Інфінітив

Інфінітив (початкова форма дієслова; неозначена форма)- це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду (хотіти, йти, плакати).

Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли ("Мовчати!"- несподівано навіть для себе самої сказала Марія).

Інфінітів закінчується на -ти або -ть (Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну мати вибирати (В.Симоненко).

Дієслова у формі інфінітіва бувають недоконаного і доконаного виду (йти- дійти, стучати- стукнути).

У двоскладовому реченні неозначена форма дієслова може виступати у функції будь-якого члена речення:

• підмета (Зробити це буде доброю справою);

• означення (Навіть камні інколи можуть кричати);

• частини складеного присудка (Прибули і стали виходити на берег);

• обставини ("Як би не попастися"- раптом подумалося Сергію);

• додатка (Пора вже збиратися).

У безособовому реченні неозначена форма дієслова найчастіше виступає у ролі головного члена речення (Повірити у це було неможливо; Нічого не можна вже повернути).

Дві основи дієслова

Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ:

основа	приклади
основа інфінітива (минулого часу)	робити, їхати, мовчати, висіти, закапувати, зеленіти, чекати
основа теперішнього (майбутнього) часу	роблять, їдуть, мовчать, висять, закапують, зеленіють, чекають

Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти (виправда-ти, шука-ти, гукну-ти).

Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду- майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення -уть (-ють), -ать (-ять): вед-уть, гука-ють, леж-ать, сто-ять.

Від основи інфінітива творяться:

основа	вести бажати
дієприкметники минулого часу	ведений бажаний
дієприслівники доконаного виду	привівши бажаючи
форми минулого часу	привів бажав
форми умовного способу	привів би бажав би

Від основи теперішнього (майбутнього) часу творяться:

основа	ведуть бажають
дієприкметники теперішнього часу	ведучий бажаючий
дієприслівники недоконаного виду	ведучи бажаючи
форми теперішнього часу	веду бажаю
форми майбутнього часу від дієслів доконаного часу	приведу побажаю
форми наказового способу	приведи побажай

Безособові дієслова- особлива форма дієслова, що означає дію без відношення до будь-якої особи (темніє, щастить, дніє).

Безособові дієслова означають фізичний або психічний стан людини та явища природи.

Особливістю безособових дієслів є те, що вони утворюють не всі форми словозміни:

- у дійсному способі мають одну форму 3-ої особи теперішнього часу (вечоріє) і майбутнього (буде вечоріти, вечорітиме);

- в умовному способі мають форму середнього роду (вечоріло б).

У реченні безособові дієслова виступають присудком, при якому не може бути підмета (Пощастило як ніколи; Дихалося все легше і легше). Такі речення називаються безособовими.

Безособового значення можуть набувати і деякі безособові дієслова 3-ої особи однини або середнього роду (морозить, віє; загуло, повіяло).

Дієслова в теперішньому й майбутньому часах дійсного способу та в наказовому способі змінюються за особами. Дієслово в першій особі називає дію тієї осо­би чи осіб, хто говорить: (я) вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажімо. Дієслово в другій особі називає дію тієї особи чи осіб, до кого звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви) поясніть. Дієслово в третій особі називає дію як особи чи осіб, так і предмета чи предметів, про кого або про що мо­виться: (він) малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленіє, (дні) минають. Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі за особами не змінюються — вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів би, раділа б, раділо б, раділи б. Форми роду й числа дієслів тут виконують синтаксичну функцію — вказують на зв'язок між словами (день змінив ніч і день змінила ніч). Число дієслова несе інформацію про кількість діячів. Однина вказує, що дія чи стан приписується: а) одному виконавцеві (особі, тварині чи предметові): (я) допомагаю, (мотоцикліст) мчить, (мурашка) повзе, (ли­ сток) тріпоче', б) сукупності однорідних предметів: (селянство) голосує, (молодь) вчиться, (листя) опадає, (жито) достигає', в) предметам, шо не піддаються лічбі (речовинам, сферам діяльності, поняттям тощо): (вода) тече, (бджільництво) розвивається, (історія) не повторюється. Перша особа множини вказує, що дію виконує мовець та ще одна чи більше осіб: (ми) пливемо, розмовляємо, поспішаймо. Друга особа множини вказує на дію двох або більше осіб, до яких звернена мова: (ви) думаєте, зачекайте. Третя особа множини означає, що дію виконують два або більше діячів без участі мовця: (люди) радіють, (хмари) збира­ються, (квіти) пахнуть. Особові й числові форми дієслів у контексті можуть набу­вати невластивих їм значень. Форма першої особи однини й множини може позначати дію, не пов'язану з конкретною особою (у загадках, прислі­в'ях, приказках): Мету-мету — не вимету, несу-несу — не винесу, пора прийде — само вийде. То снідаю, то обідаю — / погуляти ніколи. Як робимо, так ходимо, Як дбаємо, так маємо (Нар. творчість). Форма першої особи множини в науковому й публіцистич­ному стилях позначає автора із співучастю читача: Нагадаємо один показовий у цьому відношенні епізод. У першій половині 1906 року в Києві виходив український сатиричний журнал «Шершень» (О. Ставицький). Як бачимо, імпершовіністів страхало відрод­ження України навіть на правах автономії (Р. Іванченко). Форма другої особи однини й множини вживається в уза­гальнено-особовому значенні (у прислів'ях, приказках, опи­сах): Коли починаєш, думай про кінець (Нар. творчість). Та пісня має в собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим трудніше зловити (М. Коцюбинський). Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси та чару та вільного пахучого по­вітря (Панас Мирний). Форма другої особи множини при звертанні до співбесід­ника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість: Під­скочив Петро, схопив діда Савку за плече: — А що, діду, не мо­жете? Здаєтеся? (С. Тельнюк). Тільки форму третьої особи однини мають безособові дієслова: Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться (1. Левада). Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні: Багато таких суден тепер списують, рі-жуть, вантажать на платформи й відправляють на мета­лургійні заводи (О. Гончар). Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. їх назива­ють безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати — світа­ло, світає, світатиме, світало б, нехай світає; щастити — щастило, щастить, буде щастити, щастило б, нехай щастить. Ці дієслова переважно означають: а) явища природи: розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело; б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться; в) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить;  г) міру наявності чогось: не вистачає, бракує. У безособовому значенні можуть вживатися й деякі особові дієслова: Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева... (Г. Хоткевич). Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник). У першому реченні від дієслів пахла, пахли ставиться питання хто? що? (отже, ці дієслова пов'язуються з особа­ми), у другому — від дієслова пахло такого питання поставити не можна (отже, воно тут вжите в безособовому значенні). Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособо­вих реченнях. При них підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмін­ку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом. Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть викону­ватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, мину­тися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо. 2.Ступені порівняння прислівників ,особливості їх творення.