Андрущенко

2. Соціальна дія

Суть соціальної дії

Якщо подивитись на життя зверху, з висоти пташиного льоту відкриється мальовнича картина, що нагадує мурашник одні кудись поспішають, інші — працюють, треті — чекають, стоять в черзі тощо. Всі щось роблять, метушаться, постійно вступають у різні контакти та ін. Що ж стає висхідним, початком живої соціаль­ної реальності? Соціальна дія. В дії є і суперечності, і рушійні сили, і

устремління в майбутнє та ін., все, що характерно для соціальної дійсності. Соціолог Макс Вебер відмічає:

соціальна дія (включаюча невтручання або ж терпеливе визнання) може орієнтуватися на ми­нуле, сучасне або ж поведінку інших, яка очікується в майбутньому. Соціальна дія може бути помстою за минулі образи, захистом від небезпеки в сучасних умовах або заходами захисту від насуваючої небезпеки в майбутньому.

Звичайно ж, дія індивіду спрямована на вирішення життєвих потреб і суперечностей і свідомо зорієнтована на відповідну поведінку людей. Тут-то визначається, по-перше, мо­мент дії, а по-друге, момент орієнтації на іншого. Дія людини спону­кається певною її потребою, що набуває форму ідеальної мети. Тут-то внутрішній імпульс дії, її енергетичне джерело.

Свідчення суперечності між тим, що необхідно людині і тим, що вона має. є незадоволеність, що виступає в різних формах (тривога, творчий неспокій, голод, моральний дискомфорт тощо). Впливає на поведінку супе­речливість, нестійкість норми, недоліки її фактичного застосування. Варто враховувати вплив на поведінку, становище реальних суспільних відносин. Становище соціальної напруженості, конфронтації, кризи посилюють роз­виток негативних явищ: злочинності, алкоголізму, наркоманії тощо. Масове почуття соціальної незадоволеності, незатребуваності приводить до відчудження від суспільства, до наростання тривожності. Одним з наслідків соціальної незадоволеності в умовах тотальної анемії є наростання песимістичних нас­троїв і навіть поява деморалізованості населення (занепад духу, розгубле­ність). Типовими реакціями на анемію стає байдужість до засобів досягнен­ня мети, цинізм, екстремізм. Цілеспрямована дія обумовлюється незадово­леністю. І незадоволеність знімається, якщо досягнута, вирішена поставлена мета. А мета — це очікуваний результат: задоволення потреб. Якщо ж досяг­нута мета соціальної дії, то настає момент рівноваги: діяча, його потреб і зовнішнього середовища. За Максом Вебером основною ознакою соціаль­ності дії виступає суб'єкт осмислення індивідом можливих варіантів пове­дінки людей, які вступають з ним у взаємодії.

Свідому орієнтацію суб'єкта дії на відповідну реакцію на його поведінку з боку інших учасників взаємодії Макс Вебер визначав з допомогою поняття чекання. Дія, що не містить чекання, а також імпульсивна дія не є соціальна дія. Якщо ж дія вершиться людиною в натовпі під впливом неусвідомленого наслідування або враження загальним настроєм, то її має вивчати не соціо­логія, а психологія. Справді ж провести чітку межу між усвідомленою і неусвідомленою орієнтацією людини на поведінку оточуючих її людей можна лише теоретично.

Соціальна дія як ідеальний тип, модель цілеспрямованої дії людини, дії індивіда передбачає можливість реакції оточуючих.

Макс Вебер виділяє ти­пи соціальної цілеспрямованої дії: цілеспрямована дія, ціннісно-раціональна дія, ефективна дія і традиційна дія.

