3. Роль і місце соц. Прав в системі прав людини
Права людини — категорія не біологічна, не фізіологічна, а соціально-історична.
Права людини — це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.
У міжнародній практиці застосовується класифікація прав людини, яка випливає з назв та змісту відомих міжнародних документів — Міжнародного пакту про цивільні та політичні права і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Відповідно до цих актів права людини класифікуються на
цивільні (особисті);
політичні;
соціальні;
культурні.
Соціальні права людини були закріплені у таких основних міжнародно-правових актах:
Загальній декларації прав людини (ООН, 1948 p.),
Міжнародних пактах ООН 1966 p., конвенціях Міжнародної організації праці,
Європейській соціальній хартії (Рада Європи, Турин, 1961 p.),
Європейській соціальній хартії (переглянутій) (Рада Європи, Страсбург, 1996 p.),
Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 р., переглянуто в 1990 р.),
Хартії основних прав працівників (ЄС, 1989 p.),
Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС, 2000 р.),
Конвенція №102 МОП про мінімальні норми соціального забезпечення ( 1952) тощо.
Згідно з цими актами до основних соціальних прав належать:
право на працю;
на відпочинок;
на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї;
на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування;
на соціальне забезпечення; на освіту;
на житло; на охорону і допомогу сім'ї;
на захист материнства; на охорону і допомогу дітям та підліткам.
Соціальні права мають економічний зміст. Він полягає:
1) в обсязі матеріальних ресурсів, необхідних для забезпечення соціальних потреб людини;
2) обсязі матеріальних ресурсів, на які особа реально набуває права, реалізовуючи конкретне соціальне право.
Матеріальні джерела, що здобуваються через реалізацію економічних прав, максимальним розміром не обмежуються, тоді як реалізація соціальних прав завжди обмежена певним мінімумом — соціальним стандартом (мінімальної пенсії, допомоги, послуг тощо), встановлюваним у законодавстві. Цей мінімум має включати не лише засоби для виживання, а й для певного соціального розвитку людини. Тут актуальною є проблема стандартизації соціальних прав та відповідності цих стандартів реальним потребам людини.
Структура сфери соціальних прав. Сфера соціальних прав є неоднорідною і досить складною. Вона визначається структурою соціальних потреб людини, які набувають опосередкування у певних правах, що входять до складу соціальних прав. Відповідно можна виділити
сферу застосування праці,
сферу працевлаштування,
сферу надання медичної допомоги та охорони здоров'я,
сферу освіти,
сферу соціального захисту тощо.
Правовий аспект полягає в тому, що кожна з названих сфер становить сукупність суспільних відносин, спрямованих на реалізацію певного соціального права або комплексу таких прав. Реалізація соціальних прав значною мірою пов'язана з розподілом соціальних благ. Розподільчі відносини є головними в структурі соціальних відносин, але не єдиними, сюди також належать відносини щодо створення фінансових джерел (накопичувальні), організаційні, процедурні та процесуальні.
Терміни:
Соціальні потреби- це те, що ми потребуємо в трудовій діяльності,соціально-економічній активності,духовній культурі, тобто у всьому що є продуктом суспільного життя.
Соціальні гарантії— матеріальні і юридичні запоруки, які забезпечують реалізацію соціально-економічних і соціально-політичних прав членів суспільства. До основних Г. с. відносяться право на працю, право на відпочинок, право на житло, право на освіту й меддопомогу тощо.
Соціальна сфера-сукупність галузей, організацій, підприємств, які безпосередньо пов'язані і визначають спосіб і рівень життя людей, їх добробут, споживання. До С.с. належать освіта, культура, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, фізична культура, громадське харчування, пасажирський транспорт, зв'язок.
Соціальна політика— комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.
Соціальна функція держави
Відносини у соціальній сфері
Соціальний захист— система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків.
Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.
Соціальна допомога — це грошова допомога й допомога в натуральній формі, що здебільшого фінансується з бюджету та добровільних пожертвувань і сплачуються людям, які перебувають у нужді, як на основі перевірки їхнього доходу та засобів існування, так і за певними критеріями без перевірки доходу. Це означає також, що одні прошарки населення користуватимуться благами програми допомоги, а інші будуть виключені зі сфери її дії.
Соціальні послуги— комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Соціальні послуги можуть надаватись інституційно — в рамках соціальних служб, установ та закладів — та індивідуально — безпосередньо соціальним працівником чи іншим спеціалістом потребуючій особі (клієнтові).