3. Ринок, як форма організації суспільного виробництва.

Пізнання ринку як економічної категорії неможливе без глибокого аналізу його структури, тобто елементів з яких він складається.

Під структурою ринку розуміють сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регионів і взаємодію між ними. Для класифікації слід обрати критерій за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька:

• Особливі товарні групи (ринок сировини, споживчих товарів, засобів виробництва);

• Окремі товари (ринок молока, вугля, бавовни);

• Субєкти товарного обміну (оптовий, роздрібний ринок);

• Характер власності (державний, колективний, приватний ринок);

• Регіональне розміщення (місцевий, національний, світовий);

• Відповідність закону країни (офіційний, “чорний”).

Але найбільш важливим критерієм поділу ринків є економічне призначення обєктів ринкових відносин – засобів виробництва, предметів споживання, робочої сили, природніх ресурсів, інвестиційних ресурсів, нерухомості, цінних паперів, науково-технічних розробок.

Залежно від субєктів господарського життя виділяють різні типи ринку:

• Світовий ринок.

• Регіональний.

• Національний.

• Вільний – на який вивозяться товари і послуги багатьох незалежних товаровиробників.

• Монополізований – на який вивозяться товари і послуги незначної кількості товаровиробників.

• Регульований – ринок який регулює і контролює держава за допомогою заходів адміністративного (антимонопольна політика) та економічного (податкова, кредитна та фінансова політика) характеру.

Залежно від того, що є предметом купівлі-продажу, розрізняють такі

види ринків:

• Фінансовий ринок (ринок кредитів, цінних паперів, грошовий та валютний ринки).

• Ринок праці.

• Ринок предметів споживання і послуг (споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок інвестаційних ресурсів);

• Ринок інтелектуальної власності;

• Валютний ринок;

• Ринок інформації;

• Ринок золота;

• Ринок нерухомості;

• Ринок землі.

Важливе місце у системі конкуренції ринків належить ринку нерухо-мості та ринку природніх ресурсів.

Фінансовий ринок (у вузькому значенні – грошовий ринок, ринок позичкових капіталів) – це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Субєктами цих відносин є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін. Обєктами є особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торгівельного капіталів та ін. Основні важелі цього ринку – попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Вагомий вплив на розвиток і функціонування фінансового ринку справляє держава через механізм проведення кредитної політики. Зокрема, держава впливає на величину облікової ставки, на співвідношення попиту і пропозиції на цьому ринку та ін.

Встановлення фінансового ринку включає формування ринку кредитних ресурсів, ринку цінних паперів, ринку капіталів (інвестиційного ринку).

Для розвитку фінансового ринку в Україні необхідно насамперед подолати економічну кризу, повернути трудящим вилучені державою трудові заощадження, індексувати заробітну плату, пенсії, стипендії відповідно до зростання цін, інтенсивніше здійснювати процес акціонування власності, створювати інвестиційні фонди тощо.

Ринок робочої сили - це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) з приводу організації, використання і купівлі-продажу робочої сили.

Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками робочої сили) і її покупцями та відповідною інфраструктурою (тобто спеціальних інститутів від рівня розвитку яких значною мірою залежить функціонуванням системи ринків). Головними субєктами ринку робочої сили є не тільки найманий працівник і роботодавець, а й опосередковано держава. Елементами інфраструктури ринку є: служба зайнятості, сфера регулювання зарплати (закони, угоди), система профорієнтації і профпідготовки, профспілки.

Пропозиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживних вартостей є індивідуум. Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування. Вона складається за рахунок 3 основних джерел:

1. соціально-демографічного (випускники різних навчальних закладів, які почали трудову діяльність);

2. соціального (ті хто займався домашнім господарством, або ті хто не працював раніше);

3. економічного (вивільнювальні з різних галузей народного господарства).

Пропозиція робочої сили визначається рівнем зарплати, податковою системою, культурою і релігією, наявною кількостю працездатного населення, тощо.