Акцент на свідому соціальну дію дав можливість визначити дії індивіду як причину дії інших людей. Це відрізня­ло підхід Макса Вебера у визначенні соціальної дії від позиції французьких соціологів Гюстава Лєбона, Габріеля Тарда, а також від концепцій соціоло­гічних орієнтацій, що розглядали людину як результат соціальних процесів, але не як їх причину (Опост Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм та ін.). Дальший розвиток концепція соціальної дії знаходить у теоріях соціолога Толкотта Парсонса, який включив ідеї соціальної дії в загальну теорію соціальної поведінки людини. Соціальна дія, вважав Толкотт Парсонс, є елемен­том системи людської дії, де поняття дія зближується з поняттям поведінка. Свідомість соціальної дії розглядалась як наслідок певної роботи механізму людської свідомості, що ставить свідоме в залежність від несвідомого. Соці­альна дія складається з певних компонентів: діяч з його потребами і метою, ситуація — сукупність конкретних умов, обставин середовища, в якій діє діяч і орієнтація діяча на ситуації, формуючи конкретні способи та методи реалізації потреб, мети. В конкретній ситуації соціальні спільності, верстви, індивіди виділяють різні об'єкти за їх значущістю для досягнення мети, від­різняють корисні або шкідливі елементи ситуації, визначають, що першо­чергове, важливе і що другорядне, аналізують можливі наслідки і результа­ти соціальних дій. Зважувати варіанти, шанси, характерні для будь-якої дії людини. Та тут-то соціальні дії, коли людина, орієнтуючись на ситуацію, бере до уваги реакцію інших людей, їх потреби і мету, розробляє способи, методи своїх дій, орієнтуючись на інших, передбачаючи, враховуючи чи бу­дуть сприяти або перешкоджати його діям інші соціальні суб'єкти, з якими він мас взаємодіяти, хто і як швидше поведе себе в подіях, що відбуваються з урахуванням всіх обставин, який варіант дій слід обрати.

Звичайно ж, не всяка дія людини є дією соціальною, тому що досягнен­ня не всякої мети передбачає орієнтацію на інших людей. Якщо дослідник прагне реалізувати науково-пізнавальну мету, то, насамперед, знає науково-пізнавальну ситуацію тобто, що відомо про явища чи події, а що уже є пред­метом дискусії, суперечок тощо. Визначивши становище, зважаючи, оціню­ючи обстановку та оточуюче середовище, дослідник розробляє підходи, шляхи, способи, методи аналізу і вирішення проблеми, висуваючи припущення, окреслюючи шляхи їх доводів тощо. Тут-то, як і в усіх випадках життя, коли розглядаються взаємовідносини (пізнавальні) людини з природою, відсутні дії соціальні. Зрозуміло, продуктом соціального розвитку людини є і його здатність, здібність ставити наукову мету, аналізувати і реалізувати. Створе­на попередніми поколіннями і не тільки вчених наукова база знань є осно­вою пошуку вченого-дослідника. Кожна формула, технологія — це соціаль­ний продукт. Досліджуючи природу, вчений дивиться на все уже з позицій всього суспільства, з позицій досягнення науки про природу. Але конкрет­но, в процесі сугубого пізнання сам пошук ученого не є соціальною дією. Інша справа, в процесі реалізації пізнання у вченого виникає потреба в ство­рені найсприятливіших умов для вирішення проблеми: одержати визнання інших учених, подолати можливі перешкоди з боку інших тощо. Ось тут-то уже виступає наука як система взаємодії людей, а самі дії вченого по попе­редженню можливих перешкод з боку інших, забезпечення визнання досяг­нутої мети у співдружності вчених і є уже дією соціальною.

Звичайно ж, дія людини набуває характеру соціальної тоді, коли орієн­тована на інших, коли передбачає пряму і опосередковану взаємодію з ін­шими людьми. Орієнтація здійснюється і на конкретну особу, і на соціальну спільність, верству людей та ш. (поведінка на вулиці, в автобусі, трамваї, метро), на співдружність, членом якої є сама людина (колектив, студентська група, соціальна спільність, нація тощо), на все суспільство, на минуле (пом­ста, заздрощі та ін.) і сучасне або сподівання (попереджаючі дії). ї часто не завжди сутички людей бувають соціальні. Візьмемо життєву ситуацію. Рап­том пішов дощ, всі прохожі відкрили парасольки. Тут немає соціальної дії, хоча зовнішньо здавалось би люди змовились і відкрили парасольки за ко­мандою. Або ще. На обочині тротуару прохожого обляпала з калюжі маши­на; прохожий розсердився, прокляв водія за те, що він зіпсував костюм, одяг. Водій побачивши, що не навмисне це натворив, зупинився, вийшов з машини, підійшов до прохожого, маючи намір вибачитись. Між ними стався обмін люб'язностями. І, якщо в дії водія, який випадково обляпав з калюжі прохожого, відсутня дія соціальна, то прохожий, який, розсердившись, прок­ляв водія, здійснює соціальну дію. Здійснює соціальну дію і водій, намагаю­чись вибачитись за завдані випадково незручності, а спільний обмін люб'яз­ностями між ними це уже контакт соціальний.

