4. Історичні перспективи соціалізму

Аналіз показує, що економічну модель «державного соціалізму» не можна ототожнювати з принциповими ознаками Марксової моделі, де головними є: 1) ліквідація відчуження, 2) людина не засіб, а мета суспільного виробництва (всебічний розвиток особистості). Деякі з його положень підтвердилися:

• наука стала продуктивною силою;

• людина стала поряд з виробництвом як контролер і організатор;

• відбувається інтелектуалізація, гуманізація праці, стирається різниця між фізичною і розумовою працею, між містом і селом;

• на практиці широко використовується планомірність;

• у розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність трудящих (забезпечення роботою, безкоштовна освіта і медичне обслуговування, соціальне і пенсійне забезпечення, гнучке регулювання доходів і т. д.).

Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства:

• політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії;

• економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки;

• соціальній — проведення державою політики забезпечення рівних стартових можливостей і надійних соціальних гарантій за принципом: «Свободу — сильним, надійний захист — слабким!»;

• духовній — принциповий розрив з ідеологією і мораллю сталінізму і неосталінізму, оволодіння і засвоєння кращих досягнень світової культури.

Процес кардинального оновлення нашого суспільства супроводжується подоланням традиційно усвідомлених відмінностей між «капіталізмом» і «соціалізмом» (див.: Шніцер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — Розд. З, 10), формуванням свого, синтетичного устрою демократичного самоврядування на основі різноманітних форм власності. Економічна модель, що формується в усіх постсоціалістичних країнах, акумулює досвід як планового, так і ринкового господарства. Це особливо наочно проглядається на прикладі розвитку економіки Китаю.