Тип Саркомастігофори (Sarcomastigophora)

Цей тип поєднує амебоїдних Найпростіших — Саркодових і Джгутиконосців. У Саркомастігофор може бути одне чи кілька однакових ядер. Виключення складають лише деякі багатоядерні форамініфери з різними ядрами. Статевий процес — копуляція, але більшість видів розмножуються тільки нестатевим шляхом. Відповідно до сучасної системи, Саркомастігофор підрозділяють на три підтипи: підтип Джгутикові (Mastigophora), підтип Опаліни (Ораlіnаtа) і підтип Саркодові (Sarcodina).

Підтип Джгутиконосці (Mastigophora)

Джгутиконосці — велика і різноманітна група Найпростіших, що нараховує близько 8 тис. видів. Вони живуть у морях, прісних водах, у ґрунту, а також в організмах тварин і рослин. Серед джгутиконосців чимало небезпечних паразитів тварин і людини. Багато Джгутиконосців складають основу планктону у водоймах і відіграють важливу роль у біогенному круговороті в біоценозах. Зелені Джгутиконосці — продуценти органічної речовини, а гетеротрофні види, будучи консументами і редуцентами, беруть участь у переробці і подальшій мінералізації органіки.

Підтип Джгутиконосців характеризується наступними морфофізіологичними особливостями:

1. Органеллами руху їм служать джгутики — вирости цитоплазми. Їх може бути 1, 2, 4, 8 чи багато.

2. На відміну від Саркодових, у Джгутиконосців мається пелликула, чи панцир. Тому у більшості форма тіла постійна.

3. Джгутиконосцям властиві різноманітні способи харчування. Серед них маються автотрофи, здатні до фотосинтезу, гетеротрофи — із тваринним харчуванням, а також міксотрофи, що сполучать тваринний і рослинний способи харчування. За характером харчування Джгутиконосців підрозділяють на два класи: Клас Рослинні Джгутиконосці (Phytomastigophorea) і Клас Тварини Джгутиконосці (Zoomastigophorea).

4. Розмноження частіше нестатеве, шляхом подовжнього розподілу, рідше спостерігається статеве розмноження (гамогамия) з утворенням гамет і наступною копуляцією.

Загальна морфофізіологічна характеристика Джгутиконосців. Розміри Джгутиконосців варіюють від 1—2 мкм до декількох міліметрів. Форма тіла може бути овальної, веретеновидною, бутилковидною.

Клітка деяких Джгутиконосців покрита тільки мембраною, і вони здатні утворювати псевдоподії. Однак у більшості Джгутикових маються пелликула, а в деяких видів утвориться панцир, що складається з чи клітковини з хитиноидного органічної речовини. Джгутиковий апарат різноманітний за кількістю і формою джгутиків, а також їхньому розташуванню. У деяких видів джгутик тягнеться уздовж усього тіла клітки, утворити ундулюючу мембрану. Рух джгутика звичайно гвинтоподібне, і тіло клітки Джгутиконосців як би угвинчується в товщу рідини, у якій вони живуть.

Усередині клітки Джгутиконосців мається ядро, а також інші органелли. У зелених Джгутиконосців у цитоплазмі розташовуються хроматофори, що містять хлорофіл. У результаті фотосинтезу, що відбувається, у клітині накопичуються резервні живильні речовини: зерна парамілу, речовини близької до крохмалю, крапельки жироподібних речовин. Гетеротрофні Джгутиконосці здатні або до голозойному харчування, заковтуючи органічні частки їжі, або до сапрофітного шляхом усмоктування рідкої органічної їжі всією поверхнею клітки.

У прісноводних Джгутиконосців часто мається скорочувальна вакуоль, іноді з великим резервуаром, що відкривається назовні часом. Зелені Джгутиконосці, як правило, мають червоний «вічко» — стигму, що представляє собою світлочутливу органеллу. У Джгутиконосців зі стигмою добре виражений позитивний фототаксис, тобто виявляється вибірковість до найбільш освітлених ділянок водойми, де найбільше ефективно відбувається фотосинтез.

Розмноження. Більшість Джгутикових розмножується нестатевим способом, шляхом подовжнього розподілу клітки на дві дочірні. При цьому ядро поділяється шляхом мітозу.

Статеве розмноження відоме для деяких Джгутиконосців, в основному для рослинних видів. При цьому утворяться джгутикові гамети, що у наступному утворять зиготи, з яких формуються дорослі форми. У Джгутиконосців може бути ізогамія (равногаметність) чи анізогамія (разногаметність).

Клас Рослинні Джгутиконосці (Phytomastigophorea). Цей клас поєднує безліч загонів Джгутиконосців з автотрофним і міксотрофним типом харчування. Морфологічно вони характеризуються наявністю хроматофорів із хлорофілом. Іноді серед представників цього класу зустрічаються види з гетеротрофним харчуванням.

