19)Циклічність суспільного відтворення. Види циклів. Фази економічних циклів. Теорія економічних циклів.

Процес суспільного відтворення – це постійне і безперервне відновлення результату   виробництва – продукту, а також робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, форм та методів організації праці. Відтворення – це безперервність процесу виробництва товарів і послуг, на основі якого здійснюється оновлення елементів економічної системи.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі(малі), середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина (1861-1892) .Він пов’язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці.

Середні цикли називають циклами Клемента Жугляра (1819-1908) коливання ділової активності 7-11 років. Він пов¢язував причини середніх (промислових) циклів зі зміною попиту на засоби виробництва.

Довгі цикли (хвилі) називають циклами Миколи Кондратьєва, пов’язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об¢єктів інфраструктури.

Кожен економічний цикл складається з 4 фаз: криза, депресія, пожвавлення, підйом. Криза - це головна фаза циклу. Криза завершує попередній цикл і є початком наступного. Депресія - це фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. Пожвавлення - це фаза, яка розпочалася з невеликого зростання обсягів виробництва. Піднесення - це фаза циклу, коли виробництво переживає рівень попереднього циклу і зростає високими темпами.

20. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми.

Державне регулювання виконує функцію створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури, яка полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки, сприяють суспільному відтворенню. Суспільне відтворення – це постійно відновлювальний  процес виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто виробництво у широкому значенні.

Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам    загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з суб’єктів впливу. Планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення  у загальнонаціональному масштабі. Непрямі методи регулювання – фінансові та кредитні важелі, податки субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи.

Основні форми державного регулювання: короткострокове або емпіричне державне регулювання – комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом’якшення наслідків економічної кризи. Довгострокове державне регулювання – економічне програмування. Сьогодні це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон’юктурне (спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання господарською кон’юктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання – науково обґрунтовані плани економічного та соціального розвитку). Директивне планування – владні структури визначають економічні потреби та забезпечують реалізацію планів.

21)Фінансова система національної економіки - це сукупність фінансових відносин при формуванні, розподілі й використанні коштів.

Система фінансових відносин містить такі ланки:

♦ бюджети різних рівнів;

♦ фонди соціального, майнового і особистого страхування;

♦ валютні резерви держави;

♦ грошові фонди підприємств, організацій, фірм;

♦ інші спеціальні грошові фонди.

Через фінансовий механізм держава створює фонди коштів (максимальні, мінімальні, зовнішні, внутрішні), які використовуються для реалізації різних функцій держави в економічній, соціальній і політичній сферах. Найпоширенішим принципом побудови фінансової системи в сучасних умовах є фіскальний (тобто в інтересах скарбниці). Він припускає таке:

1.Уряд фінансує виконання завдань загальнодержавного значення(оборона,космос, зовнішньоекономічна діяльність), місцеві органи - розвиток шкіл, комунальних установ.

2. Формування бюджету здійснюється на нормативній основі.

3. Взаємодія бюджетів різних рівнів усередині держави будується на основі угод.

4. Дохідна частина бюджетів формується в основному за рахунок податків.

Фінансова політика розглядається як об'єктивний і суб'єктивний процеси й регулюється державою. Об'єктивність фінансової політики полягає в тому, що вона будується відповідно до вимог економічних закономірностей. Об'єктивні моменти фінансової політики є базою при побудові фінансового законодавства. Також політика завжди є суб'єктивною, тому що реалізується людьми, їхніми волею й зусиллями. Проведена фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

Так, в умовах кризи фінансова політика, з одного боку, спрямована на припинення спаду виробництва, стимулювання його розвитку, концентрацію а з іншого - на стримування соціальних програм, скорочення витрат на оборону. Національний банк України разом з Міністерством фінансів розробляє нормативно-правові акти діяльності комерційних банків і кредитно-фінансових установ, видає їм ліцензії на ведення банківської діяльності й має право позбавляти їх цих ліцензій.

22)Фіскальна політика (податково-бюджетна) – це політика держави по формуванню державних фінансів через механізм податків.Фіскальна політика через державні витрати та доходи регулює сукупний попит з метою впливу на інфляцію, безробіття та інші економічні процеси.

Основні важелі фіскального механізму – податки, державні витрати,дефіцит бюджету, державні закупівлі, соціальні витрати, державні програми в бюджеті.

Автоматичний фіскальний механізм – співвідношення доходів споживання та

накопичень, він здатен забезпечити відносну стабілізацію на основі

циклічних коливань економічного розвитку.По своїй економічній сутності державний бюджет – це грошові відносини, що виникають у держави з ФО та ЮО з приводу розподілу національного доходу. Бюджетне планування та балансування як важливий елемент фінансової політики держави своїм змістом відображає процес формування та використання загальної сукупності фінансових ресурсів держави та її окремих адміністративно- теріторіальних одиниць.

Фіскальна політика є видом економічної політики. Вона містить досить простий інструмент впливу на економіку, а саме видатки і податки. Змінюючи податки і видатки можна досягти важливих змін у макроекономічних процесах.

Основним завданням для України повинно стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем.

В даний час висвічується необхідність вдосконалення і оптимізації інструментів державного регулювання економіки. В умовах, коли рівновага між доходами і витратами держбюджету нестабільа, слід активно шукати шляхи скорочення бюджетного дефіциту, і, перш за все, за рахунок витратної його частини. З одного боку, дана політика є ефективним інструментом в стабілізації економіки, усунення безробіття та стримання інфляції, а з іншого – вона може викликати бюджетний дефіцит і породжувати державну заборгованість та інфляцію.