Висновки

У ході виконання роботи були вирішені всі завдання, поставлені на початку, і досягнута мета, що полягає у побудові теоретико-методологічної моделі дослідження соціального самопочуття у трансформаційному суспільстві.

Здійснений історико-теоретичний аналіз концептуалізації соціального самопочуття у вітчизняній та зарубіжній літературі дозволив виділити такі підходи, у межах яких досліджувалися механізми його виникнення на рівні свідомості людини і подальшого функціонування у суспільстві, як філософський, біолого-медичний, економічний, соціально-політичний, соціально-психологічний та соціологічний.

Розглянувши ті головні аспекти соціального самопочуття, на яких зосереджуються дослідники у межах різних галузей знання, можемо зробити висновок, що воно є поняттям багатогранним, складним. Соціальне самопочуття ми розглядаємо у широкому і вузькому розумінні:

У широкому розумінні, соціальне самопочуття населення – це показник якості життя людей і якості суспільства, у межах якого вони функціонують.

У вузькому розумінні, соціальне самопочуття виступає показником ступеня задоволеності соціальних потреб і психологічної стійкості людей в умовах соціальних трансформацій. Соціальне самопочуття, формуючись під впливом емоційних і раціональних оцінок людей щодо якості свого життя і того суспільства, у якому вони безпосередньо взаємодіють і функціонують, а також співставленні цих фізичних, психологічних і соціальних здобутків з уявленням (очікуванням) щодо перспектив як власного майбутнього, так і соціально-економічного та соціально-політичного майбутнього держави, є узагальненою характеристикою успішності процесів адаптації людей до мінливих соціальних умов, а також одним із важливих критеріїв оцінки рівня ефективності державної політики.

Близькими за значенням до соціального самопочуття категоріями є «суб’єктивне благополуччя», «задоволеність життям», «щастя», «моральний дух», «соціальний комфорт», «соціальний настрій», «соціальні почуття», «емоційно-оціночне ставлення». Вони складають категоріальне “поле” соціального самопочуття, оскільки у тій чи іншій мірі відображають ставлення людей до власного життя і до свого місця у суспільстві. Категорію «суб’єктивне благополуччя», за умови включення у систему її показників таких індикаторів соціального благополуччя, як соціальна підтримка, повага від людей, наявність близьких друзів та ін., розглядаємо в якості синоніму терміну «соціальне самопочуття». Таке співвідношення між цими поняттями розширює методологічну і методичну базу для вивчення соціального самопочуття, доповнює її новими знаннями про суть, механізми та особливості функціонування на індивідуальному і соціальному рівнях, фактори впливу та ін.

Розглянувши основні структурні елементи соціального самопочуття, можемо зробити висновок, що воно є багатоаспектним, багатокомпонентним явищем, а також надзвичайно важливим і по своїй суті унікальним у науковому і практичному відношенні соціальним феноменом, який не лише пояснює внутрішні процеси у житті суспільства, але часто й впливає на них. При дослідженні соціального самопочуття людей необхідно враховувати як його соціально-психологічну природу, так і значну залежність від соціально-економічних, соціально-політичних та соціокультурних умов, особливо на етапі їх трансформацій в українському суспільстві.

Концептуальні положення про те, що соціальне самопочуття людей є результатом співвідношення між їхніми досягненнями та очікуваннями, формується під впливом домінуючих у житті емоцій, почуттів та настроїв, задоволеності актуальних матеріальних і соціальних потреб у різних сферах життєдіяльності та коригується за рахунок адаптаційного потенціалу людей, були взяті за основу при побудові системи показників та індикаторів цього багатогранного соціально-психологічного феномену. До узагальнених показників соціального самопочуття населення в українському суспільстві періоду трансформації відносимо психологічну стійкість людей і задоволеність соціальних потреб. Показник психологічної стійкості складається з субпоказників рівня тривожності, соціального оптимізму та рівня відповідальності людини перед суспільством. А задоволеність соціальних потреб досліджується через достатність чи недостатність матеріальних і соціальних благ у різних сферах людської життєдіяльності (Головаха, Паніна). Таке комплексне вивчення соціального самопочуття враховує природу цього явища, адаптаційний потенціал людей у суспільстві, систему їхніх цінностей та характеризує соціальне середовище, з яким постійно взаємодіють люди.

Соціально-психологічний підхід, у межах якого соціальне самопочуття досліджується за допомогою таких показників, як задоволеність життям, рівень щастя, баланс позитивних та негативних емоцій і почуттів, вважаємо емоційно-оцінним, оскільки він базується на здійсненні людьми переважно емоційних оцінок стосовно їхнього життя. Такий підхід застосовується у західній і російській традиції вивчення соціального самопочуття.

