7. Сучасний етап розвитку українського конституціалізму

Лише за умов такої історичної перемоги, як здобуття суверенітету, стала можливою організація по-справжньому демократичного процесу прийняття нової Конституції України – Конституції суверенної держави, орієнтованої на національні цілі та інтереси, на право народу України самому творити свою державу, дотримуючись загальновизнаних принципів і норм демократичного співжиття.

Четвертий етап почався після прийняття Конституції України з 28 червня 1996р. і тривав до 2000 року. .

                На сучасному 5 етапі було поведено всеукраїнського референдуму,  за народною ініціативою 16 квітня 2000р. і схвалено всі питань, винесених на його обговорення,але вони так і не були імплементовані в текст Конституції України ,зокрема:

1)            про скорочення кількості народних депутатів у парламенті до 300 осіб;

2)            про право Президента України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо вона протягом місяця не може сформувати постійно діючу парламентську більшість;

3)            це саме право може бути застосоване, якщо протягом трьох місяців Верховна Рада не затвердить Державний бюджет;

4)            про створення у Верховній Раді України другої (верхньої) палати.

Крім того, протягом цього етапу проводилася робота з приведення увідповідності до Конституції поточного законодавства та розробки і прийняття нових законів України наприклад “Про громадянство” та ін

.  Новорічним зверненням(2003р) президента Кучми було накреслено контури політичної реформи:

       I. Перетворення України з президентсько –парламентської у парламентсько-президентську:

¾              перерозподіл частини повноважень президента –парламенту, зокрема щодо формування уряду з обов’язковою системою противаг повноважень

¾              підготовка суто пропорційної наступної виборчої кампанії в нижню палату двопалатного парламенту(в якому верхня має представляти інтереси території;

¾              імплементація змін до Конституції наслідків референдуму 16 квітня 2000 р. Та інших, необхідних для політичної реформи;

¾              виборність „губернаторів” областей з збереженням вертикалі виконавчої влади, розмежування її функцій з адміністрацією

      II.Систематизація законодавства та судова, адміністративна реформи, реалізація принципів верховенства права, закону.

       III. Збільшення ролі органів місцевого самоврядування у вирішенні місцевих, регіональних  проблем, особливо базового рівня(місто,селище,село)

       IV.Вдосконалення багатопартійної системи, підвищення ефективності впливу та відповідальності пратій за діяльність владита підвищення ролі саме ідеологічних засад обєднання, діяльності політичних партій.

V.Формування політичної культури, правової свідомості,законопослушності громадян, так і чиновників-посадовців.

7 березня 2003р  Президент України Л.Кучма запропонував до всенародного обговорення перший варіант проекту змін до Конституції України відповідно до проголошеної політичної реформи. 11 квітня відбулися парламентські слухання  у ВРУ з питань політичної реформи

А невдовзі після ініціативи Президента, 14 -15 квітня 2003 р., з'явились”Меморандум опозиції” та послання Президента України до ВРУ.

Після досить тривалого політичного протистояння було прийнято Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004.

Сутність  змін  насамперед полягала у передачі основних повноважень парламенту та зміні порядку та процедури формування уряду.

До повноважень Верховної Ради України було віднесено:

П/.п.12)  призначення     за     поданням     Президента    України Прем'єр-міністра  України,  Міністра  оборони  України,   Міністра закордонних     справ    України,    призначення    за    поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів  України, Голови   Антимонопольного   комітету  України,  Голови  Державного комітету  телебачення  та  радіомовлення  України,  Голови   Фонду державного  майна  України,  звільнення  зазначених  осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра  України,  членів Кабінету Міністрів України;

12-1) призначення   на  посаду  та  звільнення  з  посади  за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;Збільшено  строк повноважень  Верховної  Ради  України,який тепер становить  п'ять років.

