2. Функції релігії.
Протягом тривалого часу історична життєвість релігійного світогляду існує завдяки тому, що дана форма суспільної свідомості виконує певні реальні функції.
До основних соціальних функцій релігії належать:
Світоглядна, тобто своєрідне осмислення природи, людини і суспільства, яке розглядає проблеми онтології, гносеології, аксіології та есхатології. Поява філософських термінів пояснюється тим, що релігія тісно споріднена з філософією. З точки зору наукового знання загальне світоглядне бачення світу формує філософія. Саме філософія, розглядаючи найбільш загальні підстави буття природи і людини, намагається охопити Всесвіт у цілому і відштовхується від взаємовідношення його частин і елементів. Філософська рефлексія має раціоналістичний характер, тоді як релігійне бачення світу взагалі орієнтується на певні містифікації. Релігія інтуїтивна та ірраціональна. На цій основі релігія стає пізнанням Бога та життям у спілкуванні з Богом.
Компенсаційна функція проявляється у намаганні віруючого досягти душевного спокою та злагоди з самим собою. Релігія дає втіху, полегшує страждання, відводить від негативних проявів людського існування.
Регулятивна функція. Релігія через систему своїх духовних цінностей, норм і правил впливає на приватне та суспільне життя людини, визначає її життєву позицію, поведінку, весь уклад існування. Прихильники релігійного обгрунтування моральності спираються на такі аргументи:
- моральні настанови історично уперше сформульовані у релігії;
- певний догматизм релігії вимагає визнання абсолютної незаперечності, тобто божественного походження моральних норм.
Така позиція може викликати заперечення у тому розумінні, що не ураховує реальну життєдіяльність людей на різних етапах розвитку людського роду, історичний процес самоусвідомлення особистого “Я”, яке на основі совісті, “внутрішнього закону”( за І.Кантом) реалізує відповідальність індивідуальної поведінки загальнолюдському досвіду і залишає особистості певне право варіантності, альтернативності вибору.
4. Інтегративна функція. Релігія є засобом об’єднання людської спільноти на основі єдиного віровчення. Масштаби цього об’єднання поширюються у межах певної релігійної громади і навіть усього суспільства. Релігія постає як основа соціальності тому, що солідарність, тобто почуття спільної причетності людей до чогось цілого, єдиного “ми” породжується єдиним зв’язком з Богом, в якому вони уперше почувають себе родиною, громадою, народом. Релігія може інколи допомогти суспільству уникнути деспотизму або анархії у тому розумінні, що служіння державі, народу, соціальній групі, ідеї тощо грунтується на служінні Божій волі і поза цим взагалі немає нічого такого, що б змусило людину служити правді і правдою.
Розглядаючи історичний феномен виникнення релігії та подальшої її життєвості треба звернути увагу на гносеологічні та соціально-економічні причини.
Гносеологія (теорія пізнання) розглядає постійний пошук людського розуму, його намагання вийти за межі відомого досвіду. При цьому пізнаючий суб’єкт пізнання вимушений формувати систему математичних, логічних та інших абстракцій. Відштовхуючись від чуттєвого, думка починає свої операції у сфері ідеальних структур, виникають парадоксальні поняття, які вступають у суперечку з поняттями розсудку.
Наукове знання потребує зовнішніх доказів, віра ж доводиться своєю внутрішньою силою і базується на пошуках духу.
Таким чином, на відміну від емпіризму природознавчих та соціальних наук, релігія по своїй суті апріорна: спочатку виникає віра в Бога, а потім вона народжує певний релігійний досвід. Видатний російський вчений М.В.Ломоносов чітко розрізняв релігію і науку як різні сфери усвідомлення світу. Він писав: “… Не здраво рассудителен математик, ежели он хочет Божескую волю вымерять циркулем. Тако же и богословия учитель, если он думает, что по псалтире научиться можно астрономии или химии” ( Ломоносов М.В. Полн.собр.соч. Т.V. М. 1954. С.497).
Відображаючи дійсність, при створенні апріорних ( позадосвідних) понять свідомість може виходити за межі цієї відомої дійсності, робити інтуїтивні передбачення, фантазувати, - що стає психологічною основою релігійної віри. Інколи, повіривши у вигаданий образ, людина урівноважує свій душевний стан, набуває духовної визначеності свого буття. Душевний спокій починається, перш за все, зі злагоди з самим собою. А коли життєва позиція людини підкріплюється беззаперечними положеннями віри, то духовний світ особистості набуває певної цілісності та гармонії.
Соціально-економічні причини існування релігії відображають об’єктивний тиск на людину природних обставин та негараздів суспільного життя.
Низький рівень розвитку продуктивних сил на початку історії людства не давав можливості подолати проблему виживання тільки через сферу виробництва і тоді давня людина сподівалася на позитивне вирішення питань свого існування, свого дієвого виходу в природний світ за допомогою духовних зусиль. Цьому сприяв і світоглядний антропоморфізм – думка про можливість духовного контакту з об’єктами природи та впливу на зовнішні сили, які були задіяні в систему життєдіяльності людини.
Епідемії, стихійні лиха та інші катастрофічні природні явища пригнічували людину і залежність від могутніх сил природи викликала почуття страху та уявлення про необхідність впливу на несприятливі умови існування в оточуючому середовищі. Й донині стихійні лиха, хвороби служать для багатьох людей поштовхом до релігії. Там, де безсилий скальпель хірурга, людина сподівається на божественне зцілення.
Жорсткі умови існування у світі природи вимагали безумовної залежності індивіда від системи суспільних відносин. Надалі у процесі формування класового суспільства підкореність індивіда суспільній організації трансформується у почуття безправ’я та безсилля пригноблених мас, які інколи не вважалися за людей (На думку Арістотеля раб – це знаряддя праці, яке володіє мовою). Наступні періоди суспільного розвитку людства продовжують зберігати відносини експлуатації людини людиною. Коли людина відчуває відчуження у суспільстві, то вона набуває схильності до релігії. У Біблії написано : “Прийдите ко Мне, все труждающиеся и обремененные, и Я успокою вас; … и найдете покой душам вашим” ( Матф., 28-29). Як зазначають дослідники релігії, у процесі богослужіння за допомогою культових дій у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи, які трансформують негативні емоції у позитивні.