Попит визначається потребами роботодавців та попитом в економіці, а також технічною оснащеністю виробництва.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, статево-віковими групами і галузевими групами, зумовила поділ робочої сили на ряд сегментів:

• ринок кваліфікованої робочої сили з гарантованою зайнятістю і високою зарплатою,

• ринок малокваліфікованої і некваліфікованої робочої сили з повною зайнятістю робочої сили,

• ринок переферійної робочої сили, частково і тимчасово зайнятих найомників,

• ринок короткочасно безробітних,

• ринок довгочасно безробітніх (>1 року).

Тобто виділяють два ринки:

1. Ринок складної кваліфікованої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна питома вага належить на ньому представникам нових специальностей і галузей високої технології.

2. Ринок представленний в основному робітниками і службовцями з середньою і низькою зарплатою, тимчасовими працівниками, найомниками, частковозайнятими, безробітними.

Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внутрішні зміни теж можуть зазнавати змін. Складовими робочої сили є:

• працездатне населення (ті, хто за віком і станом здоровя здатні працювати);

• зайняте населення (хто постійно виконує роботу);

• та частина населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.

Продавцями на цьому ринку виступають особи, які досягли працездатного віку, особи, що міняють роботу, а покупцями – установи, заклади, які роблять перші кроки, модернізуються та розширюються. Частина продавців за допомогою посредників або безпосередньо отримують роботу, решта залишаються безробітними.

Риок робочої сили регулюється тими ж законами, що і інші ринки, але має і власні закони та деякі особливості: вільний вибір професій, вільне наймання і звільнення та ін.

В Україні процес формування ринку робочої сили тільки почався. Його характерними особливостями є значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем зарплати, низька мобільність робочої сили в наслідок несформованості ринку житла, значними цінами на послуги, повязані з переїздом на нове місце проживання та ін.

Основними умовами формування ринку робочої сили є також створення стабільних і ефективних стимулів до проці, системи професійної переорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, ринку житла, інтенсивний розвиток малого підрпиємництва (у розвинутих країнах Заходу дрібні та середні компанії забезпечують більшість робочих місць) тощо.

Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу.

Попит на цей тип капіталу залежить насамперед від величини процента (або ефективності вкладень грошей у цінні папери). Із зростанням процента попит на засоби виробництва (а отже, інвестиції і розширення виробництва) зменшуеться і навпаки. У ринку засобів виробництва виділяють ринок засобів праці і ринок предметів праці. Перший поділяється на ринок нового і вживаного устаткування, а також ринок специфічного устаткування, що виготовляється на індивідуальні замовлення.

Для створення широкомасштабного і високоефективного ринку засобів виробництва в Україні необхідно забеспечити реальний плюралізм форм власності, що зумовить формування конкурентного середовища, сворить стимули для нововведень, масового оновлення основних виробничих фондів. Крім того, потрібна активна амортизаційна політика держави, слі надавати податкові, кредитні пільги тим підприємствам, які впроваджують нову техніку. Треба також поступово (в міру роздержавлення та приватизації економіки) зменшувати питому вагу державних капіталовкладень. Важливу роль у цьому процесі відіграватиме формування венчурного (тобто ризикового) капіталу, створення фінансово-промислових груп, консультативних фірм для впровадження нової техніки, утворення вільних економічних зон і т. ін.

Ринок предметів споживання.

Складовими елементами цьго ринку є виробництво товарив тривалого користування (телевізорив, холодитьників, автомобілів тощо) та поточного споживання. Найважливішими напрямами формування такого ринку в Україні є:

1. Ліквідація глибокої диспропорції в народному господарстві між групою "А" (виробництво засобів виробництва) і групою "Б" (виробництво предметів споживання). У 1995 році це співвідношення становило 73% : 27%, а в розвинутих країнах Заходу – 30 : 70.

2. Слід поступово створювати сучасну систему заробітної плати. Наближення України у цій сфері до західноевропейських стандартів можливе насамперед за умови істотного підвищення рівня продуктивності праці. Але й у теперишніх умовах у нашій державі існує значна невідповідність між оплатою робочої сили і рівнем цін на предмети споживання. Про це свідчить значне затоварювання продуктами харчування.

