Praktikum_1

Забійно-санітарний пункт – призначений для забою чи вимушеного забою тварин і птиці та проведення розтинів і утилізації трупів. Забійно-санітарний пункт повинен бути огородженим, мати каналізацію та підведену воду і складатися з двох відділень: забійного й утилізаційного. Підлога й стіни повинні легко митися й дезінфікуватися.

Приміщення для обробки шкіряного покриву тварин призначене для обробки поверхні шкіри тварин протипаразитарними і дезінфікуючими засобами. Ці об'єкти можуть бути у вигляді бетонованої площадки для обробки шкіряного покриву великої рогатої худоби й коней, газових камер для лікування коней і овець сірнистим ангідридом при корості, а частіше всього у вигляді ванни завдовжки 6 м, завширшки 0,5 м і завглибшки 1,2 м для профілактичного й лікувального купання овець.

Карантинне приміщення – призначене для профілактичного карантинування протягом 30 днів усіх завезених у господарство тварин. Це система обмежувальних заходів, яка ставить за мету недопущення зовнішнього занесення збудників інфекційних хвороб у господарство. Протягом 30 днів служба ветеринарної медицини проводить весь комплекс необхідних діагностичних досліджень і профілактичних заходів серед карантинованого поголів'я і веде за ними постійний нагляд.

Пункт збирання сировини для виробництва м'ясо-кісткового борошна являє собою приміщення, куди збирають і недовгий час зберігають трупи тварин із подальшим їх відправленням на завод із виробництва м'ясо-кісткового борошна.

Біотермічна яма призначена для досить простого й ефективного знищення трупів. Біотермічні ями будують на високому місці з низьким рівнем ґрунтових вод, не ближче 1 км від забудов і водоймищ із волого- і термостійкого матеріалу, завглибшки 8-10 м і діаметром 3 м. Зверху біотермічна яма закривається двома кришками і замикається на замок. Територія навколо біотермічної ями огороджується парканом і в'їздними воротами. Поряд із біотермічною ямою повинна бути площадка для проведення розтинів трупів. Знезаражування трупів проходить біотермічно за рахунок дії термофільних бактерій протягом 30-45 днів. У цьому разі гинуть як вегетативні, так і спорові форми збудників хвороб.

10

ОРГАНІЗАЦІЯ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ІНФЕКЦІЙНОХВОРИХ ТВАРИН

Схема клінічного дослідження тварин

І. Реєстрація тварини: власник, вид, стать, вік, маса, масть, прикмети, зріст, кличка, інвентарний номер, порода та вгодованість тварини.

II. Збирання анамнезу. 1. Anamnesis vitae: утримання, догляд,

годівля, напування, експлуатація та походження тварини. Благополуччя господарства (населеного пункту) щодо інфекційних захворювань у минулому. Проведення щеплень тваринам. Виведення тварин із господарства. Вивезення продуктів і тваринної сировини. Проведення діагностичних досліджень.

2. Anamnesis morbi: час захворювання, причини хвороби й обставини, при яких захворіла тварина. Прояви захворювання. Хто і як лікував тварину. Поширюваність захворювання в господарстві

(населеному пункті).

III. Загальне дослідження: визначення температури тіла,

габітусу: а) будова тіла; б) стан угодованості; в) положення тіла в просторі; г) визначення темпераменту й конституції; д) дослідження кон'юнктиви, шкіри та шерстного покриву, лімфатичних вузлів і судин.

IV. Дослідження окремих органів і систем: серцево-судинної системи, апарату дихання, травного каналу, сечостатевої системи, нервової системи та органів зору й слуху.

V. Лабораторні дослідження: бактеріоскопія, бактеріологічні дослідження, біологічні, гематологічні, серологічні та інші лабораторні дослідження.

VI. Спеціальні методи дослідження: епізоотологічний,

алергічний, рентгенівський, зважування, вимірювання та інші методи дослідження.

