4.Психологічні засоби діяльності: знання, вміння, навички

Психологічними засобами діяльності виступають знання, вміння, навички. Виконання діяльності можливе за умови наявності умінь у її суб'єкта. Уміння грунтуються на знаннях, які утворюють загальну схему процесу діяльності й становлять внутрішню умову вмінь. Вміння безпосередньо характеризують процес виконання діяльності й виявляються у ньому. Вчитель перевіряє знання учня шляхом опитування, а вміння за допомогою низки завдань. Окрім знань, для успішного виконання діяльності необхідний певний досвід опанування діяльністю (навички). Таким чином, уміння – це готовність людини успішно виконувати діяльність, що грунтується на знаннях і навичках.

Навички виробляються у ході безпосереднього виконання діяльності. Чим частіше виконується діяльність, тим міцнішими є навички. В основі навички – дія, неодноразове виконання якої призвело до автоматизації. Ознаки автоматизації: максимально швидке виконання, відсутні зайві рухи, мінімальна психофізична напруга, зниження контролю.

Засвоєння діяльності відбувається в навчанні і проходить три фази. Перша – усвідомлення завдання та способів його виконання, знання основної схеми виконання діяльності (орієнтування). Друга – виконання пробних дій (тренування). Діяльність виконуються повільно, з помилками, з надлишком рухів, характерною є підвищена напруга. Третя – вироблення навичок (автоматизація).

5. Активність особистості та її джерела.

Активність живих істот – один з основних і необхідних проявів життя внутрішньої сили потягів, спрямованої на задоволення потреб організму. Але активність людини докорінно відрізняється від активності тварин.

У тварин вона є проявом їх інстинктивних біологічних потреб організму, а у людини провідними в активності є свідомі й цілеспрямовані прагнення.

Активність людини і форми її прояву розвинулися історично і мають соціально спрямований характер. У питанні про джерела активності особистості в психології існували різні точки зору.

Вперше питання активності особистості був поставлений австрійським психіатром 3. Фрейдом – фундатором теорії та практики психоаналізу. Основні положення цієї теорії обстоювали думку, що джерелом активності людини є інстинктивні потяги, дані їй від народження, які передаються у спадок.

Це – світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів, неусвідомлюваних імпульсів, природа яких “невідома”. Основою цього вчення є визнання пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні 3. Фрейда можна вважати його звернення до області підсвідомого в психіці людини, яке істотно впливає на його життєдіяльність.

Неофройдисти відштовхувалися від головних постулатів 3. Фрейда про підсвідоме вд, але обмежували роль сексуальних потягів і вели пошук нових рушійних сил людської поведінки. Неофрейдизм виходить з визнання вирішальної ролі середовища та механізмів соціального характеру. У підсвідомому місце нереалізованих сексуальних потягів займає прагнення до влади, в результаті чого особистість усвідомлює збою неповноцінність (А. Адлер), неможливість досягти гармонії із соціальною структурою суспільства і переживає тяжкі почуття самотності (Е. Фромм) і т.п.

Розробляючи проблему активності особистості, вітчизняна психологія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби – в їжі, одязі, знаннях, роботі.

Людські потреби розвиваються в діяльності разом з розвитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Сам процес задоволення потреби веде до розвитку і відтворення нових потреб, які неминуче породжуються різними сферами суспільного буття людей і їх діяльністю.

Чим вище рівень цивілізованості суспільства, економічного і духовного розвитку, тим більше багатими і різноманітними є потреби людей. Внутрішніми прагненнями до дії стають мотиви, які є результатом усвідомлюють особистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях до їх задоволення.

Розширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес – це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів. Інтереси виникають на грунті потреб, але не зводяться до них.

Потреба виражає необхідність, а інтерес завжди пов’язаний з особистою зацікавленістю в об’єкті, з прагненням краще його пізнати, оволодіти ним. Інтерес може виявлятися в симпатії та прихильності людини, в захопленості певною діяльністю, літературою, спортом, наукою і т.п.

Жорсткими регуляторами поведінки є переконання.

Переконання – це система мотивів особистості, примушують її діяти у відповідності зі своїми поглядами і принципами. Підстави переконань – знання людини, які є для нього істинними, незаперечними, в чому він абсолютно переконаний.

Особливістю переконань є те, що в них знання виникають в єдності з почуттями, захоплюючи всю особистість. Переконання з’являються там, де виникають страждання і муки сумління, коли актуалізуються принципи дій і вчинків.

Силу переконань в якості мотиву поведінки можна порівняти з путами, які людина не може розірвати, не розірвавши свого серця. Переконання можуть виявлятися в різних сферах життя і діяльності і залежно від цього поділятися па моральні, інтелектуальні, естетичні та ін.

Переконання стають потужною рушійною силою за умови, що дії, які викликані цими переконаннями, стають звичними. К. Д. Ушинський добру звичку називав моральним капіталом, вкладеним людиною в свою нервову систему. Капітал звички від вживання зростає й надає людині можливість плідно застосовувати дорогоцінну силу – силу свідомої волі, не витрачаючи свідомість і волю на боротьбу з уже подоланими труднощами.

Важливим усвідомленим мотивом є ідеал.

Ідеал – це образ реальної людини або створеного особистістю зразка, яким вона керується в житті протягом певного часу. Він визначає програму її самовдосконалення.

Ідеали людей формуються під впливом суспільних умов життя, в процесі навчання і виховання. У ролі мотивів особистості можуть виступати установки.

Установка – це не усвідомлюване особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути реалізована та чи інша потреба.

Установка може проявлятися в стандартних судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженості, у виділенні з оточення того, що має важливе життєве значення.

Особистість може бачити в об’єктах і явищах життя те, що вона хоче бачити, а не те, що є насправді. Установки можуть бути позитивними, якщо вони засновані на довірі, симпатії, позитивному громадській думці, і негативними, коли вони мають характер упередженості, необ’єктивності.

Специфічною формою установки є внутригрупповая сугестивність як неусвідомлюване думку групи.