25. Організація планування ветеринарних заходів покладена на керівників служб державної ветеринарної медицини.

Плани повинні бути науково обґрунтовані, їх розробляють із урахуванням епізоотичного й ветеринарно-санітарного стану господарства, особливостей хвороб, біології їх збудників, умов зовнішнього середовища та інших чинників.

Обов'язково планується проведення протиепізоотичних заходів у стаціонарно неблагополучних пунктах по сибірці, емфізематозному карбункулі у великої рогатої худоби, бешисі свиней, лептоспірозу, бабезіозах та інших хворобах. При деяких інфекційних та інвазійних хворобах профілактичні заходи планують лише при наявності захворювань тварин або при умові безпосередньої загрози заносу збудника в цю місцевість чи в господарство (ящур великої рогатої худоби, чума свиней, Нюкаслська хвороба).

Планування й термін проведення ветеринарних заходів повинні відповідати об'єктивним закономірностям перебігу хвороби в тій чи іншій природно-кліматичній зоні. Тому органи ветеринарної медицини ретельно вивчають крайову епізоотологію, враховують місцеві особливості і визначають найбільш відповідні заходи та оптимальні терміни їх виконання. У благополучних господарствах планові заходи мають переважно профілактичний характер, а в неблагополучних — вимушені, оздоровчі, які спрямовані на ліквідацію хвороби.

Приступаючи до розробки плану протиепізоотичних заходів на черговий календарний термін, керівники ветеринарної медицини аналізують наслідки виконання плану за минулий час, ефективність засобів профілактики або ліквідації захворювань, виявляють недоліки в цій роботі. Ветеринарні фахівці повинні знати досягнення науково-технічного прогресу в епізоотології та паразитології, володіти ветеринарною статистикою і вибирати найбільш економічні методи, які при невеликих витратах дають високий ефект.

План протиепізоотичних заходів щорічно розробляється у тваринницьких господарствах і комплексах, у районах, містах, областях і в цілому в Україні.

Основне завдання плану — попередження виникнення різних заразних (інфекційних та інвазійних) хвороб тварин і птиці, забезпечення стійкого благополуччя стад і охорона населення від зооантропонозів.

Відповідальність за розробку плану протиепізоотичних заходів покладається на керівника ветеринарної медицини державної установи чи господарства.

План протиепізоотичних заходів складається з двох частин: текстової і власне плану.

У текстовій частині передбачається проведення загальних протиепізоотичних заходів:

- огородження господарства;

- будівництво санпропускника, дезбар'єру, шлагбаума, ізолятора та біотермічної ями;

- профілактичне карантинування протягом 30 днів завезених у господарство тварин;

- контроль за годівлею, доглядом та утриманням тварин;

- проведення інших санітарних заходів (санітарного дня, кип'ятіння молочних відвійок, які надходять із молокозаводів, профілактичної дезінфекції тощо).

Власне план складається за спеціальною формою, в якій передбачаються такі графи:

- види заходів;

- обсяг робіт на рік, у тому числі поквартально;

- кількість обробок;

- вартість обробки однієї голови;

- загальна вартість обробок.

План має три основні розділи:

А) діагностичні дослідження;

Б) профілактичні щеплення (вакцинації);

В) лікувально-профілактичні обробки.

26. Туберкулінізація ВРХ. Туберкулін вводять: великій рогатій худобі, в середній третині шиї (у цій ділянці не дозволяється вводити тваринам інші біологічні препарати та речовини);

бугаям-плідникам туберкулін вводять у підхвостову складку;

Перед введенням туберкуліну шерсть (волосся) на місці ін’єкції вистригають, шкіру обробляють 70°-м етиловим спиртом. Потім у товщу шкіри вводять туберкулін, використовуючи 1-2 мл шприц і тонку коротку голку або безголковий ін’єктор.

Туберкулінізації підлягають тварини з двомісячного віку.

Корів (нетелів), буйволиць, досліджують на туберкульоз незалежно від періоду вагітності;

Не дозволяється досліджувати туберкулінами тварин протягом трьох тижнів після вакцинації їх проти інфекційних захворювань.

Вводити туберкулін у шкіру, яка має травматичні пошкодження, а також ущільнення або абсцеси, враження грибами, кліщами або гельмінтами, забороняється.

Облік і оцінку реакції на внутрішньошкірне введення туберкуліну проводять у великої рогатої худоби, через 72 години після введення препарату;

Реакція в місці введення туберкуліну у тварин проявляється у вигляді розлитого набрякання тістуватої або м’якої консистенції, яка не має, як правило, чітких меж із навколишньою тканиною. Утворення набряку супроводжується підвищенням місцевої температури, гіперемією й болючістю запаленої ділянки шкіри. При обліку внутрішньошкірної реакції у кожної досліджуваної тварини пальпують місце введення туберкуліну, у норок порівнюють повіки лівого та правого ока.

При виявленні змін на місці введення туберкуліну у великої рогатої худоби, кутиметром вимірюють товщину складки шкіри в міліметрах і визначають величину її потовщення в порівнянні з товщиною складки незміненої шкіри близько місця введення туберкуліну.