Із самого початку, як це видно зі схеми, проводять реєстрацію хворої тварини і збирають анамнез, потім – загальне клінічне дослідження з вимірюванням температури тіла, далі досліджують окремі органи й системи, а при потребі – лабораторні, епізоотологічні, алергічні, рентгенівські та інші дослідження.

Обстеження інфекційнохворих тварин

Клінічне дослідження тварин на фермах господарств проводять з

11

метою перевірки стану їхнього здоров'я щодо заразних захворювань, як правило, не менше двох разів на рік — навесні перед виведенням тварин на пасовища або в табори і восени перед постановкою їх на стійлове зимове утримання, а також завжди під час проведення планових діагностичних досліджень (алергічних, серологічних тощо) і ветеринарних обробок. Крім того, клінічні дослідження проводять при підозрі на будь-яке інфекційне захворювання з тим, щоб своєчасно виявити хворих тварин і вжити заходів з його ліквідації.

У господарствах, неблагополучних щодо інфекційних захворювань, клінічне дослідження та інші маніпуляції проводять, як правило, починаючи з благополучних груп тварин із тим, щоб не поширювати інфекції.

Клінічне дослідження тварин, що знаходяться в особистій власності громадян, проводять при обході дворів, або ж власники тварин зводять їх у певні місця населеного пункту, визначені лікарем для таких заходів.

Якщо ж у населеному пункті зареєстровані випадки інфекційних захворювань (ящур, чума свиней чи інші), то з метою запобігання їх поширення, зводити тварин на збірні пункти забороняється.

Проведену роботу з клінічного обстеження тварин у господарстві чи населеному пункті студент оформляє відповідним актом, до якого додає опис тварин, що досліджувалися клінічно із зазначенням результатів досліджень.

Правила роботи з тваринами

Під час проведення діагностичних чи лікувально-профілактичних заходів необхідно створювати умови, які б запобігали травмуванню людей і тварин. У цей час поблизу не повинно бути сторонніх осіб. Довколишня обстановка має бути спокійною. Кожен ветеринарний фахівець повинен добре знати правила підходу до тварин, досконало володіти методами їх фіксації, завжди пам’ятати про особисту техніку безпеки, безпеку обслуговуючого та допоміжного персоналу.

Сміливе, спокійне, впевнене й ласкаве поводження з тваринами дозволяє проводити з ними будь-які маніпуляції. Не слід крадькома підходити до тварини, оскільки це її лякає й викликає захисну реакцію. Тварину необхідно окликнути й заспокоїти, погладжуючи у великої рогатої худоби в ділянці міжщелепового простору, у коней – під гривою, в ділянці лопатки та крупа, у свиней і собак – у будь-яких ділянках тіла, у котів – між вухами і по спині.

При дослідженні тварин необхідно бути в халаті, шапочці чи косинці, а при потребі – в гумовому взутті, рукавичках, окулярах та

12

ватно-марлевій пов’язці. Необхідно слідкувати за чистотою рук та інструментів, мити руки як до, так і після дослідження кожної тварини, а при підозрі на інфекційне захворювання руки обов’язково обробляють дезінфекційною рідиною. У практичній діяльності керуються правилами підходу та методами фіксації тварин. Послідовність і систематичність у дослідженні тварин зменшує можливість випадкового пропуску важливих симптомів, створюють уяву про організм у цілому та дають можливість об’єктивно оцінити результати досліджень. Не допустимі побої тварин, грубі окрики і різкі рухи.

Не рекомендується присідати й опускатися на коліно біля великої тварини, оскільки вона може раптово кинутись на землю, наприклад, коні при коліках, велика рогата худоба при травматичному перикардиті. Не слід несподівано торкатися будь-якої ділянки тіла тварини, особливо в ділянці паху чи тазових кінцівок. Це може викликати переляк і неспокій у тварини. Потрібно так працювати, щоб тварина бачила й відчувала всі рухи лікаря, тоді будь-які маніпуляції можна виконувати без ризику. Фахівець самостійно вирішує, який метод фіксації безпечний та ефективний. Спосіб і метод фіксації обирають з урахуванням характеру й тривалості майбутньої процедури. Перевагу надають більш зручному й гуманному методу.

