кандидатами у народні депутати, їх командири (начальники) повинні створювати належні умови для здійснення цього права.
Військовослужбовці, обрані до Рад народних депутатів чи призначені у сформовані цими Радами органи, залишаються на військовій службі, і за ними зберігається статус військовослужбовців. Військовослужбовці, які є народними депутатами та звільнені від виконання службових обов'язків у зв'язку з обранням до складу органів відповідних Рад народних депутатів і при цьому не виявили бажання звільнятися в запас, відряджаються до цих Рад з залишенням на військовій службі у порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. Термін роботи в Радах чи їх органах зараховується до загального і безперервного стажу військової служби. Після закінчення терміну повноважень в Раді народних депутатів та її органах військовослужбовець направляється у розпорядження військового формування, де він проходив службу до обрання, для подальшого проходження служби на посаді не нижче тієї, яку він займав до обрання на виборну посаду в Раді народних депутатів.
Військовослужбовці мають право створювати свої громадські об'єднання відповідно до законодавства України. Військовослужбовці не можуть бути членами будь-яких політичних партій або організацій чи рухів. Організація військовослужбовцями страйків і участь в їх проведенні не допускається.
Військовослужбовці вправі оскаржити в суд незаконні дії військових посадових осіб і органів військового управління.
Військовослужбовці мають рівне з усіма громадянами України право виїзду за кордон7.
Останнє положення потребує уточнення. У відповідності з Конституцією України, кожному хто на законних підставах перебуває її території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком, обмежень, які встановлюються законом 8. У відповідності із ст.17 “Про Збройні Сили України” військовослужбовці можуть бути обмежені у свободі пересування.
Ст. 216 Статуту внутрішньої служби встановлює наступний порядок щодо пересування військовослужбовців. Військовослужбовці строкової служби у вільний від занять та робіт час мають право вільно переміщатися по території військової частини, а під час звільнення - і в межах гарнізону. Виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини. Виїзд військовослужбовців строкової служби за межі гарнізону (за винятком випадків відбуття у відпустку або відрядження) забороняється.
В Указі Президента України “Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (Додаток 1, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України) зазначено, що Міністерство оборони України зобов'язується відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби громадянином України та забезпечити:
.....вільне пересування територією України у вихідні, святкові та неробочі дні, крім періоду військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
Буде доречним навести основні положення міжнародно-правових актів та Конституції України у цій частині.
Відносно змін до Дисциплінарного статуту щодо скасування арешту як дисциплінарного стягнення то слід зазначити наступне:
п.1. статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом.
п.1. статті 5 Європейської Конвенції захисту прав людини і основних свобод.
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.
ч.2 статті 29 Конституції України.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Обсяг прав і обов’язків військовослужбовців є відмінним у залежності від посад, які вони займають і військових звань. Службові відношення характеризуються ознаками підлеглості і підпорядкування. Командири (начальники) мають право віддавати накази (розпорядження), а підлеглі зобов’язані їх виконувати. Конституція України (ст.60) вказує, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Але у відносинах підлеглості і підпорядкованості необхідно також відрізняти поняття законний і незаконний, правомірний і неправомірний, злочинний і деліктний накази. Природа такої юридичної категорії як наказ (розпорядження) досить повно проаналізована в монографії к.ю.н. Дячука С.І.9.
В процесі військової служби громадяни України реалізують конституційне право на працю (ст.43 Конституції України). При цьому їм забороняється займатися підприємницькою діяльністю (ст.8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”). Законом не допускається використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов’язаних з військовою службою.
Відносно громадян України, які перебувають на службі у збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей держава забезпечує соціальний захист та їх правову захищеність. Законодавством України для осіб, що проходять військову службу або в іншій формі виконують військовий обов’язок встановлюється ряд пільг. Пільги в даному випадку необхідно розуміти як певні переваги на отримання матеріальних благ, що надаються громадянам України у зв’язку з виконанням загального військового обов’язку та проходженням військової служби. Надання пільг можна розцінювати як своєрідну компенсацію за обмеження, за певні позбавлення, які покладаються на військовослужбовців. Базовим законом, що встановлює пільги для військовослужбовців є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Розкриття обсягу і змісту конкретних суб’єктивних прав військовослужбовців на пільги вимагає окремого висвітлення. Аналізуючи особливості правового статусу важливо відмітити, що суб’єктивне право військовослужбовців на пільги є необхідним його (статусу) елементом.
Таким чином, до особливостей правового статусу військовослужбовців належить віднести наступне:
особливі права і обов’язки встановлюються спеціальним актами законодавства, військовими статутами, наказами, порадниками, настановами, інструкціями;
обмеження політичної діяльності (заборона участі в страйках, участь в політичних партіях);
обмеження в свободі пересування (ст.17 Закону України “Про ЗСУ” ст.216 Статуту внутрішньої служби);
залежність правового статусу від посади і військового звання;
заборона займатися підприємницькою діяльністю;
суб’єктивне право на пільги.
особливий порядок притягнення до адміністративної і матеріальної відповідальності;
військовослужбовці виступають у якості спеціального суб’єкта у складі військових злочинів (гл.11 Кримінального Кодексу України)
Таким чином, розуміння військовослужбовцями зазначених в лекції питань, усвідомлення природи правового статусу, сприяє активній правовій позиції, прагненню повною мірою реалізовувати, а в разі необхідності і захищати свої права, а також сумлінно виконувати і обов’язки по військовій службі.
|
Заключна частина |
5 хв. |
Викладач підводить підсумок проведеного лекційного заняття, відмічає позитивні моменти і недоліки, оцінює загальний рівень активності аудиторії і дає загальну оцінку заняття. Викладач ставить завдання на самостійне доопрацювання слухачам навчального матеріалу. Оголошує тему і вид наступного заняття.
Обговорено та затверджено на
засіданні кафедри
від _______________ 20 __ р.
Протокол №__
Старший викладач кафедри загальновійськових та правових дисциплін
підполковник Л.в. зіняк
1Конституціон. право України, під ред. доктора юр. наук професора В.Ф. Погорілка, Київ. Наукова думка. 2000 стор. 191.
2Права человека. Під ред. гл.кор. РАН, д.ю.н. Лукашова Є.А. Москва – 1999, стор. 92-93.
3К.П.України, - стор. 188-190
4Закон України “Про ратифікацію Конвенцій прав свобод людини 1960 року” // Голос України. – 1997. – 24 лип.
5К.П.України, - стор.207-209.
6Закон України “Про Збройні Сили України ”, ст.17
7Закон України “Про соціальний і правовий захист”, ст.5
8Конституція України, ст.33
9С.І.Дячук Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві. К., Атіка.2001