Природно, основні проблеми соціального життя відображаються в соціальних діях. І аналіз соціальної дії вказує, які проблеми і як їх

реалізувати. Це вже проблема потреб як джерела соціального роз­витку і проблема мотивації — початок діяльності. Умовою задоволення потреб людини, реалізації її життєвої мети виступає орієнтація на інших. Без орієнтації на інших, без взаємодії з іншими, без ураху­вання інтересів інших, можливої їх реакції на дії, практично немож­ливо здійснення сподівань, мети та ін. Ось тут-то важливу роль і відіграють соціальні зв'язки людини з іншими людьми, їх ефектив­ність, раціональність та ін., що забезпечують задоволення потреб, досягнення мети, поставленої людиною у процесі соціальної дії. Як­що ж задоволення потреб, здійснення мети поставленої людиною дозволяють конкретні зв'язки з людьми, то такі зв'язки з людьми розумні. Якщо ж мережа взаємозв'язків не дозволяє досягти задово­лення потреб, реалізації мети, то формується незадоволеність, що спонукає до зміни системи соціальних зв'язків. Шахтарі Донбасу, металурги Придніпров'я, оголосивши страйк, прагнули реалізу­вати політичну мету, зв'язану з потребами особистої свободи, добро­буту сімей та ін. Спонукало їх до перегляду традиційних принципів соціального життя з їх підкоренням владі порівняння свого життя з життям громадян демократичних країн, що породило незадоволення своїм становищем, викликавши активні дії соціальні.

Отже, з'ясування основи соціальної дії людини, соціальної спіль­ності, верстви та ін. дає можливість зважувати користь і шкоду від впливу культурних традицій на сприйняття того, що таке Добро і що таке Зло, з'ясувати і встановити соціальні зв'язки і взаємодії, регуля­цію прямих і опосередкованих соціальних зв'язків, культурних джерел і розвитку їх у процесі соціальної дії. Відхилення від норм, що встано­вились у суспільстві в процесі спілкування, веде до порушення регуля­ції, безнормності, порушення стабільності і викликає неоднорідність, нестійкість соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (кри­за, змішування соціальних спільностей, міграції тощо), породжує по­рушення громадянського порядку, дезорганізує людей.

Мотиви соціальних дій

Найвизначніші вчинки людина здійснює свідомо, тобто вершить соціальні дії. Без урахування мотивів тобто внутрішнього сенсу, що вкладає людина, соціальна спільність людей у свої зусилля для реалізації тієї чи іншої мети, неможливе розуміння соціальних дій, соціальних зв'язків і взаємодій, що вершаться при реалізації поставленої мети. Індивідуальна мета, що відтворює потреби людини (чи йде мова про потреби в їжі, житлі, одязі чи в освіті, потреби в утвердженні власної гідності, честі та ін.) — це початок дії соціальної і друге — початок орієнтації на інших, сподівання, що враховують можливу відповідну реакцію оточуючих і утворюють мотиви соціальної дії.

Візьмемо звичайний життєвий приклад. Людина, індивід хотів би задо­вольнити свою потребу в придбанні автомашини. Індивідуальна мрія ясна. Але нема необхідних матеріальних можливостей, потрібна підтримка оточу­ючих (рідних, друзів та ін.). З чого ж починає людина, індивід, який же сенс її дій — відкласти, назбирати кошти, переконати рідних про важливість і необхідність придбання автомашини та ін. Індивідуальна мрія, мета, осмис­лена крізь призму соціальних відносин, зв'язків, сподівань і стала мотивом