3. Необхідно на основі радикальної перебудови аграрних відносин, відродження села, розвитку аграрно-промислового комплексу наситити споживчий ринок.

Ринок послуг.

Ринок послуг – певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу послуг. Послуга – це особлива споживна вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю, а їх неможливо накопичувати, транспортувати тощо.

Розрізняють традиційні (послуги транспорту, звязку, страхування товарів,туризм, послуги вчителя, юриста, лікаря, культурні, мистецькі та ін.) і нетрадиційні (маркетингові, інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні, рекреаційні, рекламні, інформаційні та ін.) послуги. У розвинутих країнах світу у сфері послуг зайнято понад 60% працездатного населення, у США – близько 75%. Це свідчить про існування розвинутого ринку послуг.

Послуги створюються як у сфері матеріального (громадське харчування, торгівля, побут та ін.) так і в сфері нематеріального (освіта, охорона здоровя, мистецтво, культура тощо) виробництва.

У розвинутих країнах економічні відносини з приводу відтворення працівника нового типу виходять на передній план. Відповідно серед різних типів і видів ринку ринок послуг стає домінуючим елементом ринку.

Головною умовою розширення ринку послуг в Україні є зростання продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, насичення ринку товарами широкого вжитку, що дасть змогу збільшити зайнятість у сфері нематеріального виробництва, значно розширити асортимент платних і безкоштовних послуг для населення. Крім цього, важливими умовами зростання обсягу ринку послуг є підвищення реальної заробітної плати, формування повноцінного ринку робочої сили та інші фактори.

Ринок інтелектуальної власності.

Як і в категорії "економічна власність", в інтелектуальній власності також необхідно виділити кількісну й якісну сторони. У першему випадку – це різні обєкти інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, проекти, "ноу-хау", програми математичного забезпечення, наукові прогнози тощо). У другому – відносини, які виникають і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення названих обєктів власності.

Першочерговою проблемою в Україні на шляху формування ринку інтелектуальної власності є прискорене створення нормативної бази для подання, захисту і впровадження винаходів, нових моделей та зразків промислового устаткування. Необхідно оперативно перевести в патенти України ті авторські свідотства, які були видані громадянам України відповідними службами колишнього СРСР. Якщо цього не зробати, Україна втратить пріоритет на велику кількість винаходів. Наша держава досягла світового рівня у галузі математики, теоретичної фізики, фізіології, клітинної та молекулярної біології, електрохімії, що дає їй змогу бути активним учасником на міжнародному ринку ідей.

Важливу роль у формуванні ринку інтелектуальної власності відіграє у розвинутих країнах світу венчурний (ризиковий) капітал. Він у цільовому порядку інвестується в ідею, проект, а втілюють їх у життя ризикові фірми з обмеженною відповідальністю у складі декількох чоловік. Інвестор (або інвестори) отримує права на всі новації, які створюються на даних підприємствах. Ці новації бувають запатентованими і безпатентними ("ноу-хау").

У широкому розумінні "ноу-хау" – це сукупність технічних знань виробничого, комерційного й іншого досвіду, необхідного для виготовлення певного виробу, відтворення виробничого процесу і т. ін. "Ноу-хау" включає не лише технічну, а й комерційну інформацію, а також неопубліковані винаходи і застосовується у ліцензійних угодах, домовленостях про технічне співробітництво тощо.

Купля-продаж різних нововведень поширюватиметься в Україні у звязку зі зростанням кількості підприємств, які працюють на основі ринкового та обтимального поєднання ринкового і державного регулювання.

Валютний ринок.

Валютний ринок – це важлива сфера економічних відносин з приводу куплі-продажу іноземних валют і платіжніх документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів в іноземній валюті). На валютному ринку здійснюються операції зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму. З погляду організаційних відносин цей ринок функціонує через кореспонденські рахунки між банкими різних країн.

Існує два види цих операцій:

1. Спот – негайна поставка валюти.

2. Форвард – поставка валюти через певний час, як правило, через місяць за узгодженним на момент угоди курсом.