Методи фіксації тварин і профілактика травматизму

Коней фіксують так, щоб вони не могли вдарити передніми й задніми кінцівками чи вкусити. До коней слід підходити дещо збоку, в напрямку лопатки, краще з лівого боку, оскільки вони звикають до цього в процесі експлуатації. Підійшовши до голови коня, лівою рукою утримують його за недоуздок, повід чи гриву, а правою погладжують та злегка попліскують по шиї, холці, а потім по лопатці й плечу. Якщо тварина утримується без прив’язі в деннику, то її слід окликнути, щоб привернути до себе увагу і покликати, ласкаво промовляючи до неї. Необхідно, щоб обов’язково кінь стояв головою до людини.

До тварини, що знаходиться в станку чи на конов’язі необхідно підходити не ззаду, а дещо збоку, із того боку, куди вона дивиться. При масових дослідженнях чи обробках влаштовують спеціальні розколи, які надійно оберігають ветеринарних працівників і обслуговуючий персонал від травмування.

При проведенні термометрії, ректальному дослідженні чи інших маніпуляціях, для безпечної роботи ветеринарного фахівця, тварині піднімають грудну кінцівку з того боку, із якого проводять

13

маніпуляцію, або ж накладають путо на одну чи обидві тазові кінцівки.

Грудну кінцівку фіксують, піднявши за щітку чи путову частину і, зігнувши в зап’ястному суглобі. У цьому разі стають збоку від тварини, спиною до його голови. Підняту кінцівку утримують двома руками, а при тривалих маніпуляціях – за допомогою пута чи мотузки, перекинутої через спину тварини. Ні в якому разі не можна класти підняту кінцівку тварини на своє коліно, оскільки у тварини з’являється четверта точка опори, що небезпечно для людини. Не слід також прив’язувати мотузку до будь-якого предмета чи обмотувати навколо тулуба тварини, оскільки при падінні тварина не зможе швидко вивільнити кінцівку.

При обстеженні задніх частин тіла фіксують тазову кінцівку. Для цього стають біля крупа тварини, обличчям до хвоста, однією рукою обпираються в маклок, а іншою, легко попліскуючи по нозі зверху вниз, піднімають її, застібають путовий ремінь чи одягають мотузяну петлю, яку після цього пропускають між передніми кінцівками, обводять навколо шиї і зав’язують на петлю, що не затягується. При дослідженні норовистих та з метою приборкання непокірних коней застосовують закрутки. Для її накладання кисть руки вводять у петлю закрутки і, захвативши верхню губу тварини і, відтягнувши її вперед, лівою рукою пересувають петлю закрутки на губу і туго закручують. Надійно фіксувати тварин можна і в спеціальних станках, де коней бажано прив’язувати на розтяжку, а неспокійним тваринам, щоб не падали, під живіт підводять ремені.

Велика рогата худоба при дослідженні може вдарити рогами або ж тазовими кінцівками вперед, у бік і на коротку відстань назад. Тому для її приборкання застосовують стискання носової перегородки пальцями, щипцями Гармса, Ніколаєва. Рухи тіла тварини можна обмежити, утримуючи її за роги, або, прив’язавши тварину мотузкою до конов’язі чи загороди. У цьому разі мотузка може накладатися петлею лише за роги, або ж одна петля за роги, а інша – навколо носа. Тазові кінцівки фіксують мотузяною петлею дещо вище скакальних суглобів. При маніпуляціях на копитцях можна накладати закрутку на стегно.

Бугаїв фіксують за носове кільце, попередньо вставлене в носову перегородку та за допомогою міцного ременя-ошийника на ланцюзі.

Бугаїв-плідників незалежно від їх норову доставляють на обстеження лише на недоуздку й обов’язково використовують палицю-водило, завдовжки близько 2 м, яку карабіном чіпляють за

14

носове кільце, що попереджує раптовий напад тварини. Велику рогату худобу можна фіксувати і в станках різної конструкції.

Телят фіксують руками за шию, вуха або, ж прив’язавши за шию до стійла.