соціальної дії. Природно, конкретний зміст, спрямованість мотиву визнача­ється тим, як індивідуальна мрія, мета і орієнтація на інших, сподівання враховують можливу відповідну реакцію оточуючих, як співвідносяться, вза­ємодіють. Іноді, поставлені індивідуальна мета, мрія не реалізуються, хоча і вершаться різні соціальні дії. Тут-то проявляється даремність мотивів у виз­наченні і усвідомленні поставленої мети. В процесі вибору варіанту дії, аме­риканський соціолог Толкотт Парсонс виділяє так звані типові змінні дії — системи основних орієнтацій. Це пари, що визначають різні можливості ви­бору дій. По-перше, між дією винятково у власних особистих інтересах або необхідністю урахування у своїй поведінці потреб колективу, оточуючих (орієнтація на себе, орієнтація на колектив, оточуючих); по-друге, між праг­ненням до задоволення безпосередніх миттєвих потреб або відмовою від їх реалізації заради перспективної і важливої мети; по-третє, орієнтація на со­ціальні оцінки іншого індивіду, або властиві йому притаманні якості (стать, вік, зовнішній вигляд та ін.); по-четверте, між підкоренням індивідом своєї поведінки якомусь загальному правилу або урахуванню специфічних мо­ментів ситуації та ін. Виділені Толкоттом Парсонсом з достатньою повнотою і скрупульозністю основні альтернативи, варіанти соціальних дій (в реально­му житті їх більше) свідчать про багатомірність мотивів конкретної соціаль­ної дії, про різноманітність підходів, способів аналізу шляхів досягнення ме­ти в конкретних соціальних умовах, сплітаються в єдиному елементарному мотиві. Проте соціальна дезорганізація суспільства, крах цінностей в сучас­ному суспільстві є джерелами відхилення у виборі мотивів, мети і самій поведінці. Відхилення в мотивації тих чи інших соціальних дій, соціальних зв'язків обумовлюється дією широкого кола соціальних, економічних, куль­турних, історичних і політичних факторів. Соціальні відхилення зв'язані із стійкими перекрученнями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних спільностей. Так, жадоба наживи, користолюбство, зневага до праці нерозбірливість у засобах діяльності властиве майновим злочинам. Перекручення в системі ціннісних орієнтацій може виражатися в їх супе­речливості і нестійкості. Вкрай негативно впливають на поведінку супереч­ності між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями, що деклару­ються, і реально функціонуючими, між словом і ділом, між метою і можли­востями її здійснення.

У конкретний мотив органічно вплітається і ієрархія цінностей, і інте­лектуально-культурна готовність особи аналізувати ситуацію. Істотний вплив на формування відхилення в поведінці індивіда, соціальної спільності мають соціально-психологічні особливості людей; національна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпевненість, кар'єризм, низький самоконтроль та ін. Впливають на вибір мотивів і соціальних дій і становище соціальної напруженості, конфронтація, криза суспільних відносин тощо. Впливають і особливості темпераменту особи, її упертість, невблаганність, вольові якості, емоційна близькість до людини, особи тощо. Ситуацію, що виникає між окремими людьми, які висловлюють різні підходи, методи, способи здійснен­ня тієї чи іншої мети, соціологи називають змаганням мотивів, що пород­жують досить гострі, частіше невидимі з боку внутрішні переживання осо­би. Тут важливо відзначити багатоманітність проявів різних можливостей, альтернатив досягнення особистої мети і орієнтацію на іншу, спочатку виз­начену внутрішню драму сфери мотивів особи. І практично неможливо передбачити конкретний вибір мотиву особою в конкретній ситуації. Та можна простежити певну спрямованість конкретної особи і цілеві системи дій соціальних.

Мотиви дій різноманітні. Є і межі, і непередбаченість поведінки особи, що укладається в межі соціальної доцільності, збереження соціальних зв'язків непорушними. Інакше соціальне лишилось би лед­ве не головним — передбаченості і виконання людиною своїх обов'язків. В мотивації: орієнтація на себе — орієнтація на інших виділяєть­ся індивідуальна мотивація в її надто і більш стриманих варіантах, гуманістична, альтруїстична (безкорисна) в її грубих і м'якших, стриманих варіантах. На вибір людиною-індивідом, людиною-осо-бою, соціальною спільністю конкретної мотивації впливає ряд об­ставин: впливає ситуація, моральна культура конкретної особи і існуюча в суспільстві система цінностей тощо. Роль системи цін­ностей в тому, що цінності виступають для людини, особи факто­ром, що соціалізує певний пошук людиною, особою, соціальною спільністю шляхів реалізації індивідуальної мети і визначають типовий для суспільства індивідуальний вибір. У ході історичного розвитку культур, соціального відбору крайні варіанти, різні можливості на себе, на колектив — відкинуто. Адже варіанти, різні мож­ливості ведуть або до хаосу в суспільстві, або духовної, та і фізич­ної загибелі індивідуальності.

