Розділ 20

Державно-правові концепції

вУкраїні на початку ХХ ст.

§1. Націократична модель української державності

Першим, хто в новітні часи виступив з юридичним обґрунтуванням державної незалежності України, був Микола Міхновський (1873– 1924)1, автор твору «Самостійна Україна» (1900 р.).

Констатуючи політико-правовийстатусУкраїнивРосійській імперії якколоніальний, Міхновськийдоводитьйогонеприродністьіпротиправність. З цією метою автор звертається до Переяславської угоди 1654 р, яка вважалася в Росії легальною підставою інкорпорації України до Московського царства. За цією угодою, на думку українського юриста, постала «спілка держав», об’єднання, за якого його суб’єкти зберігають ознаки державного суверенітету. Сама угода мала двосторонній та безстроковий характер, тому порушення її умов повинно мати правові наслідкиувиглядіпримусудовиконаннячивизнаннядоговорунедійсним. Враховуючи ж практику систематичних порушень Росією «Березневих статей» Б. Хмельницького, український народ є вільним від будь-яких зобов’язань та має відновити свій державний статус.

Відроджена держава, за Міхновським, має виступати засобом забезпечення прав та суверенітету української нації. Він обґрунтовує прин-

цип національного суверенітету: кожна нація прагне до утворення незалежної держави; лишенаціональна держава можедатисвоїмгромадянамособистутаекономічнусвободу; розвитокособистостіможливий лише в державі, для якої вона є метою, а отже, «державна самостійність — головна умова існування нації, а державна незалежність — національний ідеал у сфері міжнаціональних відносин».

Усвоємуконституційномупроекті«Основногозакону«Самостійної України»…» Міхновськийбачивмайбутнюукраїнськудержавуувигляді

президентсько-парламентської республіки. Пропонувалося запрова-

дити поділ влади, створити розгалужену систему місцевого самоврядування. Громадянам надавалися широкі особисті, політичні та культурні права, з перевагами для титульної української нації.

1 Міхновський Микола Іванович – харківський адвокат, засновник українського націоналізму. Активний діяч української революції 1917 р. Свої ідеї національної незалежності України виклав у брошурі «Самостійна Україна». Вважається автором конституційногопроекту«Основнийзакон«Самостійної України»» Спілки народуУкраїни».

199

Значення ідей і політичних вимог Міхновського полягає в обґрунтуванні права української нації на державну незалежність та необхідності боротьби за неї.

Радикальнаавторитарнаконцепція«вольового» націоналізмуДмитра Донцова (1883–1973)1 постала як реакція на поразку в боротьбі за незалежність України в 1917–1920 рр.

У поглядах Донцов пройшов еволюцію від захоплення марксизмом до цілковитого його заперечення. Обґрунтовуючи теорію, яка дала б можливість українській нації «утриматися на поверхні жорстокого життя», мислитель звертається до популярних в Європі початку XX ст. ідей волюнтаризму (А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Ж. Сореля та ін.), а також практики тогочасних новопосталих тоталітарних режимів.

За вихідну позицію «чинного націоналізму» береться ідея: якщо український народ хочездобутидержавну незалежність тастатиполітичною нацією, він має позбутися рис другорядності та «провансальства». З цією метою Д. Донцов обґрунтовує шість вимог «вольового» націоналізму: 1. Волядожиттятавлади. Нація, якапрагневижититаперемогти, мусить мати непереборне «хотіння» цього досягти. 2. Прагнення до боротьби. Найкращоюформоюпроявуволінаціїєборотьбазоточуючимсвітом, про-

тиставлення«свогочужому». 3. Романтизм, догматизм, ілюзіонізм. Нація повинна мати власний ідеал, який вважати за непомильну мету свого існування, хоч якою б ілюзорною ця мета здавалася. 4. Фанатизм і аморальність. Длядосягненнянаціональноїметивсізасобипридатні. «Ніколинаука Макіавеллінебулатакоюактуальною, якзараз. Інідлякоготак, якдлянас». 5. Імперіалізм. Єнароди, «щовміютьправитиіншими(ісобою), інароди, щоцьогоневміють», томуукраїнськійнаціїслідплекатипочуттявласного імперіалізму. 6. Елітаітворченасильство. Лише«провіднаверства» шляхомтворчогонасильстваспроможнаочолитипроцеснаціональноговизволеннятапобудовимогутньоїукраїнської державності.