Клас Тваринні Джгутиконосці (Zoomastigophorea). Цей клас включає гетеротрофних Джгутиконосців. Серед них більшість — паразитів тварин і рослин.

Небезпечними паразитами людини і тварин є види трипаносом (Trypanosoma). Трипаносоми паразитують головним чином у крові і спинномозковій рідині тварин і людини, викликаючи важкі захворювання — трипаносомози. Trypanosoma rhodesiense і Т. brucei gambiense викликають «сонну хворобу» людей у Тропічній Африці. На ранніх фазах розвитку хвороби трипаносоми живуть у крові людини і викликають лихоманку, потім переходять у спинномозкову рідину, що приводить до нервового розладу, сонливості, а надалі настає смерть хворого від виснаження. У перші три десятиліття XX в. від сонної хвороби загинуло більш мільйона чоловік. Збудники сонної хвороби були відкриті французьким ученим Луїсом Самбоном у 1903 р. Переносником збудників сонної хвороби є муха цеце (Glossina palpalis) і деякі інші види цього роду. У кишечнику мухи цеце трипаносоми розмножуються і накопичуються в слинних залозах і хоботку. Природним резервуаром трипаносом — збудників сонної хвороби можуть служити антилопи і деякі інші тварини, що майже не страждають від цих паразитів, але є їх носіями. Муха цеце переносить паразитів від хворих людей і заражених тварин до здорового. Передача паразитів шляхом укусу кровосисними комахами називається інокуляцією. Сонна хвороба — природно-осередкове трансмісивне протозойное захворювання. Осередковий тип цього захворювання визначається ареалом поширення мухи цеце, що живе тільки в Екваторіальній Африці. Трансмісивна передача паразитів здійснюється комахою-переносником, що є і другим хазяїном.

Серед трипаносом мається чимало видів, що викликають трипаносомози домашніх тварин. Так, Т. brucei brucei викликає нагану — хворобу рогатої худоби в Африці. Переносником цього збудника є мухи цеце (Glossina). Т. evansi — збудник сурри — хвороби верблюдів у Південній Азії, Африці, що передається кровосисними двокрилими — ґедзями (рід Tabanus). Т. equiperdum викликає злучну хворобу коней в Азії. Передача паразитів відбувається без переносників при злучці коней.

Небезпечними паразитами людини є лейшманії (Leishmania), що викликають лейшманіози. Лейшманії — внутрішньоклітинні паразити, позбавлені джгутика, однак у процесі розвитку вони проходять джгутикову стадію в кишечнику переносників-москітів. Leishmania tropica викликає шкірний лейшманіоз — пендинську виразку. Це захворювання поширене в Середній Азії, Закавказзі. Переносником лейшманіозів є дрібні кровосисні двокрилі — москіти роду Phlebotomus, у шлунку яких паразити розмножуються. Природним резервуаром шкірного лейшманіозу можуть бути різні гризуни, деякі інші тварини. Носієм шкірного лейшманіозу найчастіше є великі піщанки, що живуть колоніями. Тому для профілактики лейшманіозу проводиться регулярне обстеження колоній гризунів на зараженість лейшманіями. Санепідстанціями проводиться боротьба з вогнищами лейшманіозу.

У Середній Азії, Індії й Індокитаї розповсюджений вісцеральний лейшманіоз кала-азар, викликаний L. donovani. Переносником збудників кала-азар є також москіти, а природним резервуаром цього лейшманіозу в основному є бродячі собаки. При укусі москітами в кров людини попадають лейшманії з джгутиками, а потім вони розносяться по кровоносних судинах до внутрішніх органів (печінка, селезінка), де паразитують усередині кліток. Уражені органи збільшуються, а людина без лікування гине від лихоманки і загального виснаження.

Дипломонади - це паразити з декількома джгутиками й опорним стрижнем — аксостилем. У людині паразитують види родини Lamblia. Лямблії були детально описані радянським вченим Д. Ф. Лямблем, хоча раніше вже були відомі. Існує близько 40 видів лямблій. Lamblia intestinalis паразитує в кишечнику людини і викликає хворобу — лямбліоз, подібний з колітом. Тіло лямблій із двосторонньою симетрією і нагадує за формою половину груші. У них мається зі сплощеної сторони присоска, за допомогою якої вони прикріплюються до стінки кишечнику людини. Зараження відбувається цистами зі споживанням забрудненої їжі чи води.

Серед тріхомонад маються небезпечні паразити людини. Так, Trichomonas hominis викликає хронічні поноси, а Т. vaginalis живе в сечостатевих шляхах людини, викликаючи їх захворювання.