Аналізуючи мотивацію соціальних дій, соціолог Макс Вебер осо­бливо виділяє ступінь участі свідомих, раціональних елементів у процесі мотивації соціальної дії. В основу класифікації соціальних дій кла­деться цілераціональна дія, тому що «цілераціонально діє той індивід, де поведінка орієнтована на мету, засоби і побічні результати його дії, хто раціонально розглядає відносини засобів до мети побічних резуль­татів, тобто діє в усякому випадку неафектно (насамперед, не емоцій­но) і нетрадиційно, тобто не на основі тієї чи іншої традиції, звичці». Інакше кажучи, доцільність дії характеризується ясним розумінням того, що хоче добитися людина, які шляхи, засоби найпридатніші, ефек­тивніші та ін. Людина сама співвідносить свої дії і засоби, прораховує позитивні та негативні наслідки своїх дій, засобів і знаходить розумне поєднання особистої мети і соціальної. Але все — лише ідеальний зра­зок, а в реальному житті вдається зустрітися з такими діями на жаль нечасто. В реальному житті масовішими є ціннісно-раціональні дії, що підпорядковані певним вимогам, встановленим у суспільстві ціннос­тям (релігійні, моральні, естетичні норми, традиції тощо). Раціонально зрозумілої мети для людини-особи, соціальної спільності не існує і в соціальних діях людина-особа, соціальна спільність орієнтується на дотримання своїх переконань про обов'язок, гідність, красу тощо. Макс Вебер відмічав, що ціннісно-раціональна дія завжди підкорена запові­дям або вимогам, в покорі яким людина бачить свій обов'язок тощо. Свідомість особи, соціальної спільності скуто орієнтацією на цінності, що існують у суспільстві. / цінності, норми, існуючі в суспільстві є основою для людини у вирішенні суперечностей між особистою ме­тою і орієнтацією на інших оточуючих.

Традиційна і афективна соціальна дія здійснюється на самій межі, а часто навіть за межами того, що усвідомлено, осмислено, зорієнтовано. Гранично мінімізована самостійна діяльність свідома у тради­ційній соціальній дії. Глибоко засвоєні соціальні зразки поведінки, норм, що стали звичними, традиційними, які не зазнають перевірки на істинність, і є основою, базою традиційної соціальної дії. Морально звичне може також бути традиційною соціальною дією. Пояснюєть­ся це тим, що самостійна моральна свідомість людини «не включена», людина поводиться як і всі, як прийнято споконвіку і звичне в побуті. Тут-то, поширена і взагалі природна форма людських дій, становить основу соціального життя, його звичний і природний фон. Афективна дія обумовлена чисто емоціональним становленням, здій­снена в стані афекту (тобто душевного хвилювання). Афективна дія менш усвідомлена, а більше характеризується прагненням до негай­ного задоволення пристрастей, жадобою помсти, потягу тощо.

У реальному житті існують всі види соціальних дій. А деякі з них, зокрема, традиційно-моральні взагалі є характерними, типовими для певних спільностей людей суспільства. Життю окремої особи прита­манні і афект, і суворе урахування, і розрахунок, і традиційно звич­не, і орієнтації на свій обов'язок перед друзями, рідними, батьківщи­ною. Цілераціональна соціальна дія за всякої привабливості і, навіть в чомусь романтично піднесена, ніколи не може і не повинна стати надзвичайно поширеною. Інакше буде багато втрачено привабли­вості і багатоманітності, чуттєвої наповненості соціального життя. Звичайно ж, більше вірогідності, що особа, соціальна спільність, суспільство розвивається ефективно, якщо при реалізації складних, вузлових проблем соціального життя людина-особа, соціальна спільність, стають частіше цілераціональні. Адже від багатьох при­чин залежить вірогідність реалізації того чи іншого типу мотивації соціальної дії. Часто індивідуальні особливості, культура, освіта, ін­телектуальні можливості індивіда, соціальних верств впливають на соціальні дії і багато в чому залежать від суспільства соціокультурного середовища і масового поширення того чи іншого типу мотивації. Наскільки мотиви дозволяють, стимулюють цілераціональну соціаль­ну дію або традиційну, настільки вони обмежують, пригнічують один тип поведінки і стимулюють інші.