Відповідно до власного крайнього елітистського бачення устрою суспільства Донцов негативно ставиться до демократичних режимів, протиставляючи їм лад «аристократії», за якого еліта об’єднана в орденську структуру, що володіє всією повнотою влади. Зразком для здобуття та утримання такою елітою влади філософ, попри неприйняття самих ідей, вважає практику тогочасних тоталітарних рухів: «фашизм і більшовизм і досі лишаються прикладами того, як це робити».

РадикальніідеїД. Донцованабулизначногопоширенняв30-хроках

ХХст. вЗахіднійУкраїніякадекватнавідповідьнапоневоленняУкраїни

1Донцов Дмитро Іванович закінчив юрид. ф-т Петербурзького ун-ту (1907), доктор права, ідеолог українського націоналізму, був редактором «Львівського наукового вісника». Основні праці Д. Донцова: «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» (1913), «Націоналізм» (1926), «Духнашоїдавнини» (1944), «Правдапрадідів великих» (1952 р.), «Хрестом і мечем» (1967) та ін.

200

польським та радянським режимами. «Вольовий» націоналізм був покладений в основу ідеологічної платформи Організації Українських Націоналістів (1929 р.), що вела збройну боротьбу проти окупантів.

ОднимізвизнанихідеологівОУН(їїмельниківського напрямку) був

МиколаСціборський(1897–1941)1 . Критично оцінюючи демократію,

він вважав, що притаманний їй економічний лібералізм та парламентаризм спричиняють капіталістичну експлуатацію та партійне взаємопоборювання, при цьому «мало оглядаючись на загальні національні інтереси». Соціалізм та комунізм, проголошуючи «відмирання» націй, держав, приватної власності, є «самодегенераційними», спрямованими протилюдськоїприроди. Схвально, уцілому, ставлячисьдоіталійського фашизму, віннаголошує найогонебезпеці: диктатура як основний елемент державного устрою; невизнання ролі народу в державному управлінні, позбавлення громадян основних прав.

Натомість Сціборський пропонує власну державницьку концепцію націократії — «режим панування нації у власній державі, що здійснюєтьсявладоювсіхсоціальнокориснихверств, об’єднаних — відповідно до їх суспільно-продукційної функції — у представницьких органах державного управління». Тут державний лад будується на поєднанні авторитарних принципів управління, ієрархічності та дисципліни із засадамигромадськогоконтролю, виборностітасамоуправління. Політичні партії як виразники егоїстичних інтересів партійних верхівок є суспільношкідливими імаютьбутизабороненими. Представництво групових інтересів має здійснюватися на засадах синдикалізму — через систему професійних спілок та виробничих асоціацій. У питаннях права власності має витримуватися «комбінований принцип колективного й приватного інтересу» — через існування державної, муніципальної, кооперативної та приватної власності.

КонституційнийпроектСціборськогопередбачавутворенняавторитарноїреспубліки. ОчолюєреспублікуГоловаДержави — ВождьНації, який обираєтьсяпожиттєво(довічно) ВеликимЗборомНації, ускладіДержавного Сойму та Верховної Ради Національної Праці. Голова держави здійснює«вищийдоглядзачинністюзаконодавчих, виконавчихісудових органів Держави». Він очолює уряд, розпускає або тимчасово зупиняє «у випадку потреби» діяльність законодавчого органу, має право абсолютного вето на закони. Законодавча влада належить Державному Сойму, що обирається на засадах загального виборчого права. Гарантується право місцевого самоврядування, контроль за яким здійснюють місцеві

1 СціборськийМикола– учасникнаціонально-визвольноїборотьби1917–1921 років, підполковник армії УНР (1920). Один із засновників та лідерів Легії Українських Націоналістів та Організації Українських Націоналістів. Автор численних праць, основними з яких є «Націократія» (1935) та «Нарис проекту Основних Законів (Конституції) Української держави» (1940).

201

державні адміністрації. Проектом Конституції передбачались широкі громадянські, політичнітасоціально-економічні права. Основниметичним обов’язком громадянина визнається суспільно-корисна праця.

Отже, націократична модель державності, що виникла як реакція на бездержавний стантаутискиправукраїнської нації спочатку російського самодержавства, а згодом польського шовінізму та сталінського тоталітаризму, за основу брала уявлення про націю як найвищу цінність людськогорозвитку. Зцьоговипливавприматколективнихнаціональних прав над особистими. Поразка української державності у національновизвольній боротьбі 1917–1921 років в умовах ствердження націоналістичних диктатур у багатьох країнах Європи зумовила запозичення українським націоналізмом елементів тоталітаризму, ірраціоналізму та імперіалізму.

