4. Мистецтво римської античності
Римська античність запозичує більшість ідей і традицій грецької культури. Історія Античного Риму охоплює період з VIII ст. до н.е. до VI ст. після н.е. Паралельно з процвітанням елліністичних центрів на Заході росла воєнна міць Риму. Спершу зростала влада невеликої олігархії (влада небагатьох) на берегах Тібру, потім володаря всієї Італії і нарешті великої держави, яка поглинула усі Середземноморські території, весь античний світ. Падіння Карфагена в 146 р. до н.е. було переломною подією, починаючи з цього часу, Рим завоював Грецію. "Полонена Греція перемогла свого некультурного переможця" (Горацій). Це сказано досить влучно. Гордий Рим, непохитний і суворий, схилив голову перед великою грецькою культурою. Власні художні традиції римлян були досить бідні. Рим сприйняв і асимілював весь пантеон грецьких божеств, надавши їм тільки інші назви. Зевс став Юпітером, Афродіта ‑ Венерою, Арес ‑Марсом тощо.
Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати у будівництві міцний і водонепрониклий матеріал ‑ римський бетон, створили і вдосконалили особливу систему великих громадських будівель із цегли і бетону, широко використовували поряд з грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол.
Характерні особливості мистецтва римської античності. З проголошенням Римської імперії (І‑V ст. н.е.) перед мистецтвом було поставлено завдання возвеличення особистості правителя і прославлення його влади.
Владу імператорів підкреслюють грандіозні пам'ятки архітектури (прекрасно сплановані ансамблі міст, знамениті імператорські бані ‑ терми, амфітеатри). Римська архітектура не може порівнятися в художніх цінностях з грецькою, але вона велична, досить ефектна і у своїх інженерно-будівельних досягненнях була значно вищою від простої балочної конструкції грецького храму. Типи римських будівель різноманітніші, світські ‑ не менш визначні, аніж культові, і багато з них закріпились у світовій архітектурі на віки. Це, наприклад, тип базиліки зі склепінчастим перекриттям, який потім став основою християнських храмів.
У І і II століттях був побудований знаменитий Колізей ‑ амфітеатр, що вміщав одночасно п'ятдесят тисяч глядачів, які через вісімдесят входів могли швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися гладіаторські бої. Арена амфітеатру мала дерев'яну рухому підлогу, яка могла підніматися і опускатися. Вона могла заповнюватися водою із підведеного до будівлі рукава акведуку, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви.
Художню основу Колізею складали ритми зовнішньої стіни по вертикалі і горизонталі. Колізей ділиться на три яруси аркад, четвертий ярус глухої стіни був увінчаний круглими щитами, які посилювали ефект широти будівлі, "підтримували" ритмічність арок нижніх поверхів і прикрашували його.
Пантеон ‑ "храм усіх богів". Побудований близько 118‑125 рр. Відноситься до епохи імператора Адріана (117‑138 рр.). Пантеон ‑ це велична купольна ротонда, у якій вперше образний акцент був перенесений із зовнішнього виду на внутрішній простір храму. Тут вперше була вирішена проблема організації великого внутрішнього простору: поєднання стіни і склепу, стіни і купола (будівля заввишки 42,7 м була перекрита куполом 43,2 м в діаметрі без єдиної опори). Щоб підтримати таку грандіозну споруду, знадобились масивні стіни, товщина яких досягає шести метрів. І це надає зовнішньому виду храму деяку незграбність, яка виправдовується небувалим простором, що відкривається перед враженим відвідувачем усередині храму. Це справжнє царство світла! Світло ллється зверху із дев'ятиметрового отвору в куполі знаменитого "вікна Пантеону". Під впливом світла, що ллється з неба, відвідувач сприймає весь цей величавий простір, обрамований пишною архітектурою, ніби частинку всесвіту, зібрану під дахом храму.
Скульптура. Римське образотворче мистецтво формувалося в тісній взаємодії і під впливом етруського і грецького мистецтва, але повністю не наслідувало ці традиції, а виробило свої характерні особливості. В Римі отримав поширення скульптурний портрет і саме у ньому виявилась своєрідність римського мистецтва.
Римський скульптурний портрет бере свій початок з традицій знімати з обличчя покійного воскову маску, з якої робилась відливка, яка точно відображала риси померлої людини. Прийом зняття маски римляни перейняли із Греції, де він був поширений в епоху еллінізму. Маски для грецького скульптора були лише підсобним матеріалом у ході створення портрету. Римські майстри, які працювали над створенням портрету у мармурі чи бронзі, точно копіювали відливку, нічого не змінюючи, зберігаючи усі найменші дрібниці обличчя. По суті, їх завдання полягало у тому, щоб "відкрити очі і додати до маски потилицю".
В римському портреті перед нами розкривається дух древнього Риму у всіх його аспектах і протиріччях. Римський портрет ‑ це ніби сама історія Риму, переказана в обличчях, історія його небувалого піднесення і трагічної загибелі.
З розвитком суспільного життя та зростанням значення полководця-завойовника, державного діяча, законодавця з'являється статуя римлянина, закутаного в тогу (тогатус) представницького характеру. Великий широкий плащ-тога, одягнений поверх туніки і драпірується завжди однаково. Перекинута через плече тога утворює три групи округлих складок: на грудях біля пояса, біля колін і внизу. За цією схемою тога розташована на статуї римлянина з портретами пращурів в руках. Римські портрети періоду занепаду Риму з безпристрасністю найточнішого дзеркала розказують про глибину кризи суспільної свідомості, а отже, і мистецтва.
У 395 р. Римська імперія розпалась на Західну ‑ латинську і Східну ‑ грецьку. В 476 р. Західна Римська імперія впала під навалою германців. Відкрилась нова сторінка і в історії культури ‑ культура Середньовіччя.