Історичний досвід свідчить: людина завжди живе неодномірно, суперечливо. Афективна соціальна дія причудливо поєднується з цілераціональною, ірраціональною з ціннісно-раціональною та ін. Але там, де істотна сфера цілераціональної або ірраціональної соціальної дії, настає простір для мракобісся, міфів, тоталітаризму, створюється атмосфера нестримного довір'я і захоплення вождями, лідерами та ін. Людський здоровий глузд заганяється в тупик. У житті людина своїм зусиллям, діям надає сенс, мотив. Який сенс вбачає людина, які цінності стверджує в своїй діяльності, таку реальність здебільшого і творить. Звичайно ж, не все, що задумується, реалізується в житті. Причин багато. І тут, насамперед, частіше бажання людини, соціаль­них спільностей людей зустрічаються з бажаннями інших. Але жит­тя підвладне тому, чого люди хочуть досягти, в що вірять, яким хо­чуть зробити його, в чому бачать сенс свого буття.

Звичайні життєві явища. В 30-х роках в Україні здійснювалась масова колективізація людей, які, можливо, реалізували мету створення, організації колективних господарств, розкуркулювання заможних селян мали високий сенс, осяяний соціалістичною ідеєю. І створили ж колгоспний лад, мораль­но, а часом і фізично знищуючи масу незгодних. Або ще. В 80-х роках у свідомості людей, які споруджували під Києвом у Чорнобилі велику атомну електростанцію мало високий сенс: забезпечити Україну електроенергією, до речі, значно дешевшою. Та потім катастрофа принесла багато лиха, викликала неоднозначне визначення шкідливості атомної енергетики. Треба пам'ятати, що незмінна мотивація соціальних дій має тенденцію відтворити тотожні за соціальним сенсом дії, і, отже, аналогічну соціальну реальність, дійсність та ін. Поки ж не змінилося розуміння діяльності наївно сподівати­ся на зміни самих соціальних дій людей.

Суть соціальних зв'язків, аспектів мало змінюється, хоча і змінюється речово-предметна оболонка соціальної реальності. Підприємець, управлі­нець може на роботу їздити і на «Вольво», і трамваєм, метро. Священик на молитву може їздити і на «Мерседесі». Чи не тут загадка того парадоксу, що викликає глибокий неспокій людей, що мотиви ринкової діяльності ба­гатьох вітчизняних підприємців замішані на мафіозно-кримінальних осно­вах, що сформувалися в минулому, а в сучасних умовах відтворюють в Україні нерідко ринково-мафіозну реальність, тобто існування «п'ятої влади», «тіньової» економіки. Відтворюється і «більшовизм» політиків, їх бажання в усіх випадках, хай навіть на руїнах, отримати верх над опонентами тощо. І «пристрасть» українських націонал-патріотів, націонал-демократів відір­вати Україну щоб то не було від ринкових відносин і джерел сировини Росії і країн Співдружності, навіть, якщо шкідливо для України, «пристрасть» до використання службового становища, привілеїв, і правило подвійної мо­ралі, телефонного права та ін. Ні фантастичністю, ні божественністю сенс не привертає, та й не виникає звідкись сенс діяльності. Формується сенс не тільки внутрішньо, а й за допомогою зовнішніх факторів, включаючи і матеріальні тощо. І хоча сенс одержує ззовні життєві імпульси, все ж має і власну незалежність, стійкість та ін. Через призму цінностей, властивих людині і сенс розуміння, в ім'я яких живе і хоче діяти, людина бачить, відчуває, оцінює зовнішні імпульси, соціальні дії.

Звичайно ж, осмислюючи соціальну реальність, відповідаючи на питання чому людина діє так, а не інакше, чому «маємо те, що має­мо», в мотивації соціальної дії треба виділяти саме культуру — одну з важливих сторін життя і діяльності людини. Особа, її потреби, інтереси матеріальні та духовні — джерело дії соціальної, а система сенсу, розуміння, мотиви дії є культура, то соціальні зв'язки, взаємодії є діяльна реалізація орієнтації на іншого тощо.