Кіз та овець фіксують за роги чи шию, а при потребі і в лежачому положенні на столі.

Свиней фіксують у стоячому положенні захвачуючи верхню щелепу за кликами металевим тросом чи мотузкою, прив’язавши протилежний кінець до загорожі або ж у станку. Відгодівельний молодняк та підсвинків зручно фіксувати щипцями К.П. Соловйова. Для проведення масових заходів поросят і підсвинків невеликими групами заганяють у тісні коридори чи клітки. Особлива обережність, потрібна при роботі з кнурами, дорослими кабанами та свиноматками, яких фіксують у станках.

На собак одягають намордник чи зав’язують їм ротову порожнину міцною стрічкою. Для цього зверху на щелепи накладають стрічку, ув’язавши її простим вузлом під нижньою щелепою, а потім остаточно закріплюють на потилиці морським вузлом. Цю процедуру виконують із допомогою власника тварини. При підозрі на сказ, злих та неспокійних собак краще фіксувати, помістивши їх у спеціальну металеву клітку, один бік якої пересувається, затискуючи тварину. Для фіксації собак у лежачому положенні використовують операційний стіл для дрібних тварин, який дозволяє надати тварині зручного положення.

Котів при болючих маніпуляціях фіксують у спеціальному рукаві з матерії чи загортають у рушник, залишивши незакритою частину тіла, що підлягає дослідженню. Морду можна зав’язати, як і собаці, а ноги фіксувати руками в шкіряних чи товстостінних гумових рукавицях.

Хутрових звірів фіксують, використовуючи спеціальні намордники, або – спеціальними щипцями чи руками, у брезентових із ватною підкладкою, рукавицях. Звірів кладуть на стіл, утримуючи однією рукою за щоку, а іншою за тулуб. Ротову порожнину можна розкрити за допомогою зівників конструкції В.А. Берестова. Хутрових звірів можна фіксувати в сітчастих пастках, а також застосовувати снодійні, анальгезуючі, транквілізуючі речовини, міорелаксанти.

Птицю фіксують, утримуючи в природному положенні за кінцівки й крила, не стискуючи грудну клітку, щоб уникнути задухи. Водоплавній птиці та хижакам фіксують ще й голову, щоб запобігти

15

удару в око. Маніпуляції із птицею проводять на віддалі витягнутих рук.

РОБОТА З ІНФЕКЦІЙНОХВОРИМИ ТВАРИНАМИ. ОСОБИСТА ПРОФІЛАКТИКА ТА ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

Основним завданням фахівця ветеринарної медицини при роботі з інфекційнохворими тваринами та інфекційним матеріалом є недопущення поширення інфекційних і паразитарних захворювань та виключення можливості зараження людей зооанторопонозами.

Фахівець ветеринарної медицини зобов’язаний знати особливості роботи в ізоляторі, санбойні, на ветсанзаводі, в лабораторії та інших ветеринарних і санітарних об’єктах і суворо дотримуватися засобів особистої й загальної профілактики.

Усі роботи з інфекційнохворими тваринами, трупами та іншим інфекційним матеріалом виконують лише у захисному санітарному одязі та взутті. У цьому разі використовують їх лише під час роботи, по завершенні якої знімають, піддають санітарній обробці і зберігають в індивідуальних шафах, встановлених у гардеробній кімнаті закладу. Особистий одяг, взуття та інші речі зберігають в іншій шафі окремо від спецодягу. Категорично забороняється зберігати особистий одяг та продукти харчування у шафах, призначених для зберігання спецодягу.

Фахівці, які працюють з інфекційнохворими тваринами, забезпечуються двома комплектами санітарного одягу. Виносити їх та переходити з одного приміщення до іншого категорично заборонено.

До догляду за інфекційнохворими тваринами, їх забою, переробці м’ясних і молочних продуктів, знезараженню шкірсировини не допускають непідготовлених осіб, не навчених правилам особистої профілактики й гігієни, а також підлітків, вагітних та жінок - годувальниць.