Були доповнені підстави та конкретизована процедура дострокового припинення повноважень нар.депа:

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до  порушення  вимог  щодо  несумісності  депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження   народного  депутата  України,  обраного  від політичної партії (виборчого блоку політичних партій),  до  складу депутатської  фракції  цієї  політичної  партії  (виборчого  блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції.; Чергові вибори  до  Верховної  Ради  України  відбуваються в останню  неділю  останнього  місяця   п'ятого   року   повноважень Верховної Ради України

Одним із головних нововедень є формування у Верховній  Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних  позицій  коаліції  депутатських фракцій,  до  складу  якої  входить  більшість  народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських  фракцій  у  Верховній   Раді   України формувалася   протягом   одного  місяця  з  дня  відкриття  першого засідання Верховної Ради України,  що проводиться  після  чергових або  позачергових  виборів  Верховної  Ради України,  або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських   фракцій   у  Верховній  Раді  України

відповідно  до  цієї  Конституції  вносить  пропозиції  Президенту України   щодо   кандидатури  Прем'єр-міністра  України,  а  також відповідно до Конституції вносить пропозиції щодо  кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. Засади формування,   організації   діяльності  та  припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді  України встановлюються  Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Депутатська фракція у Верховній Раді України,  до складу якої входить  більшість  народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України,  має  права  коаліції  депутатських фракцій.

Але  передбачена система противаг і стримань-зокрема доповнено випадки коли Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України:

 1) протягом   одного  місяця  у  Верховній  Раді  України  не

сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до  статті  83  Конституції;

2) протягом   шістдесяти   днів   після   відставки  Кабінету

Міністрів  України  не  сформовано  персональний  склад   КабінетуМіністрів України;

 3) протягом  тридцяти  днів  однієї  чергової  сесії пленарні

засідання не можуть розпочатися.

  Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної  Ради України  приймається  Президентом  України  після  консультацій  з Головою Верховної Ради  України,  його  заступниками  та  головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної    Ради    України,   що   обрана   на позачергових виборах,  проведених  після  дострокового  припиненняПрезидентом    України    повноважень   Верховної   Ради   України попереднього скликання,  не можуть бути припинені протягом  одного року з дня її обрання. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом  України  в  останні  шість  місяців  строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.[3 ст.90].

Кабінет Міністрів України  складаєв повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

Були розширені повноваження КабМіну "9-1) утворює, реорганізовує  та  ліквідовує  відповідно  до закону міністерства та інші центральні  органи  виконавчої  влади,діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; 9-2) призначає на посади та  звільняє  з  посад  за  поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України".

Було доповнено повноваження Прокуратури: "5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина,додержанням  законів  з  цих  питань  органами  виконавчої  влади, органами місцевого  самоврядування,  їх  посадовими  і  службовими особами"; "Прокуратуру України  очолює  Генеральний  прокурор  України, який призначається на посаду та звільняється з  посади  за  згодою Верховної Ради України Президентом України.  Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України,  що  має наслідком його відставку з посади".

Крім того було подовжено строк повноважень депутатів сільських,селищних та міських рад -5 років.

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України своїм Рішенням у справі прододержання процедури внесення змін до Конституції України фактично  змінив Конституцію України. Так, Конституційний Суд визнав неконституційним Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року № 2222 на підставі порушення встановленої Конституцією України процедури його розгляду та ухвалення, а також фактично відновив дію конституційних положень у редакції від 28 червня 1996 року.

