- •1.Реформа 1861 р.
- •3.Наслідки реформи
- •4.Значення реформ 60—70-х років
- •5.Земська реформа
- •6.Міська реформа 1870 р.
- •8.Судова реформа
- •9.Фінансова, цензурна реформа.
- •10. Загальна характеристика модернізацій них процесів.
- •11.Буржуазія і пролетаріат
- •12.Інтелегенція
- •13.Розвиток промислового виробництва (машинобудування, обробна галузь).
- •14.Розшарування селянства.
- •15.Демографічні зміни
- •17.Залізничне будівництво і розвиток водяного транспорту.
- •18.Розвиток сільського господарства.
- •19.Контрреформи Олександра ііі кін XIX ст.
- •21.Становлення української нації
- •22. Харчова промисловість
- •23. Петербурзький гурток українофілів. «Основа»
- •24.Тарас Шевченко
- •25.Українофільство
- •26.Громади у 70-80 рр
- •29.Умови розвитку унр
- •30.Валуєвський циркуляр
- •31.Народницький рух у 60—80-ті роки
- •32.Виникнення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.
- •33.Братство "тарасівців".
- •34.Україньска загальна організація
- •35.Промисловий розвиток західноукраїнських земель
- •37.Міста й торгівля на зіхідноукра.Землях.
- •38.Становище робітників на з,у,
- •39.Початок трудової еміграції українців
- •40.Москвофіли і народовці, радикали
- •41.Українська національні партії
1.Реформа 1861 р.
19 лютого (3 березня за н. ст.) 1861 р. були виданні положення про скасування кріпацтва. Програма реформи стверджувала, що: 1) селяни дістають особисту свободу і включаються до вільного селянського стану; 2) в адміністративному відношенні селяни організують сільські громади, які вибиратимуть органи громадського правління; 4) поміщик договорюється з громадою, а не з поодинокими особами; 4) помимо забезпечення селянина земельним наділом у вічне користування, конечно надати йому можливість викупити той наділ на власність.
Українські губернії були поділені на три окремі групи: Лівобережні, Правобережні та Південні, в яких розподіл землі відбувався за трьома "Місцевими Положеннями", що відповідали земельним відношенням між поміщиками й селянами.
Звільнення селян з кріпацтва мало відбуватися поступово протягом трьох років. Вони мали дістати ту землю, на якій вони до реформи працювали у панів. Але на ділі так воно не сталосяі. Поміщики отримали за землю повну ціну з державного скарбу, як відшкодування, а селяни мали ті гроші повернути державі протягом 20 років. Крім того, селяни мали платити "оброк" — податок поміщикові замість колишньої панщиниі, якщо він був вищий, ніж передбачала земельна реформа. Селяни могли викупляти свої садиби, коли їм хотілося, але коли йшлося про земельні наділи, то їх селяни могли викупляти тільки за згодою поміщика.
Становище селян в Україні у цілому було гірше ніж у Росії, бо в Україні селянські земельні наділи до реформи були більші, ніж ті, які вводила реформа.
У додатку до того, селяни, які на землі не працювали, але з волі панів працювали на їх дворах і тому звані "дворовими", або "двораками", землі зовсім не одержали. Після реформи селяни, хоча і ставали особисто вільними, не діставали усіх громадських прав, з яких користали інші верстви російського суспільства. Крім того, на селянські маси покладено тягар всіх прямих і посередніх податків. Дещо інакше виглядала реформа на Правобережній Україні, куди належало три губернії: Київська, Волинська й Подільська, в яких існували особливі умови. Уряд мав на меті обмежити значення польського поміщицького елементу та поліпшити стан українського селянства, яке вороже поставилося до польського повстання. Указ від 30 липня 1863 р. припиняв дотеперішні обов'язкові приписи селян до поміщиків.
Правову основу селянської реформи 1861 р. в Україні складали як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і ряд спеціально призначених для українських губерній указів і постанов. Для більшості місцевостей України з родючою землею встановлювалися незначні за розміром селянські наділи. Губернії, на які поширювалося місцеві положення, поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову; смуги, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на ревізьку душу. Якщо дореформений наділ перевищував встановлені норми, поміщик міг відрізати надлишок на свою користь. Це право він мав і тоді, коли після виділення селянам землі у нього залишалося в Лівобережжі менше третини, а на Півдні — менше половини земельних площин, що належали йому до 1861 p. Земля розподілялася в межах сільської общини не на зрівняльних засадах з періодичними переділами, як це робилося при общинній формі землекористування, а на основі сімейних ділянок, що складалися чи з садиби та польового наділу, чи тільки з садиби.
Незважаючи на окремі винятки, документи реформи 1861 р. в цілому відбивали інтереси перш за все поміщиків, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землеволодіння.