Працівників, що мають справу з особливо небезпечними

зооанторопонозами (сибірка, бруцельоз, туберкульоз, туляремія та ін.),

періодично обстежують у медичних закладах із проведенням спеціальних досліджень та профілактичних щеплень. Людей з ушкодженнями шкіри рук (рани, подряпини) до роботи з інфекційним матеріалом не допускають.

Клінічний огляд тварин, хворих зооанторопонозами, надання лікувальної чи акушерської допомоги, розтин, прибирання трупів, абортованих плодів й послідів, зняття й сортування шкір і овчин, а також дезінфекцію виконують у гумових рукавичках без дефектів. Перед початком роботи з особливо небезпечним заразним матеріалом лікар ветеринарної медицини зобов’язаний проінструктувати

16

працівників про суть майбутньої роботи, перевірити їх готовність до

роботи (наявність одягнених засобів індивідуального захисту – санітарного одягу, взуття, гумових рукавичок, інколи й окулярів та ватно-марлевої пов’язки).

Під час роботи із заразним матеріалом не дозволяється палити, торкатись обличчя руками, поправляти волосся, шмаркатися, відволікатися від роботи. Особливо обережним слід бути при відбиранні патологічного матеріалу (носових чи піхвових виділень, гною з

абсцесів та виразок, крові, сечі, фекалій) для бактеріологічних,

серологічних та інших досліджень. Необхідно слідкувати, щоб заразний матеріал не потрапив на обличчя, шию, халат та інші предмети.

Після збору анамнестичних та епізоотологічних даних проводять загальне й спеціальне (по окремих системах) дослідження тварини. При дослідженні очей, слизових ротової й носової порожнини тварини ветеринарний працівник та помічники повинні стояти збоку від тварини, застосовувати засоби перестороги, що виключають попадання на них виділень при кашлі та фирканні. Потрібно завжди пам’ятати про можливість носової й легеневої форми сапу, активної (відкритої) форми туберкульозу у тварин, про бруцельоз, сказ, лістеріоз, лептоспіроз, туляремію, орнітоз, стригучий лишай та інші, особливо антропозоонозні захворювання.

Трупи тварин, що загинули від заразних захворювань, розтинають лише на спеціально обладнаному місці, дотримуючись заходів перестороги. При деяких особливо небезпечних антропозоонозах (сибірка, сап та ін.) розтинати трупи категорично заборонено, за винятком тих випадків, коли це необхідно для наукових досліджень, або ж коли перед початком розтину у лікаря не виникла підозра на означене інфекційне захворювання. Відбирання та пакування патологічного матеріалу здійснюють, дотримуючись правил особистої безпеки.

По завершенні досліджень хворих тварин місце роботи обов’язково дезінфікують. Використані піпетки, предметні й покривні скельця вміщують у скляні банки з 5%-м розчином карболової кислоти чи іншим дезінфектантом. Інфіковані й забруднені тампони, вату, марлю, одноразові прилади та інструменти спалюють. Металеві

предмети (скальпелі, пінцети, шприци, голки та ін.) промивають у

дезінфікуючому розчині, а потім кип’ятять у стерилізаторі, або ж автоклавують. Спецодяг знімають і піддають санітарній обробці. Гумові рукавички та взуття обмивають дезінфікуючою рідиною (2%-м

розчином карболової кислоти чи хлораміну) і знезаражують. Руки ретельно

миють водою з милом і висушують.

17

Інструктаж з охорони праці

З метою систематичного навчання й ознайомлення працівників із правилами охорони праці адміністрація зобов’язана проводити інструктажі – вступний, на робочому місці, періодичний та курсове навчання.

Вступний інструктаж проводять з усіма, хто влаштовується на роботу незалежно від професії та посади. У цьому разі керівник господарства чи наймач повинен підписувати наказ чи договір про зарахування на роботу лише після оформлення вступного інструктажу. Метою цього інструктажу є ознайомлення працівників, що влаштовуються на роботу із загальними положеннями й правилами з охорони праці, правилами внутрішнього розпорядку на даному підприємстві, обов’язками працівника з виконання інструкцій, правил і норм з охорони праці, порядком видачі, використання й зберігання спецодягу, взуття та індивідуальних засобів захисту, загальними правилами протипожежної безпеки, із способами надання першої допомоги при травмах та отруєннях.