§ 2. Консервативна модель української державності

Консервативна концепція виступила з обґрунтуванням монархічної моделі державності, ідеал якої бачила в традиціях княжої Русі та козацької Гетьманщини.

Засновник цього напрямку В’ячеслав Липинський (1882–1931)1 еволюціонуваввідзахопленнядемократичними доктринамидонегативної оцінки наслідків соціалістичних експериментів Української Центральної Ради. Вбачаючи у відновленні Гетьманату П. Скоропадським повернення до історичних традицій та органічної для українського народу державної форми, він обґрунтовує концепцію «трудової монархії» та класократичного ладу суспільства.

Оскільки держава є необхідною та найвищою формою організації суспільстваврозвинутихнародів, ученийприходитьдовисновку, щобездержавинемаєнації: «Нація— цереалізаціяхотіннябутинацією. Колинема хотіння, виявленогоуформіідеї, — неманації. Алетаксамонеманації, коли цехотіннянереалізуєтьсявматеріальнихформахдержави». ДляЛипинського такою цементуючою ідеєю-хотінням є монархія. Вона виступає усвідомленнямнацієюсвоєїідентичностічерезособумонарха. Якзазначаєсам автор, «такою формою єсть персоніфікація нашої національної ідеї в особі одногоієдиногодляцілоїнаціїГоловинаціональноїдержави, символізуючого собою повагу, силу, єдність і неподільність цілої Української Нації». Монархуособлюєсобоювищупозачасову(аотже, спадкову) легітимність,

1 Липинський В’ячеслав Казимирович– український історик і публіцист, державний діяч часів гетьманства П. Скоропадського. Засновник концепції українського монархізму, яку виклав упрацях «Шляхта наУкраїні» (1909), «Листидобратів-хлібо- робів» (1919–1926), «Україна на переломі» (1920).

202

яка стоїть над класовими, партійними інтересами, та виступає гарантом єдності нації та авторитету держави. В основу своєї теорії класократії В. Липинськийкладедваключовихпоняття— «національнааристократія» та«клас». Піднаціональноюаристократієюрозуміється«правлячавданий момент івданій нації верства», яка очолює політичні установи, створює культурні, політичнітацивілізаційніцінності, якістаютьнадбаннямвсього суспільства. На відміну від марксизму, який головною класотворчою ознакою вважає ставлення до власності, Липинський має на увазі певний органічний колектив із загальною традицією, загальними психічними переживаннями тафізичноюспорідненістю.

Класократія — як найоптимальніша форма організації суспільства

єправлінням еліт, які виникають всередині кожного класу та функціонуютьзапринципомрегулярногооновленнятациркуляції. Найважливішу роль за такої організації відіграють хлібороби (шляхта та селяни). Класократія є правовою «законом обмеженою і законом обмежуючою» монархією, заснованоюнапринципахконституціоналізмуінародоправства. Прикладом класократичної системи В. Липинський вважав англійський монархічний державний лад, якому притаманний баланс функцій міжконсерватизмомстароїаристократіїтадинамізмомновихсоціальних груп. Започаткування такої форми в Україні він бачив у Гетьманаті П. Скоропадського. Класократії як позитивній моделі державного ладу протиставляються демократія та охлократія.

В. Липинський обґрунтовує ідеї «громадянства» (громадянського суспільства»), «законності», «правопорядку» тощо. Досі актуальними

єйогодумкипроспіввідношеннязаконностіталегітимностівлади: воснові законності та правосвідомості суспільства лежить легітимність влади. Якщо влада позбавлена морального авторитету, то вона делегітимізує і прийняті нею рішення, які ніхто не виконуватиме.

Уподальшому монархічні ідеї розвивали галицькі історики та пуб-

ліцисти Стефан Томашівський (1875–1930) та Василь Кучабський

(1895–1945). Томашівський вважав, що перейти до республіки та демократії можна лише через період монархії. Наголошуючи на винятковій ролі греко-католицької церкви в Галичині, історичному значенні Гали- цько-Волинськогокнязівствадляїїдержавотворення, політичнемайбутнє західноукраїнських земель він вбачав у формі клерикальної монархії як автономної частини української держави. На особливості Галичини наголошував й автор концепції «позитивного мілітаризму» Кучабський, який бачив у ній центр національно-визвольної боротьби українського народу. Головна роль у цій боротьбі та заснуванні майбутньої монархічної держави відводилася військовим через втрату іншими соціальними групами спроможності очолити процес державотворення.

Протеукраїнськиймонархічнийконсерватизмвженевідповідавновим політичним та соціальним реаліям і втратив перспективи свого втілення.

203