Тварин вважають реагуючими на туберкулін:

велику рогату худобу, буйволів– при потовщенні шкіряної складки на 3 мм;

27. Малеїнова офтальмопроба. Перед уведенням малеїну оглядають око, щоб переконатися у відсутності будь-яких запальних процесів. Потім за допомогою стерильної піпетки на кон’юнктиву нижньої повіки наносять 3-4 краплі малеїну і через кожні три години протягом дня враховують реакцію. Останнє врахування проводять через 24 години після введення малеїну, тобто вранці наступного дня.

У хворих на сап тварин очна реакція найчастіше проявляється вже через 2-3 години після нанесення на кон'юнктиву малеїну і триває протягом 10-24 годин. Максимального розвитку вона досягає через 6-9 годин після введення малеїну.

28. Туберкулінізація у свиней. для свиней застосовують бичачий і пташиний туберкулін одночасно.

вводять свиням – в ділянці зовнішньої поверхні вуха у двох сантиметрах від його основи (у шкіру одного вуха вводять ППД – туберкулін для ссавців, другого – ППД – туберкулін для птахів). Свиням у віці 2-3 міс. туберкулін краще вводити в шкіру поперекової ділянки, відступаючи в бік від хребта на 5-6 см (з одного боку, вводять туберкулін для ссавців, з другого – для птахів), використовуючи для цього лише безголковий ін’єктор; Перед введенням туберкуліну шерсть (волосся) на місці ін’єкції вистригають, шкіру обробляють 70°-м етиловим спиртом. Потім у товщу шкіри вводять туберкулін, використовуючи 1-2 мл шприц і тонку коротку голку або безголковий ін’єктор. Облік і оцінку реакції на внутрішньошкірне введення туберкуліну проводять свиней – через 48 годин;

Реакція в місці введення туберкуліну у тварин проявляється у вигляді розлитого набрякання тістуватої або м’якої консистенції, яка не має, як правило, чітких меж із навколишньою тканиною. Утворення набряку супроводжується підвищенням місцевої температури, гіперемією й болючістю запаленої ділянки шкіри. У деяких тварин реакція проявляється у вигляді твердого, безболісного, різко обмеженого набрякання

Тварин вважають реагуючими на туберкулін: свиней при утворенні набряку в місці введення туберкуліну.

29. Туберкулінізація у птахів. для курей і водоплавної птиці — пташиний туберкулін, вводять курям – у борідку;

індикам – у підщелепову сережку;

гусям, качкам – у підщелепову складку;

фазанам, павлінам, папугам, голубам, журавлям, чаплям, чорногузам, фламінго – в ділянку зовнішнього боку гомілки на 1-2 см вище гомілково-ступневого суглоба. Облік і оцінку реакції на внутрішньошкірне введення туберкуліну проводять у птахів – через 30-36 годин вважають реагуючими на туберкулін птахів – при утворенні набряку в місці введення туберкуліну;

30. Захворюваність - ступінь поширеності всіх хвороб разом узятих та кожної окремо серед поголів’я в цілому та його окремих груп.

Смертність - демографічний показник кількості смертей у певній популяції або певній підгрупі за одиницю часу, що найчастіше визначається як кількість смертей.

Летальність - відношення числа померлих від якої-небудь хвороби, поранення або постраждалих до тих, що хворіли; виражається у відсотках

31. Екзогенна інфекція - це інфекція, збудниками якої є мікроорганізми, що надходять з навколишнього середовища з їжею, водою, повітрям, грунтом, виділеннями хворої тварини або мікробоносія(наприклад, кишкові захворювання, правець.)

Ендогенна інфекція - інфекція, збудниками якої є мікроорганізми - представники власної нормальної мікрофлори тварини. Вона часто виникає на тлі імунодефіцитного стану (наприклад, занесення кишкових бактерій у сечовивідні шляхи при їх катетеризації).

Рецидив — відновлення хвороби після удаваного повного одужання (ремісії).

Реінфекція – це повторне зараження тим же видом мікробів, які викликали захворювання, що завершилось видужанням

Суперінфекція – повторне зараження організму до його видужання, тим же збудником.Суперінфекції зустрічаються при багатьох інфекційних захворюваннях, що протікають в гострій чи хронічній формах.

Секундарна інфекція – та, що виникає слідом за первинною (основною)

32. Ензоотія - спалах інфекційного або інвазивного захворювання тварин, прив'язана до певної місцевості, приточені трансмісивні хвороби, пов'язані з природними умовами, а також хвороби (н-д, сальмонельози), викликані незадовільними умовами тримання та годування тварин.

Епізоотія — широке вибухоподібне розповсюдження інфекційної хвороби тварин, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на даній території. найпоширенішими є епізоотії сказу, туляремії, лептоспірозу

Панзоотия — необычайно широкое распространение инфекционной болезни животных, охватывающее страну, группу стран,континент. Спорадичний випадок – поодинокий спалах інфекційної хвороби.