У деяких країнах поряд з офіційним валютним ринком існує паралельний, на якому курси валют відхиляються від офіційних курсів. Є також нелегальні (чорні) валютні ринки де валютний курс визначається залежно від попиту і пропозиції валют.

Ринок інформації.

Ринок інформації – це сукупність економічних відносин з приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості та обсягу інформації залежить правильність прийнятого рішення між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, основне завдання яких – збирання і продаж інформації. За цей вид послуг вони беруть комісійну плату (від 1,32% до 20% від ціни). Своєрідною ціною на ринку інформації є плата за рекламу.

Важливий елемент ринку інформації – інформація про конкурентів. Збирання, обробку і передачу її в окремих країнах Заходу називають інформаційно-статистичною базою підвищення конкурентоспроможності. Збирання інформації здійснюється насамперед підчас візитів команди спеціалістів і стосується тривалості технологічного циклу, пропускної здатності устаткування, рівня запасів, особливості організації виробництва, конструктивних і технічних можливостей виробів, рівня структури і витрат. Засобом збирання відповідної інформації є перегляд професійних журналів, зустрічі з фахівцями, запрошення консультантів тощо. Відтак узагальнюються найважливіші результати, визначаються основні нормативи та показники діяльності фірм, розробляється план розвитку на близьку та віддалену персрективу.

Ринок золота.

Ринок золота – це сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі продажу золота. Здійснюють її консорціуми місцевих банків (банкірські доми) і спеціалізованих фірм, які займаються очисткою металу (афінаж) і виготовляють злитки, ставлять на них клеймо, зберігають. Продавцями золота є золотодобувні країни, власники приватних і державних запасів золота. Покупці цього товару – промислові компанії, які використовують золото у промислових цілях, ювеліри, інвестори, тезавратори, спекулянти. Найбільшу кількість золота продають для використання у промислових цілях.

Комплексне визначення структури ринку, яке вже зазначалося, передбачає зясування не лише його основних обєктів, а й головних субєктів (внутрішнього та зовнішнього ринку). Таковими є:

• населення,

• фірми,

• держава.

Тепер розглянемо інфраструктуру ринку – сукупність допоміжних організацій, установ, посредників, діяльність яких покликана прискорювати просування товарів і послуг на різноманітних ринках.

Серед елементів інфраструктури ринку центральне місце належить біржам (товарним, фондовим, валютним, біржам нерухомості, праці та ін). Інфраструктура фінансового ринку – це фондові та валютні біржі, комерційні банки, страхові компанії. Інфраструктура ринку робочої сили – біржі праці, посредницькі та державні служби працевлаштування. Елементами інфраструктури ринку товарів і послуг є товарні ярмарки та товарні біржі, мережа торгових посредників, сервісні центри, фірмові та комісійні магазини, брокерські фірми, центри та пункти прокату.

Біржі бувають:

- загальними (різні товари),

- спеціалізованими (певні товари та цінності).

Біржа – це місце, де лише укладаються торгівельні угоди. Мета товарних бірж – надання послуг в укладанні угод, з`ясування товарних цін, визначення та полегшення товарообміну.

Є два основних вида угод:

• угоди на реальні товари завершаються переходом товару до покупця;

• фючерські угоди передбачають перехід товарів до покупця через певний час.

Важливими елементами інфраструктури є також:

• Торгівельні будинки – спеціалізовані фірми, які торгують однорідними товарами на власний попит або за дорученням клієнтів.

• Мережа роздрібної (реалізація товарів кіцевого споживання) та оптової торгівлі (продаж великих партій товарів).

• Аудиторські, страхові, фінансово-кредитні установи та організації.

• Аукціони – публічні торги предметів розкоші, творів мистецтва, хутра.

Загалом інфраструктура охоплює величезний економічний простір між продавцями та покупцями. Вона організує укладання контрактів, просуває товарні потоки, регулює збут та обслуговування споживачів. Структура ринку відображає його місце у системі організації суспільного виробництва. Але безпосередній вплив ринку на організацію економіки передусім виявляється за визначенням А.Сміта, через дію "невидимої руки" ринку, або механізм його саморегулювання, серцевиною якого виступає механізм ціноутворення. Для аналізу ринкового механізму необхідно зясувати головні параметри ринку: попит, пропозицію, ціну, конюнктуру, рівновагу.