В українській соціології використовується дещо інший підхід, який ґрунтується на положенні про те, що соціальне самопочуття людей у суспільстві залежить від відчуття достатності чи недостатності соціальних благ у різних сферах життя. Стан, при якому виникає відчуття нестачі тих благ, яких найбільше потребують люди; а також соціальний процес, при якому знижуються можливості задовольнити основні життєві та соціальні потреби індивіда, називається соціальною депривацією. Тому такий підхід до дослідження соціального самопочуття називаємо деприваційним. Він дозволяє більш широко поглянути на надзвичайно актуальні для українського суспільства проблеми, при цьому дещо оминаючи суб’єктивні оцінки людей, які є досить мінливими у суспільстві періоду трансформації. Однією з його переваг є можливість виявляти реальний рівень соціальної депривації у різних групах населення або ж напруженість потреб у осіб, які з тих чи інших причин не є інтегрованими у суспільство. А механізм і рівень впливу соціальної депривації на самопочуття людей залежить від масштабів такого явища у суспільстві, що пояснюється, зокрема, процесами соціального порівняння (у більшій мірі стосується відносної депривації) і соціальної адаптації (особливо актуально в умовах множинної депривації та нестабільності соціальної системи).

Власне процеси соціального порівняння у просторі та часі були закладені нами при побудові теоретичної моделі дослідження соціального самопочуття. Основним положенням, на якому базується дана модель є те, що соціальне самопочуття людей у суспільстві є результатом їхніх соціальних порівнянь. Під соціальним порівнянням при цьому розумітимемо співставлення людьми умов свого життя, форм і видів діяльності, настроїв і емоцій з аналогічними у власному минулому й очікуваному майбутньому, а також із тими, які характеризують повсякденне життя інших людей.

Запропонований просторово-часовий підхід до дослідження соціального самопочуття у координатах соціального простору і часу людини передбачає здійснення наступних кроків: по-перше, дослідження актуальних оцінок соціального самопочуття; по-друге, вивчення суб’єктивних уявлень індивіда про власне соціальне самопочуття у порівнянні з самопочуттям інших людей (як з представниками тих груп, до яких він належить, так і тих груп, до яких він не належить, але може себе з ними порівняти); по-третє, з’ясування суб’єктивної оцінки індивідом власного соціального самопочуття у минулому і прогнозованому майбутньому.

Основними принципами запропонованої просторово-часової моделі дослідження соціального самопочуття є: суб’єктивність, комплексність, порівняльність у просторі і часі та прогностичність. Принцип «суб’єктивності» полягає у тому, що соціальне самопочуття досліджується через вивчення внутрішнього, суб’єктивного стандарту, з яким люди постійно порівнюють свої досягнення, своє життя. Вивчаючи суб’єктивний простір і час людини, ми тим самим краще пізнаємо не лише об’єкта такого порівняння, а власне суб’єкта порівняння. Принцип «комплексності» передбачає дослідження не лише актуальних оцінок соціального самопочуття, але й суб’єктивних уявлень індивіда про власне самопочуття у минулому і майбутньому часі, а також у порівнянні з самопочуттям інших людей. Це у комплексі дозволить вивчати соціальне самопочуття на більш глибокому рівні, на рівні свідомості, відстежувати тенденції трансформації за суб’єктивними оцінками людьми свого соціального самопочуття у координатах простору і часу. Принцип «порівняльності у просторі і часі» забезпечуватиметься за рахунок можливості групування людей з однаковими просторовими і часовими моделями соціального самопочуття, що дозволить здійснювати їх порівняння між собою, а також співставлення, порівняння динаміки актуальних оцінок соціального самопочуття і суб’єктивних оцінок самопочуття у часі. Під принципом «прогностичності» маємо на увазі ті можливості, які відкриваються за рахунок вивчення соціального самопочуття у суб’єктивному минулому, теперішньому і майбутньому людини. Визначення направленості «стріли часу», як для всього населення, так і для окремих соціальних груп, дасть змогу прогнозувати можливі майбутні зміни у показниках соціального самопочуття на найближчі роки. Насамкінець зазначимо, що названі вище можливості, які відкриваються у разі дослідження соціального самопочуття людей через вивчення їх суб’єктивного простору і часу, мають важливе наукове та практичне значення. Одержана інформація про соціальне самопочуття людей у суспільстві дозволить не лише аналізувати якість їхнього життя і якість суспільства, але й за рахунок виходу на можливості прогнозування цих показників, більш ефективно працювати не лише над тактичними, але й стратегічними завданнями соціальної політики.