Нинішній український конституціоналізм перебуває значною мірою в стадії становлення і разом з тим у постійному розвитку. Основними напрямами розвитку теорії і практики українського конституціоналізму є: теорія і практика забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина в Україні; теорія і практика організації і здійснення політичної влади, народовладдя, зокрема державної влади в Україні; охорона, гарантування Конституції та її реалізація. Сучасний український конституціоналізм має відносно самостійний характер і водночас ґрунтується на досягненнях світового конституціоналізму, істотно збагачуючи його: щодо прав людини (екологічні права), щодо статусу національних меншин, власності Українського народу на природні ресурси, парламентаризму, місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних організацій), прокуратури, Конституційного Суду, територіальної автономії тощо. 13. Сучасний український конституціоналізм найповніше виявляється у конституційних правах, свободах і обов’язках людини й громадянина, в якісно новій організації державної влади, в реалізації чинної Конституції і в системі її охорони.  Пріоритетним інститутом конституціоналізму, в тому числі українського, є реальний інститут прав, свобод і обов’язків людини й громадянина. Чинна Конституція України є дійсно гуманною, оскільки правам і свободам особи та їх гарантам присвячено чи не найбільше статей (48) серед інших конституційних інститутів та зменшено коло конституційних обов’язків. Закріплення в Основному Законі розгорнутої системи прав і свобод не є формальним або випадковим. Йому передує пріоритетне ставлення держави до людини, її прав і свобод. “Людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека, — йдеться в ст. 3 Конституції, — визнаються найвищою цінністю”. Права і свободи людини, її гарантії, зазначається в цій же статті, визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, забезпечення прав і свобод особи є головним її обов’язком. Переважна більшість положень, присвячених правам, свободам та їх гарантіям, ґрунтується на міцній сучасній науковій основі конституціоналізму. Чинна Конституція найбільш повно серед конституцій світу імплементувала міжнародно-правові акти, присвячені правам і свободам людини, закріпивши громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні права і свободи. У чинній Конституції вперше на законодавчому рівні визнані природні (громадянські) права людини і разом з політичними закріплені як пріоритетні. Конституція України зберегла традиційні соціальні, економічні і культурні права і свободи, значно розширила коло прав і свобод особи, збагатила їх зміст і зміцнила гарантії. Як організаційно-правові гарантії поряд з традиційними (суди, органи виконавчої влади) передбачено якісно нові — Президент України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини та ін. Крім цього, у чинній Конституції вперше закріплено право громадянина України звертатися за захистом своїх прав до міжнародних судових органів та інших органів і організацій, після того як будуть вичерпані національні можливості. Конституція передбачила також невичерпність прав і свобод, їх рівність, невідчужуваність, непорушність, необмеженість та інші принципи як гарантії прав і свобод людини і громадянина вУкраїні. Одним із найбільших досягнень у розвитку українського конституціоналізму в галузі прав і свобод особи є закріплення обов’язків органів державної влади і органів місцевого самоврядування як інститутів, які мають кореспондувати правам і свободам людини й громадянина, та їх конституційно-правової та іншої юридичної відповідальності за порушення конституційних прав. Зокрема, Конституцією передбачено право направляти індивідуальні чи колективні звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх службових і посадових осіб (ст. 40). 14. Центральною проблемою конституціоналізму, як і конституційного права загалом, є проблеми влади, тобто політичної влади: влади народу, державної влади та місцевого самоврядування. Виходячи із загальновизнаної теорії суверенітету народу, чинна Конституція визнала народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5). Водночас в Основному Законі зазначається, що народ може здійснювати владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.  Легітимні форми безпосереднього народовладдя не мають обмежень, і Конституція їх не передбачає. Як конституційні форми безпосереднього народовладдя найповніше закріплюються вибори і референдуми. Загально-визнаними принципами цих форм проголошуються принципи загального, рівного, прямого виборчого права і таємного голосування. Серед інших конституційних форм безпосереднього народовладдя передбачаються мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, індивідуальні і колективні звернення та референтні ініціативи. Новелою українського конституціоналізму є визнання за народом права не лише володіти вищою владою, а й захищати, охороняти та гарантувати її. За чинною Конституцією право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові України і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Головним здобутком чинної Конституції України і сучасного українського конституціоналізму в цілому є регулювання організації й здійснення державної влади, якій присвячено 65 статей. Відповідно до Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють повноваження в установлених межах і відповідно до законів України. Це положення втілило багатовікові досягнення світової і національної конституційної думки й практики державного та конституційного будівництва як один із провідних принципів правової держави. Конституційні види (гілки) влади мають передбачений Конституцією механізм їх здійснення в особі окремих органів державної влади або системи цих органів. Відповідно до Конституції законодавча влада здійснюється єдиним органом державної влади — Верховною Радою — парламентом України. Виконавча влада здійснюється системою органів: Кабінет Міністрів – міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — місцеві державні адміністрації. Судова влада представлена Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Більшість з цих органів перебуває на стадії становлення і переживає період реформ: парламентської, адміністративної, судової тощо.  15. Істотною проблемою сучасного українського конституціоналізму є посилення її охорони, захисту, гарантування Конституції України. Це насамперед попередження перетворення чинної Конституції у символічну конституцію і гарантування, охорона її стабільності, непорушності, що досягається, зокрема, процедурою внесення змін до Конституції, забезпечення відповідності законів та інших правових актів конституції та її офіційним тлумаченням. Вирішальна роль у гарантуванні Конституції, недопущенні перетворення її в символічне явище належить Конституційному Суду як одному з найбільших досягнень у розвитку сучасного українського конституціоналізму після прийняття чинної Конституції.  16. Серцевиною будь-якого, в тому числі українського, конституціоналізму як теорії конституції і практики конституційного будівництва є проблеми її реалізації — втілення приписів у правомірні дії громадян, органів державної влади та посадових осіб, адже в процесі реалізації Конституції сповна виявляються її роль і значення.