Про проведення інструктажу роблять відповідний запис у картці обліку вступного інструктажу, яка зберігається в особовій справі працівника.

Інструктаж на робочому місці проводить керівник ділянки

роботи (бригадир, завідуючий фермою, зоотехнік, ветеринарний працівник) при

допуску прийнятої на роботу особи, при переведенні на іншу роботу, іншу ділянку роботи чи зміні технологічного процесу. Цей інструктаж є початком практичного освоєння безпечних прийомів роботи. Він супроводжується наглядним показом таких прийомів із застосуванням запобіжних засобів.

Періодичний інструктаж із працівниками тваринництва проводять не рідше ніж кожні 6 місяців за програмою вступного інструктажу та інструктажу на робочому місці з урахуванням специфіки роботи. Працівників завчасно попереджують про періодичність і дату проведення інструктажу та роблять відповідний запис у журналі реєстрації інструктажу на робочому місці.

У випадках нещастя на фермі проводять додатковий інструктаж з техніки безпеки із всіма працівниками на даній ділянці незалежно від терміну проведення останнього інструктажу.

З метою запобігання випадків травмування, при необережному поводженні з тваринами, кожен працівник тваринництва під керівництвом зооветфахівця вивчає правила безпеки по догляду та утриманню тварин.

18

Робота працівників тваринництва нерідко буває небезпечною через контакт з хворими тваринами, трупами та гноєм. Особливо небезпечні такі захворювання, як сибірка, туберкульоз, бруцельоз, ящур, лептоспіроз, сказ, бешиха, деякі гельмінтози та інші. Профілактичні заходи при цих захворюваннях зводяться, перед усе, до ретельного ветеринарного нагляду, своєчасної постановки діагнозу, лікування хворих тварин, дезінфекції приміщень та гною, а також дотримання обслуговуючим персоналом заходів особистої профілактики.

Обслуговуючий персонал, що працює в ізоляторах, повинен мати санітарний спецодяг та взуття: халати, комбінезони, шапочки чи косинки, гумові фартухи, чоботи й рукавиці, які по закінченні роботи обов’язково дезінфікують. По закінченні роботи обслуговуючий персонал переодягається лише після душу. Для знезараження взуття перед входом у приміщення обладнують дезбар’єри.

Інфікований гній та трупи прибирають у гумових чоботях, комбінезоні та рукавицях. Одяг після цього ретельно дезінфікують. Халати й рушники раз на тиждень замочують в 1%-му розчині їдкого лугу чи 2%-му розчині натрію гідрокарбонату, кип’ятять 30 хв. і перуть у гарячій воді з милом. Спецодяг та взуття дезінфікують під наглядом ветеринарного працівника.

Працівники заходять на територію ферми через ветсанпропускник, обладнаний гардеробною кімнатою, рукомийниками, душовими кімнатами та пральнею з відділенням для дезінфекції одягу. Тут працівники та відвідувачі знімають свій одяг, приймають душ і в одязі господарства входять у виробничі приміщення. По закінченні роботи вони знову приймають душ у санпропускнику й одягають уже свій одяг. Гардеробну кімнату влаштовують так, щоб індивідуальний одяг і спецодяг зберігалися окремо.

У кожному тваринницькому приміщенні повинна бути аптечка з набором медикаментів і перев’язувальних матеріалів для надання першої допомоги працівникам ферм при травмуванні. Правила особистої гігієни спрямовані на збереження здоров’я працівників, профілактику хвороб тварин та одержання продуктів високої санітарної якості.

ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНОХВОРИХ ТВАРИН

Тварини, які хворіють на інфекційні хвороби, є дуже небезпечним джерелом збудника хвороби для інших тварин, а інколи і для людей. Тому боротьба з інфекційними хворобами тварин є першочерговим завданням ветеринарної медицини. Вона може проводитися

19