Попит – це платоспроможня потреба, або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари. З підвищенням цін покупці програють і навпаки.

Пропозиція – сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники.

Ринкова ціна – це фактична ціна, що встановлюється на ринку. Вам вже відомо, що основою ринкових цін виступає вартість товару, суспільно необхідні затрати праці на його виробництво.

Конюктура – співвідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Конюктура змінюється під впливом різних факторів і масштабів виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі. Саме взаємодія попиту і пропозиції нерідко визначає долю товаровиробників.

Рівновага – повний або частковий збіг між обсягом та структурою попиту на товари та обсягом і структурою пропозицій.

Між розглянутими параметрами існує тісний взаємозвязок і взаємозалежність. У теорії ринкових відносин використовують поняття еластичного попиту, еластичної пропозиції та "ціна рівноваги". Залежність між попитом та пропозицією відображається законом попиту, зміст якого у загальному плані відображає математична залежність П = f (Ц) (рис 1). Відповідно закон пропозиції – Пр = f (Ц) (рис2).

Ступінь зміни попиту чи пропозиції із зміною ціни характеризує еластичність відповідно до попиту чи пропозиції. Її коефіцієнт визначається як відношення зміни

(зростання чи зменшення) обсягу попиту чи пропозиції (в %) до зміни ціни (в %). Для різних товарів цей коефіцієнт різний. Залежно від абсолютної величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі види еластичності попиту:

1. (Еп) >1 – попит є відносно еластичним,

2. (Еп) <1 – відносно нееластичним,

3. (Еп) =1 – одинично еластичним,

4. (Еп) =0 – абсолютно нееластичним,

5. (Еп) = – абсолютно еластичним.

І такі види еластичності пропозиції:

1. (Епр) >1 – пропозиція є відносно еластичною,

2. (Епр) <1 – відносно нееластичною,

3. (Епр) =1 – одинично еластичною,

4. (Епр) =0 – абсолютно нееластичною,

5. (Епр) = – абсолютно еластичною.

Можна виділити три типи співвідношень попиту та пропозицій.

1. Пропозиція товарів перевищує попит на них (Пр > П). Така ситуація можлива внаслідок не лише надвиробництва товарів та значного підвищення цін, а й штучного зниження доходів населення.

2. Пропозиція товарів є меншою від попиту (П > Пр). Це може бути повязано як із штучним зниженням цін так і з хронічним дефіцитом товарів. Шляхи нормалізації ринкової конюктури в цьому випадку можна зобразити так:

П > Пр Пр > П,

Це означає перехід від дефіциту товарів до певного дефіциту грошей, який є більш сприятливою ситуацією на ринку. Саме це відбувається у нас (Україні) через лібералізацію цін.

3. Рівновага попиту та пропозиції (Пр = П) (рис. 3).

Попит та пропозиція шоколаду залежно від його ціни (млн. плиток на рік)

Ціна ф.ст	Попит	Пропозиція
0,0 0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6	200 160 120 80 40 0 0	0 0 40 80 120 160 200

В Україні діє чимало бірж: універсальна товарна біржа, універсальна промислова біржа, фондова біржа (цінних паперів) та ін. Найпоширенішими є товарні біржи. Біржі, як установи, ніяких угод щодо купівлі-продажу не укладаять. Укладають угоди – посередники (маклери, брокери, ділери, агенти).

0,6-

Пр

0,5-

0,4-

0,3-

0,2-

0,1-

0 40 80 120 160 200 240

0,6-

0,5- П Пр

0,4-

0,3-

0,2-

0,1-

0 40 80 120 160 200 240

0,6-

0,5- П

0,4-

0,3-

0,2-

0,1-

0 40 80 120 160 200 240

Рис. 1 Попит

Рис. 2 Пропозиція

Рис. 3 Рівновага